Життя після коронавірусу: комунікація та виклики для України

Вона формує грандіозні комунікаційні виклики як для України, так і для всього світу.

Не зважаючи на те, що державна влада комунікує карантинні обмеження як щось скінченне, це не так.

Ті чи інші форми обмежень будуть зберігатися, а до деяких можливо доведеться повертатися якщо будуть нові спалахи поширення вірусу.

Добре це чи ні, але наше життя ніколи не стане таким яким було раніше, навіть якщо офіційні обмеження будуть скасовані повністю і адміністративний протиепідемічний примус буде мінімізований.

Тим більше, вірус – не єдина наша біда.

Більш менш подальші проблеми сформульовані в депресивному блозі Дацюка.

Зараз постає більш глобальне і стратегічне питання: як комунікувати з метою зміни поведінки людей в нових умовах після карантину.

При чому, мова саме про ефект, який має бути закріплено на роки.

Адже поки не існує вакцини та препаратів, здатних здолати коронавірус і взяти його під епідеміологічний контроль, спалахи пандемії не закінчаться і ми будемо жити в режимі постійної боротьби з ним.

Із усіма витікаючими наслідками та проблемами.

Разом з тим, очевидно, що карантин не може тривати вічно.

Порушення економічних та соціальних зв'язків створює проблеми для подальшої життєдіяльності кожної країни.

Відповідно, комунікаційна робота вже зараз має впливати на поведінку громадян таким чином, щоб вони виконували протиепідемічні заходи незалежно від того будуть в нас далі діяти карантинні обмеження чи ні.

Для того щоб зрозуміти на скільки це складно, просто подумайте чи виконуєте ви чи більшість ваших знайомих рекомендацію щодо чхання або кашлю в зігнутий лікоть чи серветку.

І на скільки складно змусити себе самого дотримуватися такого правила, не кажучи вже про інших.

Пандемія поглибила деякі старі соціальні проблеми та створила нові.

Вона передбачувано стала темою для спекуляцій, поширення фейків та організації психологічних операцій.

Із подальшим падінням рівня життя та новими жертвами вірусу конфлікти будуть поглиблюватися і їх наслідки будуть бити нас крізь роки.

Суперечки будуть загострюватися і набувати все більш чіткого політичного відтінку.

Одні приймуть грядущі зміни, а інші хотітимуть, щоб було як колись.

Хтось підтримуватиме обмежувальні заходи та буде вважати, що це було правильне рішення, а хтось сприйматиме це як помилку або й навмисне шкідництво.

На цьому фоні ми отримаємо різні полюси моделей поведінки та суспільних відносин.

Зі своїми крайнощами та змішуванням різних підходів.

Це буде справжній виклик як для фахівців у сфері соціальних комунікацій, так і публічних інституцій, яку повинні будуть працювати над вирішенням суспільних проблем.

Приблизно так на мою думку виглядає полюс моделей поведінки та мислення в нових умовах:.

В даному переліку варто позначити що мається на увазі під поняттям трайбалізму.

В нашому випадку – це наслідки ворожнечі між різними групами населення.

Наприклад, агресія сусідів до інфікованого коронавірусом або агресія до представників країни, яка укріпилася у загальній свідомості як країна походження вірусу.

Загалом це поняття, яке має багато значень та підтекстів, але в даному випадку мова йде про його негативну сторону.

Той, хто в своїй громаді, дворі, місті, країні тощо зможе добитися переваги для позитивного полюсу буде мати перевагу.

Більше того, частина українського суспільства у 2014 році створила приклад для всього світу як цей полюс працює на ділі та які дає результати.

Коли волонтери стали для українських військових аналогом служби тилового забезпечення і виконали величезний обсяг роботи зі стримування російської агресії.

Після сплеску пандемії COVID-19 в західних країнах, там почали працювати тисячі волонтерів, які допомагають боротися із невидимим ворогом.

Західні автори заговорити про стратегію "Дюнкерка", порівнюючи сьогоднішню ситуацію із тим, як сотні невеликих човнів евакуювали притиснутих до моря німецькими військами британських військових.

Вони можливо не знають, що українці свого часу створили дуже яскравий приклад такої стратегії і можуть багато чому навчити інших.

Розширений простір для політики та економічного дискурсу / Джерело VOX.

На поданій схемі автори статті "Майбутня битва за наратив COVID-19" показують зміну взаємостосунків та функцій різних інституцій, зокрема, громадянського суспільства, яке взяло на себе великий обсяг навантаження у боротьбі із пандемією.

Цікаво те, що крім суто функціональної частини зазначається ще й про набір моральних якостей та характеристик, якими керуються волонтери та неурядові організації.

Такі як альтруїзм, суспільна користь, взаємна підтримка, справедливість, стійкість та ідентифікація з групою.

Можливо для когось це звучить надто пафосно та неправдоподібно, але це насправді не так.

Хоч в це і важко повірити, якщо в тій чи іншій групі культивуються найгірші якості, а професійність, набір позитивних моральних характеристик та позитивні цілі відходять на задній план.

Перелічені якості позитивно впливають на будь-який робочий процес і досягнення цілей, а індивіда змушують почуватися краще.

І в цьому нема ніякої надмірної романтики чи наївності.

Справа в тому, що людина психологічно влаштована таким чином, що вона психологічно потребує схвалення та любові до себе.

Так само вона потребує безпеки, зокрема в групі.

Коли людина займається благодійністю, вона задовольняє не лише якусь суспільну потребу, але й власне еґо.

Простіше кажучи, ми почуваємося краще, якщо допомагаємо іншим і про це знають.

Відповідно, культивування в певній групі необхідних моральних якостей по-перше, можливе та потрібне, по-друге, матиме цілком практичну користь для групи чи всього суспільства.

Це може підвищити продуктивність праці, мотивованість, а також пришвидшити налагодження соціальних зв'язків, без яких розвиток громади неможливий.

Ми не виживемо поодинці.

Саме тому фахівці рекомендують підтримувати соціальні зв'язки під час фізичного дистанціювання, підтримувати одне одного.

Від цього залежить і загальний стан населення і відсутність збільшення кількості самогубств, домашнього насильства та алкоголізму.

В цьому контексті варто наголосити на хибності комунікації про "соціальне дистанціювання".

Воно має бути фізичним, але не соціальним, натомість соціальні зв'язки необхідно підтримувати на стільки активно на скільки це можливо.

Отже, ми говоримо про культивування необхідних для виживання та розвитку моральних якостей та моделей соціальної поведінки.

Додаткові складнощі в сприйнятті такої концепції виникають через те, що в інституціях, де формуються управлінські рішення та відбувається робота з великими грошима, нема місця для сентиментів і не йде мова про якусь мораль.

Тут скоріше цінується твердість, певна міра цинізму та хитрість.

Превалює меркантильний інтерес, а не громадський, ворожнеча за ресурси, а не солідарність у вирішенні проблем.

Зважаючи на все це, перед комунікаторами сьогодні постають серйозні виклики, від яких залежить подальша доля суспільства.

Як в нових умовах комунікувати тему поведінкових змін соціально-побутового характеру (постійна обережність в ситуації, коли можна заразитися і спровокувати нові спалахи поширення коронавірусу).

І ще більш складне: як сприяти культивації позитивних моральних якостей та мотивацій для співпраці і взаємної підтримки у світі, де утворені нові соціальні конфлікти та подекуди спалахує агресивний трайбалізм.

Об'єднати сили суспільства для розумової та фізичної роботи з метою вийти з кризи, сформулювати спільну ціль, допомогти призвичаїтися до змін тим, для кого це особливо складно.

Працювати над цим потрібно вже зараз, адже негативні явища будуть поглиблювати і звичайне очікування – це марна втрата часу.