Друзі про журналістку Радіо Свобода Богдану Костюк: «З нею можна було поговорити, і все одразу ставало на свої місця»

Журналістка Радіо Свобода Богдана Костюк померла на 56-му році життя після кількамісячної тяжкої хвороби.

Її серце спинилося ввечері 7 червня в одній із лікарень Києва.

Богдана віддала Київському бюро Радіо Свобода чверть століття: вона була його першою координаторкою після офіційного відкриття Бюро.

Радіо Свобода зібрало спогади її друзів та колег.

Богдана Костюк, журналістка та волонтерка, учасниця низки міжнародних культурних та освітніх проєктів, на початку 2020 року перехворіла важким респіраторним захворюванням.

Богдана вийшла на роботу.

Однак уже у березні хвороба повернулася – з ускладненнями.

Богдану Костюк госпіталізували через проблеми з кров'ю.

Друзі Богдани, колеги та небайдужі українці шукали для неї донорів або й самі здавали для неї кров.

Богдана сподівалася, що її стан поліпшиться і вона продовжить готувати матеріали для Радіо Свобода дистанційно.

7 червня опівдні вона написала, що почувається краще – завдяки турботі лікарів та всіх тих, хто їй допомагав.

Однак увечері того ж дня її не стало.

Нині у соцмережах – сотні прощальних дописів і спогадів про журналістку Радіо Свобода: різними мовами, з різних країн.

Радіо Свобода зібрало спогади про Богдану Костюк: від її друзів та колег, від політиків, громадських діячів та волонтерів, які співпрацювали з нею.

«Про що б не писала Богдана – вона писала за найвищими журналістськими стандартами».

Колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко:.

«Пані Богдана була, є і залишиться в моїй пам'яті українською патріоткою.

Це людина, для якої Україна та українське було найважливішим у її житті.

Про що б не писала Богдана – вона писала за найкращими та найвищими журналістськими стандартами.

Вона бачила за тим (про що писала) Україну, її долю, її перспективи, та щиро хотіла, щоб наша Україна стала квітучою цивілізованою державою.

Мені дуже сумно, що це сталося.

Але всі ті, хто буди поряд з Богданою, хто працював з нею, йшов з нею по життю – вони завжди залишатимуть у серці світлу пам'ять про неї: про чарівну жінку та прекрасну журналістку».

«25 років тому ми разом починали роботу в Радіо Свобода.

Це був час народження нової української журналістики».

Журналіст і публіцист Сергій Руденко, у 1996-2003 роках – кореспондент Київського бюро Радіо Свобода:.

«25 років тому ми разом починали роботу в київському корпункті Радіо Свобода, який тоді знаходився на вулиці Хмельницького, в офісі «Укрінформу»..

Це був прекрасний час – час народження нової української журналістики.

Пізніше – наприкінці 90-х, ми переїхали в офіс на Хрещатик, у якому Богдана Костюк стала першим керівником Київського Бюро Радіо Свобода.

Богдана була і лишиться в моїй пам'яті світлою і чуйною людиною, готовою завжди прийти на допомогу».

Богдана Костюк на робочому місці в офісі Київського бюро Радіо Свобода на Хрещатику.

Київ, 1999 рік.

Голова Української редакції Радіо Свобода у 2007–2011 роках Ірина Халупа:.

«Богдана, Бодя, Богдасик, як вірний солдат Швейк, була людиною Свободи.

Нашого рідного Радіо Свобода, на якому ми не лише пропрацювали а й прожили не одне десятиліття.

Вона була, як Святий Дух, скрізь і усюди.

Знала про всі заходи, прийоми, брифінги і презентації.

Знала директорів національних заповідників та заслужених літераторів.

Артистів, співаків, солдатів, дипломатів та волонтерів.

Маленька зростом, а швиденька, як ртуть! Як сьогодні чую її бистренький крок і голос «Ірчику я на ...» і почимчикувала, а наступного дня вже чекав готовий матеріал.

Була Богдана точною і обов‘язковою.

Була вона і революціонеркою.

Від Народного Руху, де ми з нею і познайомилися у 89-му, до «України без Кучми», Помаранчевої революції аж до Майдану.

Богдана вистояла усі наші національні пологи.

Бо була українкою і пишалася тим.

Ми з нею прощаємося, сумуємо, її оплакуємо, а вона на небесах, як відданий і чесний журналіст, приступає до свого найважливішого редакційного завдання.

Вірю: в неї все вийде гарно...».

Дисидент, голова Асоціації єврейських громадських організацій та общин України (Ваад України) Йосип Зісельс:.

«Я в розпачі: нещодавно побачив інформацію про смерть Богдани, і ніяк не можу з цим примиритися.

Я піклувався про неї, коли вона захворіла, намагався допомагати, обговорював її стан.

І я навіть не розумію, як так могло статися, що ця досить молода жінка – пішла з життя.

Моє найщиріше співчуття її рідним, близьким та друзям.

Ми з нею знайомі багато років..

Вона брала в мене численні коментарі та інтерв'ю.

І ця відданість справі без останку – це найважливіше, що я в ній побачив.

Богдана була просто радіожурналісткою від природи.

Таких, як вона – на жаль, небагато».

«Ті, хто зверталися до неї, знали, що допомога обов'язково буде».

Спеціалістка Українського Інституту національної пам'яті Наталка Позняк.

«Богдана Костюк була моєю кумою.

Вона була для мене і другом, і вчителем, і людиною, на яку завжди можна було покластися і звернутися з будь-якого питання.

Вона мені запам'яталася своєю статечністю: ніколи не метушилася, але знала відповіді на складні запитання.

Вона була геніальним логістом– допомагала багатьом волонтерам.

Її місія – бути сполучною ланкою, яка з'єднувала багатьох потрібних людей.

Її знали всі волонтери й вона знала всіх, і коли до неї зверталися з будь-якого питання – вона завжди знала відповідь.

Вона була дуже надійною.

Якби Богдану треба було схарактеризувати одним словом, то це було б слово «надійність».

У дні Майдану, а пізніше – в час війни ті, хто зверталися до неї, знали, що допомога обов'язково буде.

Богдана була дуже відповідальною, вона дбала про інших, піклувалася про їхнє здоров'я, і тому нам здавалося, що її власне здоров'я – так само під контролем.

І коли це трапилося, то вся Україна кинулася їй допомагати.

Шукали донорів, перераховували гроші, організували чергування, щоб забезпечувати її продуктами.

Всі сподівалися, що все буде добре, і її останній пост у фейсбуці вселяв надію..

Це справді величезна втрата.

Богдана всіх зв'язувала і об'єднувала, з нею можна було поговорити, і все одразу ставало на свої місця».

Ветеран війни на Донбасі, керівник благодійного фонду «Мир і Ко» Мирослав Гай:.

«Наша дружба з Богданою починалася поступово.

Я приходив на Радіо Свобода на Хрещатику, коли вона кликала мене з нагоди важливих патріотичних подій.

Фактично, Богдана була першою, з ким я познайомився на Радіо Свобода.

Вона запам'яталася мені високо фаховою журналісткою і патріотичною людиною.

Будь-яка подія, важлива для України, будь-який процес чи протест, усе, що зачіпало тему національної єдності чи воєнну тематику – я бачив її там.

Мені було дуже дивно, що останні місяці Богдана не ходила на акції.

Взагалі вона дуже багато робила: виступала як комунікатор, а не лише як журналіст.

Богдана знала дуже багатьох, і зводила між собою людей.

Вона – була надзвичайно небайдужою людиною.

Робота і вся її діяльність слугували їй для втілення її людських (я б навіть сказав надлюдських) переконань».

«Богдана – це Серце».

Учасник бойових дій на Донбасі, засновник проєкту «Аеророзвідка» та ексрадник начальника Генштабу ЗСУ Натан Хазін:.

«Це надзвичайна втрата для України.

Богдана – неймовірна, найкраща людина, істинна патріотка і волонтерка.

Коли вона чимось займалася – вона вкладалася в цю справу без меж.

Коли не могла щось зробити самотужки – завжди знаходила партнерів і дбала про те, щоб все обов'язково було зроблено.

Богдана допомагала хлопцям на передовій, передала буквально сотні кілограмів продуктів, ліків, дитячих малюнків.

Все робила від щирого серця.

Богдана – це Серце.

Вона допомагала військовим і волонтерам необхідними контактами.

Інколи вони були настільки потужні й важливі – що ми не чекали такого від цієї скромної тендітної жінки.

Я не знаю жодної такої іншої людини...».

Богдана Костюк народилася 19 серпня 1964 року в Києві.

У 1987 році закінчила Київський національний університет імені Шевченка за спеціальністю «слов'янська філологія».

Стажувалася в університеті «Климент Охридски» (Болгарія) та у BBC World Servіce (Велика Британія).

Володіла кількома мовами, серед яких англійська, болгарська та білоруська.

Авторка збірок оповідань українською мовою – «Круча» (1978 рік, Київ) та болгарською «Разкази на жени от света» (1981 рік, Софія, Болгарія).

До 1993 року працювала референтом та перекладачем відділу міжнародних зв'язків Народного Руху України, з 1995 року – в Київському бюро Радіо Свобода.

Була першою очільницею (координаторкою) Бюро після його офіційної реєстрації.

Також співпрацювала з низкою українських видань.

В останні роки життя багато писала про волонтерство та війну на Донбасі.