Євген Красніков та київське Динамо: коли очікування занадто сильно відрізняються від реальності

Прихід Євгена Краснікова в київське Динамо анонсували як появу в клубі професіонала, який швидко наведе порядок у трансферах команди.

Але з плином часу виявилося, що колишній функціонер Металіста навряд чи спроможний покращити трансферну діяльність віце-чемпіона України.

Коли влітку 2018 року Євген Красніков почав працювати в київському Динамо, отримавши посаду віце-президента з питань трансферної політики футболістів, вболівальники "біло-синіх" почали небезпідставно сподіватися на те, що у команді з’являться дійсно якісні легіонери.

Адже саме Красніков працював над переходами у Металіст футболістів, які складали бразило-аргентинський кістяк тієї блискучої команди.

Цілком логічно, що від людини, яка змогла привезти в Україну Тайсона, Марлоса, Клейтона Шав’єра, Алехандро Гомеса та багатьох інших висококласних гравців, вболівальники та експерти очікували настільки ж успішної роботи і в Динамо.

Проте, подібні сподівання сьогодні видаються доволі марними.

Від початку перебування Краснікова в клубі Динамо підсилилося лише чотирма новачками з Південної Америки.

Та й більшість цих гравців називати підсиленням можна лише умовно.

По суті, за цей період Красніков здійснив лише один вдалий трансфер – перехід Карлоса де Пени.

Інші ж три латиноамериканці принесли Динамо більше клопоту ніж користі.

Чому так сталося? Щоб дати відповідь на це питання, для початку давайте згадаємо кожного з чотирьох футболістів, над підписанням яких працював головний герой даного матеріалу.

Троє бразильців, не рахуючи де Пену.

Першими трансферами Краснікова стали троє бразильських футболістів – Че Че, Сідклей та Вітор Буено, жоден з яких вже не захищає кольори Динамо.

Центрхав Че Че переїхав до України з Палмейраса за 4,8 мільйона євро та повинен був додати техніки та креативу у півзахист киян.

Че Че дійсно вирізнявся хорошою технікою та вмінням віддати тонку передачу, проте так і не став гравцем основи Динамо.

Однією з головних проблем бразильця став надто великий відсоток програної боротьби, що в українських реаліях є вагомим недоліком.

Не вражала також і ефективність півзахисника, який у багатьох матчах виглядав чужорідним тілом у грі Динамо.

Недивно, що вже в березні 2019 року Че Че повернувся на батьківщину, перейшовши в Сан-Паулу.

Сума трансферу склала 5 мільйонів євро.

Трансфер іншого бразильця – Сідклея – коштував Динамо 4 мільйони євро.

Колишній гравець Паранаенсе провів у складі віце-чемпіона України майже півтора роки, але елегантний гол п’яткою у ворота київського Арсенала — чи не єдине, чим зумів запам’ятатися за весь цей час.

Олександр Хацкевич намагався використовувати шульгу Сідклея у якості як лівого захисника, так і лівого вінгера, проте бразилець програвав конкуренцію і Миколенку, і Вербичу.

До того ж, він мав певні проблеми з зайвою вагою.

Після призначення Олексія Михайличенка Сідклей був переведений до дублюючого складу, де і провів осінню частину нинішнього сезону.

Взимку на правах річної оренди перебрався до Корінтіанса.

До всього, і Сан-Паулу, і Корінтіанс затримують виплати грошей за трансфери Че Че та Сідклея.

Динамо вже звернулося до ФІФА, вимагаючи, щоб Сан-Паулу погасив повну суму заборгованості перед киянами.

Керівний орган світового футболу навіть визнав правоту Динамо у цій справі, проте Сан-Паулу не погоджується з таким вердиктом і готується подати апеляцію до Спортивного арбітражного суду.

Корінтіанс же за оренду Сідклея поки не виплатив Динамо жодного цента з належних 600 тисяч євро, та хоче трохи відтермінувати платіж.

Але ж ні для кого не секрет, що у випадку з бразильськими клубами це "трохи" може розтягнутися на довгий період часу.

У зв’язку з цим виникають чергові питання до менеджменту Динамо, який мав би чітко усвідомлювати ризики, пов’язані з продажем футболістів до Бразилії.

Повертаючись до розповіді про бразильських новачків Динамо, необхідно обов’язково згадати про Вітора Буено.

Цей вінгер переїхав до столиці України з Сантоса на правах дворічної оренди.

Гру Буено в Динамо майже неможливо якось описати, адже цей бразилець провів за "біло-синіх" лише два матчі, сумарно награвши аж 38 хвилин.

Тому вже в квітні минулого року він достроково повернувся в Сантос.

Цікаво, хоч хтось з керівництва Динамо може пояснити, з якою метою був підписаний цей бразилець?.

Єдиним дійсно вдалим трансфером Динамо, здійсненим під орудою Краснікова, можна вважати підписання Карлоса де Пени.

Уругваєць приєднався до киян взимку 2019 року в якості вільного агента.

Перехід де Пени викликав досить великий скепсис, адже попередні спроби півзахисника заграти у європейських клубах (англійському Міддлсбро та іспанському Ов’єдо) завершилися цілковитим провалом.

Але де Пена несподівано для всіх вже з перших матчів почав демонструвати досить змістовну гру.

Мініатюрний півзахисник володіє потужним ударом лівою ногою, а також часто виконує гострі та точні подачі до чужого штрафного майданчика.

Наразі де Пена є прямим конкурентом Беньяміна Вербича за місце у стартовому складі.

І нехай Карлос далеко не завжди з’являється в основі, проте у цьому сезоні він уже встиг відзначитися п’ятьма голами та трьома результативними передачами.

Кілька місяців тому Динамо продовжило контракт із де Пеною до кінця 2021 року.

Такі очікувані невдачі.

Як бачимо, більшість динамівських трансферів Євгена Краснікова стали лише марною тратою грошей.

Навряд чи ці невдачі можна списати на простий збіг обставин.

Скоріше, можна стверджувати, що співпраця Краснікова та київського Динамо одразу з декількох причин від самого початку була приречена на провал.

По-перше, Динамо просто не вміє працювати з латиноамериканськими футболістами.

Можна пригадати хоча б бразильця Андре чи аргентинця Факундо Бертольйо, які переходили в Динамо у статусі юних зірок, але лише розчаровували київських вболівальників власною грою.

Але ж подібних трансферів було не менше десяти… Помітний слід у новітній історії "біло-синіх" змогли залишити лише захисники Бетао та Даніло Сілва, які ще кілька років тому були гравцями основи "біло-синіх", а також атакувальний півзахисник Діого Рінкон, що феєрив в Києві на початку 2000-х.

По-друге, в Металісті Красніков звик працювати у набагато комфортніших умовах.

Металіст часів Мирона Маркевича міг похизуватися немаленьким трансферним бюджетом та зарплатами на рівні європейських топ-клубів.

Для порівняння, теперішнє Динамо не може дозволити собі придбання футболіста, дорожчого за 5 мільйонів євро.

Та й рівень зарплат у Динамо зараз точно не надто високий.

По-третє, на сході України продовжуються бойові дії, а легіонерів не так то й просто вмовити переїхати в країну, у якій вже шість років триває війна.

Євген Красніков за майже два роки перебування в Динамо не зумів пристосуватися до складних обставин трансферної діяльності клубу.

Саме цим можна пояснити настільки невелику кількість трансферів, здійснених ним.

Динамо потрібен власний Мончі.

Є ще одна вагома причина, через яку останні бразильські трансфери не принесли Динамо жодної користі.

Красніков приводив у Металіст вже сформованих гравців, які, будьмо відвертими, переїжджали в Харків, в першу чергу, через можливість заробити дуже хороші гроші.

Майже не доводиться сумніватися в тому, що Тайсон або Азеведо в свій час обрали переїзд в Україну, передусім через фінансовий чинник.

А для того ж Хосе Соси Металіст ще й став місцем для успішного перезавантаження кар’єри.

Проте, теперішнє Динамо немає фінансових можливостей для того, щоб пропонувати кваліфікованим латиноамериканцям настільки "жирні" контракти, тому, найпевніше, Красніков і далі запрошуватиме в команду посередніх гравців, на зразок Сідклея та Че Че, які будуть задоволені не найбільшими зарплатами, але навряд чи стануть зірками навіть на рівні чемпіонату України.

У теперішніх складних умовах киянам вкрай необхідно знайти власного Рамона Мончі, тобто фахівця, який буде знаходити та підписувати маловідомих і недорогих, але талановитих гравців, Когось із них з часом можна буде вдало продати, а хтось стане топовим футболістом і в Києві.

Крім того, бажано було б організувати цілу мережу скаутів, які б стежили за перспективними футболістами чи не в усіх куточках світу.

Зараз же складається враження, що Динамо перейшло від стратегії підписання футболістів з Південної Америки до концепції придбання доволі незрозумілих гравців з африканського континенту.

Та для того, щоб Динамо нарешті навело порядок у своїх трансферних справах, має повністю змінитися та осучаснитися вся система функціонування клубу.

Але це вже інша, доволі довга, історія.

Вадим Шевчук, читач Football.

Редакція нашого сайту продовжує приймати ваші матеріали у рамках проекту "Фан-сектор".

Надсилайте свої статті на скриньку fansectorua@gmail.