«Спочатку розбивається склотара, а потім підкрадається п**дець». Огляд політичних відеоблогів за 1–7 червня 2020 року

На тижні блогери говорили про різне.

Шарій ізсередини.

Ні, мова не про фізіологічні особливості популярного політичного блогера, а про його іменну партію.

Адже одне зі своїх відео Анатолій Шарій присвятив своєму політичному проєкту, якому днями виповнився рік.

У ролику представники київського офісу Партії Шарія показали, де працюють.

Примітно, що всі написи у приміщеннях зроблені англійською або російською.

Останньою спілкуються між собою й партійці.

Українською ж зроблений лише напис на логотипі.

Не забували підлеглі й хвалити боса.

Зокрема, піарниця партії Юлія Елмеланд переконувала, що Анатолій Шарій — не лише «безумно популярный блогер», але й «очень рейтинговый политик».

Тож працювати з «таким мощным брендом» для Юлії — велика честь.

Представники столичного офісу кажуть, що саме Партія Шарія нині — найінноваційніший та найтехнологічніший політичний проєкт в Україні.

Дмитро Гордон тим часом давно протоптаною стежкою до рейтингу, затягнувши до українського етеру чергового російського політичного діяча.

Цього разу — юного опозиціонера, блогера Єгора Жукова.

Нині Гордон здивував лаконічністю, вклавшись у дві години спілкування.

Говорили зокрема про Крим.

Жуков при цьому зазначив, що ніхто достеменно не знає, з ким хочуть бути мешканці окупованого півострова, тож, попри визнання анексії у 2014-му, бачить вихід із ситуації лише в повторному, але чесному референдумі.

Така відповідь призвела до небаченого: Дмитро Гордон заперечив політику, запропонувавши аналогічні референдуми провести в Чечні чи на Курильських островах, а охочим жити у Росії порадив збирати речі та купувати квитки.

А також про Донбас: Жуков сказав, що, ставши президентом, вивів би з окупованих територій війська, проте й там не виключив проведення референдуму.

І було помітно, що молодий політик із президентськими амбіціями використав канал українського блогера в першу чергу як майданчик для піару.

Адже пробитися в російські медіа людині опозиційних поглядів важко.

Тільки от яка користь від цієї розмови для пересічного українця? Про це знає, напевно, лише сам Дмитро Гордон.

Авторка блогів на каналі «Страна.

ua» Олеся Медведєва тим часом не втратила нагоди пірнути у хвилі російської пропаганди.

Розібравши епізод, коли американець українського походження Богдан Вечірко вантажівкою в’їхав у натовп протестувальників проти расизму у США.

З подачі «Страни» та широко розтиражований російськими пропагандистськими ЗМІ, мережею понісся фейк про те, що затриманий поліцією водій — ветеран української армії.

Цю ж тему у відео мусувала й Медведєва.

Судячи зі скриншотів, зроблених на сторінці користувача, підписаного як Богдан Вечірко, блогерка зробила припущення: «не исключено, что он принимал участие в боевых действиях на Донбассе», на доказ демонструючи фото хлопця у військовій формі, несхожого на затриманого у США далекобійника.

Вечірко-ветеран ЗСУ і Вечірко-водій — різні люди, про це згодом написали чимало джерел.

Однак вкид «Страни» підхопила російська пропаганда, а тамтешні ЗМІ у якості першоджерела посилалися… так, саме на «Страну.

Хоча автори сайту побудували матеріал на чистих припущеннях, та кого у Росії цікавлять такі деталі, коли на медійному горизонті з’явився силует чергового розіп’ятого хлопчика у трусиках.

Дистанціюючись від невигідного йому нині образу оборонця «русского міра», нардеп від «Європейської солідарності» та блогер Олексій Гончаренко продовжив кликати у власний проєкт «Гончаренко рулить» проукраїнських діячів різних фронтів.

Цього разу настала черга культурного: в авто народного обранця сів відомий український письменник, художник та майстер бойових мистецтв Лесь Подерв’янський.

Таких людей, певен письменник, непогано було б запхати до «совкової резервації» на проживання, щоб вони могли втамувати власну ностальгію про ті часи.

А от Гончаренко ділився враженнями від Верховної Ради, яка, мовляв, нагадує йому парламент УРСР через совкові замашки монобільшості.

Одеський активіст Сергій Стерненко тим часом склав власний перелік із 33 україномовних ютуб-каналів, на які, на його думку, має підписатися кожен.

Є у цьому списку і проєкт «Ньюспалм» від «Детектора медіа», де майстер політичної сатири Юрко Космина висміює найпомітніші медіазашквари тижня.

Крім того, до переліку потрапили блоги Романа Скрипіна, Яніни Соколової, Данила Мокрика.

А ще — чимало україномовних спортивних та розважальних проєктів.

Тож дивіться свіжий влог Сергія Стерненка та шукайте те, що до вподоби.

Актуально про Зеленського.

Цього разу Данило Мокрик розбирав невиконані передвиборчі обіцянки Зе-команди.

Президент, зокрема, до виборів обіцяв, що, порушивши закон хоча б одного разу, піде з посади.

Аж нині, знехтувавши у Хмельницькому всіма можливими карантинними обмеженнями, просто віджартовується про готовність сплатити штраф.

Ще Мокрик пригадав про розбіжність у поглядах кандидата та президента Зеленського щодо кількості каденцій на посаді.

Володимир Зеленський, зазначає блогер, діє за ситуацією: то роздає вказівки керівникам комерційних установ чи міським головам, не маючи законного права таке робити, то твердить про обмеженість своїх повноважень.

Згадував про Зе-команду і спецкор УНІАН в Росії Роман Цимбалюк.

Блогер закцентував увагу глядачів на зовнішній політиці чинної влади, за приклад взявши нещодавній візит до Берліна Міністра закордонних справ Дмитра Кулеби та голови президентського Офісу Андрія Єрмака, де ті вели перемови з німецькими урядовцями.

Помітно, що підтримку провідних європейських країн, говорить Цимбалюк, Україна не втратила.

Крім того, на думку блогера, українська сторона не йде на поступки щодо окупованих частин Донеччини й Луганщини та повертає до порядку денного питання анексованого Криму й тамтешніх політв’язнів.

Через що, мовляв, російські пропагандисти знову не знаходять собі місця, нищівно критикуючи нашу країну.

Тим часом у наступ на президента пішов і колись прихильний до нього канал «1+1».

У цьому певен блогер Богдан Буткевич, відео якого виходять на майданчику видання «Цензор.

Все через те, що власник медіа Ігор Коломойський, мовляв, не може задовольнити всі власні «хотєлки», хоча при владі перебуває політик, якого всі вважали його протеже.

Хоча це ще питання — чи можна вважати «мочиловом» сюжети «ТСН» про очевидно популістські обіцянки про «кінець епохи бідності» або ж суперзашквар у хмельницькій кав’ярні, про який згадували на кожному кроці? Адже йдеться про очевидні прорахунки, змовчати про які — не по-журналістськи.

Богдан Буткевич зауважує й те, що критикувати Зеленського стали більше і в його улюбленій «теплій ванні» — токшоу «Право на владу».

Таке ставлення з боку раніше прихильних до президента медіа, не сумнівається блогер, із часом тільки посилюватиметься.