"Хіба якісь забігайлівки мають російські вивіски" - як на Хрещатику виконують мовний закон

В Україні 16 січня 2020-го набула чинності норма закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної" в частині мови реклами.

Реклама на телебаченні, радіо, в інтернеті та на зовнішніх носіях має бути українською.Іще в Києві протягом трьох років діє рішення міськради про обов'язкове використання української мови в рекламних оголошеннях та вивісках, меню в кафе та ресторанах, а також у сферах обслуговування.

Воно носить рекомендаційний характер.

Із його появою почалися зміна вивісок і перехід на українську мову в обслуговуванні.

Як виконують мовний закон на головній вулиці столиці і що про це думають клієнти, дізналася кореспондентка Gazeta.

На Хрещатику понад 500 закладів громадського харчування - великі мережі, ресторани, кав'ярні, пекарні, невеликі МАФи із вуличною їжею та кавою.

Більшість назв – англійською мовою – записані латиницею.

Є й українською.

Назви кількох закладів є як українською, так і російською мовами: "Бочка", "Таверна".

Меню й оформлення всередині - українською.

На майдані Незалежності, біля торгового центру "Глобус", є пивний ресторан "Куппер-паб".

Меню при вході на стенді - українською мовою.

Але на ньому слоган: "сытные обеды".

Російською написи крейдою на дошках – пропозиції дня.

Ціни – вищі за середні.

Можна замовити страви від шеф-кухаря.

В інтер'єрі – дерев'яні меблі під старовину.

У першому залі – барна стійка з розливним пивом.

Тут порожньо.

В інших залах зайнято два-три столики.

Офіціант і бармен спілкуються російською.

Вітаються теж.

Але, почувши українську, переходять.

Офіціант приносить україномовне меню.

"Я знаю українську, англійську, російську і трохи польську, - каже.

- Наш паб – у центрі, тому тут багато туристів з інших країн.

Проблем через мову ніколи не було.

Вимог законодавства дотримуємося.

Говоримо з клієнтами зручною для них мовою.

Ніхто не скаржиться".

За кілька метрів від пабу – ресторан швидкого харчування Макдональдз.

Біля каси двоє дівчат на вигляд 16-18 років перекладають назви страв із великих інформаційних меню попід стелею.

"Запашна картопелька - це тіпа картошка с запахом? А рум'яна курочка – курица жареная? А полуніца – це клубніка?" - питають у дівчини у фірмовій кепці, яка стоїть за касою.

Та перекладає російською.

Усе меню – українською мовою.

Така позиція власників мережі: дотримуватися законодавства тієї країни, де вони представлені.За 80 метрів від будівлі Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення – кафе-пекарня "Хлібний".

Тут продають свіжу випічку, каву, сніданки.

Заклад відкрили торік улітку.

Тоді відвідувачів обурила російська назва мережі пекарень – "Хлебный".

Почали писати коментарі на сторінках у соцмережах, ставили негативні оцінки.

Но вы же не стали меня от этого меньше любить? Вы просто принимаете меня таким, какой я есть".

Під ним висловлювалися клієнти закладу."Закон обов'язковий для всіх, і для власників бізнесу в тому числі.

Що завадило творцям продукту назвати його українською? Він став би від цього гіршим? Хоч хто і хоч скільки бізнесів створив би, зобов'язаний дотримуватися українського законодавства.

Власникам "Хлєбного" доведеться його просто перейменувати на "Хлібний", - відповіла Наталія Василюк у Facebook.

Назву власники змінили-таки – зараз на вході в пекарню на Хрещатику світяться літери "Хлібний".

А от у меню на вулиці та всередині назву закладу вказано російською.

У закладі – два поверхи, на першому - просторі вітрини із свіжою випічкою.

На всю стіну біля панорамного вікна – намальований портрет жниці в радянському дусі.

На білій сорочці жінки напис "Хлбнй" – без спірних літер.

Усе оформлення – російською.

Офіціантка одразу переходить на українську.

Пропонує меню українською.

Питаю, чи не обурені клієнти історією з вивіскою закладу.

"Наші клієнти в основному – інстаграмна молодь, - відповідає.

- А там усе – російською.

Приходять до нас поїсти круасанів і кави попити.

Їм байдуже мовні закони і якою мовою меню.

Кому було вигідно скандал піднімати – невідомо".

За столиком біля вікна пара п'є біле вино.

Розмовляють українською.

Питаю, чи комфортно їм.

"Та як сказати – ми звикли, - відповідає чоловік років 30 на вигляд, із короткою чорною борідкою.

Відкладає вбік смартфон.

- У Києві всюди так, на українську перейдуть, але першим із вами офіціант нею не заговорить.

Багатьом справді байдуже, якою мовою назва.

Для мене і старших родичів назви англійською – це взагалі проблема.

Бабуся досі не може прочитати назву кафе швидкого харчування - КFC, або Dream Town.

Думаю, закон про назви треба вдосконалити.

Хай поряд з англійською назвою пишуть транскрипцію українською, літерами такого ж розміру".

На вулиці поряд із входом літній чоловік гортає вуличне меню.

Вдягнений у чорне вовняне пальто до колін, на шиї – бежевий шалик.

Питаю його, чи підтримує статтю мовного закону про рекламу.

"Підтримую, але розумію бізнесменів, - каже і представляється колишнім підприємцем.

- Чого одні мають змінювати назви, витрачати гроші, щоб вивіску й меню з російської змінити на українську, а різні "Махіто", "Черрі" і таке подібне англійською – ні? У Чехії я був, то там лише чеська мова – і жодних винятків.

Хоча за пів року в нас таки поменшало у разів п'ять російських назв.

Подивіться навіть на Хрещатик – хіба якісь забігайлівки мають російські вивіски.

З владою ніхто зажиратися не хоче".

У Mc.

Donalds у Києві влаштували акцію для популяризації української мови серед школярів.

У кафе пропонують безкоштовний пиріжок до чаю, якщо школяр покаже щоденник із оцінками 11-12 балів з української мови.