Айтішник в Антарктиді: як український сисадмін потрапив на станцію “Академік Вернадський”

Між Києвом та українською антарктичною станцією "Академік Вернадський" - шість годин різниці в часі.Якщо говорити по месенджеру, то затримка між питанням і відповіддю 5-6 секунд.

Це нагадує переговори з космічною станцією: співрозмовник перебуває за 15 тисяч кілометрів від столиці України.

Через карантин фізично подолати цю відстань поляринкам з нової 25-ї української антарктичної експедиції було дуже складно, дорога тривала більше місяця.

Але в кінці квітня на "Вернадському" нарешті відбулася перезмінка й станція готова до чергової зимівлі з новим складом.

За зв'язок з "великою землею" там тепер відповідає Євгеній Прокопчук, який розповів BBC News Україна про довгу дорогу на крайній південь та життя експедиції перед приходом антарктичної зими.

Зв'язок з АнтарктидоюЄвгеній мешкає в Бучі, що на Київщині, інженер зв'язку за фахом.

У 2014 році служив зв'язківцем в АТО, потім кілька років був комвзводу та системним адміністратором в Нацгвардії.Зізнається, що давно мріяв про Антарктику.

Коли був набір у 25-ту українську експедицію подався на посаду системного адміністратора зв'язку і пройшов."Вирішував з родиною.

Ми усі трошки романтики, любимо подорожувати, тому сім'я очікувано погодилася", - розповідає Євгеній.

Тепер на його відповідальності - локальна мережа і радіозв'язок на самій станції та контакти із зовнішнім світом: відправлення спостережень та отримання службових листів.

Також він адмініструє Facebook 25-ї експедиції, де регулярно з'являються новини "Академіка Вернадського"..

Робоче місце сисадміна на "Академіку Вернадському"Зізнається, що доводиться звикати до лімітованого інтернету - 30 Гб на 11 членів експедиції на місяць."Скачувати все підряд чи дивитися потокове відео не можемо.

Просто не вистачить інтернету.

Так само треба довго передавати чи отримувати якусь інформацію", - пояснює сисадмін.

При цьому, всі месенджери на телефонах чи ноутбуках залишаються, можна періодично телефонувати рідним."Я зідзвонююся з родиною нечасто, поки що багато роботи з передачею станції.

Але у принципі можна і кожен день по 10-15 хв", - додає Євгеній.

Дорога до Антарктиди.

Цьогорічна перезмінка і дорога до "Академіка Вернадського" була екстремальною, на кожному етапі доводилося вирішувати нові проблеми.

Почалося все з екстреного виїзду з України 16 березня через карантин і закриття кордонів у різних країнах.

Спочатку треба було долетіти з Києва у Стамбул, далі - у Південну Америку, а звідти на судні відправитися до антарктичного острова Галіндез, де розташована станція.

Всього в експедиції було 30 людей, серед яких зимівники з 25-ї експедиції, сезонні науковці та будівельники й інженери, які мали провести модернізацію "Академіка Вернадського".

Проблеми були вже в Борисполі, тому що довго не хотіли випускати до Туреччини."До Стамбула все ж вилетіли, але вже там нас не пустили на пересадку на трансаталантичний переліт до Колумбії", - згадує Євгеній Прокопчук.

Після трьох днів у Туреччині довелося повертатися в Україну, здавати тести на коронавірус і проходити обсервацію.

Потім була друга спроба, але тоді навіть не дісталися аеропорту — прийшла команда "відбій" й уся експедиція повернулася на обсервацію."З третьої спроби нарешті вийшло і ми потрапили в Пунта-Аренас у Чилі.

Летіли через Катар, це була мало не єдина країна, через яку ще можна було долетіти", - розповідає Євгеній Прокопчук.

Утім, тепер експедиція поїхала без сезонників і будівельників, адже модернізувати станцію вже не вистачало часу - починається антарктична зима."Дорога важка, весь час треба було бути в масках, бо був великий ризик зараження по дорозі", - каже Євгеній.

У чилійському місті Пунта-Аренас довелося провести ще два тижні обсервації у місцевому готелі, де можна було виходити лише на дах, щоб подивитися на місто.

Хоча ця обсервація далася морально простіше, каже Євгеній, бо саме звідти мало виходити судно до станції.Ці обсервації стали своєрідною підготовкою до багатомісячної ізоляції під час майбутньої зими.

Протока Дрейка і канал Лемера14 квітня 25-а експедиція нарешті залишила материк і вирушила безпосередньо до "Академіка Вернадського".

Тепер треба було подолати штормову протоку Дрейка між Південною Америкою та Антарктичним півостровом."Нам пощастило і ми пройшли її без проблем", - каже Євгеній."Йшли через Вогняну Землю і канал Лемера, неймовірно гарні місця", - додає він.

Архіпелаг Вогняна Земля - фактично найпівденніша частина Америки.

А канал Лемера - протока між островом Бут і півостровом Київ на Землі Ґреяма, одна з найгарніших локацій Антарктичного півострова.21 квітня вночі за київським часом 25-а українська експедиція нарешті дісталася до станції - після 37 днів дороги та обсервацій на двох континентах.

На станції"Перше, що побачив на станції - це пінгвіни.

Просто пів години стояв і дивився на них", - зізнається Євгеній.Інше, що вражає на станції, - краєвиди."Тут дуже чисте повітря, бачиш на багато кілометрів навколо.

Сніжні гори, де сходять лавини, - виглядає, як у якійсь казці", - додає Євгеній.

На станції ще не дуже холодно, але дуже вітряно - вітер може доходити до швидкості 30 метрів на секунду."От зараз десь 1 градус морозу, але на вітрі це дуже відчувається.

Тому може і не бути виходів на вулицю за межі станції у такі дні.

Всі працюють у своїх офісах", - каже Євгеній про побут експедиції.Тим часом, біля "Академіка Вернадського" все ще багато тварин."Повно пінгвінів, чайок, "футляриків" (сивкі білі або "футляроноси", названі так через будову дзьобів, - птахи, що мешкають лише в Антарктиці.

- Ред.).

Ще бачили морського леопарда, пропливав повз нас на крижині", - описує місцевість Євгеній.

Сама станція вже готується до полярної зими.

На питання, чи не страшно перед новою ізоляцією, яка триватиме вже кілька місяців на краю світу, Євгеній Прокопчук каже, що тривоги немає."Якби швидко доїхали сюди, то, можливо, було б якесь відчуття страху.

Але у нас була така довга дорога, що вже нічого не страшно", - резюмує зв'язківець "Академіка Вернадського".