“Роблю так, як повинен робити чоловік”: Микола Мельник про добровольців, Донбас та Зеленського

Хочете читати новини в іншому форматі?.

Підписуйтесь на телеграм-канал НАРОДНА ПРАВДА.

Підписатись можна ТУТ.

“Їдь в Донецьк, доповідатимеш, що там і як”, – згадує, як вперше потрапив на фронт доброволець Микола Мельник.

Про те, хто такий доброволець, чому він на фронті і про “квест розвідника” розповів сам доброволець, громадський діяч, політичний експерт, генеральний директор аналітичної групи “Левіафан” Микола Мельник.

Loading...

Як потрапив на фронт.

Доброволець Микола Мельник вперше потрапив в АТО в липні 2014-го року.

Зізнається, що на той час рішення було більш емоційним, адже він так вихований – захищати свій будинок.

Тому коли прийшли вороги, треба було швидко реагувати.

Популярні новини зараз.

ПФУ зробив важливе повідомлення про квітневі пенсії.

”Квартал 95″ дотепно висміяв Зеленського на Великдень.

Город і дача: посівний календар на квітень-2020.

“Якийсь час я думав, як допомогти в боротьбі з ворогом.

Спочатку давав гроші волонтерам, потім зв’язався з одним із добровольчих підрозділів, де мені нарешті сказали: “Їдь в Донецьк, доповідатимеш, що там і як!” Тоді я просто сів у поїзд і приїхав.

Так почав свій “квест розвідника”.

Переховувався у знайомих.

Взяв машину на донецьких номерах і їздив, дивився, доповідав.

Потім доїхав і до Луганська.

А потім довелося дуже швидко тікати…”, – поринає у спогади Микола.

Квест розвідника.

“Одного разу виїжджаю я з Донецька, щоб подивитися розташування військ окупанта на Ясинуватському роздоріжжі.

Подивився і вирішив поїхати в Слов’янськ, щоб особливо увагу не привертати, частими перетинами блокпостів і подивитися, чи дійсно Слов’янськ так розбомбили, як писали ЗМІ.

А він вже тоді був звільнений від Стрєлкова.

Заїжджаю, їду в «Славкурорт» і потрапляю на двох вже бравих українських воїнів, які мене дуже довго і до втрати свідомості допитували, чи не російський я шпигун.

Були б тверезі, точно в комендатуру б здали, а так відпустили.

Їду я назад в Донецьк і думаю: йо-ма-йо, що швидше буде: мене чеченці в Донецьку пристрелять, або наші воїни приб’ють? Але якось “пронесло”, – сміється доброволець.

У Миколи немає спеціальної освіти.

У 2006 році він закінчив військову кафедру.

“Тоді хоча б чогось, але вчили.

Дії розвідувальної роти, марш-кидки, окопування… Зараз військова кафедра обмежується муштрою, заняттями в кабінетах і стріляниною один раз на рік.

Нас вчили трохи краще”, – каже Микола.

Роблю так, як повинен робити чоловік.

“Сьогодні у мене зникли майже всі емоції.

Якщо 2014-й весь був переповнений емоціями, то зараз просто роблю так, як повинен робити чоловік, не шукаючи в цьому нічого героїчного”.

Не за себе особисто, а тих, хто не повернувся.

За їх дітей-сиріт, які тепер нікому не потрібні, за тих, хто повернувся покаліченим або тих, хто повернувся в будинок, де його вже ніхто не чекає.

“Злість на тих, хто пробухав п’ять років, а зараз починає розповідати, як втомився від війни і сахається від одного слова «АТОвець».

Зараз вже злості немає.

Тільки сором за байдужість суспільства”, – зізнається Микола.

А щодо військових дій, каже, часто не вистачає згуртованості.

Дуже велика різниця між командуванням і тими, хто воює на місці.

Великий розрив між стратегічним і тактичним керівництвом.

“В армію повертається пострадянський ідіотизм, якого не було з 2014 по 2017 роки.

У ЗСУ дуже багато хороших патріотів, на плечах яких тримається оборона цієї країни.

Але ще більше працівників, які втрачають свідомість тільки від думки про війну.

За великим рахунком, оборона зараз тримається на тих, хто потрапив на війну в 2014-2016 роках, коли ще був шалений патріотичний підйом.

Хоча є і досить молодих офіцерів-патріотів, які хочуть захищати свою державу”, – розповідає Микола.

Про кохання на війні.

Доброволець каже, що жінок на фронті близько 10-15%, але закохатися цілком реально.

“Війна війною, а від кохання ніхто не застрахований! Найяскравіший приклад такого кохання – це Командир першого штурмової роти Українського Добровольчого корпусу Дмитро Коцюбайло (друг «Да Вінчі») і керівник медчастини «Ульф» ДУК ПС Аліна Михайлова.

Вони зустрілися на війні.

Покохали один одного.

І наскільки я знаю, з кожним днем їх кохання все сильніше”, – посміхається Микола.

Про сім’ю.

У добровольця є мама, сестра і 9-річна донька Єва.

Мама і сестра не знають про його діяльність поза роботою.

Іноді дізнаються постфактум – тоді їх легше заспокоїти.

Знає тільки дочка.

Але вона ще занадто мала, щоб зрозуміти все, тому з нею він ділиться.

Дівчинка підтримує батька і ніколи не видає їх секретів.

Але зараз Микола на війні не постійно, більшу частину часу проводить у Києві за роботою.

Додому з війни приходить інша людина.

Доброволець переконаний, що усі, хто оточують солдата, повинні розуміти, що додому з війни приходить інша людина.

Він все такий же добрий і чуйний, але інший.

“Не вимагайте від нього того, що вимагали до війни.

Будуйте стосунки так, ніби це дорогий для вас кришталь, а не пательня з-під вареників, якою можна знехтувати, тому що завжди буде інша.

Зрозумійте, що деякі пройшли через таке, про що майже ніхто з вашого оточення і не чув.

І він кращий за багатьох, тому що захищав цю країну, поки ті сиділи вдома і не могли відірватися від спідниці.

Він пожертвував своїм часом і здоров’ям заради Вас! Тому просто цінуйте це”, – каже Микола.

Коли закінчиться війна.

Щодо дій нової влади Микола висловлюється досить критично:.

“Зеленський боїться сказати правду про війну! Вона буде продовжуватися.

Але він хоче догодити виборцю, тому бреше, розповідаючи байки про світ, який ось-ось настане.

Через те, що він шукає швидких рішень, він допускає помилки, які коштують Україні репутації і життів наших солдатів.

І я досі не визначився: він ідіот чи все ж таки зрадник?”.

Про що мріє доброволець.

“Кожен мріє про своє.

Я мрію про те, щоб ця війна закінчилася спаленням Кремля.

Також, щоб мої онуки взагалі не знали, що таке війна.

Мрію, щоб батьки не відволікалися від виховання своїх дітей тільки тому, що у країни-сусіда поїхав дах”.

“Перемоги нам і будьте здорові!”, – все, що хоче побажати доброволець Микола військовим і їхнім рідним!.

Автор – Марина Шкіндер.