Перший в Україні енергокооператив «Сонячне місто»: як це працює

Коли ми говоримо про енергетику, то уявляємо собі величезні корпорації з мільярдними прибутками, чия активність може визначати курс держави чи цілих регіонів.

Так дійсно відбувалось у світі — і відбувається зараз.

Проте світ змінюється, і сьогодні — це далеко не єдина схема того, як можна працювати в енергетичній сфері.

«Сонячне Місто» — це перший в Україні кооператив, який створив сонячну електростанцію коштами простих громадян і зробив їх співвласниками енергетичного активу.

Розподілена генерація та енергетична демократія.

Славутич — це невелике місто з населенням в 25 000 осіб, яке попри свої невеликі розміри має все необхідне, від дитячих садочків до басейну.

В центрі міста знаходиться чималий парк, і велика площа з кількома муніципальними будівлями.

Цього не можна помітити з землі, але на дахах 3-х з цих встановлені сонячні панелі.

Це — і є енергетичний кооператив «Сонячне Місто».

Андрій Зінченко, голова енерго-кооперативу описує його так: «Це гурт людей, спільнота інвесторів яка зібралася, інвестувала і побудувала три дахових сонячних електростанції на трьох дахах в центрі міста Славутич.

Якщо модно говорити — ми зробили те, що називається «equity crowdfunding».

Тобто ви нам гроші — ми вам акції, тільки у нас це не «акція» називається в кооперативах, а «пай».

А якщо говорити просто, по-українськи, то це називається «в складчину» побудували електростанцію.

А зараз — підписуємо договори, щоб отримувати кошти за згенеровану електроенергію».

Станція збудована в 3 черги, відповідно до 3-х дахів, на яких розміщена.

Сумарна потужність станції — 200 к.

«Тут є два параметри: це потужність за постійним струмом і змінним струмом.

За постійним струмом — загальна 240 к.

Вт, а за змінним буде якраз 200 к.

Це те обмеження, яке встановило для нас Обленерго у вигляді технічних умов.

Зрештою, більше тут не дуже-то й встановити, але й додаткових 40 трохи дозволяють збільшувати генерацію.

Там стоять пристрої, які називаються інверторами, які перетворюють постійний струм на змінний.

Вони відсікають все що, більше 200^» — каже Андрій.

Це — відносно невеликі обсяги, але Андрій з колегами і не гнались за великим масштабом.

«Ми навмисне не робили цей проект якимось великим.

По-перше, ми — великі прихильники розподіленої генерації, коли це невеликі потужності в різних місцях.

Це дозволяє, скажімо так, зменшити впливи на енергосистему.

Розподілена генерація — це частина великого зараз тренду, коли частина енергії виробляється поблизу того місця, де ми безпосередньо живемо, працюємо і т.

По-друге, це — перший проект, ми не хотіли йти в якісь такі дуже великі масштаби, тому що багато речей ми просто робили вперше.

Наприклад, ми називаємось іноді «муніципальний енергетичний кооператив».

Чому — тому що комунальне підприємство «Агенція регіонального розвитку» є власником нашого паю.

Це дозволяє місту додатково контролювати, розуміти, що відбувається всередині.

І от відпрацювання багатьох цих речей є дуже важливим.

Не треба, напевно, йти в якийсь супер-масштаб, поки ти не можеш зробити простих речей».

Весь проект, загальною вартістю близько 4 млн гривень, побудовано за рахунок спільнокошту.

«Сонячне Місто» знайшло вкладників, які інвестували свої гроші у побудову СЕС з метою отримання прибутку у майбутньому.

«Економічна модель, насправді, дуже проста.

1 пай коштує 15 000 грн.

Ми спеціально зробили його таким демократичним, щоб люди розуміли, що тобі не треба бути Рокфеллером, щоб інвестувати у сонячну енергетику.

Ти можеш бути звичайним громадянином України, і володіти часткою електростанції.

Ми на все дивимося з точки зору поняття «енергетична демократія», коли більше людей є співвласниками.

В нас немає кількох монополістів, яким належить більшість, наша модель інша.

Ми вважаємо, що правильно — коли більшій кількості людей належить енергетичні активи».

Кооперативна форма організації передбачає спільне управління активами, і спосіб голосування — одна з основних відмінностей між кооперативом і тим же ТОВ (товариством з обмеженою відповідальністю).

Андрій каже, що насправді — це швидше формальність: рішення будуть прийматись кілька разів на рік і стосуватимуться прийняття нових членів, передачі чи продажу паїв третім особам, тощо.

Проте для таких випадків передбачена окрема процедура голосування: «У кожного є 1 голос, безвідносно до того, скільки у нього паїв.

Тобто якщо у вас 10 паїв, а у мене — 5, то так само у вас 1 голос, і у мене 1 голос.

Просто ви отримуєте вдвічі більше прибутку, тобто є розділення між капіталом і його впливом.

Мені здається, це позитивна, хороша річ для отаких спільнот, проектів.

Коли немає такого, що у мене більше грошей і я все вирішую, коли є хороший, правильний діалог».

Згенеровану енергію кооператив продає ДП «Гарантований покупець», який купує її за «зеленим тарифом».

Цей тариф прив'язаний до курсу євро — з 1 січня 2020 року він становить 0.163 евро за к.

За таких умов, будівництво станцій окупиться за 7-8 років.

«За нашими попередніми підрахунками, з кожної інвестованої 1000 євро буде 130 євро річного прибутку до 2030 року.

А далі — вже будемо дивитися по місцевому ринку» — пояснює Андрій.

Працюватимуть ці станції щонайменше 25 років — але верхньої межі ніхто не знає: «Сонячні панелі, які зроблені ще в буквально 70-х роках 20 століття до сих пір служать.

Вся статистика і досвід свідчить, що вони точно стоятимуть 25 років, і буде більше.

Звісно, там є відсоток деградації: вони на 0.5% на рік зменшують свою продуктивність.

Тобто, умовно кажучи, через 10 років на 5% вони будуть давати менше.

Але тим не менше — це хороші показники».

При цьому, обслуговування станції не потребує значних коштів та зусиль.

Спеціальне програмне забезпечення виводить дані про виробництво енергії в реальному часі, тому всі збої у роботі будуть помітними одразу.

«У нас було кілька таких моментів.

Був поставлений запобіжник у мережі, в тому вузлі, до якого приєднана електростанція, трохи не тих параметрів, яких вимагають сучасні стандарти.

І станція його кілька разів вибивала.

Потім, просто енергетики місцеві втомилися міняти цей запобіжник, поставили відповідної потужності — ну і все.

Раз на рік треба проводити стандартні якісь електротехнічні роботи, а основне обслуговування, яке буде коштувати — це очистка панелей».

«Атомоград», що перевинаходить себе.

Андрій та його колеги займаються тематикою енергетичних кооперативів вже давно: ідею вперше побачили в Європі, і вирішили відтворити в українських реаліях.

Проект у Славутичі почався набагато пізніше: «Це не був процес одного дня.

Сам кооператив заснований в кінці серпня 2018 року.

А до того — були кілька місяців роботи, спілкування, узгодження з з мером, місцевими комунальними підприємствами, депутатами міської ради.

Тобто ми зважували, чи зможемо ми це зробити і т.

д., а зараз — ми нарешті підписали договір з ДП «Гарантований покупець».

Це такий процес, не те щоб він миттєво відбувався — він трохи займає часу».

Славутич — це наймолодше місто України.

Його заклали в 1986 році, після аварії на ЧАЕС, для проживання працівників станції та їх родин.

Ні Андрій, ні його колеги не є вихідцями з міста.

Зі Славутичем вони познайомились близько 5 років тому, під час роботи над зовсім іншим проектом.

«Я є співзасновником української мережі енергетичних інновацій «Greencubator», це — громадська організація.

Власне, у нас було кілька проектів зі Славутичем.

Один проект називався «Тут є життя» — це про Чорнобильську зону.

Ми знімали фільм і про Славутич, з посилом, що тут багато що можна робити, тут вже люди багато що цікавого роблять.

А друге — ми робили цілий ряд заходів у містах атомників, таких, як оце.

Був проект, називався «Нове життя атомоградів» — ми казали: «Слухайте, ви не зможете назавжди залишатися містом винятково атомних інженерів.

Ви мусите перевинаходити себе, знаходити нові смисли».

І саме тоді ми познайомились зі Славутичем».

Це місто стало базою для енергетичного кооперативу завдяки активній підтримці та сприянню новим проектам.

«Справді, це не найбільш сонячне місце в Україні.

Звісно, якщо ми говоримо там про Одещину, Миколаївщину, інсоляція буде, напевно, відсотків на 15-20 більше.

Але це той момент, коли ти починаєш цінувати дружню спільноту.

Зеленський кілька місяців тому сказав про «інвестиційну няню» — в нас інвестиційна няня була ще задовго до того, в 2018-му році.

Ми бачили, як нам допомагають і представники місцевої ради, і представники місцевих комунальних підприємств.

Тобто ми бачили щиру допомогу: коли нам треба було оформити якісь документи — ми просто дзвонили, казали «Слухайте, отут треба нам якісь такі документи завезти в обленерго».

Це було моментально, дуже швидко, і коли ми побачили це ставлення, — хоча ми й невеликий інвестор, — вони до нас ставилися з повагою, і вони цінують нас.

Це, напевне, і основне.

І ще був такий цікавий момент.

Є міста, які тільки говорять про сприяння, або органи місцевого самоврядування говорять про сприяння, але насправді це обмежується такими якимись формальностями.

Тут — ні, тут є таке щире доволі сприяння.

Є один такий епізод, про який я всім розказував: є така штука, яка називається «Вчасно».

Це сервіс, який дозволяє мені з вами підписати договір, не виходячи з дому електронним підписом.

Він відповідає українському законодавству, і, власне, це дозволяє позбавитись від паперів.

Їхати з Києва в Славутич близько 200 км, постійно гратися з поштою, пересилати все — це ще додаткові витрати часу.

Відповідно, якось я запропонував комунальному підприємству якось на зустрічі скористатись сервісом.

Ну, так думаю, запропоную — а раптом вони згодяться.

Всередині мене все казало: «Та ти що, комунальне підприємство, де це ти таке бачив».

Кажу: «А давайте підписувати з використанням електронного цифрового підпису — у вас є підпис, у мене є підпис, з двох сторін підписали — все.

Керівниця підприємства, Аріна Старовойтова, каже: «Давайте я спитаю, може спробуємо».

Я думаю, ну куди там комунальне підприємство буде на таке погоджуватись.

Ця розмова була в суботу — в понеділок мені на email приходить запрошення від служби «Вчасно» підписати документ з їхнім комунальним підприємством.

Я телефоную, кажу: «Слухайте, а як ви так швидко вирішили?».

«Просто у нас є чат всіх наших міських служб, підприємств.

Ми поговорили і подумали: «А чому б і ні?».

Власне, закони відповідають».

Тоді ми й зрозуміли, що важливо не куди, а важливо з ким.

І, скажімо так, оскільки є хороший партнер, то з ним треба працювати».

Крім підтримки з боку місцевої влади, проти станції не заперечували й містяни.

«Багато хто з ентузіазмом поставився — в місті багато інженерів, їм це сподобалось.

Дехто приходив, сюди щось розказував, давав поради, вболівав за це.

Були і ті, хто розганяли зраду, казали, що взагалі це неправильно.

Реакції були різні, але в основному — позитивні.

Напевно, це пов'язано з тим, що ми ми ніколи не намагалися сказати, що: «Люди, дивіться! Ми тут прийшли вчити, вам розказувати, як вам жити, що це краще ніж те».

У нас підхід до всього цього — це ще один варіант, давайте подивимось».

Тому тепер станція працює в місті без проблем.

Енергетичний кооператив сплачує місту оренду за користування дахами — вона невелика, оскільки КП «Агентство регіонального розвитку» є вкладником кооперативу.

«Ми ще з самого початку прописали, що 5% прибутку ми будемо віддавати місту в кінці року, на якісь проекти самого міста.

Це не буде так, що ми будемо брати, ці 5% переводити у міський бюджет, бо це дуже складно.

Ми просто будемо брати, умовно кажучи, і казати: «Шановне місто, оберіть, що ви хочете зробити, і це буде передаватися на баланс міста» — додає Андрій.

Модель «Сонячного Міста» передбачає, що інвесторами можуть бути не лише містяни Славутича.

Місцеві мали «фору» в 2 тижні, перш ніж купувати паї зміг будь-хто в Україні.

За підрахунками Андрія, в підсумку Славутчанам належить близько п'ятої частини від загальної кількості паїв: «Тут ще трошки важко іноді порахувати.

Людина, яка завжди жила в Славутичі, часто сюди приїжджає, вболіває за своє місто і виїхала, працює в Києві — з'являється питання, хто це: Славутичанин, чи ні?».

«Постійне наполягання, що це олігархічний бізнес — дуже токсичне».

Хоч за відносно короткий час кооперативу вдалось організуватися і побудувати 3 черги сонячних станцій, на цьому шляху вони зіштовхнулись із низкою проблем.

В основному, вони виникали під час взаємодії з державними органами.

«З Державною архітектурно-будівельною інспекцією ну якісь абсолютно незрозумілі, непрозорі процедури були.

Вони, по-суті, перекинули нас: станція була готова в листопаді, але вони нас перекинули на січень.

Це значить, що для нас тариф став менший через це на 25%.

До нас доколупалися з приводу якоїсь там коми і якихось абсолютно дрібних, формальних речей.

Причому відповідь нам надали з порушенням законодавства, щоб у нас було дуже мало шансів для переподачі.

Це для мене історія вкрай неприємна.

З обленерго якось так сталося що, якраз з ними більш-менш нормально.

Можливо тому, що там мер міста подзвонив їм, сказав, мовляв, пропустіть, це важливий для міста проект.

Мер на них офіційно не має жодного впливу, вони таке «королівство в собі» — але вони так поставились з розумінням, і якихось проблем не було.

По НКРЕКП — питань взагалі немає, бо вони зараз працюють добре.

Основне питання в тому, що дуже багато паперів, дуже багато біганини.

Я не уявляю, чому це все не можна зробити електронним способом, підписавши електронним підписом.

Навіщо ці всі папери, ця біганина — я не уявляю».

Крім того, дуже негативно на проекті відбивалась критика «зеленого тарифу».

«Восени 2019-го року, кожна заява урядовців, представників парламенту про те, що, мовляв, зелений тариф треба обрізати, знімати чи ще щось таке — вона була дуже деструктивною.

Це дуже погано впливає на наших вкладників — звісно, вони переживають за свої внески.

І ми бачили, умовно кажучи, наскільки нам після кожної такої заяви складніше стало переконувати людей.

По-суті, відбулося таке залякування інвестора.

На сьогодні, в Україні нових проектів по сонячних електростанціях дуже мало.

Вони практично всі або зупинилися, або зупиняються».

В кінці квітня Міністерство енергетики та захисту довкілля України ухвалило новий енергетичний баланс.

За ним, виробництво з найбільшого джерела — атомних електростанцій, — має знизитись на 50%.

На заміну, пропонують використовувати дорожчу теплову та «зелену» енергію, велика частка в якій належить компанії DTEK Ріната Ахметова.

Через це заяви про необхідність перегляду чи скасування «зеленого тарифу» стали лунати все голосніше.

Проте Андрій вважає, що робити цього — не можна: «Постійне наполягання, що це олігархічний бізнес — воно дуже токсичне.

Тобто нам щось пообіцяли, мало того, що державні органи вже нам зменшили прибуток, так ще й є політики, які кажуть: «Давайте ми цих олігархів поріжемо».

Які олігархи? Ми точно не є олігархами, ми — звичайні українці зі своїми, кровно зробленими грошима, і, звісно, це на нас дуже погано впливає».

Зараз, коли станція готова і попереду — лише очікування окупності та прибутку, Андрій з колегами розмірковує над подальшими планами.

Один з перших кроків — це обмін досвідом та навчання тих, хто захоче відтворити цю модель деінде.

«Ми розуміємо, що ми, скажімо так, могли б рухатись швидше, краще, динамічніше.

І ми розуміємо, що до нас є зараз запит від місцевих громад, від компаній, які хочуть таким чином будувати електростанції — не тільки сонячні.

Розумієте, кооператив — це конструктор, ви можете з нього скласти будь-що.

Я вже казав, що у США є кооперативи, які працюють як обленерго — їм належать величезні мережі, деякі володіють навіть атомними електростанціями, часткою їх акцій.

Тобто вони є дуже різні, і ми бачимо, що ця модель добре підходить громадам, добре підходить невеликим спільнотам інвесторів.

Ми ставимось до цього так: малий інвестор — це теж важливий інвестор.

Ми завжди, коли уряд говорить про інвесторів, всі завжди уявляють собі цей корабель з золотом, який пливе з Кіпру, Швейцарії чи США.

Інвестор — не обов'язково великий, ні.

Так само звичайні наші громадяни можуть бути інвестором, і ми зараз готуємо можливості для того, щоб навчити ті громади і тих людей, які хочуть повторити це у себе.

Зараз, це все в підготовці поки що — ми багато сходимось, брейнштормимо, думаємо, як це правильно зробити.

Швидше за все, це буде через Greencubator — ну і зрештою Славутич зацікавлений в тому, щоб до них сюди люди приїжджали, вчилися.

Цей досвід можна перенести, масштабувати, і зовсім скоро ми будемо із цим допомагати».