Чому в культурі такий хаос? Медіапідсумки 25–31 травня 2020 року

Коли до влади прийшов президент Володимир Зеленський зі своєю командою, було зрозуміло, що це нові в політиці та державному управлінні люди, які через брак досвіду можуть припускатися будь-яких помилок.

Будь-яких і будь-де, але не в культурно-медійній сфері, якою вони займалися все життя і де мали б знати кожен вартий уваги проєкт та кожного толкового менеджера.

Звичайно, думалося, що вони захочуть поставити на ключові посади своїх людей, перерозподілять фінансові потоки, ініціюють законодавчі зміни та проєкти, про які можна буде сперечатися.

У принципі, десь так усе й відбувалося на початку: згадайте хоча б, скільки профільних законопроєктів ухвалював парламент навіть у перший тиждень роботи.

Але неможливо було передбачити, що всього через рік культурна сфера стане просто некерованою.

Минулого тижня Рада з державної підтримки кінематографії заявила протест проти того, що Міністерство культури та інформаційної політики, за її даними, має намір подати Міністерству фінансів доопрацьований та непогоджений із Радою паспорт бюджетної програми на держпідтримку кінематографії.

Попередній варіант паспорту, затверджений Радою, Мінфін відхилив – як кажуть, зокрема, через заплановані в ньому видатки на популяризацію національних фільмів шляхом участі в заходах, бо не зрозумів, які можуть бути заходи під час пандемії.

Те, що є заходи, які вже відбулися та витрати на участь у яких уже понесені і потребують компенсації, а також те, що відсоток витрат на цю та деякі інші статті закріплений законодавчо, до уваги, схоже, не бралися.

У зв’язку з непідписанням паспорту програми про неплатоспроможність заявив Довженко-Центр, а його директор Іван Козленко подав заяву на звільнення, звинувативши у відсутності державного фінансування новопризначену голову Держкіно Марину Кудерчук та начальника управління економічного розвитку та фінансів Мінкульту Володимира Якубівського.

Марина Кудерчук порекомендувала Довженко-Центру ставити питання щодо фінансування Мінкульту, а не Держкіно.

Мінкульт повідомив, що найближчим часом надішле Мінфіну доопрацьований паспорт бюджетної програми (через що, мабуть, і запротестувала Рада).

А до Довженко-Центру з обшуком прийшла Нацполіція, яка ще з липня минулого року розслідує кримінальне провадження за результатами ревізії цього держпідприємства Державною аудиторською службою України, що виявила порушення при розрахунках плати за оренду державного майна.

З 18 лютого залишаються заблокованими рахунки НСТУ через борг компанії перед «Євроньюз».

Одна з причин блокування виглядає доволі абсурдно.

Мова про судовий позов «Євроньюзу» про видачу дубліката наказу Господарського суду міста Києва за справою про цей борг, тому що оригінал він загубив.

Господарський суд дублікат наказу видав, але НСТУ подала апеляцію, бо суд не встановив факт втрати «Євроньюзом» виконавчого документу, а видача дублікату може призвести до подвійного стягнення.

Апеляційний суд вирішив відмовити у видачі дубліката і повернути справу до Господарського суду.

І тепер поки той не призначить нового засідання в справі, рахунки НСТУ розблоковані не будуть.

Національна рада з питань телебачення і радіомовлення звернулася до телеканалів з проханням пояснити їхню редакційну політку стосовно обов’язкової частки звучання в ефірі української мови.

«Останній моніторинг регулятора засвідчив, що виконання встановлених законодавством вимог відбувається у мінімальному відсотковому співвідношенні.

Регуляторний орган стурбований такою ситуацією і бачить потенційний ризик порушення чинних норм, а також ускладнень при виконанні їх у майбутньому після набрання чинності окремими положеннями Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”», – пише в своєму листі Нацрада.

Телеіндустрія вже зробила спробу прописати зупинку мовних квот у зв’язку з коронавірусом, і не виключено, що хотіла би зробити таку спробу знову, тому запитання Нацради цілком слушне.

Кіт із дому – миші до танців.

Тим часом стати мовним омбудсманом рвуться 12 осіб, яких чомусь не лякає історія їхньої попередниці Тетяни Монахової, котра звільнилася за власним бажанням, бо за шість місяців так і не було створено секретаріату і вона не отримала жодної зарплатні.

Рвуться люди і на посаду міністра культури, і їх теж чомусь не лякає історія їхнього попередника Володимира Бородянського, який пішов через рішення виділити з міністерства молодь і спорт одразу після того, як його з ними об’єднали.

Офіс президента відкрито говорить, що це він, а не прем’єр-міністр та парламент, обирає кандидатуру міністра.

Але й сконцентрувати владу в Зе-команди не виходить.

І хаос, який нині утворився в культурно-медійній сфері – це лише фрагмент розбалансування у багатьох сферах державного управління.

Бажання призначити на всі ключові посади людей із близького кола Володимира Зеленського призводить не тільки до кадрового паралічу через коротку лавку запасних.

Не меншою проблемою є те, що така кадрова політика виключає з процесу багатьох стейкхолдерів, у яких, тим не менше, достатньо впливу, щоби розхитувати владну конструкцію.

А погана організація процесів перетворює державу на ненадійного роботодавця та партнера.

Через це на посади приходитимуть переважно люди, котрі розуміють, як отримати від цього зиск навіть коли їм зовсім не платитимуть зарплатню.

А на фінансування подаватимуться проєкти, власники яких зможуть собі гарантувати виплату державою коштів.

Зрештою, будь-яка система прагне рівноваги.

Хаос у державному управлінні зміщує цю рівновагу далеко від норми.

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа».

Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.