Скопіювати системи саморегулювання медіа зі Швеції та Данії неможливо, треба їх адаптувати – експерти

Із вересня 2019 року по вересень 2020 року група українських медіаекспертів бере участь у розширеній міжнародній тренінговій програмі «Саморегуляція медіа в умовах демократії».

Програма втілюється для Шведської агенції зі співпраці в сфері міжнародного розвитку і здійснюється НІРАС Швеція/NIRAS Sweden разом із колегами з International.

Media Support (IMS), Fojo Media Institute/ Linnaeus.

University та Global Reporting Sweden AB.

Вивчаючи систему саморегуляції у Швеції та Данії, учасники відвідували провідні медіа, спілкувалися з прес-омбудсманами, журналістами-розслідувачами, медіаекспертами, представниками влади.

Знайомилисяз роботою суспільних мовників, які є бастіонами журналістських стандартів та орієнтирами якісної журналістики в цих країнах.

Учасники програми розповіли «Детектору медіа» про набутий досвід, як вони збираються його використовувати у своїй професійній діяльності та чи змінилося їхнє бачення системи саморегуляції медіа в Україні.

Чим умотивована ваша участь у програмі?.

Тетяна Лебедєва, почесна голова Національної асоціації медіа, членкиня Комісії журналістської етики:.

– Моя мотивація цілком зрозуміла і зумовлена катастрофічною ситуацією у сфері журналістики.

Фейки, цифрові виклики, вплив соцмереж та падіння довіри до професійної журналістики – з однієї сторони.

Пандемія та гібридна війна, в яких інформаційна складова також є потужною, – з іншої.

Все це створює сприятливе середовище для інформаційних впливів, маніпуляцій та провокацій – як зовнішніх, так і внутрішніх.

У результаті – порушуються основні професійні та етичні норми, від яких залежить, чи отримають громадяни важливу об’єктивну інформацію.

На жаль, Україна ще не створила надійні інструменти «м’якої сили», які мали б запобігати порушенню права громадян на чесну, об’єктивну та якісну інформацію.

Тому для мене було так важливо зрозуміти підходи та досвід інших країн.

Не для того, щоб його просто повторити.

У наших реаліях навряд чи приживуться запозичені формати.

А щоб побачити та зрозуміти основне, надихнутись успіхами колег, врахувавши зроблені ними помилки, розробити, нарешті, свою стратегію.

Наскільки корисною була взаємодія з делегаціями інших країн-учасників? Що цікавого та корисного для своєї роботи ви отримали?.

Олексій Погорєлов, президент Української асоціаціїмедіабізнесу, член Комісії журналістської етики:.

– Спільна робота з колегами з Молдови та Вірменії була надзвичайно корисною завдяки обміну ідеями та досвідом.

Наприклад, у колег з Вірменії є чудовий досвід використання урядом країни напрацювань органу саморегулювання.

Крім того, у складі їхньої групи були і представники органу саморегулювання, і парламенту.

Це дозволило аналізувати різні питання з обох боків.

Дуже важливо обговорювати механізми саморегулювання саме з регулятором – адже рішення має враховувати всі принципово важливі аспекти.

Крім того, робота в групах дала можливість і познайомитися краще, і налагодити важливі особисті стосунки, адже КЖЕ багато років працює в складі Альянсу незалежних прес рад Європи, а також у складі Мережі етичної журналістики.

Наші країни не мають такої історії розвитку і незалежних медіа, і саморегулювання, у порівнянні з колегами з Європи.

Тому нам важливо шукати спільні рішення та шляхи з колегами з країн, які так само провели довгий час у складі СРСР – щоб адаптувати більш «просунутий» досвід до наших реалій ефективніше.

І для цього нетворкінг – один з найкращих інструментів.

На вашу думку, чому інші представники медіа, громадських організацій, державних структур повинні взяти участь у програмі?.

Роман Кіфлюк, незалежний медіаексперт, донедавна начальник управління контролю та аналізу телерадіомовлення Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:.

– Щоб система саморегулювання медіа була ефективною, у ній повинні бути задіяні всі зацікавлені сторони.

Зрозуміло, що в законі неможливо передбачити всі можливі ситуації, саме тому дуже важливо узгоджувати концептуальні речі (правила гри) з-поміж усіх гравців ринку.

Але й обсяг проблемних питань у медіа нині настільки великий, що виключно регулюванням їх вирішити неможливо.

Співрегулювання чи саморегулювання медіа невідворотне, залишилося з’ясувати, у якому вигляді та яким чином це відбудеться в Україні.

Саме тому участь у програмі всім учасникам цього процесу: представникам медіа, громадських організацій та державних установ – дасть можливість отримати необхідні знання та досвід, який вироблений уєвропейських країнах десятиліттями.

Найкращі практики скандинавських країн, а особливо живе спілкування з усіма учасниками процесу саморегулювання, дозволять уникнути можливих помилок у майбутньому та, імовірно,пришвидшать процес становлення системи в Україні.

І найголовніша перевага від участі у програмі – вироблення внутрішньої мотивації щодо необхідності запровадження саморегулювання медіа в країні, а також налагодження співпраці між представниками різних організацій.

Чи змінили (доповнили) ви своє бачення системи саморегуляції медіа в Україні завдяки знанням, отриманим впродовж програми?.

Павло Моісеєв, директор з правових питань МГО «Інтерньюз-Україна», секретар Незалежної медійноїради:.

– Безумовно.

Мої знання додатково збагатило спілкування із представниками недержавних організацій, парламенту, урядовцями, регулятором у галузі телебачення і радіо, журналістами.

Ми відвідали офіс шведського телевізійного суспільного мовника SVT та газету «Барометр» - одне з найстаріших і авторитетних видань.

Це доповнення знань чи їх зміна? Скоріш за все, це такесуттєве доповнення, яке змінило ставлення та сприйняттядогм, поширених в Україні.

Про що йдеться? Чи може існувати незалежний регулятор, який очолює одна людина, призначена урядом? Так, може, і робота цього регулятора відкрита і прозора.

Чи можнамати у законодавстві норму про кримінальнувідповідальність за наклеп і очолювати світові рейтинги зісвободи слова? Так, можна.

Чи може державапідтримувати незалежні медіа і журналістів та невпливати на їхній контент? Так, може.

Система саморегулювання, яка існує зараз у Швеції, будувалась понад сторіччя! Вона складна, має важелі стримування і противаг.

Але основним, що тримає цю систему, як пояснили нам шведські експерти, є «почуття відповідальності та сорому».

Це основа, її становлення – це найважливіший елемент системи.

Повне копіювання системи саморегулювання не буде мати успіху.

Але обійти фундаментальні основи, як-отвідповідальність і сором, не вдасться.

Ці знання, отриманні під час програми, суттєво вплинули на моєбачення системи саморегуляції.

На вашу думку, чи можна в Україні втілити шведську чи данську модель саморегуляції? Чому так або ні? А якщо частково, то які саме елементи ви вважаєте корисними для нас?.

Уляна Фещук, фахівець із медіаправа, донедавна заступниця голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:.

Безумовно, хотілося б втілити шведський досвід саморегулювання медіа в Україні.

Акт про свободу слова у Швеції діє з 1766 року, і здається, що в журналістів прошитий «код толерантності» до осіб та подій, про яких вони створюють матеріали.

Цікавим є досвід роботи омбудсмана з питань преси, який, у випадку можливих порушень і надходження відповідних звернень або скарг, оцінює матеріали друкованих видань і виносить рішення щодо наявності чи відсутності порушень.

Рішення ні в кого не викликає заперечень – завдяки високому рівню довіри до цієї особияк зі сторони журналістів, так і аудиторії видань.

Якість журналістських публікацій та свободу преси підсилює те, що відповідальність за порушення несе особисто головний редактор видання, а не журналіст, який вчинив порушення.

До речі, з цього року ця посада вже називається омбудсман з питань медіа, і, відповідно до нових функцій, він оцінюватиме також телевізійний та радійний контент.

Наявність і необхідність такого інституту саморегулювання в Україні на сьогоднішній день актуальна, але, на мою думку, дещо проблематична.

В умовах використання власниками медіа редакцій та журналістів для однобокого висвітлення політичних та економічних подій і конфліктів у власних інтересах, важко уявити собі призначення дійсно незалежного уповноваженого з питань медіа.

Стовідсоткова довіра, повага до цієї особи з боку журналістської спільноти повинні бути беззаперечними.

На жаль, у теперішніх умовах це практично неможливо.

Які проблеми саморегуляції, які є в Україні, відсутні в наших колег? Та чи можна їх вирішити за допомогою механізмів, якими користуються наші колеги?.

Людмила Панкратова, медіаюристка Інституту розвитку регіональної преси:.

Це кілька важливих засад, які не можна створити штучно та одномоментно, але варто починати формувати їх, іти до них.

По-перше, це традиція.

Традиція ефективного органу саморегулювання, який справді має вплив на журналістську організацію та на кожного окремого журналіста.

У Данії орган саморегулювання журналістів існує з 1960 року.

З часом він зазнав трансформації, але залишався постійно діючим та авторитетним.

Його рішення є ефективними також завдяки законодавству, яке дозволяє притягти журналіста до відповідальності у випадку, якщо рішення Ради преси не буде опубліковановиданням.

Друга засада ефективного саморегулювання – довіра.

Це довіра журналістів до самої інституції, довіра до колег, які є членами Ради преси, та розуміння того, що вони належно виконують свої обов'язки, а не захищають владу або окремих гравців.

Причому, до формування Ради преси прямий стосунок має Міністерство юстиції, оскільки всі члени мають пройти затвердження в міністерстві.

Діяльність Ради преси спирається на закон – від затвердження членів Ради преси до відповідальності за невиконання її рішень.

Тому третьою важливою засадою ефективності роботи є законодавство.

Саме закон про відповідальність ЗМІ надає гарантії ефективності роботи органу саморегуляції.

В Україні вказані засади необхідно розвивати поступово, цілеспрямовано і невідворотно.

Найскладніше буде сформувати довіру, оскільки журналісти не схильні довіряти майже нікому.

Однак, я не думаю, що це завдання є неможливим.

Традиційно всі журналісти об'єднуються тоді, коли існує загроза свободі висловлювань, коли законодавець хоче ввести обмеження.

Яскравим прикладом цього є несприйняття спільнотою законодавчої ініціативи, яка передбачала створення Асоціації професійних журналістів (законопроект.

Ініціатива створення органу саморегулювання повинна виходити від журналістів, інакше – повне несприйняття.

Однак, я вважаю, що спроба розробки такого закону дала журналістам зрозуміти, що держава цілком може взяти ініціативу та примусити виконувати правила.

Думаю, що це стане каталізатором для журналістської спільноти і допоможе згуртуватися і створити систему саморегулювання, щоби зберегти незалежність професії і журналістську свободу.

Який досвід, набутий у програмі, ви вважаєте корисним для вашої роботи?.

Олена Голуб, аналітик ГО «Інститут масової інформації», секретар Незалежної медійної ради:.

– Для мене було дуже важливим отримати європейський досвід щодо саморегуляції, а також застосування етичних норм у медіа.

За результатами отриманого досвіду я написала низку рекомендацій для українських медіа щодо впровадження в медіа «Права на забуття» та поводження журналістів у соціальних мережах.

Також з урахуванням нових знань я підготуваланизку рекомендацій для медіа та влади щодо висвітлення та комунікації питань, пов'язаних з пандемією COVID-19, які були розміщені в спеціальному додатку на сайті«Антиковід».

Крім того, я використовую нові знання для оновлення методологій та проведення досліджень контенту в онлайн-медіа.