COVID-19: чи виправдаються карантинні обмеження?

Ми, за всіма ознаках, разом з усім світом поступово проходимо пік (першої хвилі?) пандемії та починаємо все більше задумуватися над цілим рядом питань. Головне з них — хто буде нести відповідальність? Про це було в більш ранньому матеріалі. А ще всіх турбує те, чи не занадто жорсткі протиепідемічні заходи були запроваджені. Адже фактичний перехід країни на двомісячну “паузу” призвів до надто негативних наслідків як для економіки, так і для життя людей.

Спробуємо розібратися з цим питанням та проаналізувати ступінь перспективності судових позовів щодо виправданості карантинних обмежень.

Головним аргументом на користь надмірності вказаних заходів, без сумніву, є і буде порівняно невелика кількість в Україні як захворілих, так і загиблих від коронавірусу. І це, на щастя, дійсно так. При практично нульовій готовності нашої системи охорони здоров'я до епідемії — в нас досить невисокий відсоток за цими показниками. Багато хто висуває претензію до влади: то чи варто було обмежувати життєдіяльність суспільства, можливо, ми б і так впоралися?

Сьогодні постійно чуємо голоси тих наших співгромадян, які абсолютно переконані в надмірності і зайвості карантинних обмежень. Вони впевнені в тому, що “українцям коронавірус не страшний”, “коронавірус — як грип”, “ми ж не американці, антибіотики не їмо постійно”, “більшість хворіє безсимптомно — ви хоч одного хворого на коронавірус бачили?! - тож карантин непотрібний”, “влада лякає коронавірусом, щоб ввести незаконні обмеження” тощо.

Такі твердження, безумовно, мають право на існування. Тим не менш, на нашу думку, вони є класичним прикладом так званої “помилки врятованого”. Її ілюструють по-різному, але найбільш відомим є міф про дельфінів-рятівників, коли всі говорять тільки про тих людей, хто завдяки дельфінам опинився на суші, але не згадують про тих, кого дельфіни заштовхали від берега.

Люди схильні фокусуватися на “історіях успіху”. Але статистика смертності від коронавірусу протверезила багатьох, в тому числі й політиків, які на початку пандемії відмовлялися навіть чути голоси лікарів про те, що такого вірусу вони ще не бачили, а наслідків цієї хвороби поки що не здатний прогнозувати ніхто.

Тим не менш, українці йдуть (і будуть іти) до судів, оскаржуючи правомірність закриття кордону України та припинення регулярних перевезень, зупинення роботи громадського транспорту, торговельних центрів, закладів громадського харчування та інших карантинних обмежень. І в цьому ми не одинокі. Наприклад, у Новій Зеландії вже більше місяця тому були подані позови проти прем'єр-міністра зі звинувачуваннями у спробі через карантинні обмеження встановити авторитарне правління та намірах зруйнувати економіку країни. При цьому експерти включають Нову Зеландію до тих держав, які пройшли пандемічний шторм найбільш вдало.

Чи мають такі позови шанси на їх задовільнення в судах?

Скоріше за все, саме в цих позовів шансів не дуже багато.

По-перше, Україна ввела карантин рівно тоді, коли ВООЗ оголосила пандемію коронавірусу.

Можливо, варто було б зробити це раніше. У тому числі, щоб мати можливість ввести обсервацію вже для тих, хто мав приїхати на березневі канікули додому. Адже вже на початку березня була інформація від китайців про те, що без карантину смертність від новітнього вірусу сягає 17%. І вже тоді деякі відомі лікарі закликали негайно закривати школи, скасовувати авіаперельоти через крайню агресивність коронавірусу.

По-друге, як на початку пандемії, так і зараз відсутня достовірна інформація щодо природи COVID-19, його уразливих можливостей і, головне, щодо шляхів його попередження та лікування. Людство тільки на початку боротьби з новим вірусом.

По-третє, загальна атмосфера в нашому суспільстві все ж на користь обмежень заради збереження життя. Як свідчать соцопитування, на пряме питання “скільки Ви готові терпіти карантин за умов неможливості передбачити кількість хворих?”, 59% опитаних українців відповіли, що готові терпіти карантин, скільки потрібно.

Некоректно порівнювати результати опитування українського КМІС з опитуваннями в Німеччині, яка підготувалася до пандемії коронавірусу і точно знала, яке навантаження здатні витримати німецькі заклади охорони здоров'я. Тим не менш, показово, що на питання “Чи вважаєте Ви за потрібне ослабити карантин?”, цілих 54% німецьких громадян відповіли, що вважають послаблення карантину передчасним. І це в Німеччині, яка не знехтувала попередженням вчених про ймовірну епідемію й підготувалася заздалегідь. Під час введення суворого карантину Ангела Меркель мала точні цифри щодо резервів медичної системи країни. Якщо 1 хворий інфікує лише 1 людину, то скоро хвиля зараження піде на спад. Якщо допустити, що 1 хворий заразить 1,1 людину, то німецькі лікарні будуть завантажені в жовтні 2020 року і не дозволять лікувати людей, що потребуватимуть допомоги у зв'язку з традиційними сезонними респіраторними захворюваннями холодної пори. Якщо ж дозволити 1 хворому інфікувати 1,2 людини — німецькі клініки заповняться вже до кінця червня 2020 року. Отака проста арифметика.

Про те, що застереження вчених щодо небезпеки нового коронавірусу були не примарними, свідчить той факт, що ще в 2012 році відбувся спільний брифінг уряду та інституту Роберта Коха в німецькому Бундестазі на тему “Аналіз ризиків, викликаних пандемією коронавірусу Modi-Sars”. Це був звіт перед суспільством, в якому держава відповідала, як саме вона превентивно планує захист цивільного населення від імовірної катастрофи внаслідок пандемії нового гіпотетичного коронавірусу задля гарантування забезпечення життєдіяльності, громадської безпеки та порядку в Німеччині. У сценарії, що лежав в основі стратегії для протистояння новому коронавірусу, німецькі вчені інституту Коха заклали летальність у 10%, три хвилі епідемії за три роки, кожна з яких інфікує 29, 23 і 26 мільйонів німецьких громадян. Чому в модель було закладено 3 роки? Рівно стільки прогнозувалося на винахід вакцини. Та навіть ця країна не очікувала приходу вірусу, який мутуватиме з неконтрольованою швидкістю і який спричинить паніку серед лікарів через свою надто високу активність і спосіб руйнування людського організму.

Як вже стало відомо лікарям, на відміну від інших коронавірусів, COVID-19 вражає периферійні судини, тому він так важко відображається на рентгені і тому в багатьох випадках пізно диагностується в принципі. Водночас “безсимптомний носій” не означає, що організм людини, який не відчуває симптомів зараження, не руйнується — звідси хвиля інсультів у людей, що, як виявляється постфактум, мали коронавірус. Також, на відміну від інших коронавірусів, COVID-19 живе переважно у верхніх дихальних шляхах — не в легенях, як вважали на початку, зруйновані легені є наслідком знищення вірусом легеневих судин — тому він такий високозаразний, і ось звідки вимога носити маску як мінімум.

Багатьом нашим же громадянам заклик утримувати соціальну дистанцію й носити маски здається глузуванням або законним приводом нажитися на продажу масок і штрафах за неносіння. Кожний має право на свої висновки.

Часто наводять приклад Швеції як країни, що ніби проходить пандемію з менш руйнівними наслідками для соціуму та економіки. І отут виникає одразу два контраргументи. По-перше, у Швеції, згідно з Конституцією, введення надзвичайного стану можливе в єдиному випадку — виключно в разі війни. А по-друге, мало хто згадує, що на тлі 23918 захворілих і 2941 померлих в Швеції, втрати сусідів на порядок нижчі. Данські парламентарі ще 10 березня проголосували надзвичайні заходи на період до березня 2021 року, яких Данія не бачила останні 75 років і які, звісно, дехто вже охрестив терором. Як наслідок — у Данії в 6 раз менше загиблих. У Норвегії, яка повністю закрила країну 16 березня, встановивши вкрай суворі карантинні обмеження, — майже в 12 разів нижча цифра померлих від коронавірусу.

Оця суха статистика й стане справжнім “гамбурзьким рахунком” для оцінки ефективності кожної країни щодо захисту життя своїх громадян.

Для нашої країни ці цифри особливо чутливі. Останні роки ми постійно тяжко оплакуємо загиблих у війні з Росією, яких на сьогодні нараховується більше 13 тисяч. Що сталося б з нами сьогодні, коли б фактом стала кількість захворілих в сотні тисяч, а загиблих майже в 16% від цього числа, як в тій же Бельгії, де померлих від коронавірусу — близько 8300 осіб, в країні з населенням в 11 мільйонів, тобто в 4 рази меншій, ніж Україна? І це за неповні два місяці. Або в Італії, де відсоток загиблих близько 14, кількість загиблих близько 30 тисяч за кількості населення — близько в півтора рази більшій за нашу? І це в країнах, набагато більш розвинутих економічно. Слід відмітити, що саме в цих країнах статистику можна назвати досить коректною, адже там рахують усіх, у кого був виявлений коронавірус після смерті, а не лише тих, хто був госпіталізований з діагнозом “коронавірус” і помер від нього в шпиталі.

Одна з головних функцій держави — безпеково-соціальна, тобто підтримка життєдіяльності суспільства та захист населення тоді, коли це є необхідним. Тому коли з'являється нова невідома небезпека, яка дуже швидко розповсюджується, яка може загрожувати всьому населенню, важко діагностується і від якої поки що немає ані ліків, ані вакцини, відповідальна держава не має права діяти за принципом “якось воно буде”.

Інша річ, наскільки карантинні обмеження в Україні були дійсно однаковими для всіх, чи є з боку держави економічна підтримка людей і невеликого бізнесу в цей час та як країна виходить з карантину. Але це вже окрема історія й інші можливі судові баталії...

Подпишись на Telegram-канал и посмотри, что будет дальше!

Читайте все новости по теме "Коронавирус" на OBOZREVATEL.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.