Гроші не пахнуть: перші футбольні заробітчани

Гроші не пахнуть: перші футбольні заробітчани.

Матеріал Володимира Войтюка про перших футболістів, які знали собі ціну.

Свого часу Девід Бекхем пояснював членам племені яномама, що він заробляв на життя, копаючи м’яча.

Тубільці ніяк не могли второпати, як можна платити гроші за такі дурниці.

Мабуть, більшість чоловіків в Старому Світі також в якийсь момент свого життя мріяла про футбольну кар’єру.

Однак лише небагатьом вдається втілити ці ілюзії в реальність.

Інколи ми переглядаємо топ-матчі й думаємо, як же було б круто заробляти футболом.

І зарплати не повинні бути захмарними.

Так, щоб вистачало на хліб та видовища.

Головне отримувати кайф від того, що тобі платять за те, що ти займаєшся улюбленою справою.

Хоча ти сам був би готовий за це доплачувати.

Однак закінчується вікенд, й ці мрії розбиваються об сувору реальність і ти, понуривши голову, сунеш на нудну й нецікаву роботу.

Коли Вільям Мак-Грегор заснував в 1888 році Football League (першу організовану футбольну лігу), в усіх клубах, які змагалися в ній, левову частку складали профі.

Тоді зі спортом трапилася радикальна метаморфоза – багатих джентльменів та активних студентів замінили ті, хто вмів грати.

Стадіони й трибуни виростали, наче гриби після дощу, й не бракувало бажаючих їх заповнювати.

Клуби мали хорошу виручку від продажу квитків, тож могли платити непогані гонорари першим футбольним заробітчанам.

Тепер ті, хто добре грав, могли дозволити собі не працювати, а весь вільний час використовувати для тренувань.

Невдовзі клуби почали красти одне в одного зірок, банально пропонуючи їм більшу зарплатню.

Тоді ж запрацював трансферний ринок.

Так, в 1893 році Астон Вілла не пошкодувала 100 фунтів за перехід лідера Вест Бромвіча Віллі Гровза.

Перший завжди залишається в історії.

Хто ж став дебютним підпільним профі, якому платили за гру? Практично всі футбольні історики сходяться на думці, що ним був Фергі Сутер.

Він народився в 1857 році в Глазго в сім’ї підмайстра каменяра Девіда та його дружини Кетрін.

В 1871 Сутери переїхали в район Партік.

В 1878 році Фергі кинув роботу каменяра й сконцентрувався на футболі.

Сутер так пояснював свій божевільний вчинок: "Розумієте, з жовтим каменем в англійському Дарвені занадто важко працювати, приходячи зі зміни, я безсило валився з ніг.

Тому я не хочу загнати себе й вирішив змінити вид діяльності.

Адже мені потрібно думати про майбутнє".

Дехто чудово розумів, що Сутер говорить не всю правду.

Змінити роботу – ок, але сконцентруватися лише на футболі? За що ж тоді жити? Не потрібно було бути Шерлоком Холмсом, щоб зрозуміти, що Дарвен платив Сутеру в конверті.

Фергі ж логічно припустив, для чого горбатитися в каменоломнях, якщо можна отримувати гроші, займаючись улюбленою справою.

"Скільки Вам тоді платили?», – запитав журналіст в Сутера.

"В нас не було встановленої зарплатні, але ми зверталися до скарбника, якщо виникала потреба.

Інколи ми могли протягом трьох тижнів не отримувати ні пенні.

А потім підійти до скарбника та попросити цілих 10 фунтів.

В нас ніколи не виникало з цим труднощів", – читаємо в номері Lancashire Evening Post від 13 грудня 1902 року.

Сутер опинився в Англії не від хорошого життя.

Можливо, він би так і працював каменярем в Глазго та грав за місцевий клуб.

Однак через вражаючий крах The City of Glasgow Bank, роботодавець Фергі опинився біля розбитого корита та звільнив всіх своїх працівників.

Довідавшись, що його товариш Джиммі Лав переїхав в Дарвен, Фергі запропонував президенту цього клубу Тому Хіндлу свої послуги та попросив посприяти з отриманням посади каменяра в Дарвені.

Очільник команди чудово розумів, що фраза про роботу каменярем – просто прикриття.

Сутер хотів отримувати гроші й Том готовий був їх платити (через багато років шотландець зізнався, що пропрацював в Дарвені каменярем лише два тижні).

Фергі одразу показав, що отримував зарплатню зовсім не за красиві очі.

У 1879 році він допоміг Дарвену вперше в історії досягнути чвертьфіналу Кубка Англії, де амбітних андердогів лише в переграванні зумів зупинити майбутній переможець Олд Ітоніанс.

Як пишуть тодішні джерела, члени клубу щотижня робили невеличкі внески, щоб платити Сутеру зарплатню.

Як це часто буває, від кохання до ненависті один крок.

Після двох сезонів в Дарвені Фергі приміряв на себе роль Юди.

Вболівальники хотіли лінчувати свого екс-капітана.

І їх можна було зрозуміти.

Сутер перейшов в лави Блекберна, головного ворога Дарвена.

Чому ж шотландець зважився на такий неджентльменський вчинок? Все просто.

Захисник, як завжди, погнався за довгим фунтом.

Цього разу вже журналісти з Дарвена звинувачували шотландця в усіх смертних гріхах.

Вони навіть розкопали, що Блекберн пообіцяв зраднику 100 фунтів підйомних за перехід.

До того ж, Фергі отримав красивий будинок та міг дозволити собі винайняти кількох слуг.

Незважаючи на стовідсоткові докази нечесної гри з боку Блекберна, Дарвен не спішив подавати скаргу, оскільки розумів, що в нього теж рильце в пушку.

Невдовзі напруга в стосунках між обома клубами досягла висот Джея Ґетсбі й Тома Б’юкенена.

В Дарвені Сутера називали дияволом, а в Блекберні янголом.

Фергі, як і Дейзі в геніальному романі Френсіса Скотта Фіцджеральда, не заморочувався тим, що про нього говорили і просто косив капусту.

Цікаво, що шотландець мав в своєму активі й кілька матчів за Престон Норт Енд.

До речі, за одну з особливо вдалих ігор він отримав астрономічну премію в 10 фунтів.

В листопаді 1880 року матч між Блекберном та Дарвеном не віщував нічого доброго.

На жаль, все трапилося так, як і прогнозували.

Пристрасті почали вирувати ще задовго до стартового свистка.

Представники Дарвена критикували суперників за те, що ті наймали шотландських заробітчан.

В них же гратимуть лише: "Футболісти, які народилися та виросли в Дарвені".

В другому таймі один з гравців Дарвена вдарив Юду, розпочалася бійка, до якої миттєво долучилися не лише футболісти, а й вболівальники, матч довелося припинити.

Щоб не гратися з вогнем, наступний поєдинок між заклятими ворогами вирішили скасувати.

В 1882 році Олд Ітоніанс знову засмутять Сутера.

Блекберн вважався головним фаворитом фіналу Кубка Англії, адже за Бродяг виступали четверо гравців Трьох Левів, тож у них не мало б виникнути жодних проблем з любителями.

Але не так сталося, як гадалося.

Аматори скористалися тим, що профі хотіли однією лівою нокаутувати андердога.

Вже на восьмій хвилині Ітоніанс відкрили рахунок.

Роверз поперли вперед, але їм не вдавалося відновити паритет.

В другому таймі проблеми фаворита стали ще більшими – Блекберну довелося грати вдесятьох.

Незважаючи на це, Роверз продовжували штурм воріт суперника, проте так і не змогли розмочити воротаря Ітоніанс.

Андердог завдав єдиної поразки Блекберну в тому сезоні й завоював футбольний Грааль.

На жаль, це був останній тріумф любительського клубу в Кубку Англії.

В наступному році Роверз знову вважалися одними з головних фаворитів на почесний трофей.

Але їхній похід за трофеєм, закінчився, так і не розпочавшись.

Блекберн вилетів вже в другому раунді, поступившись … Дарвену.

Футбольна Асоціація прогнозувала, що матч може перетворитися на масштабне побоїще, тому призначила на нього тріо суддів, які були екс-спортсменами.

Ці атлети самі могли набити пику особливо гарячим фанатам.

На щастя, цей поєдинок обійшовся без ексцесів.

"Перемога Дарвена була вкрай несправедливою.

Адже наш голкіпер практично не торкався м’яча протягом матчу", – розчаровано писала The Blackburn Times.

Додавало гіркоти поразці ще й те, що кубок взяв ще один заклятий ворог Бродяг – Блекберн Олімпік, який здолав в фіналі… звичайно ж, Ітоніанс.

На початку 1880-х Футбольна Асоціація намагалася вставляти свої палиці в колеса "професійним" клубам.

Але це не завжди вдавалося.

Так, Блекберн, збудований майже виключно з профі, тріумфував в Кубку Англії в 1884 році.

А ось ФК Аккрінгтон Асоціація погрожувала дискваліфікацією, за те, що він намагався залучити профі.

В січні 1884 Престон Норт Енд виключили з розіграшу Кубка, оскільки керівництво клубу зізналося, що скористалося послугами заробітчан, щоб бути конкурентноздатними на фоні інших "аматорських" команд.

Менеджер Престона стверджував, що не робив нічого протизаконного: "Адже всі клуби платять своїм гравцям, тому і я нічого не порушував.

Проте йому ніхто не повірив".

А ось на численні грішки Блекберна ФА чомусь постійно закривала очі.

Поповнивши свої ряди шотландською зіркою Джоном Інглісом, Роверз стали практично непереможними.

В 1884-1886 ніхто не міг забрати Кубок Англії в команди, яка першою зробила акцентовану ставку на профі.

І наш герой став лідером захисту тих легендарних Роверз.

Навіть в Блекберні не всім були до вподоби підкилимні ігри команди.

"Нам вкрай не подобається перехід в клуб Інгліса.

Він забирає місце в гравця, який вірою та правдою служив нашому клубу протягом багатьох років і є корінним мешканцем нашого міста, а не зайдою.

Думаємо, що не помилимось, якщо скажемо, що є чимало людей в Блекберні, які краще програють Кубок, аніж погодяться його виграти, винайнявши шотландського заробітчанина", – писала The Blackburn Times.

Суперники також намагалися вивести Роверз на чисту воду.

Так, після того як в сезоні 1883-84 Блекберн в півфіналі Кубка здолав Ноттс Каунті, переможені подали скаргу в ФА, на те, що Інгліс був профі.

Футбольні чиновники провели справжнє розслідування та з’ясували, що наклепи Ноттс не мають нічого спільного з реальністю.

Інгліс начебто працював механіком в Глазго, а за Блекберн грав на аматорських засадах.

Тож ніщо не завадило Бродягам здобути перший кубок, здолавши в фіналі Квінз Парк 2:1.

Блекберн продовжив свої тріумфальні виступи й в наступному сезоні.

"Аматорський" Роверз розтрощив Олд Картезіанс 5:0 в півфіналі.

В матчі за титул на них чекали старі знайомі з Квінз Парк.

12-тисячний натовп набився в лондонський "Овал", щоб стати свідком протистояння між двома кращими клубами Англії і Шотландії.

Блекберн зумів захистити титул, здолавши суперника з рахунком 2:0.

Наприкінці сезону 1883/84 Престон об’єднав свої зусилля з Астон Віллою та Сандерлендом.

В жовтні ці клуби пригрозили створити свою Британську футбольну асоціацію.

ФА довелося діяти.

Як наслідок, 2 липня 1885 року було оголошено, що "Футбольна асоціація легалізує профі, але лише за виконання певних вимог".

Так, клуби могли платити своїм гравцям лише, якщо вони народилося в місті, яке представляла команда або ж протягом двох років жили в радіусі шести миль від нього.

"Любительський" Блекберн одразу ж зареєструвався як професійний клуб.

Звіти Бродяг показують, що в сезоні 1885/86 вони витратили 615 фунтів на виплату зарплатні футболістам.

Попри те, що інші клуби тепер також могли відкрито давати гроші своїм гравцям, Блекберн залишався непереможним.

Щоправда, фінал для фаворита склався вкрай непросто.

В першому матчі Вест Бромвіч Альбіон зумів втримати нульову нічию і небезпідставно сподівалося на тріумф в переграванні.

Але Блекберн досить швидко відкрив рахунок в матчі.

А в другому таймі Джеймс Браун зробив контрольний постріл по тілу ВБА.

Він забив один з кращих голів в історії Кубка Англії, промчавши з м’ячем від власних воріт аж до чужих.

"Це був не просто спринт, адже на своєму шляху до воріт Дроздів Джеймс подолав багато перешкод.

Браун забив неймовірний м’яч.

Ви ніколи не побачите такого гола в наші дні", – згадував Сутер.

Рішення ФА дозволити клубам платити своїм гравцям, суттєво збільшило їхні витрати.

Тому тепер необхідно було організувати більше матчів, на які б приходили тисячі глядачів.

В березні 1888 року Вільям Мак-Грегор, директор Астон Вілли, розповсюдив листа, в якому пропонував організувати змагання, в котрих би змагалися 10-12 топ-клубів Англії, які б провели по два матчі між собою (вдома та на виїзді).

Сказано – зроблено.

Вже 17 квітня 1888 року була заснована Футбольна Ліга Англії, в якій взяли участь 12 команд: по шість з Ланкашира та Мідлендса.

Серед батьків-засновників міг би опинитися й Сандерленд.

Проте інші клуби перейшли дорогу Чорним Котам, стверджуючи, що поїздки в Північно-Східну Англію – занадто дороге задоволення.

Переможцем дебютного чемпіонату став Престон Норт Енд.

Ця команда назавжди залишилася в історії англійського футболу, адже в тому сезоні не програла жодного матчу, за що й отримала одне зі своїх прізвиськ – Невразливі.

А що ж Блекберн, запитаєте Ви.

"Sic transit gloria mundi", як би сказали давні римляни.

Пройшла мирська слава й для Роверз.

Одні зірки команди постаріли, інші повісили бутси на цвях.

Тому Блекберн фінішував лише четвертим, поступившись Престону 14 очками.

Пішов на пенсію й Сутер, в сезоні 1888/89 він зіграв лише в одному матчі.

"Це були королівські часи.

Ми грали в футбол не лише заради задоволення, а й заради хороших друзів-суперників.

Які ж у нас були вечері в Глазго, Лондоні та інших містах, коли ми зустрічали там старих товаришів.

На жаль, соціальна сторона спорту тепер поступово відходить і це дуже прикро, оскільки матчі колись завжди проходили в товариській атмосфері.

На полі грали справжні друзі й всі дотримувались духу фейр-плей.

Розумієте, коли ви вчора сиділи з суперником за одним столом, то важко до нього ставитись вороже.

Звичайно ж, бували й винятки, але в цілому футбол в ті часи був чеснішим, аніж зараз", – підсумовував свою кар’єру Фергі на початку 1910-х.

Історики Блекберна сходяться на думці, що без Сутера Роверз нізащо б не піднялися на англійський футбольний Олімп.

На жаль, не збереглося жодної плівки, на якій ми могли б побачити гру Фергі, адже тоді просто не було телекамер, які б могли зафіксувати подвиги шотландця.

Також не вдалося знайти бухгалтерські книги, з яких можна було б довідатися, скільки платили Сутеру.

До того ж, про подробиці кар’єри Фергі в Дарвені та Блекберні ми можемо дізнатися лише з нечисленних свідчень очевидців, яким не завжди можна довіряти.

Саме тому шотландець тепер більше нагадує легендарну постать, аніж людину з плоті і крові.

Як би там не було, але Сутер став першим футболістом, який знав собі ціну.

Володимир Войтюк, Football.