На пресконференції Зеленського іноземним журналістам не дали слова – вони розповіли про свої враження та побажання

На останню пресконференцію Володимира Зеленського до річниці його президентства 20 травня акредитували співробітників близько 70 медіа.

Серед них – представників 20 іноземних медіа та інформагентств: France Press, Bloomberg, Nur.

Перед початком заходу прессекретарка президента Юлія Мендель у коментарі «Детектору медіа» виділила останніх, говорячи про великий інтерес до Володимира Зеленського з боку іноземних видань.

Вона розповіла, що багато іноземних журналістів не змогли приїхати через карантин, але обіцяли дивитися трансляцію.

І все ж, низка іноземних репортерів та журналісти на пресконференцію прийшли, проте поставити питання їм не дали.

Така ситуація обурила деяких зарубіжних колег.

Про неможливість поставити запитання на пресконференції, про побажання щодо формату спілкування з президентом і комунікації Офісу президента загалом «Детектор медіа» поговорив з іноземними журналістами, які працюють в Україні: репортером Le Figaro (Франція), Le Temps (Швейцарія), Le Soir (Бельгія) Стефаном Сіоаном, журналістом France 24 Гулівером Крегом та кореспондентом польського видання Gazeta Wyborcza Пьотром Андрусечком.

Про ігнорування іноземних журналістів на пресконференції.

За тригодинну пресконференцію жоден з іноземних журналістів не отримав мікрофон.

Так, свої питання поставили журналісти «BBC News Україна» та української редакції німецького мовника Deutche Welle, яких пані Мендель назвала іноземними виданнями.

Проте це українські редакції іноземних видань, які виготовляють контент українською для української аудиторії, вважають зарубіжні колеги.

«Це ненормально, що прессекретарка президента Юлія Мендель говорить про іноземні ЗМІ і ми чуємо питання від українських редакцій ВВС і DW.

Вибачте, це ж не іноземні ЗМІ, це україномовні ЗМІ з іноземним капіталом.

Їхня аудиторія – не іноземці», – каже Гулівер Крег.

Однак в Офісі президента України вважають інакше, адже матеріали українських міжнародних видань часто перекладаються іноземними мовами для поширення на міжнародну аудиторію.

«Прессекретар президента вважає редакції BBC та DW міжнародними виданнями, українські редакції є редакціями цих міжнародних видань», – пояснили «Детектору медіа» в ОПУ.

До речі, сама Юлія Мендель до своєї нинішньої роботи працювала на іноземні ЗМІ.

Зарубіжні колеги кажуть, що вони не мали ілюзій, що всі матимуть змогу поставити питання.

Вони бачать проблему саме в тому, що нікому з іноземних журналістів не дали мікрофон.

«Європейці повинні знати, що відбувається в Україні.

Українська влада просить допомоги й підтримки в Європи та отримує її.

Ця підтримка міжнародних партнерів пов'язана з певними обов'язками України.

Я думаю, що їхній маленький обов'язок – дати пару відповідей або інформацію про Україну принаймні двом іноземним ЗМІ», – говорить Стефан Сіоан.

Він припускає, що питання від іноземних журналістів можуть бути більш гострими та точними, тому представники президента не мають ентузіазму давати їм слово.

Але іноземні кореспонденти не мають на меті якось скомпрометувати президента, зауважує він, навпаки – хочуть розповісти світові про його досягнення чи думки з певних питань.

Вони краще знають свою аудиторію, зокрема – політиків та чиновників.

Тому відсутність їхніх запитань кидає тінь на зацікавленість України в інформуванні міжнародної спільноти.

Зокрема, Стефан Сіоан та Гулівер Крег – представники французьких ЗМІ, тобто – країни-учасниці переговорів у Мінську та Нормандському форматі.

Можна було дати слово хоча б одному з іноземних журналістів.

Хто б це був – значення не має», – вважає польський журналіст Пьотр Андрусечко.

В Офісі президента пояснюють, що при виборі міжнародного видання Юлія Мендель «не ставила за мету вибір журналіста за національною ознакою».

Що хотіли іноземні журналісти запитати в Зеленського?.

Репортер Le Figaro хотів розпитати про реформу правосуддя та про Офіс генерального прокурора.

Журналіст France 24 – про медичні закупівлі.

Кореспондент Gazeta Wyborcza – про підготовку України до саміту Східного партнерства й відносини з Євросоюзом, а також про позицію української влади щодо трудових мігрантів.

Жодного подібного питання на пресконференції не пролунало.

«Я прийшов, тому що президент нечасто робить пресконференції.

Я дуже шкодую, що прийшов, бо це був театр фальші.

Я дуже мало цікавого почув», – ділиться своїми враженнями Гулівер Крег.

За словами зарубіжних журналістів, за три години вони почули не так багато хороших запитань і ще менше ґрунтовних відповідей.

І тут репортери Le Figaro та France 24 уже бачать проблему з боку своїх українських колег.

«Я був не дуже задоволений пресконференцією, тому що Зеленський не сказав чогось нового, особливого.

Але це не тільки через нього, це і через питання деяких журналістів.

Багато журналістів розглядали цю пресконференцію як шоу.

Проте завдання журналістів – поставити гострі запитання, хоча політики їх і не люблять, – пояснює Стефан Сіоан.

Про роботу та питання українських журналістів на пресконференції.

Автори «Детектора медіа», які аналізували пресконференцію, вже звертали увагу на несправедливий розподіл часу між її учасниками: у когось мікрофон забирали одразу після запитання, тому для уточнення журналісти мали вигукувати; в інших (наприклад, News.

One і «Наш») був повний карт-бланш у вигляді бліц-інтерв’ю з президентом.

«У деяких питаннях президент пішов на діалог, але цей діалог був для мене незмістовним.

Це зайняло дуже багато часу.

Це було гарною картинкою для тих ЗМІ, передовсім того телеканалу (News.

– Ред.)», – говорить Пьотр Андрусечко.

Іноземних журналістів здивувала така увага президента до проросійських медіа.

Коли двом каналам холдингу Віктора Медведчука (News.

One і ZIK) і каналу «Наш» дається чимало часу на питання, а представники сайту «Шарій.

нет» виривають мікрофон уже на останніх хвилинах заходу.

При цьому деякі якісні українські видання не отримали акредитації й не мали навіть можливості прийти на пресконференцію.

Уточнимо, що представники сайту «Шарій.

нет» фактично вибили у Володимира Зеленського можливість поставити своє запитання, вже коли Юлія Мендель оголосила про завершення пресконференції.

І, судячи з реакції президента, він не знав, хто саме йому ставитиме запитання.

Але Пьотра Андрусечка збентежила взагалі акредитація сайту «Шарій.

нет» на цей захід: «Мене здивувала присутність одного ЗМІ – тут питання, чи можна це назвати ЗМІ, маю великі сумніви.

Чи необхідно взагалі акредитовувати блогерів, блогерські проєкти на такому важливому заході з боку президента? Я розумію, що це складна робота, бо було багато журналістів попри карантин.

Тут неможливо віддати голос усім.

Але мені здається, що можна було одразу визначити напрямки та поділити на групи деякі ЗМІ, тим самим дати голос іншим.

А, може, обмежити декого, бо просто не було сенсу віддавати голос кільком медіа, які працюють від одного власника».

В ОПУ «Детектору медіа» пояснили, що Юлія Мендель обирала видання, які поставлять питання, зі списку акредитованих, «намагаючись надати слово медіа з різними позиціями щодо ситуації в країні».

Стефан Сіоан припускає, що у випадку з контрольованими Віктором Медведчуком телеканалами команда президента розуміла, які питання вони можуть поставити.

«У мене враження, що Зеленський хоче показати себе політиком-центристом, часто даючи голос проросійським медіа з досить агресивними журналістами, які задають дивні питання і дають президенту можливість показати, що він центрист посеред політичного ландшафту», – пояснює він.

Іноземні кореспонденти також звернули увагу на досить низький рівень запитань від журналістів.

Зокрема, на формат питання «все в одному», через який свого часу посміювалися над Зеленським на дебатах з Порошенком.

«Мені найбільше не сподобалося, коли журналісти задають по три-чотири питання в одному і президент вибирає з них найлегше.

Це дозволяє президенту не відповідати на найскладніше питання.

Це дуже дратує – коли хороші питання губляться між іншими», – коментує Гулівер Крег.

З ним погоджується Стефан Сіоан: «Є просте правило на пресконференціях: якщо є можливість поставити одне запитання – ставте лише одне.

Якщо ви ставите чотири або п'ять питань – ви просто вбиваєте всі відповіді.

Пресконференція – це прості й точні запитання президенту, щоб отримати точні відповіді».

Також зарубіжним колегам здалося, що для багатьох журналістів можливість поставити запитання була важливішою за відповідь.

На їхню думку, низка українських колег сприйняли захід як персональний бенефіс.

Цим скористався і президент, який вдало маніпулював журналістами.

Медійники мали б більше часу на запитання, якби президент давав коротші відповіді.

«Потрібна дисципліна, щоб Зеленський сам дотримувався часу, щоб його відповіді були не такі довгі.

Але для нього це вигідно: довга відповідь зменшує ризик, що наступне питання буде для нього складнішим», – пояснює Гулівер Крег.

Про комунікацію Офісу Зеленського.

Журналісти не живуть від однієї пресконференції до іншої.

Тому на їхню роботу впливає, яку стратегію комунікації обере президент.

Проте Гуліверу Крегу здається, що Офіс так і не знайшов своєї: «Не знаю, які в них цілі.

Іноді деякі їх дії можуть виявитися безглуздими або помилковими.

Якщо дивитися на імідж України за кордоном – може це їхні бажані результати.

Але немає такого відчуття, що в них є стратегія».

Натомість Стефан Сіоан вважає, що Зеленському вдалося вдосконалити свої політичні комунікаційні навички за цей рік: «Він більш професійний як у позитивному, так і в негативному сенсі.

У позитивному – президент знає, як говорити із журналістами, як відповісти на запитання, не боїться відповідати на жорсткі запитання.

У негативному – він навчився не відповідати на небажані запитання».

Іноземні журналісти говорять, що від Офісу президента їм доволі легко нині отримувати відповіді, уточнення та коментарі.

Юлія Мендель оперативно відповідає на запити, крім тих, які стосуються інтерв’ю з президентом.

Водночас ОПУ любить проводити щось до дати (100 днів президентства, рік на посаді президента) або перед важливими візитами.

В останньому випадку команда президента сама шукає виходи на іноземні медіа, щоб підготувати ґрунт для майбутнього візиту та зустрічей.

Зокрема, так було перед Нормандським самітом: Пьотру Андрусечку пресслужба президента в грудні запропонувала інтерв’ю, про яке він просив ще з літа.

Тобто в комунікаціях дату й час зустрічі визначають не журналісти, а президент та його команда.

І в цьому іноземні журналісти вбачають ризик для медіа.

«В Україні зараз політична еліта, яка не розуміє принципу вільної комунікації.

Вони виграли вибори з політичною комунікацією й далі продовжують це робити.

У цій системі їм не потрібна преса.

Саме через це робота журналістів дуже важлива», – вважає Стефан Сіоан.

Про комунікацію Адміністрації Порошенка.

За словами наших співрозмовників, відносини п’ятого президента України з журналістами не були простими, це стосувалося й іноземних репортерів.

Пьотр Андрусечко згадує, що інтерв’ю від Порошенка теж було доволі важко отримати, хоча зв’язок з Адміністрацією та прессекретарем Святославом Цеголком він мав.

Водночас п’ятому президенту було важче ігнорувати іноземних журналістів.

На початку його президентського строку увага міжнародної спільноти була прикута до України, тому в Києві тоді перебувало багато іноземних журналістів.

«Тоді було б дуже дивним, якби Порошенко не приймав питання від іноземних журналістів.

На його пресконференціях завжди давали слово іноземним журналістам.

Хоча Порошенко теж неохоче говорив з іноземними ЗМІ», – згадує Гулівер Крег.

Стефан Сіоан умовно поділяє комунікацію Адміністрації Порошенка на два етапи: «Я не можу сказати, що відносини між Адміністрацією Порошенка й міжнародною пресою були гарні.

Вони не були.

Перші два роки загалом були нормальні, коли була перша реформаторська фаза мандату президента.

У другій частині його президентського терміну відносини між іноземною пресою й Банковою погіршилися – коли Порошенко та його Адміністрація вирішили зупинити введення реформ.

В останню частину президентства Порошенка Банкова майже закрила доступ іноземних медіа до президента».

Про можливі формати спілкування журналістів з президентом.

На початку пресконференції Володимир Зеленський закликав журналістську спільноту запропонувати формат для його наступного спілкування з журналістами.

Кореспонденти Le Figaro, France 24 та Gazeta Wyborcza відкинули формат пресмарафону, завдяки якому в Офісі президента тепер кажуть, що Володимир Зеленський не боїться спілкуватися з журналістами, адже пробув у їх оточенні 14 годин.

Такий формат іноземні кореспонденти вважають важким як для самого президента, так і для журналістів.

«Для журналістики пресмарафон – це був жах», – вважає Стефан Сіоан.

Гулівер Крег теж називав пресмарафон абсурдним: «На початку це був хороший формат, якби він тривав 5-6 годин.

Але змушувати президента там стільки сидіти – це ж не спорт.

Марафон занадто довго тривав».

Наші співрозмовники одностайні, що класична пресконференція – краща за марафон.

Крім того, репортери France 24 та Gazeta Wyborcza вважають, що найкращим форматом був би поділ журналістів на невеликі групи за певною темою.

«Щоб були організовані інтерв'ю в групі з декількома журналістами на конкретну тему.

Щоб у цю групу входили іноземні журналісти і нам дали одну-дві години поговорити з президентом на конкретну тему.

Я думаю, що це було б набагато цікавіше, ніж ці дуже довгі пресконференції, де кожен може задавати питання на будь-яку тему», – сказав пан Гулівер.

Кореспондент Le Figaro каже, що йому зручніше працювати з президентом у форматі підходу до преси або на невеликих зустрічах.

Таким чином, на його думку, простіше поговорити з президентом й отримати більш ґрунтовні відповіді.

Водночас Пьотр Андрусечко хотів би, щоб президент частіше спілкувався із журналістами: наприклад, давав інтерв’ю.

«Різні інформаційні приводи він міг би адресувати різним ЗМІ», – вважає журналіст.

Репортер польської газети також пропонує президенту перед кожним закордонним візитом проводити невеликі зустрічі з журналістами країни, до якої він їде.

Це можуть бути зустрічі як зі спецкорами цієї країни в Україні, так і з медійниками вже в країні візиту.