Конвульсії Великої Вітчизняної війни

У 2020 році всі вже знають, який товар продає Росія 9 травня.

Останні «пабєдоносці» нагадують фокусника, секрет якого відомий, але він продовжує у відчаї повторювати той же трюк.

Світ «ніколи більше» дивиться на цих адептів «можем повторить» чи то як на небезпечних дикунів, чи то як на вартих співчуття жертв.

Людей, які стверджують, що їхня головна гордість — це перемога більше неіснуючої держави у війні, якої ніколи не існувало.

Війні, поштовх до якої, разом із гітлерівською Німеччиною, не давав й СРСР.

Війні, яка не закінчувалася на борту американського лінкора в Японії.

Війні, в якій не брали участь понад 60 країн.

Ні, вони святкують перемогу в зручно вимонтуваній з історичного контексту «Великій Вітчизняній».

«Велика вітчизняна» — це своєрідний приватний клуб Росії, членство в якому Федерація активно рекламує.

Після розвалу СРСР приналежність до одного «народу- переможця» допомагає ментально втримувати колишні колонії.

Постійні нагадування про військову міць радують населення (адже, наприклад, космічних здобутків СРСР ніхто вже не «может повторить»).

А ще клуб «Великої Вітчизняної» — це дуже зручний спосіб створювати ворогів.

Міф про «велікую пабєду» настільки сакралізований, що всі його критики демонізуються в очах населення автоматично, без додаткових зусиль із боку Кремля.

От тільки останні шість років ця система на території України переживає неприкриту агонію.

У 2014 році в українців з’явилася актуальніша війна, актуальніші герої та актуальніші вороги.

Російська агресія анігілювала ідею «єдиного народу пабєдітєля».

І, що, можливо, навіть важливіше — деміфологізувала ідею «можем повторить».

Адже нащадкам героїв не вистачило духу навіть визнати власну агресію.

Коротше кажучи, аби членство в клубі «Великої Вітчизняної» ще хоча б якось продавалося, його маркетинг доводиться робити агресивнішим і масовішим.

Що неминуче призводить до спрощення та погіршення якості.

Якщо деякими інформаційними атаками Росії можна захоплюватися (як роботою злого генія), то «операція 9 травня» — це просто дурнуватий цирк.

Клоуни якого знають, що їм залишилося недовго.

Подвиг Радянського Союзу.

Головна принада клубу «Великої Вітчизняної» — це Подвиг.

Один великий Подвиг Радянського Союзу, який, для наближення за інтересами, інколи розкладають на менші подвиги окремих людей.

У спецпроекті News.

One «75 лет Великой Победе — Украина помнит!» глядачам розповідали, наприклад, про подвиг евакуації промисловості.

Але не про тактику «випаленої землі», яку лишав після себе СРСР.

Про українських маршалів та «какого гения!» Ватутіна.

Але не про його «геніальні» методи форсування Дніпра.

One навіть нагадав глядачам про ядерну зброю СРСР, яка «дала змогу нинішнім поколінням вижити і вирости, тому що ми були захищені ядерною зброєю».

Але не про Карибську кризу, що мало не знищила людство.

І, звісно, розповідаючи про подвиги, ця та інші схожі програми розповідали лише про подвиги СРСР.

Ілля Кива у включенні на ZIK заявив, що «весь мир преклоняет сегодня головы с благодарностью за тот акт самопожертвования советского солдата».

На «Інтері» Акт про капітуляцію Німеччини підписував лише Георгій Жуков, а не й представники Великої Британії, США та Франції.

Про акт у Реймсі, про всяк випадок, навіть не згадували.

Коротше кажучи, гасло «Украина помнит» звучить дуже іронічно, враховуючи масштаби амнезії.

Та й, насправді, ці шоу займаються не нагадуванням історії, а творенням міфів, які могли б об’єднати нас з Росією.

Концерт на «Інтері» починається словами «Добрый вечер, дорогие друзья.

Андрій Лесик на News.

One збирається їхати на парад у Росію після карантину.

Усі на кожному кроці розповідають про спільну перемогу народів.

І ніхто не згадує про актуальну війну.

Власне, так і працює клуб «Великої Вітчизняної» — приналежність до Подвигу йде лише в комплекті з приналежністю до руського міру.

Ще одне хворобливе відхилення Подвигу — це його зверхність над цивілізованою Пам’яттю.

На каналі News.

One нардеп від «ОПЗЖ» Максим Невінчаний на повному серйозі заявив, що 8 травня «Европа скорбит о том, что проиграла».

Денис Жарких на News.

One стверджував, що європейський День пам’яті не стосується України, адже «мы ни в чем не виноваты».

Нестор Шуфрич на «112» не міг зрозуміти, чому ми, мовляв, соромимося говорити про перемогу.

В’ячеслав Піховшек та Олена Бондаренко на News.

One виступали проти примирення: «Примиряться с кем? Тем, кто хотел нашей смерти?».

В абсолютно всі інші дні News.

One закликає до миру на умовах Росії, але от в День перемоги ледь не пропонує відмовитися від миру з Німеччиною.

Хоча концепція Пам’яті якраз про це — про недопустимість повторення війни.

Зрозуміло, чому після Чехословаччини, Афганістану, Грузії, Чечні, Молдови, Сирії та України нащадки Радянського Союзу її не розуміють.

Довгий список ворогів.

Очевидно, що подібних «плюсів» для членства у клубі «Великої Вітчизняної» вистачає далеко не всім.

Тому російська пропаганда не забуває демонструвати потенційним учасникам також «мінуси» — анафему для тих, хто посмів відмовитися від «правильної історії» і «єдиної ментальності».

Уже згаданий проект News.

One «75 лет Великой Победе — Украина помнит!» більшість ефіру розповідав якраз про «зрадників»: УПА, в якої буцімто не було героїчних битв.

ОУН, що сама б ніколи не врятувала Україну.

Поліцаїв, які зраджували власний народ.

Українців, що видавали євреїв.

Націоналістів, що вступали в СС.

І дивізію «Галичина», куди ж без неї.

Про червоноармійців згадували лише хороше, про всіх інших — лише погане.

У «Великій Вітчизняній», на відміну від справжньої війни, брали участь тільки дві країни.

Тому, цілком логічно, що відхід від СРСР пропаганда прирівнює до вступу в лави нацистів.

А відхід від 9 травня — до відходу від СРСР.

Проросійські ЗМІ цілковито ототожнюють ці поняття.

Україна в їхніх ефірах не відмовляється від традицій радянського святкування, вона відмовляється від самої історії.

Не намагається спростувати радянські міфи, а одразу героїзує нацистів.

Не зносить памятники масовим вбивцям, а забуває про подвиги пересічних ветеранів.

Подібні маніпуляції дозволяють пропагандистам обговорювати не реальні причини відходу від усього радянського: табори смерті, геноциди, етнічні чистки, поневолення народів, тоталітарна ідеологія.

А вигадувати для змін які-завгодно причини.

От News.

One обговорює відмову від 9 травня як частину меншовартості.

Чи як проблему «брехливих» сучасних підручників.

Чи як глорифікацію нацистів.

Чи як «агресивну меншість» Революції гідності, що «нагнула» Україну.

Чи як страх перед радикалами.

Чи як частину отримання контролю над Україною.

Чи як війну проти Росії за рахунок України.

Якщо ви проти Дня перемоги 9 травня чи СРСР — не сумнівайтеся, пропагандисти вигадають для вас якийсь ярлик ворога.

Хоча, на всяк випадок, В’ячеслав Піховшек може і прямо заперечити, що Голодомор — це геноцид.

Опозиційна платформа – За шо?.

Буклетики російського клубу «Великої Вітчизняної» в Україні роздають, головним чином, члени «ОПЗЖ».

І, як заведено в СРСР, підкрадають трошки для себе.

Уже давно партія кума Путіна не піарилася так, як на День перемоги.

Ось, наприклад, пряма цитата начитки «журналістки» на «112»: «Влада вирішила знівелювати велике свято і нічого не зробила.

Тільки завдяки «Опозиційній платформі - За життя» Україна все ж відсвяткувала 75 років Великої перемоги».

Цього дня на телеканалі «112» тривав семигодинний марафон і більшість часу в ньому показували саме членів партії Медведчука.

Не в сенсі, замість інших партій.

А в сенсі, замість ветеранів, історичної хроніки, цікавих дискусій.

У святковому марафоні члени «ОПЗЖ» покладали квіти, ходили з портретами, брали участь в автопробігу, включалися з усіх міст України (по кілька разів), потім приходили у студії каналу.

В ефірі траплялися моменти, коли цю партію згадували по шість разів за три хвилини.

Нестора Шуфрича доводилося перебивати, аби процитувати Віктора Медведчука.

Навіть закінчувався марафон «новинами» про те, що ініціативу святкування Дня перемоги взяла на себе ОПЗЖ, а не влада.

Звісно, всі інші канали кума Путіна теж цілий день висвітлювали заходи за участі улюбленої політсили.

А News.

One навіть показав глядачам, як «опозиціонери» 45 секунд співають «День победы» (краще не натискайте на посилання).

І, при цьому, незважаючи на семигодинну трансляцію, «112» так і не показав глядачам те, що «Громадське» показало за вісім хвилин.

Як, насправді, «ОПЗЖ» організовувало і проводило святкування: із жартами про портрети Рабіновича та вихвалянням ретроавтомобілями.

Звісно, медведчуківці — не єдині, хто додумався пропіаритися на пам’ятних датах.

Прямий, «Еспресо» та 5 канал теж «порохом пропахли».

Але в їхньому марафоні 8 травня хоча би була додаткова вартість у вигляді топових світових політиків.

Живий щит «Великої Вітчизняної».

Росія з усіх сил намагається позиціонувати себе як своєрідний Ватикан у питаннях Другої світової війни: вона визначає канони, задає моду, долучає вас до клубу чи визнає єретиками.

Проте найвпливовіша її функція — це канонізація святих.

Росія тримає в полоні українських історичних героїв і формує з них живий щит для захисту «Великої Вітчизняної».

Пропаганда настільки переплела міфи, факти та пересічних воїнів, що тепер надзвичайно складно боротися з одним, не зачіпаючи інших.

Що проросійські ЗМІ активно використовують: у спецпроекті на News.

One про відзначення Дня пам’яті говорять як про відмову від героїв.

У марафоні на «112» осучаснення сприйняття Другої світової трактують як образу ветеранів.

У концерті на каналі «Інтер» про подвиги воїнів розповідають «единомышленникам».

Пропаганда шантажує особисто кожного українця: відмовляєшся від радянського сприйняття «пабєди» — принижуєш пам’ять своїх дідів та бабусь.

Таким чином ідеологічні нащадки СРСР самі дискредитують ті ідеали, які викликалися захищати.

Вони «бережуть історичну пам’ять», викривляючи історію.

«Дякують за мир», відмовляючись від примирення.

«Пам’ятають про ветеранів», більшість часу показуючи в кадрі себе.