Повідмирають ті медіа, які були повністю залежні від реклами, – Отар Довженко

У межах спецпроєкту «Детектора медіа» «Медіа vs Covid-19» досвідом кризового менеджменту, долання викликів карантинної доби, а також знахідками позитиву вже поділилися керівники розмовних та музичних радіостанцій, телевізійних каналів та холдингів і мультимедійних інтернет-платформ.

А чи впоралися українські та світові медіа з новими обставинами та як коронавірусна пандемія та прийдешня криза далі вплинуть на журналістику й медіаринок, «Детектор медіа» запитав у медійних експертів.

Ми вже публікували відповіді на наші запитання від Ніни Кур’яти, Насті Станко та Сергія Рачинського.

Наступним про вплив пандемії на медіа розмірковує Отар Довженко – журналіст, медіатренер, керівник моніторингового центру ГО «Детектор медіа».

– Отаре, як змінилося ваше професійне життя з початком коронавірусної пандемії та карантину?.

– За формою воно змінилось мало: я працюю дистанційно вже не перший рік, моє робоче місце там, де мій ноутбук — раніше це переважно були кафе або Центр Шептицького (Інформаційно-культурний центр Українського католицького університету, Львів.

– Ред.), з початку карантину це стіл удома.

Раніше я часто думав: «Може, якби я не ходив як фрилансер по кав’ярнях, а сидів удома від світання до смеркання, то робив би більше роботи».

Тепер точно знаю, що ні, не робив би.

За змістом — це жахливий період, і я мрію, щоб він чимскоріше закінчився.

Відносну більшість часу я перебуваю у гнітючому ступорі: читаю новини, оновлюю стрічку фейсбука і стримуюсь, аби не писати нові й нові деструктивні дописи на своїй сторінці.

Спочатку був страх заразитись і страх за своїх близьких, але зараз це просто постійне відчуття несвободи, несправедливості і прикрості.

Через принизливий «психологічний карантин», від якого страждають тільки чесні й сумлінні люди, а всі інші із легкістю його порушують.

Через те, що вся медіаграмотність виявилась марною, бо навіть фахові медійники готові свідомо поширювати фейки з пропагандистською метою (я трохи писав про це тут).

Ну, а коли все це нашаровується й кожен день примножується, то здається, що виходу нема.

Чесно кажучи, натхненній праці це не сприяє.

Хоча на умови проведення карантинного «дозвілля» я не нарікаю.

І самоіронії та здорового глузду в мене достатньо, щоб розуміти: все це в моїй голові, а люди, які розглядають карантин як час для самовдосконалення та «знайомства з собою», мають певну рацію.

Але ніяких онлайн-курсів я не пройшов, прочитав пів книжки, а також подивився серіал «Спіймати Кайдаша», який мене сильно потішив.

Оце і все.

З собою познайомився — ну, не найприємніше зі знайомств.

– Які джерела і які особистості (не обов’язково журналісти, медійники) допомагають вам краще зрозуміти ситуацію та її можливі наслідки – у тому числі економічні, політичні, геополітичні?.

– Я в принципі не схильний творити собі кумирів, але впорядкувати своє ставлення до того, що відбувається, мені допомогла колонка Генрі Марша та книжка Соні Шах Pandemic.

Думаю, що нам дуже важливо розвивати не лише медійну, а й медичну грамотність.

Ще одне джерело, яке хотів би назвати — телеграм-канал Сергія Рачинського «Медіа, людина, держава».

Якраз перед тим, як коронавірус та карантин дійшли до України, я настільки дратувався на те, що пише Сергій, що навіть намалював про нього дошкульний мемчик і планував його запостити.

Але поступово, спостерігаючи за тим, що відбувається, та порівнюючи це з тим, що пише Сергій, я почав розуміти, що в його словах є багато рації.

Анархістом і прибічником теорії людської діяльності я від цього не став, але мемчик постити передумав.

– Які позитивні та, навпаки, негативні тенденції в українських та світових медіа ви спостерігаєте за час пандемії та обмежувальних заходів? Чи вдалося медіа швидко і сповна трансформувати свою роботу в нових обставинах? Кого ви можете поставити в приклад іншим?.

– Світові (а особливо американські, які задають тон світовим — а в США зараз найбільше хворих) медіа переживають те, що відбувається, як стрес, але й як виклик і велику пригоду.

Я вже кілька разів зустрічав в американських медіа-про-медіа думку: «Коронавірусна пандемія — це найбільша історія, яку нам випаде висвітлювати в нашому житті!» Вони сприймають це як іспит у першу чергу на потрібність своїй аудиторії: що ми можемо їй дати, крім власне інформації про перебіг пандемії? Це питання не лише честі, а й виживання.

Для західних медіа економічні загрози, які несе пандемія, набагато реальніші, ніж для українських, адже більшість із них не має «тумбочки» — політика чи бізнесмена, готового їх фінансувати.

Хто доведе свою потрібність аудиторії, той виживе або, принаймні, зазнає порівняно менших збитків.

Очевидною за часів пандемії стала важливість людської мови та унаочнення, що робить інформацію про коронавірусну хворобу доступною широкій аудиторії.

Суперхіт The Washington Post — візуалізація Flatten the Curve, де літають крапочки — переконує в необхідності карантину та захисних засобів набагато дієвіше за багатослівні пояснення чиновників і експертів.

Що ж до українських медіа, то головна зміна, яку я відчуваю — це тотальна втрата людяності.

Колективна безпека, потреби й межі якої визначає державна пропаганда, беззастережно ставиться вище за життя окремої людини.

Офіційні джерела своїм убогим канцеляритом повідомляють: «зафіксовано 490 нових випадків захворювання» або «490 осіб із підтвердженою інфекцією», а медіа повторюють.

І ось уже люди на кухні починають казати одне одному: «бачив, там 490 нових випадків».

Які ще випадки, що це за лайно? 490 людей захворіли на коронавірусну хворобу.

У кожної з цих людей є мрії, пам’ять, любов, близькі, страхи.

У цьому плані мене дуже потішили матеріали, які Reporters і «Ліга» зробили про боротьбу з коронавірусом у Монастириськах: «Столиця коронавірусу» Дмитра Фіоніка і особливо «Людина в мішку» Томи Балаєвої.

Це важливе нагадування про те, що «особи» і «випадки» — це насправді люди, такі ж перелякані й покинуті, як кожен із нас.

Можливо, хтось, прочитавши це, більше не жартуватиме про «природний добір».

– Як, на вашу думку, коронавірусна пандемія й економічна, соціальна криза, які прийдуть за нею, можуть змінити журналістику і сферу медіа в Україні та світі? Чи прогнозуєте ви зміни у моделях фінансування медіа?.

– Товсті схуднуть, худі помруть.

Скоріш за все, занепад друкованої преси, який і так пророкують на найближчі роки, прискориться.

Вимушена ізоляція та припинення випуску і продажу друкованих видань на місяці відіб’ють у частини аудиторії паперової преси звичку гортати сторінки та призвичаять її до скролінгу стрічки.

Повідмирають ті медіа, які були повністю залежні від реклами.

Під час карантину споживання телебачення та цифрових медіапродуктів зросло (але це зростання вже припинилось і потроху повертається до старих показників), але там, де карантин скасовуватимуть, маятник хитнеться в протилежний бік і не знати, в якій позиції потім зафіксується.

Люди — і через фінансові втрати, і через розуміння того, як легко всі блага, які вони мають, можуть зникнути через якісь нещасні мікроскопічні шматочки РНК, — напевно, будуть тепер споживати менше непотребу та необов’язкових речей, у тому числі медіа.

Найкраще про це висловилась Фаїна Каплан.

Щодо фінансування: зараз бачимо, як медіа, які раніше повністю покладались на рекламу, відчайдушно намагаються наздогнати тих, хто вже почав продавати контент, або просять допомоги в аудиторії.

У краудфандингове фінансування в масштабах, достатніх для життя повноцінного медіа, я не вірю — не в Україні, принаймні.

Аргумент «підтримайте незалежну журналістику!» спрацює раз чи півтора, але масової готовності жертвувати на відповідальні суспільно-політичні проєкти я не спостерігаю.

Що ж до купівлі контенту, то все залежить від того, наскільки відчутним буде падіння економіки (навіть за гривню люди не куплять цифрову передплату на «Новое время», якщо ця гривня буде в них останньою).

А також від того, яким буде наше життя в наступні роки.

Якщо воно буде сповнене масок, соціальної дистанції та періодичних карантинів — а так буде, бо коронавірус не зникне за командою Віктора Ляшка, — людям потрібні будуть передусім сервісні медіа.

Себто ті, які задовольнятимуть їхні земні потреби.

Наприклад, зараз я стурбований тим, чи можна під час карантину поїхати в Карпати і чи там можливо десь зупинитись (звісно-звісно, дотримуючись усіх соціальних дистанцій).

Якби таке медіа існувало і продавало свій контент за гроші, ймовірно, в мене виникло би бажання його передплатити.

Але масова аудиторія все одно не буде платити за контент.

Хіба що за розважальний.

– Як, на вашу думку, зміниться медіаспоживання? Чи залишиться в людей (і як надовго) звичка споживати медійний контент так, як під час карантину? За рахунок чого медіа зможуть утримати здобуту аудиторію після карантину?.

– Знов-таки, завершення карантину не означає завершення коронавірусу.

А вслід за коронавірусом, імовірно, прийдуть інші пандемії.

За таких умов різко зростає значення офіційної інформації.

Показовим є приклад телеграм-каналу «Коронавірус.інфо», який позиціонують як «волонтерський проєкт, сертифікований Міністерством охорони здоров’я».

Насправді з приходом міністра Максима Степанова цей канал перетворився радше на інструмент піару міністра, але менше з тим.

Державне медіа за кілька тижнів набрало майже 900 тисяч підписників, середнє охоплення допису — 300-400 тисяч.

Без реклами, без промоції! Думаю, якщо життєво важливим для людей буде отримувати інформацію про обмеження, які впливають на їхнє життя, з перших рук, занепалі державні медіа відродяться у формі телеграм-каналів, вайбер-чатів і тому подібних сучасних, гнучких і практично безкоштовних проєктів.

В усіх інших сферах ми навряд чи побачимо великі зміни.

А втримувати аудиторію, яка набігла, щоб знати про кількість померлих і штрафи за гуляння в парку, і не вдасться, і не потрібно.

Людям у нормальному стані не потрібно стільки новин.

Для тих, кому буде важко змиритись із зниженням показників відвідуваності, ось тут є невеличка розрада.

– На вашу думку, чи опанували більше українців за час пандемії навички інформаційної гігієни та медійної грамотності? Чи залишаться ці навички з ними? Як ви дійшли таких висновків?.

– Я б хотів бути оптимістом, але реалізм дорожчий.

Ні, медіаграмотнішими люди не стали й не стануть.

У стані масового психозу, постійного страху та непевності люди не застосовують критичне мислення.

Фактчекери — мої колеги з Media.

Sapiens, команда «По той бік новин», «Без брехні» та інші, — роблять титанічні зусилля, спростовуючи фейки.

Але, якщо людині легше жити з думкою, що в усьому винна технологія 5G або коронавірус — це грип, модифікований Джорджем Соросом, то апелювати до раціональних аргументів немає сенсу.

Адже люди ще й тому так уперто тримаються за фейки, забобони, мракобісся та іншу дурню, що це полегшує їм буття, коли вони безсилі, ні на що не впливають, а їхні потреби знецінюють.

Учора людина продавала огірки на базарі й хоч якось жила, а сьогодні базар закритий, «щоб запобігти масовому скупченню людей».

Мамі двох дітей потрібно виходити на роботу, а школа й садок не працюють, навіть навпаки — треба забезпечити дитині інтернет і ґаджет для онлайн-уроків.

Людям дають зрозуміти, що від них абсолютно нічого не залежить, особисто вони не важливі, важливо лише те, щоб вони сиділи дома й не заразили нікого коронавірусом.

Розпач, злість, конспірологія — нормальна реакція на таку несправедливість, на моральну й матеріальну шкоду, яку не те що ніхто не компенсує, — на неї навіть ніхто не зважає.

Тому я, в принципі, не дивуюся, чому фактчекерський дихлофос не діє на побрехеньки у вайбері.

Фото – Людмила Смоляр.