«Стратегія чи випадковість?». Враження від прес-конференції Володимира Зеленського

Прес-конференція президента — це завжди значно більше, ніж виступ голови держави.

Крім спікера, у цьому заході є ще щонайменше дві важливі складові: організація процесу та робота журналістів.

Перша може продемонструвати комунікаційну стратегію влади, яку та ніколи не визнає публічно.

Друга — стан справ на медіаринку, порядок денний країни та справжні «больові точки» медійних хедлайнерів.

Хоч це й контрінтуїтивно, але деякі запитання журналістів можуть бути навіть важливішими, ніж відповіді на них.

Частково саме така ситуація і трапилася з першою річною прес-конференцією президента Володимира Зеленського.

На фоні водянистих розмірковувань політика медійна частина заходу виявилася вкрай насиченою на цікаві деталі.

Частина I.

Російська інтервенція.

Дмитро Гордон, Василь Голованов, Світлана Крюкова («Страна.

ua») і Макс Назаров («Наш») радіють, що їм зараз усе можна.

25% запитань українському президенту під час прес-конференції поставили відверто проросійські ЗМІ: ZIK, News.

One, «Наш», «Шарій.

нет», «Комсомольская правда» (яка, взагалі то, вже давно «КП в Украине») та пропагандист Василь Голованов (колишній генпродюсер News.

One, який нині представляє «Україну 24»).

Це шість із двадцяти чотирьох медіа, які встигли поспілкуватися з Володимиром Зеленським за три години.

Компанію їм також склали лідери з порушень журналістських стандартів «Обозреватель» та канал «Україна», а також «наш спецагент», як його назвав сам президент, Дмитро Гордон.

Більшості з них слово надали раніше, ніж «Суспільному».

Кримський телеканал ATR дивом вибив право на запитання вже після закінчення заходу.

«Укрінформ» свого шансу так і не отримав.

Як і деякі акредитовані закордонні ЗМІ, зокрема, NBC, Bloomberg, Le Figaro, France 24 та Wyborcza (Юлія Мендель надала слово українським редакціям BBC та Deutche Welle, але не західним журналістам).

Змоги поспілкуватися з шостим президентом не дали також жодному з каналів-фанатів Петра Порошенка (5-й, Прямий, «Еспресо»).

«Український тиждень», «Главком», Delo.

ua, «День» та деякі інші видання навіть не пройшли акредитацію.

Раніше в Офісі президента пояснювали, що кількість медіа обмежать через карантин.

А пресс-секретарь президента Юлія Мендель озвучила такі критерії відбору: «Ми обирали знакові та рейтингові медіа [...] Ми вибирали, щоб це були представники різних ідеологічних платформ».

І все ж, цитуючи Володимира Зеленського - стратегічно чи випадково – репрезентація ЗМІ під час його першої повноцінної прес-конференції відверто провалилася.

Якщо кількість місць обмежена, то логічно було б, наприклад, покликати по одному представнику від кожного холдингу.

Проте запитання президенту встигли поставити і два ЗМІ Медведчука (ZIK та News.

One), і два ЗМІ Пінчука (ICTV та СТБ), і два ЗМІ Ахметова («Україна» та «Україна 24»).

Не будемо розводити конспірологічні теорії про свідому змову з олігархами, проте те, що вони використали своє становище — це факт.

Адже, чим більше в тебе ЗМІ, тим більше запитань ти міг поставити президенту.

Якщо ти, знову ж, не Петро Порошенко.

Ще більша проблема виникла з представленням «різних ідеологічних платформ».

Одна справа — покликати на прес-конференцію якесь зі ЗМІ Медведчука (ніде правди діти, вони популярні), і зовсім інша — стягти на розмову з президентом всі кремлівські помийки України.

«Стратегічно чи випадково», але друге запитання дня, наприклад, ставив Дмитро Гордон, якого частина журналістів просто «завукала».

Непогане комбо, чи не так: Поклонська, Гіркін, президент України? Найдовше очільник держави спілкувався з представницею News.

One Діаною Панченко — практично 17 хвилин.

Роки маніпуляцій на користь Росії не пройшли даремно: пропагандистка змогла забалакати Зеленського і змусити його виправдовуватися за війну, тарифи та «співпрацю» з Порошенком.

Останньою, вже після закінчення заходу, слово на прес-конференції вирвала співробітниця «Шарій.

нет», що стало повним символічним провалом.

Прес-конференція Зеленського виявилася подією, яка почалася Гордоном, а закінчилася Шарієм.

Де канал ATR ставив запитання на одних із Шарієм правах — уже після офіційного закінчення заходу.

Де Шарію надали слово, а «Голосу Америки» — ні (цей факт ще й озвучив сам президент).

Також Зеленський фактично сам вручив мікрофон «Шарію.

нет» після звинувачень у якихось порушених обіцянках.

Хоча пізніше виявилося, що голова держави навіть не знав, кому надає слово.

У будь-якому разі, вся ця прикрість трапилася з однієї єдиної причини: тому що в Офісі президента «Шарій.

нет» чомусь визнали не пранком, який зайшов надто далеко, а справжнім медіа, яке може отримати акредитацію на прес-конференцію голови держави.

Навіть в умовах підвищеного конкурсу.

При тому, що сама специфіка пропагандистських ЗМІ (і на шостому році війни це вже час розуміти) полягає не в тому, що просто брехати.

А в тому, щоб змушувати важливих людей говорити на вигідні Кремлю теми, а отже, тримати їх у порядку денному.

Представник каналу «Наш» піднімає питання мови, і от президент знову говорить російською.

Представниця Шарія говорить про агресивні акції протесту у відповідь на дії сучасної влади.

«Комсомольська правда» вкидає тези про перегляд реформи освіти через якісь не такі підручники та шкільну програму.

Бажання забезпечити представництво «різних ідеологічних платформ» закінчилося для заходу справжньою російською інтервенцією і «стратегічним чи випадковим» сигналом від «Офісу президента»: колабораціоністські ЗМІ отримують більше шансів потрапити на прес-конференцію та поставити запитання.

А інтерв’ю з убивцями, як у випадку Гордона, дозволять вам отримати слово раніше, ніж дотримання професійних стандартів, як у випадку «Суспільного».

Частина II.

Вороги у кортежі.

Перед тим, як кудись їхати, перевірте, чи немає у вашому кортежі цього чоловіка.

Враховуючи вже згадану вище компанію, запитання журналістів до президента дуже різнилися за своєю глибиною та тематикою.

Більшість якісних високопрофесійних ЗМІ нагадувала Володимиру Зеленському про його обіцянки: не призначати на посади друзів («Українська правда»), «просто перестати стріляти» (BBC), не триматися за Мінський формат (Deutsche Welle).

Піднімалися і важливі глобальні теми, наприклад, стратегія повернення Криму (АТР), і вузькопрофільні, наприклад, закриття декларацій працівників СБУ («Схеми»).

Досить дискусійним вийшло запитання від «UA:Першого».

Журналістка Роксолана Бичай попросила Зеленського визнати, що на Донбасі присутні російські військові і що їх контролює Росія.

З одного боку, це дуже конкретне, важливе та гостре запитання, враховуючи певне небажання Зеленського прямо називати Росію агресором.

З іншого боку, воно трохи простувате й начебто не дотягує до рівня прес-конференції президента.

Тим паче, пані Роксолана ще й не дуже впевнено його сформулювала.

З третього боку, це дуже страшно, коли на річницю президентства у лідера держави досі потрібно запитувати про те, що вже шість років визнає увесь світ.

І коли він відповідає, що у Мінську «йде співбесіда з Росією» (авторське виділення.

— Авт).

Проросійські ЗМІ концентрувалися на схожостях Зеленського та Порошенка.

Гордон розповідав, що Путін нічого не віддасть на українських умовах і в зустрічах із ним немає сенсу (хіба що для інтерв’ю.

— Авт).

Одразу кілька ЗМІ цікавилися загальними «планами» та «стратегіями», даючи Зеленському можливість довгі хвилини перераховувати нові обіцянки.

ICTV питав про вихід із карантину та допомогу бізнесу.

«Інтерфакс» — про проект «Велике будівництво».

«Слово і діло» — про приватизацію.

СТБ — про боротьбу з бідністю.

«Україна» - про реформу «Укрзалізниці».

Розмов про коронавірус вийшло на диво небагато.

У цьому сенсі особливих змін чи сюрпризів не сталося.

Запитання якихось «Наших грошей» досі можна відрізнити від запитання каналу «Україна» суто за тематикою та змістом.

Денис Бігус, на відміну від Ахметова, не веде медіакампанію проти «Укрзалізниці».

Іншою визначальною особливістю хороших запитань, традиційно, була сфокусованість і відсутність зайвих слів.

Адже, якщо озвучити політику надто багато фактів або не чітко сформулювати, що ви від нього хочете, він може легко зірватися з гачка й перейти до розмірковувань про що завгодно.

Саме таке прикрість трапилася з Романом Кравцем («Українська правда»), який спочатку нагадав Зеленському про кадрові обіцянки (не призначати кумів та армійських друзів), а потім купу прикладів його власного непотизму.

Проте, на жаль, у фіналі журналісту не вдалося чітко артикулювати проблему, тож президент почав коментувати претензії до конкретних людей та відсутність при владі його кумів, а не загальну «квартальну» тенденцію.

Крім того, пан Роман став продовжувачем славної традиції прес-конференцій українських президентів.

Янукович кликав ЗМІ до себе додому, Порошенко запрошував ЗМІ провести з ним день, Зеленський запропонував представнику «Української правди» прийти працювати в Офіс президента і самому займатися кадровою політикою.

Раніше під час свого прес-марафону лідер держави теж кликав журналістів у міністри та навіть президенти.

Подібні болючі реакції Зеленського на критику проявлялися протягом прес-конференції кілька разів: він перебивав медійників, емоційно реагував на їхні запитання та навіть сам робив закиди журналістам.

Твоє обличчя, коли тебе кличуть на роботу в Офіс президента.

Найбільше не пощастило програмі «Схеми» «Радіо свобода».

Спочатку Зеленський натякнув на їхнє іноземне фінансування (під час прес-марафону схожа історія виникла з «Новым временем»); потім пожалівся, що розслідувач Михайло Ткач його переслідує (президент пожартував, що держава мусить платити за це журналісту); а в решті-решт розповів якусь напівфантастичну історію про те, як Ткач «їздив усередині» кортежу президента.

Тут лунали слова «нахабство», «порушення закону», «щось не зробили батьки», «це вже про безпеку держави», «тоді до «Схем» більше немає жодних питань».

Представник «Схем» намагався відповісти, але виникло дві проблеми: перебивання Юлії Мендель та відсутність у журналіста мікрофону.

Узагалі, єдиною представницею медіа, якій лишили мікрофон (про це попросив сам Зеленський), а отже, дали змогу на рівних поговорити з президентом, стала Діана Панченко з проросійського News.

Пропагандистка сповна скористалася цією можливістю, а також ранимістю очільника країни, і вивела його з себе.

У результаті Зеленський розповів і про російське фінансування каналів; і про лобіювання власниками ЗМІ своїх інтересів; і сказав, що News.

One «дивитися можна, а слухати складно».

Завершилося це все публічним запитанням до пропагандистки, кого б вона обрала — Порошенка чи Зеленського? «Стратегічними» були такі випади у бік проросійських ЗМІ, чи «випадковими», лишимо судити вам.

Але подібною особливою увагу канали Медведчука, як і раніше, точно скористаються.

Третьою й останньою великою комунікаційною бідою вечора виявилися розмова Зеленського та Данила Мокрика із «Бігус.інфо».

Журналіст запитав у президента про його політичну відповідальність за справу Шеремета, а Володимир Олександрович у відповідь видав цілу заплутану тираду з фраз «я відповідаю за все» та «я не можу за все відповідати».

Десь між цим вклинилися цитати «ви ж креативні, ви ж Бігус», «дуже незалежний пан Бігус…» та «мене втягнули у справу Шеремета».

Узагалі, спілкування президента з журналістами можна звести до його початкової заяви про «прес-діалог» та прохання Юлії Мендель уже через 28 хвилин: «Давайте без уточнень та відхилень».

На словах Володимир Зеленський обіцяв відповісти на будь-які запитання, випромінював щирість та відкритість до преси.

Але на ділі відповіді президента на найгостріші запитання перетворювалися на його розповіді про батьків, фінансування та «креативність» самих журналістів.

І по завершенню зустрічі ЗМІ здавалися не так представниками суспільства, як ворогами, що проникли у владний кортеж і порушують головне неписане правило: критикувати президента не можна.

Частина III.

Хто я?.

Володимир Зеленський думає про те, хто він такий.

Аналіз відповідей президента під час прес-конференції ми лишимо профільним політологам, але не можемо не відзначити, як він намагався від них ухилятись.

На практично всі справді гострі запитання Зеленський намагався знайти завуальовану або, у найкращому разі, дотичну відповідь.

Якщо говорити про вже згадане «кадрове» запитання від «Української правди», то в його межах президент акцентував увагу не на наближеності чиновників до нього особисто, а на їхній професійності.

Як, наприклад, у випадку Андрія Єрмака.

Якщо з чіткими критеріями професійності не складалося, то Іван Баканов виявлявся, зокрема, «найчеснішим» очільником СБУ.

Коли Роман Кравець намагався розповісти, що Ірина Венедиктова не має досвіду і свого часу не пройшла конкурс у Верховний суд, Зеленський перебив його і похвалив очільницю ГПУ за «чистоту», «певну освіту» та членство у «Слузі народу».

Мінському процесу Зеленський вирішив дати «ще кілька місяців».

А скандал із братом Андрія Єрмака звів до того, що це «порожня справа», адже передачі грошей та призначень за розмовами не послідувало.

Насправді, президент зробив акцент на не змісті плівок, а на самому факті їхнього запису та буцімто подальшого використання для шантажу.

Діяльність брата Андрія Єрмака при цьому він взагалі не критикував.

Ще дивнішною виявилася розповідь Зеленського про поїздку в Оман.

Фактично, президент розповів три незалежні історії про «приватну поїздку», подорож своєї сім’ї в Оман та план офіційних зустрічей.

Можливо, вони якось і пересікаються між собою та формують цільну відповідь.

Але десь на тому ж рівні, що і другий сезон «Світу дикого заходу».

Також Зеленський порівняв свою поїздку в Оман з поїздкою в Одесу, походом у душ та любов’ю до дітей.

Не обійшлося й без окремих дивних реплік: «Сонечко вийшло, Бог захищає нас з вами», «Ми всі — один великий МОЗ», «В Іранській трагедії ми теж перемогли» (далі президент виправився), «Хто я такий — я стратегія чи я випадковість».

Останнє — це початок відповіді Зеленського на запитання про те, чи була його рівновіддаленість від олігархів «стратегією чи випадковістю».

Звучали також сумнівні політичні заяви.

Наприклад, згадки про можливу державну зраду в контексті Порошенка та Байдена.

І обіцянки не розпускати «Слуг народу», поки вони підтримують програму президента.

Оп, незалежність парламенту.

І, звісно, найгучнішою (а, можливо, і єдиною гучною) заявою дня стала відповідь на запитання Сергія Щербини («РБК-Україна»), чи досить Зеленському однієї каденції для всіх обіцянок.

«Однієї каденції не вистачить», — сказав шостий президент.

А пізніше уточнив, що йшов на один термін, але в разі високої народної підтримки подумає.

Можливо, це звучатиме дивно, але Володимиру Зеленському не завадило б кілька уроків публічних виступів.

Його манера незручно хохмити («буде «Слову і ділу» і слово, і діло»), схильність до потоків свідомості й нелогічні перестрибування між темами годують виробників мемів.

Довгі вступи до відповідей та погана концентрація на суті заважають журналістам.

А намагання бути «простим» і говорити з медійниками «на рівних» виглядають грубо.

Чи то це розпитування працівників ЗМІ про їхні політичні вподобання, чи то запрошення на роботу.

Імовірно, «стратегія» Зеленського полягає в тому, аби й далі виглядати для виборців «звичайною людиною».

Але тут «випадковості» вже самі регулярно вступають у дію.

Найгірше ж, що подібна манера говорити багато, ухильно та ні про що формують образ невпевненості навколо Зеленського.

Адже, коли ми формулюємо свої думки лаконічно, то виглядаємо впевненими в кожному слові.

А коли відповідь про поїздку в Оман починається з обміну полоненими, а розповідь про політичну відповідальність триває кілька хвилин, лідер держави виглядає у найкращому разі обережним.

П’ятий офіційний символ президента?.

Зазвичай після річних прес-конференцій президентів організація та робота журналістів швидко забуваються і в медіапросторі продовжують жити лише відповіді голови держави.

Але із Зеленським уже вдруге ризикує повторитися зворотня історія.

Його рекордний марафон запам’ятався, перш за все, своєю організацією.

Його перша річна прес-конференція може запам'ятатися журналістами та ставленням до них.

Незрозумілі «обіцянки» Шарію, розслідувачі в кортежах, запрошення журналістів на роботу, довгі розмови та жарти про News.

One, якісь закиди щодо незалежності «Наших грошей».

Усе це шкодить як іміджу Офісу президента, так і українським медіа.

А от пропагандисти від цього тільки виграють.

Можливо, це така стратегія й в ОП намагаються отримувати користь від колабораціоністських ресурсів.

Давати їм слово, аби показувати свободу слова.

Обирати їхні запитання, адже вони передбачувані та прості, а у відповідях на них легко виглядати патріотом.

Критикувати канали Медведчука, бо це, знову ж таки, вигідно та безпечно.

Тільки от проросійські ЗМІ працюють зовсім не так.