Ми думали, що виростемо і буде круто. А стало страшно

За шість років війни відчуття загрози змінилося.

Фарбувала волосся в різні кольори з 13 років.

Випробувала всю гаму.

Коли пів року була в натуральному кольорі, здавалося, ніби брешу людям.

Коли знову пофарбувалася в синій, відчула себе радісною й відвертою.

Прагну, щоб стиль мав смисл.

На лівій руці витатуйовано шрифт каліграфа Тараса Макара.

Він – абстрактний.

Ідея в тому, щоб залишити на собі ілюстрацію українського дизайнера.

На обох руках зробила тату змії.

Єву часто звинувачують, що через неї людей вигнали з раю, бо спокусив змій.

Але, якби не вона, в нас не було б ніякого розвитку.

Жінкам можна взяти змію за свій знак – як символ прогресу і руху вперед.

У молодших класах мала кольорові ручки з блискітками.

На свята діти просили намалювати їм листівки.

Платили 5 гривень.

Це був мій перший бізнес.

Потім опанувала фотошоп і почала створювати елементарні логотипи.

Познайомилася з дизайнерами, які давали виконувати чорну роботу в їхніх проєктах і набиратися досвіду.

Підлітком часто йшла на конфлікти.

Навіть бійки.

Маю тріщину на зубі та проблеми з нирками.

2010-го в сутичках між групами неформалів доводилося захищатися фізично.

Я займалася тайським боксом і не мала страху вдарити.

Інколи робила це першою.

Батьки мене завжди розуміли, але бабуся – ні.

Для неї було нормою перевірити мою сумку, порпатися в речах і викидати те, що їй не подобалося.

Тому я з'їхала з дому у 18, щоб мати власний вибір.

Після школи пів року працювала в сексшопі, бо треба було платити за житло й навчання.

За шість місяців багато дізналася про стосунки людей і комплекси.

Чоловіки бояться купувати собі секс-іграшки.

Особливо виправдовуються, якщо беруть щось для масажу простати.

Кажуть, лікар порадив або що це він не собі.Приходили пари.

Купували щось одне, а потім жінка поверталася і брала щось інше.

У сексшопі почула багато варіантів назви вагіни – "білий лебідь", "манго".

Чоловічий статевий орган називають "баклажанчик".

Не знаю слова, яке позначало б соціальне схвалення жіночої сексуальної розкутості.

Для чоловіків – "мачо", "ловелас", "казанова", "плейбой", "альфа-самець".

А для жінок хіба "серцеїдка".

В академії зрозуміла: навчання не відповідає тому, що треба вміти.

Викладачі або не приходили на пари, або давали те, що було важливе років 40 тому.

В агентстві Polit Expert, яке займається виборчими кампаніями, іміджем політиків і кандидатів на політичні посади, пропрацювала два роки.

Українська політична комунікація застряла на рівні початку 2000-х.

Вони друкують газети і роздатковий матеріал, ставлять намети зі значками і наклейками.

Замість організувати нормальну подію чи залучити активну молодь, проводять свята для літніх і дітей у стилі Масляної чи іншого свята дворового масштабу.

Люди, які хочуть щось змінити в країні, не проходять до влади.

Або їм швидко показують, що нічого не вдасться.

Це розчарувало.

Вирішила для самореалізації займатися комерційними проєктами.

Там є нормальні бюджети й можливість розширюватися глобально.

У наших проблемах винна не ментальність, а радянські політичні процеси зі знищення інтелігенції.

У людей залишився страх.

Люди не розраховують на цій землі побудувати щось надовго, а хочуть побути якийсь час і тікати.

Держава так і не показала, що може бути стратегічним партнером.

Щоб відкрити бізнес, з 18 років заощаджувала – на проїзді, каві, одязі.

Шила сама або купувала на секонді.Величезною проблемою було змінювати стиль.

Перейшла на діловий, але лишила синє волосся.

Через це багато хто має упередження.

У світі з цим проблем немає, а в нас спершу радять змінити зачіску.

Найбільший прояв сексизму – коли колеги-чоловіки починають розказувати, що потрібно схуднути чи перестати ходити в зал, бо перекачані ноги.

За кордоном питають, чи готова жінка почути комплімент.

А в нас – я маю бути рада, бо хтось вирішив, що в костюмі я сексуальна.

Або кладе руку на коліно під час робочої зустрічі.

Коли стикаюся з таким порушенням особистих кордонів, стає некомфортно.

Через це в мене мало клієнтів з України, більше працюю з іноземцями.Іноземці скаржаться, що в Україні їх намагаються намахати.

Натрапляли на українок, які їх домагаються, щоб виїхати за кордон.

В одному закладі в бізнес-центрі "Парус" замовила воду, поки чекала на партнерів на переговори.

Її включили в рахунок за обід.

Виявилося, пляшка коштує 600 гривень.

Офіціанти чули, що ми спілкуємося англійською, подумали, що іноземці.

Додали у чек страви, яких ми не замовляли.

Коли я перейшла на українську, побачила переляк у їхніх очах.

Найкраще, що може зробити жінка, – навчитися заробляти й бути незалежною.

Ресурси дають свободу і людині, і державі.Жінкам платять на 25 відсотків менше за чоловіків, за статистикою.

Дівчат досі вчать сподіватися на утримання, подарунки і вдале заміжжя.

Моє агентство не має офісу.

Штат працює в різних містах і країнах.

Під кожне замовлення добираю команду.

Українські дизайнери популярні, особливо в галузі меблів та одягу.

Світ уже пройшов свої трансформації, багато хто став лаконічний.

Наприклад, шведський дизайн – це прості мінімалістичні речі.

У нас ще не склався конкретний стиль нашого дизайну.

Люди експериментують з українською етнікою, і це неймовірно круто.

Не знаю, на що опиратися, бо не маю жодної зовнішньої підтримки.

Не можу хворіти чи дозволяти слабкості, інакше все обвалиться, зависне.

Ще не маю такого прибутку, щоб залучити інших менеджерів, а самій відлучитися більш як на тиждень.

Знайти баланс між роботою і відпочинком допомагає вимкнення телефона.

Люблю бігати на великі дистанції.

Це очищує свідомість.

Роблю каліграфію на великих форматах.

Написання літер – це медитація.

Порахувала, що мені задорого прибирати в домі.

Цей час я можу використати ефективніше.

Гроші, які віддаю за прибирання, як дизайнер можу заробити за годину.

З пересторогою ставлюся до медицини.

Якось результати аналізів показали, що маю ВІЛ і купу статевих хвороб.

Не знала, що думати.

Все життя маю захищений секс і одного партнера протягом кількох років.

Добре, що вистачило розуму перевіритись повторно.

Виявилося, мої аналізи переплутали з результатами старшого за мене на 20 років чоловіка.

Поки все не з'ясувалося, лікар подзвонив моєму хлопцеві і сказав: "У вашої дівчини такий букет.

Будьте з нею обережні".

Не вибачився.

Коли помилка виявилася, заблокував мій номер.

Якийсь час навіть не ходив на роботу.Із 2014-го веду щоденник.

Тоді багато друзів пішли на війну.

Смерть опинилася дуже близько.

Відчуття прекрас­ного майбутнього зникло.

Ми за нього чіплялися підлітками, думали, що виростемо і буде круто.

А стало страшно.

Не розуміли, куди країна піде далі.

Свої страхи не хотіла обговорювати, щоб не видаватися слабкою.

Навпаки, старалася всіх підбадьорювати.

Щоб зняти напруження, прописувала їх у щоденнику.

За шість років відчуття загрози змінилося.

Ми навчилися ним маневрувати – там пригнутися, там випростатися – як на сноуборді чи дошці для серфінгу.

Розуміємо, що немає нічого стабільного.

Є стратегічні цілі, але інструменти для їх досягнення постійно змінюються.

Треба ставити не більше, ніж одну-дві мети.

Тоді є надія їх реалізувати.

Планувати можу не далі як на місяць.