Початок кінця Саддама Хусейна: як відбувалася наймасштабніша танкова битва

Коли Саддам Хусейн у 1990 році починав окупацію Кувейту, він і не сподівався, що це стане початком його кінця. На чолі міжнародної коаліції із 28 країн були США. ООН, як ніколи оперативно, видала резолюцію-ультиматум. Саддам проігнорував і отримав впродовж кількох тижнів на своїх кордонах майже мільйонну армію, яка у кілька разів перевищувала його власні збройні сили.

За півтора місяця союзники повністю взяли під контроль небо і підготували плацдарм для початку наземної операції. Наступальна фаза під кодовою назвою "Шабля пустелі" почалася 24 лютого 1991 року. Її мета: вибити іракських військових із території Кувейту. Про це читайте в програмі "Конфлікти" на24 каналі.

"Оборона іракців була такою ж, як і під час їхньої війни з Іраном, – піхота, танки, гвардія. Усі вони стояли лініями. Це те чого ми чекали. Ми знали що буде така тактика, бо пильно стежили за Багдадом під час ірано-іракської війни", – пояснив дослідник Близького Сходу Сет Карус.

В окупованому Кувейті Саддам Хусейн розставив свої сили у три лінії. Вглиб Кувейту, на кордоні із Саудівською Аравією розташувалися піхотні дивізії зі слабким озброєнням. Їхня роль – контроль кордону і населення Кувейту. В центрі країни розмістилися найкращі іракські танкові та артилерійські підрозділи.

Окупація Кувейту / Скриншот з відео

На передовій, біля кордону Кувейту з Іраком – кишенькова Республіканська гвардія Хусейна. Саме на них іракський диктатор покладав завдання охорони режиму в країні. Коаліційні сили добре знали точки розміщення іракців. Відповідно до цього був складений план подальших дій.

Наша стратегія щодо вирішення цього конфлікту дуже проста. Ми їх просто розчавимо. У нас є коробка, у якій безліч інструментів. Ми візьмемо ці інструменти і використаємо проти іракської армії,
– розповів генерал Збройних сил США Колін Павелл.

Серед інструментів союзних сил: 500 тисяч військових, бронетехніка, артилерія і ударні гелікоптери "Апачі". Та головним знаряддям боротьби стали танки. Війну у Перській затоці називають наймасштабнішою танковою битвою з часів Другої світової. Серед сотень броньованих монстрів на 5 балів показали себе британські "Челленджери" і новенькі американські "Абрамси".

Танки / Скриншот з відео

"У світі, на цей час, поки немає танка, який зміг би пробити броню нашого "Абрамса". Ми не просто вважаємо так, ми в цьому впевнені. Це нові американські технології", – зазначив танкіст.

На озброєнні іракців були старі китайські Т-29, радянські Т-55 і Т-72. Довкола Кувейту гвардійці розставили мінні поля – як першу лінію оборони.

Саддам Хусейн / Фото Chriswille

Хусейн очікував лобового зіткнення. І був повністю впевнений у перемозі Багдаду. Його армія була найсильнішою в регіоні і 4 за потужністю у світі. Іракський президент ще не здогадувався, що "нехитрим способом" союзні сили розіб'ють його військову міць менше, ніж за 100 годин.

Іракським військовим доводилося діяти "наосліп". Війну за панування в небі Саддам програв. Його військо залишилося без літаків. Артилерія і бронетехніка не мали достатніх даних розвідки для коригування дій.

Саддам залишився без літаків / Фото Вікіпедія

Замість очікуваного Хусейном наступу в лоб, союзники почали заходити із флангів. Основний удар пішов із Аравійської пустелі, яка має понад 2 мільйонів квадратних кілометрів площі і є другою за величиною після Сахари. Потужні піщані бурі і екстремальні температури зробили її непридатною для життя. Іракці до такого були не готові. І їм довелося швидко і практично повністю переобладнувати свої позиції.

Те, що нас усіх здивувало, – розміри пустелі. Вона була більшою за все, що ми коли-небудь бачили. Навіть двічі заправивши повний бак, її все одно не можна було би перелетіти. Вона гігантська, пуста і без єдиної живої істоти,
– пригадав пілот Апачі Томас О'Ніл.

Зранку 24 лютого, більше як пів тисячі танків армії союзників на повній швидкості рушили у бік Кувейту.

"У співпраці із коаліційними силами, я даю згоду на використання усіх можливих інструментів, щоб вибити іракських військових із території Кувейту", – заявив 41-й президент США Джордж Герберт Вокер Буш.

Джордж Герберт Вокер Буш / Фото Britannica

Танковий наступ супроводжувався потужним артилерійським пострілом. Іракська відповідь була незначною. Самохідні гаубиці М-109 бомбили позиції противника практично безперервно. Постійне коригування дронами і безпілотниками дозволило бити точно в ціль. Увесь цей час, танки продовжували наступ.

Зрештою, після 2 днів Кувейт взяли в кільце. Наступ проводили одночасно із різних сторін. Іракській армії довелося розпорошитися. Відбиваючи атаку французів з одного боку, з іншого вже били британці. У перший же день бою, Хусейн зазнав збитків. Самі лише британські "Челленджери" тільки у перший день знищили 20 іракських танків і 400 одиниць бронетехніки.

У Перській затоці стояли наші авіаносці й бойові кораблі з технікою, готовою до бою. Ми змусили Хусейна думати, що частина наших військ почне атаку з води. І поки він стежив за цим, союзні війська уже на повній потужності гатили по іракцях у Кувейті,
– повідомив командир всієї операції Норман Шварцкопф.

Танки союзників підходили все ближче до Кувейту. Невеликий опір їм спробували чинити іракські воєнні, які тримали позиції в окопах. Але на них американці навіть не звертали уваги. Важка бронетехніка, обладнана спеціальними ковшами, засипала ворожі траншеї разом із людьми.

Із самого початку іракські військові вирили окопи на ірако-кувейтському кордоні. Однак союзники почали наступ з усіх боків. Війська Хусейна просто фізично не встигали підготувати нові позиції. Їхні траншеї було видно за кілька кілометрів. Тож коаліційні сили заздалегідь знали куди і як їхати.

Якщо для техніки просування – це не проблема, то з людьми все набагато складніше. Іракці просто засипали під'їзди до Кувейту мінами різних видів. Це дуже уповільнило пересування піхоти. Військовим інженерам довелося проводити експрес-курси про види іранських мін. Хоча при поводженні із міною є одне найголовніше правило.