Унікальний соляний трек: чим відомі перегони на озері Бонневіль

Уперше озеро Бонневіль стало відомим широкому загалу у 1896 році.

Для корінного населення штату Юта висохле соляне озеро було визначною пам’яткою, яку вони показували всім туристам.

Бонневіль, справді, вражав грандіозними розмірами та красою.

Плоска, рівна та вкрита сіллю поверхня простягається до самого горизонту.

Соляна рівнина площею 260 квадратних кілометрів видавалася ідеальним місцем для проведення перегонів та встановлення швидкісних рекордів.

Першим випробувати цей природний трек наважився легендарний автопілот Тедді Тецлафф.

У 1914 році він здійснив на Бонневілі серію заїздів та встановив неофіційний рекорд, який сягав 228 кілометрів на годину.

Тедді Тецлафф.

Можливість розігнатися до небаченої досі швидкості спонукала й інших автолюбителів мчати на трек.

На озері завжди були охочі поганяти.

Здебільшого туди приїздили поодинокі ентузіасти, та згодом пілоти почали збиратися в групи і влаштовувати аматорські перегони.

Така діяльність була не зовсім законною, проте місцева влада закривала на це очі, адже небувалий до цього часу наплив туристів був джерелом непоганого прибутку.

Однак, неврегульовані перегони не завжди завершувалися щасливо, тож після кількох трагічних випадків владі все-таки довелося зайнятися організацією цієї розваги.

Як відбуваються перегони.

Поступово для перегонів почали встановлювати правила та створювати офіційні асоціації, до яких входили відповідні клуби.

У 1949 році Асоціації були зобов’язані отримувати для проведення перегонів спеціальну ліцензію від влади штату Юта.

Згідно з правилами, місцем для перегонів було обрано плато неподалік містечка Вендовер.

Сучасні правила, які формувалися упродовж довгих років, прописані дуже детально.

Регламентується все, навіть колір комбінезона учасника.

Перегони на озері.

Сезон перегонів триває на Бонневілі з травня до жовтня.

Під час сильних дощів або ж узимку їзда на цьому треку стає неможливою.

Рівна білосніжна поверхня вмить перетворюється на брудно-коричневу трясовину.

Проте, коли погода сприяє, на озері щорічно проводять традиційні перегони "Тиждень швидкості" та фестиваль World of Speed.

Проте на таких заїздах рекорди швидкості не встановлюють.

Для того, щоб офіційно зареєструвати досягнення, необхідно запросити на трек спеціального представника Міжнародної автомобільної асоціації.

Перед початком таких заїздів транспортні засоби ретельно перевіряють спеціалісти.

Це відбувається задля безпеки пілота.

Якщо є найменша підозра на будь-яку несправність у машині, водія буде повідомлено.

Проте це не зобов’язує гонщика відмовлятися від заїзду, він може взяти участь у перегонах під власну відповідальність за своє життя.

Озеро Бонневіль.

Під час гонок уздовж траси завжди чергують медики, пожежники та рятувальники, які готові в будь-який момент надати свою допомогу.

Окрім традиційних перегонів, на Бонневілі часто влаштовують гонки й великі автомобільні компанії або ж просто окремі групи любителів швидкості з різних країн.

Попри те, що поверхня цього природного треку виглядає ідеальною для заїздів, професіонали перегонів часто називають її однією з найбільш підступних.

Через велику кількість транспорту, який уже від’їздив своє на Бонневілі, верхній шар солі перетворився на дрібний пил.

Деякі пілоти порівнюють поверхню із відполірованою льодовою ковзанкою, що припорошена снігом.

Водіям необхідно мати великий досвід керування транспортом та вміти швидко реагувати.

Окрім того, на трасах утворилися вибоїни завглибшки декілька сантиметрів, які можуть призвести до серйозної аварії.

Пілоти травмуються на цьому треку щороку, інколи – з летальними наслідками.

Вибоїни на озері.

Щоразу перед початком заїзду організатори фестивалів ретельно засипають вибоїни сіллю та трамбують їх, проте вже через декілька годин їзди траса має первинний вигляд.

На Бонневілі було зареєстровано сотні наземних рекордів швидкості.

З них 21 – занесений до Книги рекордів Гіннеса.

Легенди Бонневіля.

Почесне звання рекордсмена за кількістю встановлених досягнень належить гонщику Дону Веско.

На його рахунку 18 рекордів швидкості, зареєстрованих на соляному треку.

У 2001 році йому вдалося розігнати свій автомобіль Vesco Terminator до 737 кілометрів на годину.

Дон Веско.

Ще однією легендою Бонневіля є новозеландець Берт Монро.

Він витратив понад 10 років життя на переоснащення свого улюбленого мотоцикла марки "Індіан" 1920 року випуску.

До переобладнання максимальна швидкість двоколісного сягала 58 кілометрів на годину, проте Берту вдалося зробити, здавалося б, неможливе.

Берт Монро.

Завдяки ретельній роботі, у 1967 році гонщику все-таки вдалося витиснути із переобладнаного мотоцикла неймовірну швидкість і встановити неофіційний рекорд 200 кілометрів на годину.

Переобладнаний мотоцикл.

Наступне його досягнення, яке врешті вдалося зафіксувати, сягало 295 кілометрів на годину.

Цей рекорд на мотоциклі із двигуном об’ємом 950 сантиметрів кубічних і до сьогодні залишається не побитим.

Наполегливість гонщика вразила всіх прихильників мотоспорту.

У 2005 році за мотивами цієї історії на екрани вийшов біографічний фільм під назвою "Найпрудкіший Індіан", у якому легендарного гонщика зіграв не менш легендарний Ентоні Гопкінс.

Постійні масові перегони, зйомки фільмів на території озера, натовпи туристів і глобальне потепління відчутно позначились на Бонневілі.

Геологічна служба США у 1988 році підрахувала, що лише за 28 років озеро втратило близько 55 мільйонів тонн солі.

Задля збереження пам’ятки та можливості продовжувати заїзди на озері гонщики, місцеві бізнесмени та активісти заснували організацію під назвою "Врятуйте сіль".

На зібрані організацією кошти щороку на Бонневіль привозять по декілька тонн солі.

У 2014 році сюди завезли рекордну кількість – 600 тисяч тонн.

Така підтримка дає змогу продовжити життя пам’ятці природи та створює умови для встановлення нових рекордів швидкості.