Кварцяний і його команда

Кварцяний і його команда.

Микола Сторожук в рамках проекту Фан-сектор розповідає про Волинь Віталія Кварцяного.

Скажи: футбольний клуб Волинь, й одразу з’являється асоціація – Кварцяний.

Так само, скажи – Кварцяний, і одразу спадає на думку – Волинь.

Цей тренер був створений для цієї команди, як і команда не могла існувати без цього тренера.

Куди б не їхав працювати Віталій Володимирович під час своєї тренерської кар’єри, довго без Волині він не міг.

Так і в його відсутність Волинь не могла бути без свого тренера (маю велику надію, що Андрій Тлумак стане новим символом клубу).

Ставлення до цього тренера може бути різне.

Хтось його любить, хтось – ні, хтось, можливо, його ненавидить, а хтось просто боїться.

І хто б що про нього не казав, знаю одне – другого такого Кварцяного в українському футболі не було, немає і, напевне, не буде.

Людини яка просто хворіла грою, командою, футболістами.

Яка через цю хворобу скільки часу тримала на плаву команду з найменшого обласного центру, з одного з найбідніших регіонів країни.

І навіть зараз, коли Віталій Володимирович уже не тренує, не такий емоційний, важко уявити команду без його присутності.

І за час своєї роботи, як ніхто інший, мав цей тренер одну важливу якість.

Якість знаходити молодих футболістів, які потім виростали у справжніх зірок футболу.

Пропоную переглянути команду найвідоміших гравців, яких відкрив тренер Кварцяний і яким дав поштовх у великий футбол.

Воротар: Раймонд Лайзанс (Тоді Торпедо (Луцьк) 72 матчі, Карпати 88, Сконто (Латвія) 89, Факел (Росія) 39, Поліція (Латвія) 11, збірна Латвії 31).

На початку 1988 року Раймонд був четвертим воротарем латвійської Даугави.

Кварцяний забрав його в Луцьк, де латиш став чемпіоном України в другій лізі СРСР у 1989 році.

Лайзанс: "Він не схожий на інших тренерів.

Віталій Володимирович – дуже відкрита людина.

Справедливий у житті.

Якщо футболіст робить дурниці на полі, тоді отримує по повній програмі.

Якщо все правильно чинить і випадково помиляється, то тренер на таке увагу не звертає.

Кварцяний не любить дурних футболістів.

Жорстоко розправляється з ними.

Він вимагає, щоб підопічний грав простіше.

Якщо футболісту не дано виконувати віртуозні фінти, значить не потрібно їх робити, це зайве".

Після цього перейшов у львівські Карпати (за словами самого Кварцяного, не безкоштовно, а за 60 тисяч рублів, це був нонсенс для того часу).

У Львові Лайзанс теж виграв зональний турнір другої ліги і був основним кіпером.

З початком незалежності у 1992 році повернувся додому в Латвію, в клуб Сконто, де з командою здобув 6 чемпіонських титулів та 3 національні кубки.

У 1998 поїхав у Росію у воронежський Факел, де був основним воротарем.

Але по закінченні сезону повернувся в Латвію, де догравав за команду Поліція (Рига).

В період з 1992 по 1998 роки – основний воротар збірної Латвії, в складі якої завжди був на перших ролях, і по праву є одним з кращих воротарів за всю історію своєї країни.

Правий захисник: Олег Лужний (Торпедо (Луцьк) 88 (1), СКА-Карпати 29 (0), Динамо 253 (13), Арсенал (Англія) 75 (0), Вулвергемптон (Англія) 6 (0), Вента (Латвія) 9 (0), збірна СРСР 8 (0), збірна України 52 (0)).

Один з кращих, якщо не найкращий, правий захисник України за всю історію незалежності розпочинав свою футбольну кар’єру в луцькому, тоді ще Торпедо.

Юний Олег Лужний з’явився в команді трохи раніше за Кварцяного.

Але саме під керівництвом Віталія Володимировича зміцнів як футболіст.

У Луцьку ходять легенди, як тренер ховав Олега у себе вдома від представників львівських Карпат та київського Динамо, вважаючи що трохи зарано відпускати молодого гравця.

Кварцяний: "Після ігор ми втікали зі стадіону через паркан до мене додому, на проспект Перемоги, там я його ховав.

Мене визивали в спорткомітет, сварили, я з ними сварився, ледь до бійок не доходило, не віддавав Лужного".

Та все ж Віталій Володимирович не зумів довго переховувати майбутню зірку і 1989 року транзитом через Львів він опинився в Динамо.

У Києві Лужний став справжнім лідером команди.

Після його вдалих виступів був лондонський Арсенал, де Олег теж не загубився.

Про вдалу футбольну кар’єру Лужного говорять його титули та досягнення: 7-ми разовий чемпіон України та чемпіон СРСР, 4-разовий володар кубку України та володар кубку СРСР в складі Динамо, чемпіон Англії та дворазовий володар кубку та суперкубку Англії в складі Арсеналу, чемпіон Європи в складі молодіжної збірної СРСР.

Під час гри він завжди нагадував Кварцяного на тренерському містку: по спортивному агресивного та непоступливого.

Лівий захисник: В’ячеслав Шевчук (Поділля 36 (0), Металург (Запоріжжя) 31(1), Шахтар 12 (0), Металург (Донецьк) 2 (0), Шинник (Росія) 50 (4), Дніпро 11 (1), Шахтар 150 (4), збірна України 54 (0)).

Ще одна легенда українського футболу розпочинав свій шлях під керівництвом Кварцяного.

Тренер забрав юного Шевчука з Луцька в хмельницьке Поділля, де В’ячеслав провів перші професійні футбольні роки.

Потім, коли Кварцяний переїхав у Запоріжжя, він одразу ж забрав туди і Шевчука, там футболіст по-справжньому змужнів.

Шевчук: "Це для мене було замість армії.

Він піднімав нас бігати в 7 ранку.

У 11 — тренування.

Після цього всі перуть форму.

Через 3 години вже друге тренування — якщо форма не встигне висохнути, будеш в мокрій бігати.

І я вдячний Кварцяному за цю школу.

Він терпіти не може халяву на полі і любить гравців, які відпрацьовують до кінця, навіть якщо у тебе щось не виходить".

У донецькому Шахтарі футболіст основним став не одразу.

Були ще ігри за донецький Металург, дніпропетровський Дніпро і російський Шинник.

Але саме характер, вигартуваний Кварцяним, допоміг Шевчуку повернутись у Донецьк.

І не просто повернутися, а стати справжнім лідером Шахтаря, і в його складі завоювати 7 чемпіонств, 5 кубків, 5 суперкубків країни та найголовніше – стати володарем Кубку УЄФА.

Під час своєї кар’єри Шевчук, як хороше вино, з роками ставав тільки кращим і навіть після тридцяти його швидкості могли тільки заздрити значно молодші футболісти.

Центральний захисник: Папа Гуйе (Волинь 27 (0), Металіст 213 (5), Дніпро 32 (0), Ростов (Росія) 4 (0), Актобе (Казахстан) 9 (0), Карпати 14 (0), Дніпро-1 14 (0), збірна Сенегалу 5 (0)).

Ще одне прізвище, яке відоме кожному вболівальнику України.

На початку 2005 року ще тоді нікому невідомий Папа обійшовся луцькому клубу в 40 тисяч доларів.

І при першій зустрічі, зі слів тренера Волині, був схожий на велику дитину, яку зняли з пальми.

Але саме Кварцяний зробив з цієї дитини справжнього футболіста, який незабаром перейшов за серйозні гроші в харківський Металіст, і став одним з кращим захисником України.

Провів безліч матчів в єврокубках в складі харків’ян і був справжнім лідером того колективу.

7 разів здобував з командою бронзові нагороди і одного разу срібні.

Також має одну бронзу в складі дніпропетровського Дніпра.

Навіть тепер, виступаючи за Дніпро-1, він може дати фору набагато молодшим конкурентам.

Центральний захисник: Євген Хачеріді (Волинь 24 (2), Динамо 150 (6), ПАОК (Греція) 3 (0), Динамо (Брест, Білорусь) 3 (0), збірна України 50 (3)).

Хачеріді Кварцяний знайшов у другій лізі у команді Олком з Мелітополя, коли хлопцю було 19 років.

Йому відразу ж сподобався молодий захисник, і Віталій Володимирович забрав його до себе.

Ще у Волині показався складний характер Євгена, через який він неодноразово отримував від Кварцяного на горіхи.

Але саме у Луцьку Хачеріді став одним з найперспективніших захисників країни.

Ох і не вистачало у подальшій кар’єрі нашого Балотелі такого тренера як Кварцяний.

Який умів і словом і ділом (коли було потрібно) вплинути на Євгена.

Кварцяний: "Хачеріді не любив займатися фітнесом.

Постійно ховався позаду, намагався сачкувати.

Але хто ж не побачить цього слона? Доводилося до нього підходити і стояти біля нього, щоб він робив вправи.

Доводилося заставляти, шантажувати, що в іншому випадку буду штрафувати".

За словами самого Кварцяного, нарізки з грою Хачеріді були розіслані у всі найсильніші команди України, а першими відгукнулося Динамо.

Хто б що не говорив, але з киянами Євген здобув 3 чемпіонства, 2 кубки та 3 суперкубки країни.

Про його витівки на футбольному полі українські журналісти (а тепер уже і білоруські) присвячують цілі статті, та все ж Євген у свій час вважався найкращим захисником України, і своєю грою він це неодноразово доводив.

Після Динамо у нього відверто не пішло у Греції, і зараз він пробує реанімувати кар’єру в Білорусі.

Та все ж вважаю, що зарано відпустив його Кварцяний – недовиховав до кінця він Євгена.

Анатолій Тимощук (Волинь 67(8), Шахтар 326(39), Зеніт (Росія) 150 (18), Баварія (Німеччина) 132 (6), Кайрат (Казахстан) 20 (0), збірна України 144 (4)).

Найвідомішого і найтитулованішого волинського футболіста за всю її історію Віталій Володимирович запримітив, коли тому було 16 років в іграх чемпіонату області.

Кварцяний: "Вперше я побачив Тимощука зовсім юним хлопцем під час матчу між колективами фізкультури.

Він на полі провів лише тайм.

Худий такий, невисокий, але все правильно робить.

Ніби як всі бігають, стараються, падають, а цей — як всі інші, але все в музику, з великим бажанням.

І тоді я сказав: Це буде серйозний футболіст".

На той час юний Тимощук навчався в столичному спортінтернаті.

Тренеру прийшлося постаратися, щоб вмовити батька Анатолія на перехід у луцьку Волинь.

Але Кварцяний зумів забрати Тимощука до себе і не прогадав.

Уже у неповні 17 він дебютував в основі і не за віком вирізнявся на фоні старших партнерів.

А далі кар’єра Анатолія йшла тільки вгору.

У складі Шахтаря він тричі ставав чемпіоном країни та тричі володарем кубку, раз вигравав з командою суперкубок.

У складі пітерського Зеніту — дворазовий чемпіон Росії і одного разу переможець суперкубку Росії та кубку і суперкубку УЄФА.

У складі мюнхенської Баварії — переможець Ліги Чемпіонів, по два рази з командою брав чемпіонство, кубок і суперкубок Німеччини.

Тричі, за версією газети Український футбол, ставав кращим українським футболістом, також визнавався кращим гравцем чемпіонату Росії.

Потрібна серйозна валіза, щоб туди помістити всі його медалі та кубки.

Також саме Тимощук є рекордсменом за виступами за національну збірну, з якою виходив у чвертьфінал чемпіонату світу у 2006 році.

Саме Кварцяний повірив у зовсім юного хлопчину і дав йому шанс стати тим ким він став – справжньою легендою українського футболу.

Ерік Бікфалві (Волинь 77 (28), Ляонін Хувін (Китай) 12 (0), Динамо (Бухарест, Румунія) 10 (2), Томь (Росія) 15 (3), Урал (Росія) 75 (3), збірна Румуніїї 6 (0) ).

У Волині Ерік з’явився влітку 2012 року.

Перейшов він з румунського Стяуа, де був першим на підхваті.

Але в Луцьку румун по-справжньому розцвів і став одним з кращих легіонерів чемпіонату.

Справжній пік у нього був при Кварцяному (приходив Ерік ще при Дем’яненку), коли у сезоні 2014/2015 він став кращим бомбардиром чемпіонату України (разом з Алексом Тейшейрою з Шахтаря забили по 17 голів).

Саме від Кварцяного гравець отримував такі компліменти, які мабуть до цього не чув жоден футболіст Волині.

Кварцяний: "Бікфалві — цікавий і нестандартний гравець, що для нього — величезний плюс.

Іншого такого виконавця в нашому чемпіонаті немає: румун — яскравий представник школи атакуючих півзахисників.

Втім, не тільки півзахисників — Ерік здатний зіграти в будь-якому амплуа".

Після цього його хотіли Дніпро, Шахтар та Динамо, але румун тепло подякувавши своєму тренеру, вболівальникам і команді перебрався у китайський Ляонін Хувін.

Ерік справедливо відзначав, що саме при Кварцяному він став сильнішим і навчився по-справжньому грати у футбол.

Хоч у китайському чемпіонаті у нього не вийшло, Бікфалві не впав духом і, як справжній футболіст, якого вчив Кварцяний, повернувся на свій уже високий рівень.

А пішли справи на краще у нього в чемпіонаті Росії, спочатку у Томську, а потім в Уралі, де Ерік є одним з лідерів команди і на даний час.

Бранислав Крунич (Волинь 29 (5), Томь (Росія) 45 (6), ФК Москва (Росія) 51 (3), Леотар (Боснія) 7 (2), Динамо (Брянськ, Росія) 14 (3), Борац (Боснія і Герцеговина) 52 (10), збірна Боснії і Герцеговини 6 (0)).

Цього боснійця Кварцяний знайшов в тамтешньому чемпіонаті, в команді Леотар і обійшовся він лучанам всього за 30 тисяч доларів.

Кварцяний: "Круніча зустріли в Києві і на машині повезли в Луцьк.

Він вже в дорозі почав нервувати: куди стільки летіти? А ще стільки їхати? Коли вийшов на тренування, ноги у нього підкошувалися (молода наречена), і це відчувалося.

Після тренування я сказав: ми тебе берем, давай будемо підписувати контракт, з клубом будемо вирішувати".

Уже за сезон він став справжнім лідером команди і довго втримувати тренер його не міг.

Одного сезону вистачило щоб він став улюбленцем волинських уболівальників.

І навіть після програшного матчу Шахтарю, який для Браніслава був останнім у футболці луцького клубу, глядачі проводжали його оплесками.

Адже цей півзахисник завжди віддавався грі і встиг стати справжнім лідером команди на полі.

Через як завжди складне матеріальне становище клубу, Круніча продали майже за мільйон доларів у російську Томь.

Після Волині і Кварцяного Браніслав ніколи не опускався нижче свого рівня і був на провідних ролях в чемпіонаті Росії, як і в Томі, так і в ФК Москва.

І якби не подальші травми, хто знає як могла скластися його кар’єра.

Марко Девіч (Волинь 33 (2), Металіст 223 (98), Шахтар 16 (4), Рубін (Росія) 41 (11), Аль-Райян (Катар) 18 (11), Ростов (Росія) 6 (1), Вадуц (Ліхтенштейн) 30 (13), Сабах (Азербайджан) 24(9), Вождовац (Сербія) 12 (4), збірна України 35 (7)).

Кварцяному вистачило лише 8 хвилин гри Марко (далі його вилучили з поля) в контрольному матчі його сербського Железника, щоб зрозуміти, що це майбутня зірка.

У порівнянні з Папою Гуйє за Девіча прийшлося віддати серйозні для Волині 130 тисяч явно не гривень.

Але цей трансфер окупився і Кварцяний явно не прогадав.

Кварцяний: "Девіча побачили на зборах.

Він вийшов у другому таймі і побився з лівим захисником.

Марко вийшов, раз обіграв – його збили, згодом знову те саме.

Девіч встав, поліз у бійку і їх обох вигнали з поля.

Я кажу: "Беремо негайно, вирішуємо, як взяти його".

Девічу тоді було 20 років.

Ми відразу на зборах взяли його в команду і я більше його не відпускав.

Ми домовились".

Невдовзі Девіча (до речі, у Волині був правим півзахисником), як і Папу, чекав харківський Металіст з другом Кварцяного Мироном Маркевичем, де Марко став першим після Бога.

Саме в Харкові пройшли найкращі футбольні роки українського серба, де він 6 раз ставав бронзовим призером чемпіонату України, а в 2008 став кращим бомбардиром чемпіонату та провів безліч незабутніх єврокубкових матчів.

Потім було срібло та суперкубок з донецьким Шахтарем і безліч клубів за кордоном, де Марко ніколи, незважаючи на свій вік, не пас задніх.

Також саме Девіч поки що є єдиним автором хет-трику у складі збірної України (у ворота Сан-Марино).

Василь Сачко (Волинь, 171 (63), Кривбас 59 (10), Ворскла 100 (23) ).

Цього форварда таранного типу Віталій Володимирович запримітив, коли той грав за команду колективів фізкультури Шахта-Україна з Донецької області.

Але одразу забрати його до Луцька не вдалося.

Та через рік Кварцяний таки домігся свого і забрав Василя з друголігового Оскола (Куп’янськ).

Сачко неохоче їхав до Луцька, і тренеру прийшлося довго переконувати форварда.

Діалог з книги Кварцяного Футбол – це не тільки перемоги:.

А чому ви впевнені що я буду грати?.

Тому що я тебе бачив, і, поки я головний тренер, то ти в мене будеш грати поки забивати не будеш.

А чому ви думаєте що я буду забивати?.

Я думаю, що ти будеш забивати і будеш багато забивати.

Але потім стало очевидно, що цей нападник ніби був створений для Кварцяного і Волині.

Він одразу став справжнім улюбленцем публіки і віддячував уболівальникам забитими голами.

Правда прощання з Луцьком вийшло змазаним.

В останньому турі сезону 2005/2006 Волинь приймала Таврію.

Щоб залишитися у вишці, потрібна була перемога.

Сачко міг стати справжнім героєм Луцька, але не реалізував пенальті під час матчу, і Волинь вилетіла.

Подальша доля, незважаючи на вік, йшла тільки вгору.

Він непогано проявив себе у Кривбасі, та особливо у полтавській Ворсклі, де, наприклад, його вирішальні голи у півфіналі і фіналі кубку України, дозволили полтавчанам завоювати цей трофей.

Не склалося у Сачка лише зі збірною.

Скільки б не рекомендував туди протягом усієї його кар’єри Кварцяний… Як говорив Віталій Володимирович тренерам збірної: "Візьміть Сачка в збірну, подивіться.

Нехай там суп поїсть, компот поп’є з Шевченком і Ребровим.

А в матчі Василь скине, Шевченко втіче, Ребров підбере..." Та, на жаль, Сачко так і не провів за збірну жодного матчу.

Майкон (Волинь 57 (29), Шахтар 6 (1), Зоря 4 (0), Іллічівець 10 (3)).

Вважаю цього бразильця кращим нападником зі всіх, котрі коли-небудь грали за луцький клуб.

Майкон прийшов у Волинь у 21-річному віці і не мав зросту форварда-гренадера від Кварцяного та мав чудову техніку і пластичність.

Незважаючи на це, не все у нього спочатку виходило з тренером (була і піврічна аренда у 2011 році в румунський Стяуа).

Але хороші професіонали завжди зрозуміють один одного.

Майкон: "Кварцяний для мене тренер і друг, і коли футболіст працює з повною віддачею, він це чудово бачить.

Я вдячний наставнику за довіру і постараюсь виправдати його сподівання".

Сезон 2011/2012 вийшов для бразилця особливим.

Він забив 14 м’ячів і разом з Євгеном Селезньовим з донецького Шахтаря став кращим голеадором чемпіонату.

Майкон ріс у футбольному плані у Кварцяного на очах.

І після завершення чемпіонату йому прийшло запрошення, від якого не відмовляються.

Мірча Луческу знає толк в бразильцях і одразу ж поклав своє хитре око на Майкона.

Звичайно, конкуренції наш герой одразу не виграв і поїхав в оренду: спочатку в Зорю, а потім у Маріуполь.

І саме в Іллічівці у Миколи Павлова, Майкон знову виходив на свій рівень бомбардира, але … .

8 лютого 2014 року Майкона Перейри ді Олівейри не стало.

Цього дня в 4 годині ранку в Донецьку він їхав на своєму авто і потрапив у ДТП.

Смерть на місці….

Звичайно, список цієї команди неповний.

Можна згадати Богдана Бутка, Артема Шабанова, Ванче Шикова, В’ячеслава Шарпара, Чіді Алоізі та багато інших футболістів, яких відкрив Кварцяний… У цієї людини був дар відчувати футбольні душі, вставляти їм спортивні мізки (Хачеріді?) і направляти в правильне русло.

Це хвора на футбол людина.

Від якої хочеться заразитися.

Шкода, що немає футбольної пандемії.

Бо якраз таких хворих на футбол людей і не вистачає зараз у нашому чемпіонаті….

Микола Сторожук, читач Football.

Редакция нашего сайта продолжает принимать ваши материалы в рамках проекта "Фан-сектор".

Высылайте свои статьи на нашу почту fansectorua@gmail.