«Ми не хочемо бути попелюшкою в дружній сім’ї народів, хочемо бути повноцінним продакшном»

Продюсер Володимир Яценко протягом двох останніх років випустив три фільми, які були на слуху в Україні та за її межами.

Так, «Дике поле» Ярослава Лодигіна за романом Сергія Жадана «Ворошиловрад» минулого року зібрав п’ять премій «Золота Дзиґа», «Додому» Нарімана Алієва здобув гранпрі Одеського кінфестивалю, а також низку нагород на міжнародний кінофестивалях, а «Атлантида» Валентина Васяновича отримала перемогу в офіційній конкурсній програмі «Горизонти» 76-го Венеційського міжнародного кінофестивалю.

Усі ці стрічки виробляла компанія Lime.

Lite, яку продюсер заснував 15 років тому разом із Анною Санден як рекламний продакшн.

Минулого тижня Володимир Яценко оголосив про створення нового продакшну – Fore.

Films, на цей раз спільно з режисеркою та продюсеркою Анною Соболевською.

У портфелі нової компанії вже є кілька великих проєктів.

Серед них – майбутні фільми як режисерів, з якими продюсер уже мав вдалу співпрацю, – Валентина Васяновича, Нарімана Алієва, так і тих режисерів, які стали зірками національно кіно минулого року, – наприклад, Ірини Цілик, котра отримала приз за кращу режисуру документального фільму «Земля блакитна, наче апельсин» на кінофестивалі в Санденсі, та Антоніо Лукіча, чия трагікомедія «Мої думки тихі» теж має неабияку фестивальну історію.

«Детектор медіа» поговорив з Володимиром Яценком та Анною Соболевською про створення нового продакшну, проєкти, над якими працюватиме компанія, та про проблеми й виклики, перед якими опинилася українська індустрія, в тому числі через епідемію коронавірусу.

– Володимире, як з’явилася ідея відділитися від Limelite? Чому ви вирішили розділити виробництво реклами і кіно?.

Володимир Яценко: Limelite було створено близько 15 років тому як рекламний продакшн, і оскільки це зовсім різні напрямки докладання зусиль — реклама і кіно — у мене з’явилася ідея їх розділити.

Я буду продовжувати займатися Limelite, але зараз потрібна окрема структура з окремою командою, бо кіновиробництво потребує інших навичок, іншого досвіду.

Films зосередиться на створенні кінофільмів, а Limelite буде, як і раніше, займатися сервісною підтримкою кінопроєктів.

Ці дві компанії мають різні філософії.

Якщо Limelite — це український продакшн, який знімає рекламний контент і надає сервісні послуги іноземним компаніям, то Fore.

Films — це європейська компанія українського походження.

Ми — європейці, ми працюємо з найбільшими сейлзами, наші фільми мають прем’єри на фестивалях класу А.

Ми не хочемо бути попелюшкою в дружній сім’ї народів, а хочемо бути нормальним повноцінним продакшном, бо нам є що показати.

Якщо говорити про наш орієнтир, це щось на кшталт А24 – американської незалежної компанії з сильним внутрішнім баченням, яка випускає різноманітні авторські фільми, що стають цікавим словом у кінематографі.

З Анною ми працювали разом на кількох проєктах, ми однодумці, тож вирішили робити новий продакшн разом.

Я розумію, що у мене особисто і в нас, як у команди, вже є певна репутація, і наші нові проєкти як мінімум подивляться відбірники фестивалів, я це знаю точно, бо я з ними в контакті.

Якщо ми чотири рази поспіль зробили фільми, які стали значимими, то, напевне, дещо розуміємося на кіно.

– Якою є команда нового продакшну?.

Володимир Яценко: Є ми з Анною, є наша асистентка Даша, яка першою приймає на себе удар у вигляді читки сценаріїв, займається також іншими організаційними речами, є піар-директор Романа, з якою ми також уже працювали разом і розуміємо, як будувати міцний бренд.

– Як ви обирали назву компанії? Напевно, ви знаєте, що є великий індійський продакшн із такою ж назвою.

Не остерігаєтеся, що вас будуть плутати на міжнародному ринку?.

Анна Соболевська: Ми просто не будемо робити індійський контент, та й драматургія в наших фільмах зовсім інша, ніж у індійських (сміється).

Ми співпрацювали з креативним агентством Spiilka, і нам дуже сподобався їх підхід — ми розповіли про себе, а вони запропонували п’ять варіантів назв.

Мене здивувало, наскільки серйозно вони сприйняли наше бачення, мрії і цілі.

Усі запропоновані назви були прекрасні, але саме це запало в душу.

Films може читатися по-різному.

Як Four (чотири) — Вова перед цим зробив чотири фільми, як For (для) — ми для кіно, або ж як Fore (передній план) — ми попереду.

І я вважаю, що Володимир — єдиний продюсер в Україні, який має такий значущий досвід, і він дійсно попереду.

Володимир Яценко: Є ще одне значення — Forecast (прогноз) — те, що буде, але що вже вгадується зараз.

Ми співпрацюємо практично з усіма сучасними талановитими українськими режисерами.

Нам дуже подобається вгадувати, відкривати нові імена, розвивати їхні таланти й працювати з новими сенсами, які в нашому суспільстві часто ще не до кінця відрефлексовані, і ми якимось чином допомагаємо їх відрефлексувати.

І так, дійсно, ми — для кіно, а не кіно для нас.

Ми робимо все, щоб фільми відбулися, набрали плоті і крові та знайшли свого глядача.

– Ви будете розподіляти обов’язки між собою? Яким чином?.

Володимир Яценко: Ми все робимо разом.

Іноді ти можеш помилятися або перестати дружити з реальністю (сміється), і це нормально, тому важливо, щоби був ще один партнер, який може сказати: «Друже, тут ти помиляєшся».

Анна Соболевська: У нас дуже схожі смаки, але ми різні люди, тож інколи ведемо запеклі дискусії.

Крім того, ми різної статі, тому деякі сентиментальні речі нас по-різному чіпляють.

І якщо проєкт викликає бурхливе обговорення у нас — значить, буде викликати цікавість і в нашого глядача.

Володимир Яценко: Тут діє система двох ключів: якщо ми розуміємо, що історія подобається нам обом — будемо за неї братися.

Є об’єктивна кількість фільмів, які можна зробити за один рік, навряд це більше ніж два, тому доводиться бути дуже перебірливим, шукати щось незвичне, що вибивається з загальної картинки.

– До речі, про авторів і зіркові імена.

Ви працюватимете над новими проєктами Нарімана Алієва, Антоніо Лукіча, Валентина Васяновича, Ірини Цілик – режисерів, які стали зірками українського кінематографу минулого року.

Це така стратегія – вести переговори з тими, хто на слуху?.

Володимир Яценко: Ні, це зовсім не так, ми ніколи не бігаємо за авторами.

З Іриною Цілик ми кілька років розмовляли про життя і про кіно, а після Санденса запропонували їй робити щось разом.

Вона тоді сказала, що в неї є історія, але дуже сира, тому ми мотивували її швидше написати сценарій, результатом став хороший драфт за неопублікованим романом її чоловіка про дорослішання.

Це наша улюблена частина роботи — працювати з тим, що тільки створюється.

З Антоніо Лукічем теж було дуже довге «танго» перед тим, як вирішили щось робити разом.

Ми так довго примірялися одне до одного, ходили на каву, у нас навіть була романтична подорож удвох до Відня, де ми обговорювали одну ідею.

Ми приймаємо рішення спільно, це дуже важливо.

Зараз Антоніо пише сценарій, виходить дуже цікаво.

Для нього це теж новий досвід, бо він не звик, що продюсери так активно долучаються до роботи, при цьому ми ніколи не зазіхаємо на лаври автора, це має бути авторська робота, а ми просто допомагаємо його мріям здійснитися.

Є також режисери, з якими ми не знайшли спільної мови, хоча й намагалися.

Для нас це серйозна справа — як у шлюб вступити, сказати «I do», тому дуже важливо, щоб ми одне одному підходили, і щоб ідеї автора нас теж драйвили, без мотивації працювати неможливо.

– Скільки зараз проєктів у портфелі Fore.

Films і на якій вони стадії?.

– Ми закінчили виробництво короткометражної стрічки «Оператор Вікторія», де Анна була також режисером.

Це крута історія, ми відправили її на фестивалі, але через коронавірус та карантин багато фестивалів перенесли або відмінили.

Два проєкти у виробництві — копродукційний «Світлячок» Бенедека Флігауфа (переможець Десятого пітчингу Держкіно.

– ДМ), зараз переписується сценарій.

А також «Відблиск» Валентина Васяновича, щодо якого ми отримали багато відгуків на міжнародних пітчингах (переможець Одинадцятого пітчингу Держкіно.

– ДМ).

Через коронавірус ми змінили дати зйомок, але думаю, восени-взимку цього року знімемо фільм і будемо намагатися підготувати його до Каннського кінофестивалю на весну наступного року.

Решта наших проєктів — на різних етапах девелопменту.

Це проєкт Ірини Цілик, який ми хочемо зняти цього року.

Проєкт Каті Лесик «Ботіночки» — дуже цікава історія, розказана у реверсивному (зворотньому) порядку.

Обидва допущені до Тринадцятого пітчингу Держкіно.

Є дві великі історії: «Ти — космос» Павла Острикова (був переможцем Одинадцятого пітчингу Держкіно, але після перегляду результатів опинився за межами нового списку переможців.

– ДМ) і новий фільм Антоніо Лукіча.

Також у нас є один проєкт з ізраільскими продюсерами стрічки «Тель-Авів у вогні», який ми робимо за наші приватні гроші — стрічку «Валерія виходить заміж», чекаємо закінчення карантину, бо хочемо відзняти її в цьому році.

І декілька проєктів знаходяться на стадії ідеї — продовжуємо працювати з Наріманом Алієвим і з низкою інших авторів, у тому числі іноземних.

– Чи подаватимете ви проєкти Fore.

Films на фінансування «Єврімаж» і чи немає в цьому конфлікту інтересів, адже ви є новообраним представником Україні в раді правління цього фонду?.

– Я прийняв рішення в цьому році не подавати стрічки до «Єврімаж», саме через конфлікт інтересів.

Для мене вкрай важливо отримати досвід роботи в такій структурі.

– Що зміниться через рік?.

– Наступного року відбудеться велика реформа у «Єврімаж».

Зараз ми із Сергієм Зленком (заступником представника України в раді правління Eurimages.

— ДМ) — як Рада з підтримки кінематографа, але у нас (у «Єврімаж».

– ДМ) чотири пітчинги, це близько 60 проєктів за пітчінг, кожен треба оцінити, прочитати матеріали.

Робимо ми це поки що абсолютно безкоштовно, бо, як виявилося, державна система в Україні не готова до створення нових структур.

Наступного року буде змінюватися роль представника, він буде приймати іншого рівня рішення, а не оцінювати конкретні проєкти, тоді ми зможемо подавати свої фільми.

А в цьому році ми жертвуємо собою заради українського кіно.

Сподіваюся, це хтось оцінить (посміхається).

– В Україні послабили карантин, у тому числі дозволили кінозйомки.

Чи скористалися послабленням, знімаєте щось?.

– Ні.

Зйомки стрічки «Відблиск» ми розпочнемо вже після карантину — не хочемо людей наражати на небезпеку, в нас немає такої необхідності робити все настільки швидко.

– Кажуть, нині впала вартість персоналу.

Чи перерахували вже бюджети своїх фільмів?.

– Ми будемо говорити з командою.

Бо й справді ринок раніше був дуже перегрітий — багато зйомок, сервісної підтримки, рекламна активність, плюс гроші Держкіно.

Тепер немає грошей Держкіно, немає сервісу, локальна реклама ледве жевріє, тому падає вартість спеціалістів, багато з них залишаються без роботи.

Будемо говорити про це, але пізніше, коли зрозуміємо терміни зйомок.

Деякі зйомки перенесуться на наступний рік, а там економіка вже буде підніматися, ціни знову почнуть рости.

– А ваші іноземні партнери урізають бюджети?.

– У них бюджети в євро, тож нічого не змінюється, на щастя.

– Як ви ставитеся до ініціативи рейтингування режисерів і продюсерів, яку пропонував тепер уже колишній міністр культури Володимир Бородянський після скандального Одинадцятого пітчингу Держкіно?.

– Рейтингування потрібне.

Неправильно гроші платників податків виділяти людям на кіно, яке вони не роблять або роблять неякісно і невідповідно до даних зобов’язань.

Крім того, рейтинг збільшить конкуренцію як між режисерами, так і між продюсерами, а це тільки на краще.

Індустрія, індустріальні асоціації продовжують роботу над цим питанням із серпня — в цьому беруть активну участь і підкомітет у справах кіно Комітету гуманітарної та інформаційної політики, який очолює Павло Сушко, і Держкіно.

Ми зараз стараємося закінчити цю роботу до початку наступного пітчингу, щоб люди подавали заявки вже за новими правилами.

– Чи підрахували ви вже витрати, яких зазнали через епідемію коронавірусу та карантин? Як взагалі вплине на українську кіноіндустрію ця криза, як довго індустрія буде з цієї кризи виходити?.

– Ми маємо втрати, бо другий місяць поспіль платимо заробітні плати персоналу, і це дуже великі гроші.

Але маємо й певні резерви.

Я сподіваюся, що в нас буде хоч якась робота, в рекламі або ні, щоб ми могли якось продовжувати сплачувати рахунки та виплачувати зарплатню.

Індустрія буде відновлюватися мінімум півтора роки, як і вся економіка.

Дай бог, щоб наступного року фінансування на кіно не урізали.

Нас чекають важкі часи, це ситуація виживання.

Особисто ми зосередимося на девелопменті наших кінопроєктів та підготовці їх до виробництва.