Відставка, мало сумісна із життям. Медіапідсумки 2–9 березня 2020 року

За відставкою Кабінету Міністрів, висловленням недовіри генеральному прокурору, запровадженням загальнонаціонального карантину в Італії через коронавірус та падінням цін на нафту й біржових індексів по всьому світу незаслужено менш поміченою залишилася суто медійна українська кадрова зміна: президент Володимир Зеленський звільнив двох із чотирьох членів Нацради за своєю квотою.

Звільнив у два ходи: спочатку достроково припинив повноваження всієї президентської четвірки через незадовільну оцінку їхньої діяльності, а потім заново призначив Юрія Зіневича й Валентина Коваля.

Причому звільнені в такий спосіб Сергій Костинський та Уляна Фещук кажуть, що вони дізналися про це просто перед черговим засіданням регулятора.

Таке звільнення членів медійного регулятора, для коректного функціонування якого на користь суспільства вкрай важливо бути незалежним, суперечить стандартам Ради Європи.

Зокрема, згідно з Рекомендацією Rec (2000) 23 Комітету міністрів державам-членам про незалежність та функції регуляторних органів для телерадіомовного сектора, задля уникнення використання звільнення членів регуляторних органів як засобу політичного тиску воно «має бути можливим лише в разі недотримання правил несумісності або нездатності здійснювати свої функції належним чином, без упередження щодо можливості для відповідної особи звертатися до судів проти звільнення.

Крім того, звільнення з мотивів правопорушення, пов’язаного чи ні з функціями членів регуляторів, повинно бути можливим лише у серйозних випадках, чітко визначених законом, за умови остаточного вироку судом».

Існує також звіт Ради Європи, підготовлений на основі експертного висновку Ів Соломон, Тані Кершеван-Смоквіної та Наташі Пірк Мусар спеціально для України, в рамках інституціонального картування у сфері інформаційної політики та медіа, яке вони проводили кілька років тому.

«Так само як і умови призначення, умови звільнення теж мають бути визначені в статуті, щоб уникнути розгніваного уряду, котрий використовує загрозу звільнення як політичний важіль.

Звільнення повинно бути можливим лише за обмежених обставин, а саме фізичної або психічної неспроможності, регулярної неявки, неплатоспроможності чи банкрутства, засудження за серйозне кримінальне правопорушення або чіткого порушення правил призначення (наприклад, неоголошення про конфлікт інтересів).

Існуючий (у діючому законодавстві України.

— Авт.) спосіб призначення членів неминуче призводить до призначень на підставі політичної приналежності, при цьому передбачається, що члени Національної ради прийматимуть рішення з політичних міркувань.

Це не тільки суперечить міжнародним стандартам найкращої практики, але й призведе до справжніх практичних труднощів: громадських протестів щодо політизації процесу ліцензування, відсутності неупередженості висвітлення новин та політичних подій та — у випадку зміни влади — непримиренних конфліктів із самою Національною радою.

Дійсно, кожна нова влада практикує перегляд складу Національної ради та заміну членів на власний вибір.

Це повністю підриває будь-які зусилля Національної ради для встановлення її незалежності», — йдеться, серед іншого, в цьому звіті.

Тепер подейкують, що свої два вакантних місця президент може заповнити досить швидко.

Україна отримає формально на 50 % лояльного до президента медійного регулятора, а враховуючи парламентську монобільшість — фактично на 100 % лояльного до нього.

Як свідчить не тільки звіт колег із Ради Європи, але й досвід учасників ринку, з незалежністю від політичних впливів у нашого регулятора завжди було далеко не все ідеально.

Але нинішня ситуація ускладнюється тим, що на підході — ухвалення законопроєкту «Про медіа», який розширює сферу дії регулятора на всі інтернет-медіа і навіть на блогерів.

І ця потенційна можливість політичного тиску на членів регулятора, а через них — і на абсолютно будь-які медіа у країні створює серйозне занепокоєння щодо збереження свободи слова.

На запрошення Ради Європи члени робочої групи законопроєкту мали цього тижня їхати до Страсбурга для його обговорення.

На жаль, цей візит скасували через коронавірус, але Рада Європи на запит нашого парламенту готує експертний висновок щодо цього документа.

І поки ми всі чекаємо на нього, свій висновок за власною ініціативою підготувала ОБСЄ.

Його автор — непогано знайомий завсідникам медійних заходів, організованих у партнерстві з усе тією ж Радою Європи, Джоан Барата Мір.

Серед іншого, висновок ОБСЄ містить кілька рекомендацій щодо роботи Нацради та навіть згадки про охолоджуючий ефект і цензуру:.

«Що стосується припинення мандату членів Національної ради, як це визначено у ст.

78 законопроєкту, необхідно, щоби ця стаття ввела положення, які гарантуватимуть, що в ході процедури припинення відповідна особа буде заслухана належним чином і має право викладати свої доводи щодо існування причини припинення повноважень.

На додаток до цього, положення, яке встановлює, що “припинення повноважень усіх членів Національної ради може статися через неспроможність затвердити щорічний звіт Національної ради за умови наявності відповідних рішень Верховної Ради та президента України.

Таке рішення має бути затверджене протягом місяця з моменту отримання Верховною Радою та президентом України щорічного звіту Національної ради”, необхідно прибрати.

Параграф 3 п.

3 ст.

97, параграф 5 ст.

110, параграф 5 ст.

111, параграф 5 ст.

112 та ст.

116 містять можливість накладення на певні медіа покарання, що полягає в забороні їхнього розповсюдження на території України.

Необхідно зазначити, що цей захід встановлюється законопроєктом як інший та відокремлений від покарання в вигляді анулювання відповідної ліцензії або реєстрації.

Накладення загальної заборони, що стосується всього вмісту конкретного медіа, протягом невизначеного (або принаймні не чітко регламентованого) періоду часу та на основі дуже широко сформульованих причин (проєкт, по суті, посилається на всі можливі правові порушення взагалі без будь-яких додаткових специфікацій, зокрема якщо мова про медіа, які не мають ліцензії та не зареєстровані в Україні, і тому, в принципі, не підпадають під компетенцію Національної ради), в черговий раз представляють надмірний і непропорційний захід щодо здійснення основного права на свободу вираження поглядів, який може внести дуже чіткий охолоджуючий ефект в українську медіасферу і потенційно може бути використаний як інструмент для цензури медіа, які не сприймаються державними органами».

Сподіваємося, що автори законопроєкту почують якісь із цих доводів.

Тим більше що й у самому парламенті настрої доопрацювати його текст є не тільки в «ОПЗЖ».

Наприклад, про необхідність продовжити обговорення законопроєкту «Про медіа» нещодавно під час погоджувальної ради говорила віцеспікерка Олена Кондратюк: «Я б хотіла наголосити на неоднозначності медійного закону, який викликає також деякі обурення і не має одностайної підтримки всіх стейкхолдерів і медійників.

Я попросила б зробити крок назад, можливо, два кроки назад, спокійно створити робочу групу, спокійно далі обговорити, зняти цю напругу і винести виважений законопроєкт у зал».

Як показує практика, «Слузі народу» не завжди вистачає власних голосів для ухвалення законопроєктів.

Особливо яскраво це показали доленосні голосування минулого тижня.

Захист свободи слова — це продукт, який не просто «продати» пересічному українському виборцю.

Але покладатися тільки на це «Слугам…» не варто, бо все залежить від того, у що їхні опоненти додумаються загортати цей продукт: згадайте хвилю народного невдоволення через кодування супутника, яка докотилася прямісінько до президента.