Карантин через коронавірус: оплатять українцям вимушені відпустки

У вівторок, 17 березня, парламент прийняв ряд законів, спрямованих на попередження поширення в Україні коронавіруса.

Зокрема, людям пропонується самоізолюватися і по можливості не ходити на роботу.

Зобов’язані їм щось платити за вимушену бездіяльність? І якщо так, то хто, як і скільки?.

Як повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на Факти, про особливості надання відпусток і виплати зарплат в період вимушеної бездіяльності мільйонів українців розповів юрист громадської організації «Соціальний рух» Віталій Дудін.

— Згідно з недавно прийнятим законом, якщо людина знаходиться на самоізоляції, йому виплачується 50% середньої зарплати за рахунок Фонду соціального страхування, незалежно від страхового стажу.

Виникають питання: на якій підставі приймається рішення, що особа самоізоляції, як це підтверджується і перевіряється?.

— Виплати здійснюються Фондом соціального страхування на підставі виданого листка непрацездатності застрахованій особі.

Якщо людина перебуває в спеціалізованому закладі охорони здоров’я, то лікарняний повинні видавати співробітники цієї установи.

Порядок створення таких установ у разі встановлення карантину регламентує стаття 31 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

До них відносяться спеціалізовані лікарні, ізолятори, використовувані для цього приміщення закладів охорони здоров’я, оздоровчих, навчальних закладів тощо.

Таким чином, у разі самоізоляції під медичним наглядом видавати лікарняний повинен лікар, який спостерігає за самизолированным особою.

— Через карантин багато українців були відправлені у вимушену відпустку, більшість — за свій рахунок.

Що про це говорить Закон України «Про відпустки»? Мають роботодавці право відправляти людей у відпустку за свій рахунок або все ж повинні їм платити? Як довго може тривати така відпустка?.

— Надання та оплачуваної і неоплачуваної відпустки завжди здійснюється в добровільному порядку.

Працівник повинен подати відповідну заяву, а в деяких випадках воно підлягає обов’язковому задоволенню, наприклад, у випадку подачі заяви матері або іншої особи по догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину.

Ніяких «вимушених» і «адміністративно-примусових» відпусток законодавство України не передбачає.

Згідно з Кодексом законів про працю України та Закону України «Про відпустки» за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником підприємства або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Прийнятий 17 березня нинішнього року парламентом законопроект № 3219 «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України, спрямовані на попередження виникнення і розповсюдження коронавирусной хвороби (Covid-19)» дозволяє не зараховувати відпустку, взятий у період карантину, в ці 15 днів.

Це означає, що працівники можуть взяти неоплачувану відпустку необмеженої тривалості — після 3 квітня карантин можуть продовжити.

За цей час зарплата для них не зберігається.

Безумовно, ми можемо припустити, що за їх «бажанням» буде стояти переконання роботодавця.

Плюс перебування в подібному відпустці полягає в тому, що за людиною зберігається робоче місце.

Обидва працюючих батьків можуть перебувати в такій відпустці, а час, проведений в ньому, не знизить розмір допомоги по непрацездатності, якщо людина згодом захворіє.

— Чи можуть люди в нинішній ситуації розраховувати на якісь виплати за період вимушеної бездіяльності?.

— Працівник і роботодавець можуть домовитися про виконання роботи дистанційно.

Якщо узгоджений обсяг робіт виконується, то люди отримають повний заробіток.

Ніякі посилання на «з» віддаленої роботи не повинні ставати перешкодою.

Тим більше, що про можливості доручити виконувати роботу вдома йдеться і в прикінцевих положеннях законопроекту № 3219.

Зрозуміло, така модель відносин застосовується не скрізь.

Можна виділити принаймні три варіанти, що дозволяють працівникам зберегти заробіток частково або повністю.

Перший варіант — оплата вимушеного простою в розмірі 2/3 тарифної ставки.

Закриття підприємств або припинення роботи їх окремих структурних підрозділів у зв’язку з оголошенням карантину може бути визнано вимушеним простоєм, який стався не з вини працівника.

Другий варіант — скорочення виробництва і отримання допомоги по частковому безробіттю.

Відповідні положення містить стаття 47 Закону України «Про зайнятість населення».

Право на допомогу по частковому безробіттю мають застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували місяцю, в якому почалося скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу, працювали не менше шести календарних місяців, сплачували страхові внески та у яких скорочення тривалості робочого часу становить 50 і більше в місяць.

І третій варіант — збереження за працівником середньої зарплати.

За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток (ч.

3 ст.

113 Кзпп).

Але слід враховувати норми частини 2 ст.

6 Закону України «Про охорону праці».

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, однак зобов’язаний негайно повідомити про це керівника або роботодавця.