Жоден з олігархів не створив стабілізаційного фонду на підтримку вітчизняних медіа – Олексій Мацука

У межах спецпроєкту «Детектора медіа» «Медіа vs Covid-19» досвідом кризового менеджменту, долання викликів карантинної доби, а також знахідками позитиву вже поділилися керівники розмовних та музичних радіостанцій, телевізійних каналів та холдингів і мультимедійних інтернет-платформ.

А чи впоралися українські та світові медіа з новими обставинами та як коронавірусна пандемія та прийдешня криза далі вплинуть на журналістику й медіаринок, «Детектор медіа» запитав у медійних експертів.

Ми вже публікували відповіді на наші запитання від Ніни Кур’яти, Насті Станко, Сергія Рачинського, Отара Довженка, Павла Казаріна та Віктора Трегубова, Катерини Коберник.

Наступним про вплив пандемії на медіа розмірковує Олексій Мацука – журналіст, засновник інтернет-видання «Новости Донбасса», голова правління «Донецького інституту інформації».

– Олексію, як змінилося ваше професійне життя з початком коронавірусної пандемії та карантину?.

– Наша редакція звикла працювати у віддаленому режимі після 2014 року, коли ми були вимушені виїхати з Донецька.

Відтоді частина працює, як і раніше, в Донецьку, частина – в Маріуполі, більша частина – в Слов’янську і ми – в Києві.

Постійний онлайн-конект одне з одним.

Труднощі виникли під час пандемії через те, що спікери стали відмовлятись від коментарів під приводом коронавірусу.

Хоча ми знаємо, що для них це просто трюк, щоб уникнути коментарів, бо ніхто ж не забороняє дати коментар онлайн чи телефоном.

А «полювати» за ними важко, бо вони тепер уникають публічних місць та ігнорують проведення прес-конференцій онлайн.

– Які джерела і які особистості (не обов’язково журналісти, медійники) допомагають вам краще зрозуміти ситуацію та її можливі наслідки – у тому числі економічні, політичні, геополітичні?.

– Користуюсь тільки офіційними даними МОЗ.

Інколи читаю колонки The Guardian – там завжди багато адекватних пояснень.

Аналогічних українських джерел мало.

Мем-політико-медичних коментаторів не читаю і не підписаний на них.

Інколи звертаюся до класиків філософської думки – Мішель Фуко чудово описав поняття біополітики.

З цікавістю читаю фейсбук філософа Михайла Мінакова.

Хочу послухати подкаст «Мій батько філософ» про філософське осмислення пандемії.

До речі, гарні заяви робить Freedom House щодо прав людини під час обмежень, що вводять держави.

– Які позитивні та, навпаки, негативні тенденції в українських та світових медіа ви спостерігаєте за час пандемії та обмежувальних заходів? Чи вдалося медіа швидко і сповна трансформувати свою роботу в нових обставинах? Кого ви можете поставити в приклад іншим?.

– В українських олігархічних медіа спостерігаюзбільшення контенту про «благодійників», які потім вимагають від держави проценти за свою «підтримку».

Або, можливо, щоб потім було чим платити своїм футболістам? Утакі моменти розумієш, що мета олігархічних медіа –просування інтересів власників, і під час криз або виборів це дуже чітко простежується.

І зверніть увагу – деякі олігархи скорочують витрати на виробництво, скорочують робітників на підприємствах, але ні в якому разі не припиняють інформаційне мовлення.

На жаль, жоден з олігархів не створив стабілізаційного фонду на підтримку вітчизняних медіа.

Це і зрозуміло, бо в пострадянських країнах відоме ставлення до медіа: мало хто вірить, що це майданчики для захисту публічного інтересу, а не інтересу власника або ідеологій певних груп впливу.

І ситуація буде загострюватись.

Тут важлива підтримка незалежних ньюзрумів, нехай і не дуже популярних серед широкої аудиторії, яка в більшості налаштована на формат «новини-розваги».

Такі ньюзруми –поодинокі герої медійного поля сьогоднішньої України.

І я б дуже хотів, щоб вони мали підтримку від суспільства та держави без втручання у свою професійну діяльність.

– Як, на вашу думку, коронавірусна пандемія таекономічна, соціальна криза, які прийдуть за нею, можуть змінити журналістику і сферу медіа в Україні та світі? Чи прогнозуєте ви зміни у моделях фінансування медіа?.

– Вважаю, що Україні потрібен стабілізаційний фонд на підтримку виробництва медіаконтенту.

Щоб ці грошіотримували не «вибрані», а всі, хто принесе більш конкурентний продукт, через зрозумілі процедури.

Більше того, важливо, щоб цей контент не спричиняв громадянських протистоянь, аби в ньому не було мови ворожнечі, щоб його метою був захист саме публічного інтересу, права на поінформованість, а не чогось, що допоможе тому чи іншому діячеві стати популярнішим.

Нинішня криза показує, що такий фонд має існувати, щобдо нього могли звертатися всі, хто потребує підтримки діяльності заради інформування своїх цільових груп із жорстким дотриманням стандартів та задля поширення принципу плюралізму думок.

– Як, на вашу думку, зміниться медіаспоживання? Чи залишиться в людей (і як надовго) звичка споживати медійний контент так, як під час карантину? За рахунок чого медіа зможуть утримати здобуту аудиторію після карантину?.

– Усе, як було, так і буде – кожен обирає ту платформу, яка йому/їй подобається.

Буде боротьба платформ за увагу користувачів.

А для нас як виробників контенту всі ці майданчики – добре, бо ми можемо виробляти різний контентдля різних платформ.

Пересторога полягає в тому, що власники платформ використовують аудиторію та виробників контенту для власного збагачення, і це має бути врегульовано національним законодавством.

Так, сьогодні You.

Tube інформує і подає лінки на офіційні джерела про коронавірус і вказує на державне фінансування контенту.

Це добре, але цього не достатньо.

– На вашу думку, чи опанували більше українців за час пандемії навички інформаційної гігієни та медійної грамотності? Чи залишаться ці навички з ними? Як ви дійшли таких висновків?.

– Усе залежить від того, чи опанували ці навички власники медіа та олігархи.

Як показує практика, останні ігнорують ті норми, які ми, журналісти, вже давно опанували.

На жаль, багато колег мають працювати в тих збочених умовах, які створені пресслужбами олігархів або топменеджментом великих медіакомпаній, не маючи ані права голосу, ані інших прав впливу на контент.

Вже не кажучи проїхні трудові права.

Думаю, що багато колег давно мають усі необхідні навички, але в країні немає сильного профспілкового руху для захисту.

На жаль.

Фото – архів Олексія Мацуки.