Спогади про Мінськ – місто, про яке ми багато чули, але мало знаємо

Монументальний Мінськ у пошуках сентиментальності 

Мінськ входить до числа найстаріших міст Європи. Правда, час його заснування достеменно невідомий. Такою датою вважають першу літописну згадку в 1067 році, але, на думку істориків, Мінськ був заснований значно раніше, можливо на початку XI століття. На жаль, під час Другої світової війни місто майже повністю зруйнували. Вже після війни Мінськ відновлювали з чистого аркуша. Тоді й з'явилася монументальна радянська архітектура, яка, за задумом, мала би показувати велич і міць, але на ділі є непривабливою та віддає холодом. Багато будинків, які називають «сталінськими», побудовані в перші повоєнні роки полоненими німцями.

Щоб побачити й оцінити типові будівлі радянського періоду, варто пройтися проспектом Незалежності. Він починається з головної площі Мінська – Незалежності. Це центральний і найбільший майдан міста, який за розмірами в півтора рази перевищує Красну площу в Москві. І не без підстав я використала зараз саме це порівняння, бо місцевих таки дуже цікавить, а що там у столиці Росії відбувається. Сам проспект Незалежності є однією з найдовших міських магістралей у Європі. Його довжина – 15 кілометрів. Добрий асфальт, по чотири смуги руху в кожну сторону. Київські водії точно можуть позаздрити, бо є чому, скажу вам. Плюс, мені дуже подобаються там широкі тротуари без хаотично запаркованих машин.

Сам проспект раніше називався на честь Скорини – білоруського першодрукаря, одного із засновників кириличного книгодрукування. Крутий дядько був. Тому частина містян незадоволені таким перейменуванням. Розпочинає проспект будинок Головпоштамту, який першим збудували після війни. Потім вирішили, що жоден будинок тут не має бути вищим за нього. У поштамті цікаві вітражі, що проведуть для туриста віртуальну екскурсію по всій Білорусі. 

Масивні будинки на площі, як от непривітну «махіну» Буднику уряду з Леніним перед ним, розбавляє католицький Костел святих Симона та Олени. Храм з червоної цегли дуже виділяється на тлі сірих монументальних будівель. Червоний костел, як його називають у народі, дивом зберігся у воєнні роки. Він зведений на початку ХХ століття в неороманському стилі з елементами неоготики й модерну. З усього цього ви маєте зрозуміти одне: костел варто побачити. ))) Як і в Києві, під площею розташований 3-поверховий торговий центр "Столиця". Один із входів туди якраз біля костелу. Але нічого особливого ви не побачите. Ми хотіли знайти там місце, де можна перекусити й відпочити, проте чогось симпатичного не було. Не знаю, може звиклі до львівських закладів просто перебірливі. Треба інший підхід: продають їжу – купив – з’їв – пішов. ))) Нам, правда, місцеві таки порадили затишну мініатюрну кав’ярню на проспекті – «Стары Менск». 

До речі, щодо їжі тут своя історія. Ми часто нарікаємо, що у нас маленькі порції, порівнюючи їх з великими європейськими, але у Мінську вони часом ще менші. Пригадую, як у Верхньому місті, про яке розкажу нижче, нам принесли три маленькі дранікі (так називаються деруни білоруською). То смішно. Хоча, якщо добре подумати. У них же картоплю сам президент садить – це є висококваліфікована робоча сила, яка потребує відповідної зарплатні. Тому й овочі, очевидно, дорогі, не випадає розкошувати та готувати порції з шести дерунів. ))) Зате, вам пощастить, якщо маєте друзів білорусів, бо вони дуже гостинні, тоді точно не залишитеся голодні. 

Затишне Верхнє місто та «серце» Мінська

Якщо вам захочеться давнішої історії та більшої тиші, ніж на проспекті Незалежності з купою машин, то варто відвідати Верхнє місто (Високий Ринок). Помітною спорудою цього місця є ратуша, яка була побудована ще у XVІI столітті. На жаль, зараз ви побачите лише її копію, відбудовану у 2003 році. Біля ратуші знаходиться площа Свободи, відома раніше як площа Наполеона, яка вважається «серцем» Мінська. Якщо підете від неї вглиб міста, то знайдете різні цікаві локації, нові пішохідні вулиці з бруківкою, симпатичні кафе.

Місто поступово розвивається як туристичний центр, шукає себе у цій ніші, відроджує історичну спадщину. Гуляючи, знайдіть Червоний дворик чи Музейний провулок. Окремо хочу згадати про артпростори на території колишніх заводів, які створюються також і в українських містах. Це відродження старих закинутих територій дає друге життя місцям, де віддавало депресивністю, плюс, в них може визріти щось нове, що так потрібно Мінську та Білорусі. Тому, навіть якщо ви були в цьому місті раніше, варто приїхати та подивитися, як воно змінилося та продовжує це робити. 

Повернімося до віртуальної екскурсії. Недалеко від Ратуші знаходиться головний храм Православної церкви Білорусі – Собор Сходження Святого Духа. Церква їхня, правда, не так називається і не є незалежною, але я забігаю трошки в майбутнє. ))) А біля неї розмістився оглядовий майданчик.

З пагорба вам відкриється цікава панорама на Мінськ, зокрема на Троїцьке передмістя. Інша назва цього дуже симпатичного історичного району Мінська – Троїцька гора. Він розташований на лівому березі річки Світоч. У цьому місці збереглися будинки XIX століття, правда не так багато, більшість вже відреставрована пізніше. Але там гарно і мило пройтися.

Плюс, поряд річка. Сам Мінськ розташований на річці Свіслоч при впаданні в неї річки Неміга, але зараз ви зможете побачити лише першу, бо другу сховали під землю у труби. Набережну Свіслоча називають одним із символів Мінська, де збирається багато молоді. Тут приємно гуляти. Вам точно захочеться посидіти біля берега та відпочити після довгих походів містом. Також Свіслочем можна покататися на невеликому катері. Плюс, вздовж річки прокладена зручна та широка велодоріжка, яка в певних місцях змінює береги, часом заходить в парк, тому можна взяти велосипед на прокат, аби роздивитися побільше всього.

Ще знаковим місцем є Острів сліз у вигині річки, поруч із Троїцьким передмістям. Це штучний острів, до якого можна потрапити з набережної через перекидний місток. На ньому розміщено меморіальний комплекс, який вшановує білоруських воїнів, що загинули в афганській війні. 

Якщо ви вже відпочили біля річки, то далі раджу пройтися до Великого театру опери та балету, який є єдиним оперним театром країни. Якщо архітектурною мовою, то будівля театру — це зразок радянського довоєнного конструктивізму. Такий оперний театр буде незвичним для вас, якщо ви звикли до будівель, як у Києві, Львові чи Одесі, але цікаво подивитися. Плюс, важливіше те, що ставлять на сцені, а не вигляд самої споруди. Біля театру симпатичний фонтан, гарний парк – думаю, вам сподобається. 

Імперіалізм від Лукашенка 

Цей розділ я так назвала через Палац Незалежності – величезну споруду на проспекті Переможців, поруч з виставковим центром «БелЕкспо» та площею Державного прапора, недалеко від парку Перемоги. Вона викликала в мене неприємні емоції. То сучасна будівля 2013 року, в якій кілька сотень приміщень. За словами Лукашенка, палац має підкреслювати непорушність білоруської державності та незалежності. Величезна територія, з гарним парком, лавками, але обгороджена парканом, для мене символізує трохи інше. Наче імперське місто, яке має тримати дистанцію від глядача. Палац побудований за гроші платників податків, але недоступний для них. Хоча говорили, що будівля буде відкрита для відвідувачів, але по факту це режимний об'єкт, який добре охороняють. Для кого ті лавки, які вічно пусті? Чому хоч парк не зробити відкритим, тоді то все виглядатиме не таким холодним. Ще там добудовують якийсь пафосний будинок суду, а після цього білоруський президент каже, що вони не дуже багата країна і не можуть дозволити собі, наприклад, карантин.

А ще є Палац Республіки, який почали будувати у радянські часи, але завершили лише у 2001 році. У декого манія на гігантські споруди. Я не кажу, що всі вони занадто дорогі чи непотрібні, то краще у місцевих запитати. Лише розповіла про асоціації, що викликали деякі з них. От, до речі, а чому б не відновити Пищаловський замок, який стоїть у центрі на Романівському пагорбі та майже розвалюється? Це будівля з великою історією. Замок називають «білоруською Бастилією» і «Володаркою». Комплекс у псевдоготичному стилі побудували у 1825 році тоді ще на околиці Мінська. Будівлю використовували як в'язницю. За часів сталінських репресій через Пищаловський замок пройшли сотні білоруських літераторів, науковців і громадських діячів. Зараз туди потрапити неможливо, замок знаходиться на території СІЗО і перебуває у дуже занедбаному стані. Говорили про плани влади реставрувати будівлю під музей чи готель, але коли воно буде – не знаю. 

Повернуся до монументальних споруд. Ще однією гордістю любителя хокею є спортивно-розважальний комплекс Мінськ-арена, побудований у стилі хай-тек. Його відкрили у 2010 році й називають однією з найсучасніших будівель Європи. У нього входять чотири об’єкти: спортивна арена (15 тисяч місць), ковзанярський стадіон, велодром і відкрита багаторівнева автомобільна стоянка. До речі, спортивних арен у столиці Білорусі багатенько. 

Також за указом Лукашенка будували нове приміщення Національної бібліотеки Білорусі, що зображена на білоруських рублях. Величезну будівлю у формі куба, яку називають «кристалом знань», здали в експлуатацію у 2006 році. Проте, кажучи куб, я вам дуже спростила інформацію. Це гігантський ромбокубооктаедр (діамант), який символізує цінність знань та нескінченність пізнавального світу. ))) Будівля бібліотеки є однією з найбільших у світі, а ще її називають одним із найкрасивіших місць білоруської столиці. Всередині знаходиться Музей книги з рукописами та книгами Скорини, 20 читальних залів, дитяча кімната, фізкультурно-оздоровчий комплекс, галереї та ресторани. А з оглядових майданчиків відкривається чудовий краєвид на місто з висоти понад 73 метри. Ви підніметесь на панорамному ліфті на 22 і 23 поверхи, де є відкритий і закритий оглядові майданчики. Квитки можна купити онлайн. 

Думаю, ви втомитеся оглядати оті всі споруди у великому місті, враховуючи, що вони не стоять одна біля одної, тому в мене для вас гарна ідея. Пропоную покататися на двоповерховому червоному автобусі, як у Лондоні. Вам там запропонують спеціальну аудіоекскурсію (раджу вибрати білоруську мову), а також покажуть майже весь Мінськ. Знайти той автобус можна біля залізничного вокзалу міста, який цікаво подивитися. Плюс, на Привокзальній площі ви знайдете ще один символ міста – «Ворота Мінська». Ці одинадцятиповерхові симетричні вежі називають візитною карткою столиці Білорусі. Отож, червоний автобус. Він провезе вас від вокзалу через проспект Незалежності до Палацу Республіки, цирку, площі Перемоги, Національної бібліотеки, парку Перемоги, площі Якуба Коласа, Мінськ-арени та інших згаданих і не згаданих мною місць. Плюс, завдяки цій поїздці ви зможете не лише побачити знакові пам'ятки міста, але й спальні райони, оцінити дороги та громадський транспорт.

Частиною екскурсії є заїзд у зразково-показовий спальний район – про його красоти та переваги послухаєте вже там. Також ви проїжджатимете район, де живуть заможні містяни, на тому не наголошують, але ви самі зрозумієте. Ще вам покажуть суперсучасний житловий комплекс, а тоді повернуть назад до центру. Знаєте, цікаво було проїхатися, але аудіосупровід дуже смішний. Насправді, він був настільки нудний, що мене то смішило. Я б їм там все переписала людською, живою мовою, а не формально-сухою, і трохи викинула «політику партії». 

Які ще місця я б радила у Мінську. Обов’язково погуляти парками: чи Янки Купали, чи Горького, чи Лошицьким парком, або іншим, який вам приглянеться. Відвідати ботанічний сад, який є одним із найбільших у Європі. Він займає 100 га, на яких росте близько 9 тисяч різних рослин. 

З цікавості можете сходити на найбільший білоруський ринок – Комаровський. Кажуть, що він дуже впорядкований та чистий. До речі, біля ринку є напис «I love Minsk». Може, хтось колекціонує селфі з такими словами, то вам сюди.

Дуже раджу піти до Національного академічного театру імені Янки Купали, який є найстарішим театром країни. Він у центрі, дуже гарне приміщення, вистави білоруською мовою. Я зацінила. Ще додам, що Мінськ вітряне місто, і найбільше я то відчула якраз біля того театру. 

Якщо ви подорожуєте з дітьми, ще можна подивитися міський зоопарк. До речі, на його території є Парк динозаврів. Найбільший експонат – дев’ятиметровий диплодок. Частину динозаврів можна гладити та сідати на них. Якщо матимете час, поїдьте на Мінське море – друге за величиною штучне водоймище в Білорусі (31 кв. км). Воно за 10 кілометрів від Мінська і там дуже гарно. 

Через повітряні ворота країни крізь берізки до столиці

Найзручніше добиратися до Мінська літаком – менш як годину зі Львова або Києва. На жаль, лоукостів на цьому маршруті поки нема і, напевне, швидко не буде. Тут панує «Белавія», яка літає кожного дня з обох міст. Ну, і наші там ще мають якісь рейси. Дуже популярною ця авіакомпанія стала після закриття авіасполучення України з Росією. Тепер усі літають через Білорусь. Завжди літак повний, але коли виходиш в сам аеропорт чи стоїш біля багажного відділення, то людей з твого рейсу майже нема – більшість транзитом подалася далі. На борту літака пасажирам пропонують заповнити міграційну карту, вона обов’язкова для тих, хто їде до Росії. Митники також запитають, куди ви плануєте далі їхати, чи часом не до Росії. На вході до аеропорту у кутку вас може зустріти непривітна (така, очевидно, її місія на службі) митниця з камерою у руках, які фіксує, хто прилетів. Дуже дивно таке спостерігати у XXI столітті в головному аеропорту країни. Туалет лише на другому поверсі, а на першому нема. Але нема чого придиратися, загалом, нормальний аеропорт. Цікаво, що на інформаційних вказівниках ви побачите 4 мови: білоруську, російську, англійську та китайську. Часом смішно, коли тобі щось треба прочитати, наприклад, де твій багаж, а на табло китайська, то на секунду-дві чи скількись там потрібно завмерти, аби дочекатися якоїсь іншої мови.

У китайців з білорусами серйозний бізнес-проект. Перші будують Білорусько-китайський технопарк, якому відведено 80 квадратних кілометрів землі на схід від Мінська. Під нього вони також прокладають ще одну злітно-посадкову смугу в аеропорту. Лукашенко ще давніше казав, що у китайців «грошей кури не клюють», тому треба цим скористатися. Дехто називає присутність Китаю у Білорусі економічною експансією, але у цій статті ми говоримо не про це. Також у Мінську є житловий комплекс та готель, які побудували китайці за своїми технологіями. Тому Лукашенко вирішив для своїх союзників встановити вказівники їхньої рідною мовою. Їх ви пізніше побачите і в центрі міста. Сам аеропорт знаходиться за 42 кілометри від Мінська, куди можна добратися поїздом, автобусом або таксі. Ми їхали машиною до міста. Дорога від аеропорту – це європейський автобан й ще один приклад ідеальної чистоти та краси. І навколо багато берізок, які асоціюються з Білоруссю. Але знаєте, складається таке враження, що то як картинка на показ, яка приховує те, що за нею. На цьому куску навіть ліс ідеальний, але ж так в природі не буває. Виглядає, що там не тільки косять траву, а ще й прочищають дерева на кілька метрів вглиб. Як на мене, то вже перебір. Плюс, навіть якщо ти їдеш європейським автобаном (бо в Білорусі таки дуже добрі дороги, нам би розкрити секрет, як їм це вдалося), але трохи далі від Мінська розумієш, що то таки не та Європа, бо трапляються занедбані або закинуті сільські хати, яких багато і в нас. І в голові прості думки: нащо чистити той ліс, якщо гроші можна ефективніше використати. Нехай дехто думає ширше і за допомогою тих грошей, наприклад, «робить село багатим». То я підкинула Лукашенку лозунг наших при владі, правда, він поки на етапі говоріння. Досвідом поділитися не дуже можемо. А потім ще розповім, чого нам можна повчитися у них. Згадала: але ті берізки таки полонили моє серце. ))) 

А ще до Мінська можна їхати поїздом. Все було б нічого, якби не 2 додаткові години вночі, які потрібно не спати через перевірки на кордоні. То я розказую про досвід добирання зі Львова. Поїзд стоїть, поки спочатку наші – прикордонники, митники – перевірять його, а потім те саме на стороні сусідів. Хіба, цікаво спостерігати, як відрізняється одяг, техніка та стиль поведінки. Наші такі трохи косять під європейців. ))) Одним словом, раз попробувати можна, але більше не хочу. Якщо їхати машиною, то трохи невідомо, скільки часу ви стоятимете на кордоні. Щось подібне, як з Польщею, – контрабандисти там заправляють балом, крадучи ваш час. Що, де, куди - я не дуже в курсі, бо краще розбираюся у темах польських неофіційних перевезень всього і вся, але друзі дуже скаржилися на багатогодинне стояння на кордоні. До речі, 13 травня Кабмін скасував можливість поїздок українців до Білорусі за внутрішніми паспортами з 1 вересня, тому якщо зберетеся після тої дати, не забудьте закордонний. Кажуть, що паперова книжечка не має достатнього ступеня захисту. 

У Білорусі без проблем можете говорити українською, вас зрозуміють. У нашої мови з білоруською 70% подібних слів. Плюс, додасться інтриги – ви зможете приміряти на себе різні ролі. Часом хтось може подумати, що ви місцевий опозиціонер, якщо не відразу впізнає українську. Бо є такий стереотип, що білоруською говорять лише незгідні з режимом. Але він далекий від істини. Також, не знаю з якого переляку, але одна молода дівчина-продавець подумала, що я говорю польською, і вирішила продемонструвати свої знання. Добре, що поляки інші наші сусіди, тому я трохи і їхню мову знаю, то зрозуміла, що вона мені відповідає. ))) І ще одне: якщо ви мені скажете, що білоруси майже не говорять рідною мовою, то я вам відповім: слухайте уважніше! Там можна зустріти таку класну білоруськомовну молодь, чи на вулиці, чи в театрі, що вони ще покажуть всім, де раки зимують. 

Місто сірникових коробок 

За площею Мінськ майже втричі менший за Київ, що мене здивувало, бо місто здається візуально більшим з його просторими проспектами, широкими тротуарами, великими парками. Офіційно в Києві живе 3 мільйони людей, у Мінську – трохи більше як 2 мільйони. Перші враження, що столиця Білорусі – комфортне місто з добрими дорогами, хорошими розв’язками, а що ще важливіше – зручним громадським транспортом. Затори в центрі є, але вони якось швидко розтягуються і нема суцільного стояння. Також я була здивована, що жодного разу не натрапила на переповнені тролейбуси чи метро, хоча ми їздили кудись і в час пік. Не кажу, що цього немає, бо я ж за кілька разів не можу вам висвітлити ідеально правдиву картинку, але їхній громадський транспорт мені сподобався. І електричні тролейбуси, і маршрутки, які вдвічі дорожчі, але беруть лише людей на сидячі місця і дуже швидко переміщаються містом. 

А ще Мінськ охайне місто. Не знаю, як їм вдається тримати старий житловий фонд у більш менш нормальному стані, але тут я не бачила страшних, обшарпаних хрущовок, які легко зустріти у нашій столиці. 

Мінськ, як і Київ, дуже швидко розростається, обростаючи все новими й новими спальними районами. Усі ті багатоповерхівки виглядають як сірникові коробки, куди складають мешканців, ще й так, щоб більше помістилося. І чим вищі ті будинки, тим менш вони затишні. Але така доля міст-мільйонників. Плюс, кожна людина вибирає те, що їй підходить. Єдине, скажу вам, тут немає такого безладного запихання будинків-свічок куди попало, як у нашій столиці. Коли подивитися на Мінськ і згадати словосполучення генеральний план міста, то воно звучить нормально, а з Києвом не дуже клеїться докупи. 

Єдине, я співчуваю власникам стареньких будинків у центрі Мінська, яких не дуже питають, якщо на території їхнього двору за генпланом має бути багатоповерхівка. Твій єдиний вихід: віддати свою землю і взяти собі квартиру. Я не знаю точно, який статус тих територій, але підтримую позицію, що з  власністю треба рахуватися. Також у Мінську будують багато панельних будинків, вони йдуть як дешевше соціальне житло. 

Про чистоту у Мінську: там справді дуже чисто. Одні люди мені казали, що просто на прибирання витрачають значні кошти, навіть невиправдано багато, у той час, коли у людей є інші важливі потреби. Інший мінчанин сказав: «На жаль, чистота у Мінську має свою ціну», маючи на увазі не лише фінансову. І коли я вам зараз скажу, що там зразковий порядок, відчуваєте, що від цих слів робиться якось лячно. Не все має бути ідеальним, але таки приємно, коли в місті охайно. А ще багатьох дивують білоруські дороги. Як там сталося, недалеко, ніби, втекли від совка, але автобани європейські. У чому ж їхня таємниця? Я побачила просту відповідь: таки менше крадуть!!!

P.S. У Білорусі та України немає взаємних претензій один до одного, і я не розумію, чому досі між нашими народами не народилася якісна дружба, яка допомагатиме, як кажуть, «і нам, і вам». Я би не проти, щоб українські дороги стали подібними до білоруських, а сусідів варто навчити чогось, що ми добре вміємо. 

Мирослава Шульгевич