Дефіцит професійного підходу до легалізації грального бізнесу

Експерти дали сотні коментарів про цей процес, журналісти написали десяток статей, а депутати провели безліч засідань різноманітних робочих груп. В принципі, профільний законопроєкт зазнав велику кількість змін і довгий час крок за кроком еволюціонував до прийнятного виду: загальна думка ринку зводиться до того, що закон має бути одним для всіх, і всі готові йти на певні компроміси, адже навіть висока фіксована вартість ліцензій сприймається як допустима норма при скасуванні податку на валовий ігровий дохід (GGR). Але сьогодні удосконалення законопроєкту вперлося в інтереси лотерейного пулу депутатів, які всіляко намагаються зберегти монопольне становище лотерей і пов'язані з ними сірі схеми роботи інших видів азартних ігор. Через це законопроєкт 2258-д до другого читання ризикує зайти в сесійну залу з вмістом ряду фундаментальних проблем, які просто зведуть "нанівець" весь позитивний ефект від легалізації грального бізнесу в Україні.

Мотивація депутатів з лотерейного гуртка зрозуміла – вони просто відпрацьовують корупційну ренту своїх патронів. А ось про що думають близькі до президента Зеленського депутати – незрозуміло. У разі провалу легалізації або неотримання очікуваних результатів все це перетвориться на купу каміння, яке без сорому будуть кидати в президента як опозиція, так і будь-які інші недруги. Тим більше, що президент взяв це питання під особистий контроль.

До сьогоднішньої невтішної ситуації навколо легалізації азартних ігор в Україні призвело два основні чинники: 1) суб'єктивізм окремих груп впливу (яро представлений лотерейним пулом депутатів) і 2) виключно теоретичне розуміння механізму роботи і особливостей грального бізнесу, яке можна побачити на прикладі заяв глави профільного комітету Данила Гетманцева. Таким чином замість широкої дискусії з майбутніми операторами азартних ігор, яка могла б сприяти виробленню здорового і життєздатного проєкту закону, ми отримуємо на виході сурогат лотерейних "хотєлок" з елементарною некомпетентністю.

Для опису всіх помилок деталізації грального бізнесу "по-українськи" знадобиться не одна стаття. Але все ж можна виділити найбільш яскраві моменти, без вирішення яких вся виконана робота піде нанівець.

Отже, найбільша проблема полягає в тому, що робота над профільним законом ведеться без врегулювання податкового аспекту організації азартних ігор. Такий підхід загрожує тим, що оператором азартних ігор для ведення бізнесу по-білому необхідно буде платити у вигляді податків 50-60% від прибутку. У такій ситуації легалізація залишиться тільки на папері, як і довгоочікувані надходження в казну. Тому зараз украй важливо запустити широку дискусію з питання податкового навантаження для грального бізнесу. Оскільки бюджет України потребує швидких грошей, а налаштування системи онлайн-моніторингу для відстеження валового ігрового доходу (GGR) вимагає значного часу і навчання фахівців, логічним було б залишити високі ліцензійні платежі, але прибрати податок на GGR. Для розуміння порядку сум нагадаємо, що за одну ліцензію на 5 років операторам азартних ігор в Україні доведеться викласти (ред. – враховуйте коливання курсу): казино – від 5,8 мільйона доларів до 20 мільйонів доларів, в залежності від кількості номерів в готелі; букмекерам – понад 21 мільйон доларів; розповсюджувачам лотерей – 14,7 мільйона доларів; гральним залам – 145 тисяч доларів; онлайн-казино – 2,4 мільйона доларів.

При цьому податок на GGR законодавці планують встановити в діапазоні 18-25%. Хоча в той же час існує законопроєкт 2713-3, який скасовує податок на валовий ігровий дохід (GGR).

В цілому, світовий досвід передбачає вибір між двома опціями – або великий ліцензійний збір, або податок на GGR. Точніше при податку на GGR – ліцензійний збір може стягуватися, але його розмір тоді встановлюється на дуже низькому рівні. Фактично, високий розмір фіксованого ліцензійного платежу і є податок на валовий дохід, сплачений "наперед". Наведемо кілька прикладів зі світового досвіду.

Так, в Британії одноразовий збір за подачу заявки на ліцензію на азартні ігри складає 5 730 євро, а ліцензія на персонал/керівництво – близько 330 фунтів стерлінгів. Директор грального закладу також зобов'язаний платити щорічний внесок, щоб гарантувати, що його діюча ліцензія продовжує діяти. Щорічний ліцензійний збір залежить від валового обороту компанії. Також азартні ігри в Англії обкладаються двома податками: 15% податок на загальний ігровий дохід, і 18% податок на прибуток.

У Нідерландах оподаткування діяльності з організації та ведення азартних ігор також досить велике. Оператори казино повинні платити 29% податку з валового доходу від ігор. Крім того, вони також повинні внести 1,5% вкладу на розвиток гральної асоціації та 0,25% до фонду боротьби з наркоманією.

Шведські казино зобов'язані сплачувати податок в розмірі 18% від свого загального ігрового доходу. Також для ведення бізнесу в країні необхідно придбати ліцензію. Це може коштувати від 6 до 70 тисяч євро.

Ігровий податок на Мальті становить 5% від доходу, отриманого від певних ігрових послуг протягом відповідного податкового періоду. Податок на ігрові пристрої на Мальті варіюється від 30% до 12,5% для ліцензій різного типу. Ігрове управління Мальти вимагає, щоб компанія, що подає заявку на отримання ліцензії на ігрову послугу мала мінімальний акціонерний капітал мінімум від 40 тисяч євро до мінімум 100 тисяч євро залежно від типу грального закладу за рівнем прибутковості.

У Франції правила розрахунку податкових ставок виглядають наступним чином: податок з обороту від азартних ігор становить 8,5%, додатково сплачується податок на прибуток за стандартною ставкою 28%. Крім податків, всі казино платять ще й певні фіксовані збори. Так, до бюджетів муніципалітетів щодня надходить 12 євро від кожної першої рулетки, що відкрилася і 6 євро від подальших рулеток, якщо вони були відкриті.

Таким чином, податок на GGR використовується, як правило, в тих країнах, де немає ліцензійного збору або він має більше символічний характер. У більшості країн, де азартні ігри легалізовані, влада прекрасно розуміє, що гральний бізнес приносить в бюджет достатньо доходів, а для цього необхідно створювати адекватну податкову базу.

Для введення податку на GGR необхідна оптимальна система моніторингу. Її не потрібно перевантажувати, як це роблять наші парламентарії, які прагнуть запхати в моніторинг все, що можна і не можна. Такий похід знову ж є свідченням дуже поверхневих і чисто теоретичних знань авторів таких ідей. Адже для нарахування GGR найважливішим є контроль входу і виходу засобів. Наприклад, якщо в квартал завели 2 мільйони гривень, а виграшів віддали на 1,8 мільйона гривень, то з 200 тисяч і буде розраховуватися GGR. Все гранично просто. Також інформацію в системі онлайн-моніторингу краще передавати в не персоналізованому вигляді і пакетом, а не в режимі реального часу і з усіма даними про гравця, адже в іншому випадку будь-який збій призводить до зупинки роботи оператора або до ненавмисного порушення закону.

Але поки таку просту і ефективну систему не запропонують, краще використовувати високу ставку ліцензії і не нараховувати GGR.

Якщо гральний бізнес тиснути ще в зародку, то бюджет нічого не отримає. Тому варто міняти філософію ставлення до цього виду бізнесу, необхідно створювати адекватну податкову базу і рівні умови для всіх операторів. У відповідь держава отримає і солідні надходження до бюджету, і солідні суми на благодійність. Історично склалося так, що гроші від азартних ігор ідуть на підтримку проєктів соціальної спрямованості. Так, у Франції на податки від організаторів гральних закладів будували театри, в Баден-Бадені (Німеччина) за рахунок податкових надходжень з індустрії азартних розваг побудували відомий оперний театр. У Нідерландах представники азартної індустрії спонсорують чемпіонат футболу, а в Канаді – щорічний етап автогонок "Формула-1". У США казино фінансують баскетбольні і хокейні клуби.

У багатьох країнах розподіл податкових надходжень від грального бізнесу йде по спеціальних бюджетних статтях. У Данії 65% йде безпосередньо в міністерство культури і направляється на розвиток спорту і культурного життя. У Фінляндії прибуток від лотерей і казино направляється через міністерство освіти на фінансування розвитку національної культури, а доходи держави від парі на скачках – на стимулювання розвитку національного конярства та проведення змагань з кінного спорту.

Століттями влади різних держав переконувалися в тому, що людські пристрасті, в тому числі азарт, неможливо викорінити і заборонити, а тому єдиний адекватний вихід – знайти розумний компроміс між державою, бізнесом і гравцем. Багато країн Європи вже давно прийняли таку філософію, і Україні нарешті пора стати на цей шлях, створивши конкурентний ринок, який буде: а) привабливим для іноземних інвесторів; б) буде створювати сотні тисяч добре оплачуваних робочих місць і в) буде поповнювати податковими відрахування бюджет.