"Апостол" у вигнанні: чому друкар Іван Федоров утік із Москви на Галичину

Народився близько 1510, або 1525 р., хоча більш реальною дослідники вважають першу дату.

Місце його народження до сьогодні достеменно невідоме.

Існує декілька версій щодо його родового походження – московське, калузьке, новгородське, українське, білоруське.

При цьому у власному друкарському знакові Іван Федоров використовував білоруський шляхетний герб Рогоза.

Грамоті навчався в монастирській школі.

З 1529 р.

навчався в Кракові, де 1532-го (за записом на ім'я Iohannes Theodori Moscus в "промоційній книзі" університету) здобув ступінь бакалавра Ягеллонського університету.

Перша згадка пов’язує Івана Федорова з білоруським містом Пєткевичі, друга – з Красноставом, де діяло досить сильне православне братство.

Остання – краківська – згадка про Івана Федорова датується 1534 р., і нарешті перша згадка в Москві – 1563 р.

(хоча не виключено, що він з'явився там дещо раніше).

Іван Федоров у Москві: де правда, а де міфи.

У середині XVI ст.

Велике князівство Московського починає по-справжньому скаженіти – стається те, що самі росіяни нині з гордістю називають "собиранием земель русских".

У 1552 році було завойоване Казанське ханство, а через кілька років – Астраханське.

На захоплених, переважно мусульманських, територіях активно впроваджується християнство, будуються церкви, створюється нові парафії.

Звісно, Москві терміново знадовилася величезна кількість богослужбових книг, які обов'язково мали бути у кожному храмі.

Задовольнити потреби Москви – Євангелії, Служебники, Октоїхи – могла лише абсолютно нова на той час технологія – книгодрукування.

у Московії середини XVI ст.

до книгодрукарства ставилися дуже і дуже підозріло.

І це в той час, коли в сусідніх Польщі та Литві за кілька десятиліть до того вже працювало більше десятка друкарень.

Звідки ж на Московії з'явилися висококваліфіковані друкарі Іван Федоров та Петро Мстиславець, стараннями яких 1564 року там був надруваний "Апостол", а на рік пізніше – два видання "Часовника"? Сучасна російська наука пояснює це просто: у 1553-1563 рр.

вони мали т.

"Анонімну друкарню", де й загартовувалася друкарська майстерність Федорова і Мстиславця.

Близько 1552 р.

в Москві з'явився друкарський верстат і літери, привезені із Польщі.

Під керівництвом данського місіонера-протестанта Місінгейма та за допомогою диякона Івана Федорова, його підмайстрів Петра Мстиславця та Маруші Нефедьєва й набирала обертів друкарська справа.

Вагомих доказів, що московити до Івана Федорова вміли друкувати книжки, не густо.

Серед усіх кирилівських стародруків є 7 видань, які пов'язують із Москвою (Євангелія, Псалтирі, Тріоди) – але вони без жодних вихідних даних, тобто невідомо, де, коли і ким надруковані.

Їхнє походження з Москвою можна пов'язати лише за папером: московити користувалися французьким, українські і білоруські друкарні – німецьким, польським та місцевим (з початку XVI ст.).

Час появи цих стародруків – 1550-ті рр.

Невідомо ким, коли і де вони були надруковані, але в СРСР їх автоматично зарахували до "московських видань".

1564 року вийшла Іван Федоров та Петро Мстиславець у Москві надрукували "Апостол".

І Федоров тут став не лише друкарем, а й редактором.

Це перша друкована російська книга, про яку відомо, хто, де, коли і навіщо її надрукував.

Ці відомості містяться на титульному листі та в післямові Івана Федорова.

Вона прикрашена орнаментальними заставками й ініціалами, які наслідують пізньоготичний стиль німецького гравера XV ст.

Ізраїля ван Мекенема.

Цікаво, що радянські книгознавці (яке ж диво!) довго не бажали звертати увагу на цей нюанс, і навіть придумали свій термін – "стародрукарський орнамент".

У московському "Апостолі" є також ілюстрація із зображенням апостола Луки.

Вся книга надрукована одним шрифтом.

Заголовки зроблені в'язю.

Покарання за інновації.

Словом, душу у свою роботу друкар вкладав.

І до 1565 р.

Іван Федоров видав близько 20 літургійних книг.

Потім російські церковники взялися буквально псувати йому життя.

Після смерті московського митрополита Макарія, протектора друкарської справи, почали виникати конфлікти між переписувачами книг і новозаснованою друкарнею Івана Федорова.

Московські бояри і духовенство взялися переслідувати майстра.

Найімовірнішим поясненням, чому друкар був змушений покинули Москву, є втручання, кажучи сучасною мовою, конкурентів – монахів-переписувачів книжок.

Друкування було продуктивнішим способом тиражування, тому ручне переписування значно програвало – і це їм дуже не подобалося.

Дослідники розповідають, що частина священнослужителів на чолі з самим митрополитом Афанасієм знайшла єретичні, як їм здалося, моменти у виданнях Федорова та Мстиславця.

На друкарів посипалися звинувачення в чаклунстві і єресі.

Єрессю для тогочасного московського духовенства вважалися ідеї, наприклад, ігумена Троїце-Сергієвого монастиря Артемія, що виступав проти церковних привілеїв та засуджував церковників за неправедне життя, та Феодосія Косого – учня Артемія (їх обох, до речі, теж дотиснули – і вони покинули Москву ще раніше за Федорова).

Певне відхилення від мовних канонів старих церковнослов’янських рукописів, яке той же Артемій вважав припустимим, для офіційної церкви вже було тяжким злочином.

Факт же появи Святого Письма не від руки благочестивого монаха-переписувача, а з-під друкарського пресу виглядала чаклунством чи божевіллям.

Цар Іван IV, зайнятий формуванням режиму опричнини (репресії проти інакодумців, асиміляція завойованих територій – ред.), до того ж будучи надміру забобонним і підозріливим, не забажав допомагати друкарям.

Тому сутички досить швидко переросли у відкриту ворожнечу і підпали.

Одна з пожеж ледь не забрала життя самого друкаря.

Зрештою, Іван Федоров із сином та Петро Мстиславець не витримали знущання – 1566 p.

вони покинули Москву і виїхали до князівства Литовського – тодішнього ворога Московського царства.

Назад дороги їм уже не було.

Від'їжджаючи, першодрукарі забрали із собою матриці та пуансони для виготовлення шрифту, лишивши у Москві лише готовий комплект відлитих літер, за допомогою яких друкували "Апостол" та "Часовник".

Через кілька років інший друкар, Андронік Тімофєєв-Нєвєжа, створив у Москві цими збитими шрифтами ще кілька книг.

Потім літери остаточно стерлися і стали непридатними для роботи.

Чи варто дивуватися, що після цього московське книгодрукування впадає в кому більш ніж на 10 років? Створити нові шрифтові пуансони та матриці там не вміли.

Або не хотіли.

Дослідник Костянтин Єрусалимський вважає, що Іван Федоров був чужою людиною для Московської держави сер.

XVI ст., він був "продуктом іншої епохи".

І лише поїхавши на захід, він став "своїм", знайшов свою нішу і зміг себе прекрасно реалізувати.

"Що з ним було до того, як він виїхав у 1560-ті роки до Великого князівства Литовського, про це можна дискутувати.

Але очевидно, що його зв’язки з Європою були більш тісними", – каже дослідник.

Отже, Іван Федоров та Петро Мстиславець, щільно завантажившись друкарським обладнанням, зупинилися у маєтку Ходкевича, що в містечку Заблудів, на тодішній межі української, польської та білоруської етнічних територій.

Тут вони друкують "Учительне Євангеліє", після чого шляхи друкарів розходяться.

Мстиславець виїхав до Вільна (нині Вільнюс), де почав власну друкарську діяльність.

Федоров уже сам випустив “Псалтир” із “Часословом”.

Із Заблудова він переїхав до Львова, де в 1573 p.

відкрив свою першу в Україні друкарню, і де 1574 p.

виходить “Апостол”.

У книзі є післямова “Повесть… откуда начася и како свершися друкарня сия”, – це перший відомий зразок мемуарів по-українськи.

Цікаво, що сам Іван Федоров вважав себе вигнанцем совісті – у післямові до львівського "Апостола" він написав, що в Москві його звинувачували в єресі.

Він намагався виправдатися перед вищим керівництвом, але його не почули.

Зрештою, не витримавши, він був змушений виїхати.

Робота без "надзіратєлєй".

Але повернімося до Львова, куди 1573 року прибув Іван Федоров, чи як його тепер називали – Федорович-Московитин.

У виданнях, випущених в Україні, друкар сам іменує себе так: “Іван Федорович Москвитин”, “Іван Федорович друкар Москвитин”, “Іван Федорович печатник з Москви”.

На надгробній плиті зазначено: “Іоанн Федорович друкарь книг пред тим невиданныхъ”.

Звернімо увагу, що у Москві йому доводилося працювати в державній друкарні, за волею царя, під постійним наглядом та керівництвом дяків.

У Львові ж друкування книг стало приватною підприємницькою ініціативою Федорова.

Власне, і оздоблювати книги він тепер може на власний розсуд – аби лише привабити якнайбільше руських і литовських читачів.

Втім, кажуть, до Москви він їх також планував продавати.

1574-й став знаменним роком – друком вийшов "Буквар" – перша українська граматика.

Нині відомо лише про один повний примірник – він зберігається у бібліотеці Гарвардського університету в США.

"Буквар" було перевидано 1578 p.

в Острозькій друкарні, у маєтку князя Костянтина Острозького.

Він призначався для навчання дітей у міській школі.

Тут же, в Острозі, Іван Федоров випустив першу повну слов’янську Біблію кириличного шрифту, так звану Острозьку Біблію.

Нині відомо близько 250 її примірників.

Надрукувавши "Буквар", Іван Федоров збирається повторно надрукувати "Апостола", адже на продажу його можна було непогано заробити.

І до цієї роботи він підходить принципово по-іншому.

Федорович замовляє нові орнаменти, додає до книги новий елемент – кінцівкиу.

Повноцінних кінцівок були позбавлені московські видання, але вони були звичні читачеві України-Руси та Литви-Білорусі.

І головне: у львівському "Апостолі" фігура апостола Луки виглядає абсолютно інакше.

"Львівський" Лука виглядає органічніше порівняно з "московським".

Також "львівська" фігура краще побудована анатомічно (у "московської" права рука закоротка).

"Львівський" апостол Лука зосереджено пише, "московський" – просто тримає книгу в руках.

Очевидно львівські майстри (гравюра підписана Л.

та W.

– напевно, це ініціали художника і гравера) були більш вправними та досвідченими.

Цікавий факт: у 2007 р.

львівський "Апостол" Івана Федорова було продано на аукціоні Sotheby's за $ 380 000.

Світового рівня виданням стала Острозька Біблія 1581 року.

Підготовлена вона була тогочасними острозькими діячами.

Іван Федоров не тільки надрукував цю книжку на найвищому тогочасному поліграфічному рівні.

Добрий знавець латини і грецької, він брав участь у підборі та редагуванні тексту.

Острозька Біблія стала "лебединою піснею" Івана Федорова.

Книга мала неймовірний, як на ті часи, наклад – понад 1000 примірників – і була широковідомою у Європі.

Принаймі примірники книги мали не тільки московський князь, але й король Швеції, італійські кардинали, багато європейських науковців та суспільних діячів.

Останні роки життя Федоров більше працював над створенням багатоствольної мортири (короткоствольна гармата – ред.) зі змінними стволами.

Відомо, що майже весь 1583 рік Іван провів у Кракові та Відні, де показував імператору свій винахід.

Вочевидь, така активність виснажила вже літнього майстра, він повернувся до Львова хворим і 5 грудня (за ст.

ст.) 1583 року помер на руках у єдиного сина Івана.