Що не так з українськими політичними токшоу?

Чому президент ходить тільки на ефіри без опонентів, Іллю Киву продовжують пускати у студії, а в токшоу на каналах Медведчука є чотири передмови?.

«Формат "Свобода слова" в том виде, в котором он существовал, во многом себя изжил.

Опять раздевать, одевать или еще что-то делать с политиками – это уже неактуально, неинтересно, нужно делать какой-то шаг вперед», — сказав Савік Шустер у 2007 році.

І відтоді ні «Свобода слова», ні інші українські політичні токшоу так і не зробили впевненого кроку вперед.

А оскільки відсутність прогресу означає регрес, то натомість ці програми виробили цілу купу неприємних, дратуючих, а інколи і просто шкідливих практик.

Тож що сьогодні не так з українськими токшоу?.

Залежність від політиків.

Будь-який проєкт хоче мати ексклюзивних гостей та високі рейтинги.

Що у випадку політичних токшоу означає запрошення вищих державних посадовців.

От тільки самі керівники держави не дуже люблять відвідувати подібні програми.

По-перше, дає про себе знати середньовічна класова система — монархам негоже сидіти в одній студії із черню.

По-друге, працюють політологічні запобіжники — не треба давати опонентам шансу розкритикувати вас у прямому ефірі.

Тож аби побороти обидві ці проблеми, токшоу вигадали елегантне рішення — перестали бути токшоу.

Володимир Зеленський формально приходив на «Свободу слова» до Савіка Шустера.

Але насправді це було інтерв’ю без жодного іншого гостя у студії.

Так само президент ходив і на «Свободу слова» на ICTV.

Передвиборче токшоу «Головна тема» на каналі «Україна» було, по суті, серією інтерв’ю: кандидати змінювали одне одного за трибуною.

Якщо ж повна відсутність опонентів — це занадто, є інші варіанти.

Дмитро Разумков, наприклад, виступав на «Свободі слова» на ICTV лише у присутності політичних коментаторів.

Лідери фракцій не заходили у студію, поки голова парламенту її не покинув.

А от Петро Порошенко під час президентських виборів просто водив за собою власний набір експертів.

Він протягнув цих людей навіть на «Пульс» на каналі «112»! Тому слухав не про «партію війни» та «захоплення влади», а про вдячність від батальйону «Айдар».

Подібні поступки та постійні тепличні умови настільки змінили парадигму, що сьогодні саме топові політики визначають умови ефірів.

Бо ходять тільки туди, де їм зручно.

Якщо не вірите, спробуйте згадайте, коли Володимир Зеленський чи Петро Порошенко перебували у студії одночасно з представниками інших політичних сил.

Чи скільки топових кандидатів у президенти сходили на «Зворотній відлік» на Суспільному під час виборів.

Володимир Зеленський учить українців соціального дистанціювання.

І це тільки ті токшоу, які відносно незалежні від своїх гостей.

На партійних ЗМІ тим часом твориться справжній треш.

Петро Порошенко та Володимир Зеленський просто орендують цілі випуски програм для презентації своїх команд.

«Український формат» на News.

One проводить спеціальний ефір із виключно проросійськими гостями, аби прорекламувати «діалог» «ОПЗЖ» з кумом.

Хоча, з іншого боку, ці шоу, мабуть, і немає сенсу критикувати за залежність від політиків.

Вони ж буквально їм належать.

Тому Нестор Шуфрич, соратник Медведчука, член «ОПЗЖ», може прямо в ефірі закрити рота набридливим модераторам.

А на «Право на владу» під час виборів постійно запрошували гостей із «Укропа», наближеного до власника каналу Ігоря Коломойского.

Останнім часом певні підозри викликає і «Свобода слова» Савіка Шустера.

Вона начебто не має явних фаворитів, але дивує любов’ю до «колишніх»: Ляшка, Яценюка, Смешка, Бродського.

Небачена свобода слова.

Некомпетентні коментатори.

Кого тільки не зустрінеш на українських токшоу: співачок, шоуменів, блогерів, засновниць шкіл птахівництва, рибних бізнесменів, ексгенпрокурорів.

І всі вони чомусь коментують, наприклад, коронавірус.

Насправді, на цих програмах завжди була величезна проблема з компетентністю гостей.

Просто тепер, на фоні нової життєво важливої проблеми, вона виглядає особливо кричущою.

Потрапити в ефір токшоу можна за різні заслуги.

Андрій Пальчевський думає, що дає найвищі рейтинги.

Ілля Кива та Сергій Поярков влаштовують циркові вистави.

Дмитра Корчинського кличуть на Прямий через його яскраву зневагу до Зеленського.

Михеїл Саакашвілі, мабуть, просто подобається Савіку Шустеру.

Політкоментатори на кшталт Карасьова та Бортника працюють на піар політиків.

І все це ніяк не залежить від теми програми.

Тому Ігор Мосійчук ділиться своєю дуже цінною думкою про «гоміків» на шоу про «Євробачення».

Ілля Кива називає жінок «другорядними» на програмах про гендерну рівність.

Сергій Поярков кричить про Голодомор, обговорюючи ринок землі.

Питання національної оборони та економіки коментує кожен «політолог», який себе поважає.

І всі їхні слова не несуть жодної користі глядачам.

Адже ці люди просто не розуміються на тому, про що говорять.

«Експерта» Руслана Бортника якось двічі за ефір впіймали на незнанні законів.

Андрій Пальчевський просто вигадує «історичні факти».

Ілля Кива не може назвати жодного власного законопроєкту.

І їх усіх продовжують кликати в ефір.

Проте зараз це вже не питання поваги до глядачів.

Це питання здоров’я.

Валентин Землянський, кишеньковий піарник Медведчука, на «112» розповідає: «Я не считаю коронавирус-19, 20, 21 реальной угрозой, так как это пытаются нам представить».

У той час як Олександр Дубінський, кишеньковий піарник Коломойського, на «1+1» розганяє кардинально іншу думку: за місяць-два в людей не буде грошей на їжу й почнеться мародерство.

Народний депутат від «ОПЗЖ» Олександр Качний на Прямому заявляє, що в Київ скоро перестануть завозити продукти, а коронавірус — це звичайний грип.

Ірина Паламар, засновниця школи птахівництва, на News.

One стверджує, що карантин невиправданий і, взагалі, частина міжнародної змови.

І от усіх цих людей токшоу теж продовжують кликати в ефір.

І дають їм знову коментувати коронавірус.

Вибачте за каламбур, але пандемія чудово ілюструє всю необхідність медійної гігієни.

І весь абсурд та небезпечність ситуації, коли токшоу дозволяють випадковим людям коментувати вузькопрофільні теми.

Ще недавно вона реконструювала М'ясо-молочний комплекс в смт Цибулів, а сьогодні вже коментує геополітику США.

А чого добився ти?.

Пасивні ведучі.

Навіщо токшоу ведучі? Щоб модерувати дискусію, добиватися відповідей від гостей, заважати політикам переходити на відвертий піар.

Проте, судячи із сучасних українських токшоу, модераторів можна було би легко замінити на голосових помічників.

Адже вони лише озвучують запитання.

Два місяці тому Юлія Тимошенко озвучила на «Свободі слова» на ICTV 24-хвилинний монолог.

24 хвилини(!) без жодного слова від ведучого та жодного нового запитання.

Савік Шустер два тижні тому мав пів години, щоби поговорити з Андрієм Єрмаком про потенційну Консультативну раду з ОРДЛО.

Але дав програмі скотитися в політичні розбірки й нічого не дізнався.

Місяць тому «Пульс» на «112» повинен був обговорювати уряд Олексія Гончарука, але гості почали сваритися про ринок землі, й ведучі просто змирилися, що тепер це нова тема програми.

Ідеться навіть не про підігрування окремим політикам (у цього є зрозумілі причини), а про звичайну пасивність.

Здається, що ведучі токшоу не просять гостей відповідати на конкретні запитання, а просто дають їм час виговоритися на якусь тему.

Нічого не уточнюючи й не добиваючись конкретики.

Дмитро Кулеба два тижні поспіль ходив на «Свободу слова» на ICTV і два тижні поспіль уникав прямих відповідей на запитання.

Наприклад, ведучий Вадим Карп’як цікавився, як Україна планує змусити Путіна вивести війська? Дмитро Кулеба відповідав, що раз Путін пішов на перемовини, то такі шанси є.

І Вадим Карп’як… не уточнював, то в чому ж, власне, план України.

Руслан Рябошапка на «Праві на владу» якось сказав, що не може прокоментувати фейки Портнова, бо той продукує їх надто багато.

І ведуча Наталія Мосейчук просто не стала розвивати тему.

Савік Шустер на своїй «Свободі слова» говорив уже сам на сам із Володимиром Зеленським, але все одно не добивався від президента конкретики.

Наприклад, голова держави сказав, що жителі окупованих територій із «руками в крові» не зможуть бути обраними на виборах.

Але що означає «руки в крові», ми так і не дізналися: якийсь «міністр пропаганди "ДНР"», наприклад, зможе стати місцевим депутатом? Крім того, було б добре, щоб ведучі виробили звичку після кожного наведеного гостями факту чи числа запитувати про джерело.

Особливо, коли йдеться про Юлію Тимошенко.

Загалом, усе зводиться до того, що ведучі токшоу представляють інтереси глядачів.

Перш за все, щодо отримання інформації.

Тож коли політики не відповідають на запитання чи повністю змінюють тему, а модератори просто мовчать, вони буквально не виконують свою роботу.

Також варто хоча б парою рядків згадати про канали Медведчука.

Там ситуація особлива, адже більшість місцевих токшоу побудована на неадекватності і її немає сенсу уточнювати.

Ну, як ви уточните слова Вадима Рабіновича, що існує лише три способи потрапити в Кабмін — участь у гейпарадах, відвідування фашистських концертів та приналежність до «групи Сороса»? Або як говорити з Іллею Кивою? Останнього разу, коли в нього попросили доказів, народний депутат почав кричати, що говорить про людські душі.

Тому ведучі «112», News.

One та ZIK просто аутично стоять, поки їхні власники та наближені до власників виступають стільки, стільки хочуть.

Якось Нестор Шуфрич взяв і вирішив постояти прямо посеред студії.

Ведучі прикинулися, що це відбувається не з ними.

Неефективні формати.

Формат політичного токшоу вже доволі старий і його варто вдосконалювати.

Не для того, щоб розважити глядачів, а щоби втримати в напрузі гостей.

Це чимось нагадує серфінг.

У середині нульових більшість політиків були не готові до морських хвиль: прямого ефіру, опонентів у студії, миттєвої реакції глядачів.

Це все виводило їх із рівноваги, а отже, принаймні частково, змушувало діяти природно.

Проте з часом (за 15 років) вміння виступати на токшоу перетворилося на базову політичному компетенцію.

І тепер політики більше не бояться хвиль, вони розсікають ними із задоволенням.

А медіа намагаються якось відповісти на цей виклик.

Чи просто експериментують.

«Право на владу», щоби впоратися із усе більшою кількістю маніпуляцій, вирішило співпрацювати з порталом «Слово і діло».

От тільки перевіряти слова чиновників у реальному часі ця організація встигає дуже-дуже рідко.

А запитання від фактчекерів майже ніколи не отримують відповіді у студії.

Політики просто кажуть, що не пам’ятають таких своїх заяв, а Наталія Мосейчук не може вивести їх на чисту воду, адже часто й сама чує про них уперше.

«Народ проти» на каналі ZIK якось вирішив повністю перевинайти формат токшоу.

Не будемо зараз описувати всі їхні новації, але програма вийшла настільки переускладеною, що інколи просто розвалювалася.

Хоча одну особливість усе ж варто згадати: кожен раунд ефіру (так, тут є раунди) підсумовують резонери.

Одні й ті ж дві людини, незалежно від теми.

При чому одна з них народний депутат — Макс Бужанський.

Усі великі токшоу на каналах Медведчука почали додавати до своїх основних частин «передмови»: годинні інтерв’ю із Дмитром Співаком (та дуже рідко з іншими, але ніколи не важливими людьми).

Причому, як би тупо це не звучало, їхня кількість постійно зростає.

У шоу «Пульс» на «112», наприклад, наразі чотири передмови.

67% хронометражу цієї програми займають розмови сам на сам із одним гостем.

Звісно, ці балачки мають важливу політтехнологічну мету в інтересах Медведчука.

Але, серйозно, чотири штуки?!.

Савік Шустер тим часом уже півроку намагається переконати глядачів, що голосування його студійної аудиторії (у сто людей) репрезентативне для всієї України.

Тож не забувайте, що 96% українців підтримують «політику Зеленського щодо встановлення миру на Донбасі».

Навіть якщо якісь там «реальні соціологи» вважають інакше.

А якщо серйозно, то всі ці «голосування» на токшоу практично не мають сенсу, адже ґрунтуються на аудиторії тільки одного каналу.

90% глядачів «Еспресо» вважають останні зміни уряду рухом у бік Росії.

97% глядачів News.

One підтримують компроміси заради миру.

І це вже не кажучи про ті голосування, які проводити просто не варто.

Як-от опитування Шустера про переконливість доказів у справі Шеремета.

Загалом, експерименти з окремими елементами токшоу тривають.

Але поки що формула цих програм виглядає занадто геніально простою, щоб її перевинайти.

У будь-якому разі, дискредитувати ефір «резонерами» чи додавати до нього сумнівну соціологію точно не варто.

Ноухау каналу ZIK — паралельна трансляція із Радянського Союзу.

І шо?.

Перефразовуючи Вінстона Черчілля, токшоу — це не найкращий формат, але кращого в нас немає.

Ці програми залишаються фактичними монополістами масової політичної дискусії національного рівня.

Звісно, Арсен Аваков може повідомити про зупинку київського транспорту в коментарях у фейсбуку.

А Віталій Кличко записати про це відео на ютубі.

Але поки що тільки токшоу можуть зібрати чиновників разом і провести очну ставку.

Проте ці програми в небезпеці.

Беззуба модерація, безвідповідальна гостьова політика та численні компроміси підточують майбутнє токшоу.

«Свобода слова» на ICTV тепер нагадує звичайний брифінг чиновників.

«Свобода слова» Савіка Шустера раз за разом профукує потенціал своїх гостей.

«Право на владу» залежить від настрою Наталі Мосейчук.

Прямий зациклився на президентові Зеленському.

І тільки на каналах Медведчука весь треш — це не вада, а інструмент.

Без нормальних якісних дискусій токшоу просто втрачають сенс свого існування.

Навіщо нам програми, які під час минулорічних виборів не наполягали на дебатах, а погодилися просто піарити політиків у вигідних умовах? Навіщо нам шоу, які в розпал пандемії надають слово людям, які не вірять у коронавірус? Навіщо ведучий, який 24 хвилини мовчить?.

Як і всі інші речі, токшоу повинні розвиватися.

І перш за все вдосконалювати роботу своїх головних елементів.

Ви можете забрати модні студії, пафосні соціології, коментарі глядачів та включення, і це все одно буде токшоу.

Проте без компетентних гостей чи якісної модерації лишається тільки балаканина.