Останні дні "Беркута" – спогади і фото

12 березня 2014 року за позовом Анатолія Гриценка, Руслани Лижичко та Станіслава Батрина Окружний адміністративний суд Києва визнав протиправними та нечинними наказ МВС №529 від 18 травня 2004 року "Про затвердження Положення про підрозділ міліції особливого призначення "Беркут" та наказ МВС №1011 від 24 жовтня 2013 року "Про затвердження Положення про спеціальний підрозділ міліції громадської безпеки "Беркут".

Простими словами – суд фактично визнав, що спецпідрозділ "Беркут" створили незаконно, а його розформування – цілком правомірне.

Адже незадовго до цього в.

міністра внутрішніх справ України Арсен Аваков підписав наказ №144 "Про ліквідацію спеціальних підрозділів міліції громадської безпеки "Беркут".

Головні причини такого рішення – дії "беркутівців" під час Євромайдану: масові вбивства протестувальників, жорстокі побиття та катування.

Хоча варто відзначити, що скандальної слави спецпідрозділ зажив задовго до Революції Гідності.

Про це сайт 24 каналу писав тут – прочитайте обов'язково, дізнаєтеся багато нового.

А тепер, власне, обіцяні історії.

Квіти та їжа для "Беркута".

Варто визнати, що в перші дні Євромайдану багато протестувальників ставилися до "беркутівців" досить поблажливо – незважаючи на жорстокий розгін студентів у ніч з 29 на 30 листопада і неадекватні дії 1 грудня біля Адміністрації президента, коли вони добивали лежачих, лупцювали журналістів і навіть випадкових перехожих.

Тоді на Майдані часто було чути: "Не всі у "Беркуті" садисти… Вони підневільні, виконують накази злочинної влади…" і т.

Найговіркіші майданівці влаштовували з "беркутівцями" то перемовини, то дискусії….

Протестувальники і "Беркут".

Неодноразово прямо на вулиці з силовиками спілкувався Віталій Кличко.

Віталій Кличко і "беркутівці".

Але найбільше "переймалися" представниці слабкої статі.

Дівчатка заплітали щити правоохоронців квітами і стрічками, жіночки намагалися пригостити бутербродами і чаєм.

Біля блокпостів вони влаштовували такі собі "столи дружби", де стояла їжа, вода і квіти.

Гостинці для силовиків.

Силовики категорично відмовлялися як від гостинців, так і від пропозицій протестувальників погрітися під час перемир'я біля бочок з вогнем.

.

Хто останній в черзі?.

"Был бы приказ – снесли бы вас".

Серйозне охолодження в стосунках, яке потім логічно переросло у відверту ворожнечу, почалося 10 грудня, коли силовики вчинили першу серйозну спробу "зачистити" Майдан.

У той вечір буквально за пару годин були ліквідовані барикади в урядовому кварталі.

Найдовше протрималася майданівці на вулиці Лютеранській.

Там я став свідком такої сцени.

Ворогуючі сторони довго стояли рядами один перед одним.

.

Слово за словом – почали перемовлятися (коли командири не бачили), і двоє опонентів виявилися земляками, навіть спільних знайомих пригадали… Старший за віком протестувальник називав "беркутівця" синком, намагався пригостити цигарками… Аж тут грянула команда "Підняти щити!" І силовики пішли на штурм – гумові кийки не застосовували, але "синок" так штурхонув "батю" плечем, що той потім довго витирав кров з носа і відсапувався на залишках барикад.

Потім силовики взялися безпосередньо за Майдан.

Ударну групи складали "беркутівці", які використовували свою класичну тактику – клином врізалися в протестантів і по одному висмикували їх з живих ланцюгів.

Виглядало це так….

"Беркутівці" прориваються на Майдан.

Десь до 6 ранку правоохоронці захопили третину Майдану й притисли активістів до сцени і Будинку профспілок.

Крім того, зранку на Майдан, попри закрите метро і заблоковані дороги, поступово стали прибувати тисячі киян.

Приблизно о 10:00 спецпризначенці почали відступати та сідати в автобуси.

"Беркут" залишає Майдан Незалежності.

.

Бабуся замітала після "беркутівців", примовляючи: "Щоб і сліду вашого тут не було!".

Тоді стався ще один пам'ятний епізод.

Я спитав у одного з "беркутівців", чи вони ще повернуться на Майдан.

Я трошки облагородив це откровення, заримував для милозвучності і дав у заголовок свого ранкового репортажу (рос.) "Беркутовцы" покинули Майдан со словами: "Был бы приказ – снесли бы вас".

Згодом цю фразу передрукували кілька сайтів, а ввечері того ж дня вона з'явлися в соцмережах уже як девіз "Беркуту".

"Журналистов нужно бить в первую очередь!".

До середини січня-2014 силовики хоч і без особливого бажання та все ж пускали журналістів в оточений Урядовий квартал.

Ми з фотокором Юрієм Нагорним зробили туди чимало вилазок – пробиралися навіть в табір Антимайдану.

Але після "Кривавого Водохреща" на вулиці Грушевського (19-22 січня 2014 року) прохід у заблоковану зону навіть для представників ЗМІ було закрито.

Вулиця Грушевського після "Кривавого Водохреща".

24 січня я вирішив піти у "розвідку".

Обійшов стадіон "Динамо" по Петрівській алеї і Парковій дорозі й піднявся крутим схилом до футбольної арени.

Далі без проблем пройшов попід стадіоном – там стояло кілька груп силовиків, але нікому не було до мене діла.

Вийшов на Грушевського вже за спинами "беркутівців", які перекривали початок вулиці.

Коли спускався з парку на тротуар – підсковзнувся і, намагаючись встояти на ногах, схопився рукою за замерзлий кущ й гарно роздряпав долоню.

Спочатку не звернув на це увагу і не відчув болю на морозі, тож узявся фотографувати….

Ніч на Грушевського.

Але потім побачив, що цебенить кров, і почав витирати її об сніг… Біля пам'ятника В'ячеславу Чорноволу стояло кілька "беркутівців" і багато пластикових пляшок з водою.

Я безцеремонно підійшов, взяв літрову мінеральну і став поливати долоню… Один із бійців здивовано подивився на мій бейджик "Преса", взяв ще одну пляшку і підійшов: "Что ты фигней страдаешь, так неудобно – давай я!" І став лити мені воду, а я змивав кров… "Пошли в автобус, там есть аптечка – тебя перевяжут…" Але йти в "беркутівський" автобус мені зовсім не хотілося, тож відмовився….

Тут звідкілясь випірнув чоловічок у цивільному й суворо проричав до "беркутівців": "Это еще кто???" – "Журналист!" – "Какого черта он здесь делает?! Шляется кто ни попадя! Отведите его к Дому офицеров, пусть валит потом куда угодно.

Только чтобы тут его не было!".

Мені не дуже хотілося йти з таким супроводом: "Та я сам!" Цивільний махнув рукою й пішов.

"Добре", – сказав я.

І швиденько, не оглядуючись, почимчикував уверх по Грушевського.

Хотілося ще поблукати безлюдним кварталом, але не наважився – "від гріха подалі"….

Потім я неодноразово згадував "того беркутівця", коли 18 лютого почалися звірячі побиття активістів і розстріли на Майдані: чи міг він бути одним з убивць? Мабуть, навряд...

Представників ЗМІ, до речі, "беркутівці" били з перших днів Євромайдану.

Трощили також їхні фото- і телекамери… Тож у мене особливих ілюзій щодо їхнього ставлення до медіа не було.

Та все ж здавалося, що бейджик "Преса" більше захищає, ніж дерев'яний щит чи будівельна каска… Але знову ж таки – тут, мабуть, як з "тим беркутівцем" – залежить, на кого натрапиш.

І про це – наступна історія.

Не зі мною, а з моєю гарною знайомою Світланою Вербицькою.

"Зранку 18 лютого я фотографувала біля Маріїнського парку, – розповідає Світлана.

– Коли звідти почали виводити "тітушок" Антимайдану, зрозуміла: щось не так… А потім пішла "беркутівська" хвиля.

Вони стріляли в усі боки і безжально били всіх підряд – навіть жінок, які тікали.

Біля метро Арсенальна я відійшла трошки вбік до кіосків і навела камеру..

І в цей момент мене побачив один з "беркутівців".

Я була одягнена в яскраву жіночу куртку, з-під шапки випиналося довге волосся до плечей.

Тобто він чітко вирізняв дівчину з фотоапаратом… Але через видошукач я побачила, що його рушниця націлена прямо мені в об'єктив… На щастя, в останню мить "беркутівець" трошки опустив ствол, і гумова куля потрапила мені в ногу.

Удар був дуже болючий, я впала, ледве піднялася й почала тікати… Навіть не уявляю, що було б, аби куля потрапила в об'єктив…".

Полювання на фотографа.

Кожному – своє.

Революція Гідності перемогла.

Через три дні після цієї історії колишній президент України Віктор Янукович втік з Києва.

Росія почала захоплення Криму – у підступному нападі брали участь багато "беркутівців", які пліч-о-пліч з російськими загарбниками стояли на блокпостах.

Аналогічну роль вони виконували згодом на Донбасі….

Тим часом, деякі з бійців "Беркута" пішли на схід захищати Україну у складі добровольчих батальйонів, а пізніше – в частинах ЗСУ і Нацгвардії….