О Донбассе «без Украины»: три взгляда на визит в Берлин переговорщика Путина

14 травня – незважаючи на карантин, на відсутність регулярного авіасполучення і навіть попри накладені на нього персональні санкції ЄС – до Берліна прибув з візитом заступник глави адміністрації президента РФ Дмитрій Козак.

Він зустрівся з дипломатичним радником Ангели Меркель, а зважаючи на те, що Козак опікується у Кремлі переговорами з Україною щодо окупованого Донбасу, тематика переговорів була цілком передбачуваною.

Представника України на цій зустрічі не було, через що у багатьох в Україні виникло запитання чи навіть обурення щодо того, чи не порушує ця зустріч неписаного правила "нічого про Україну без України".

Цей принцип, запроваджений ще за президента Порошенка, передбачає, що переговори з Москвою про Донбас, Крим тощо можуть відбуватися лише за участі України або з погодженням їхнього змісту з Україною.

У попередні роки це було неодмінною умовою переговорів Путіна з Меркель, Трампом, Макроном тощо.

В МЗС запевняють, що під час візиту Козака цей принцип був дотриманий.

"Україна знала про цей візит Козака заздалегідь і буде знати про те, як він пройшов..

Ні про які ігри за нашою спиною тут не йдеться.

Навпаки, ми вдячні німецькій стороні за зусилля по залученню російської сторони до діалогу і пошуку конструктиву", – пояснив міністр Дмитро Кулеба.

Втім, це пояснення не зняло всіх питань.

У експертній та політичній спільнотах лунають протилежні оцінки цих переговорів.

Є ті, хто вважає згоду України небезпечним кроком, – і ті, хто вважає, що ця зустріч не має зашкодити, але може допомогти Києву.

«Європейська правда» зібрала тези з трьох публікацій з цього приводу – від ексміністра закордонних справ Павла Клімкіна, експертки з питань Донбасу Марії Золкіної та колишнього заступника глави МЗС Данила Лубківського.

У кожній з них є думки, які заслуговують на увагу.

У тому числі з боку офіційного Києва.

Клімкін: Розмова була «не телефонна», і це небезпечно.

Візит Козака до Берліна – це для нас негативна історія, незалежно від того, були ми про нього попереджені чи ні.

Є обставини, через які картина для нас складається несимпатична.

По-перше, сам факт, що закритого телефонного зв’язку для переговорів недостатньо, свідчить про необхідність обговорення конфіденційних тем.

Це дуже непокоїть.

Тим паче, що поїздка Козака відбувалася на тлі інформації про злам електронної пошти Меркель російськими хакерами.

По-друге, Німеччина точно розуміла, яким може бути медійний ефект від цього візиту в Україні, і все одно пішла на це.

Можливо, це є сигнал Україні триматися Нормандського формату і "не захоплюватися" двосторонніми контактами.

По-третє, саме Німеччина була і залишається сьогодні ключовою для просування у ситуації навколо Донбасу.

Високий рейтинг Меркель як оцінка її менеджменту під час пандемії цьому сприяє.

Не забувайте, що наступні пів року Німеччина головує в ЄС, тобто матиме вплив на порядок денний і опосередковано – на обговорення питання санкцій.

По-четверте, думаю, що тему Північного потоку-2 теж увагою не оминули, особливо ідеї, як обійти санкції США.

Козак є одним з найбільш наближених до Путіна і для таких дискусій пасує.

Лубківський: Лишаються питання до цього візиту.

Німецька підтримка – це вагомий важіль тиску на Путіна, але справедливі запитання до таких контактів є і будуть.

Незалежно від хороших намірів.

Відповіді про непублічний, робочий характер таких контактів не є такими, що задовольняють очікування.

Чи існує конкретна причина для нагальної зустрічі з Козаком, яка змусила Німеччину призупинити не лише санкційні, але й карантинні обмеження?.

Чи поінформовано Київ про перебіг і результати зустрічі?.

Що саме було предметом обговорення? Виконання Росією своїх зобов’язань чи пакет нових ініціатив Кремля?.

Відповіді мають бути публічними.

І це справедлива вимога.

Дмитрій Козак втілює стратегію, яка має на меті підпорядкувати позиції Києва, вивести Росію з-під відповідальності і встановити її контроль над Україною.

Золкіна: Берлін зараз на боці України.

Якби не знати, як себе поводив Берлін на Паризькому саміті та після нього, в контексті Консультативної ради, то з «таємного» візиту Козака у німецьку канцелярію можна було б продукувати зраду.

Та реальних підстав для цього не бачу.

Навпаки, логіка німців може бути якраз зворотною.

Так, Берлін «не оцінив» Консультативну раду, також не підтримав ідею максимальної формалізації Мінської ТКГ (росіяни пропонували це на початку квітня).

Натомість нова українська пропозиція з посиленням робочих підгруп за рахунок переселенців виглядає достатньо зваженою та логічною.

І точно додає українській стороні бонусів в очах західних партнерів.

Проблема цієї пропозиції – те, що вона точно не влаштовує росіян.

Не влаштовує саме тому, що така формула – це не Консультативна рада.

Тут не планується ані присвоєння ОРДЛО де-факто статусу учасників перемовин, ані надання документам обов'язкової сили, ані штучний "перекос" в бік політичної підгрупи.

В такому вигляді це нічого не дає Москві.

Тому цілком припускаю, що зондаж компромісів і був причиною цього не надто таємного візиту.

А задача української групи має лишатися незмінною.

Ні – зміні статусу як учасників, так і документів.

Ні – будь-якому формальному закріпленню консультацій, діалогів, переговорів між Україною та ОРДЛО (навіть включно з переселенцями).

Підозрюю, що росіяни можуть погодитися на розширення робочих підгруп за рахунок переселенців і "цивільних активістів" окупованих районів лише за умови, що статус документів змінять на обов'язковий та/або підпишуть протокол, де закріплять, що ці представники ОРДЛО ведуть переговори/консультації з Україною.

Росіянам такий папірець потрібен.

Для України він не тільки непотрібний, але й шкідливий.