Хлопці та дівчата кінчають країну. Моніторинг токшоу 8–12 червня 2020 року

«Пульс» («112»), 9 червня.

@video=//www

Псевдотокшоу «Пульс» вчерговий раз завдає удар по глядачам: 65 % ефіру особистих інтерв’ю, звинувачення України у війні, повна відсутність модерації.

Якщо у вас є шість вільних годин, краще подивитися у стіну.

Аудиторію мучили: Олександр Дубінський та Галина Янченко, народні депутати, «Слуги народу».

Іван Крулько, народний депутат, «Батьківщина».

Віталій Журавський, екснародний депутат від Партії регіонів.

Марина Ставнійчук, керівниця Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Януковича.

Політичні коментатори: Руслан Бортник, Дмитро Співак, Валентин Землянський, Михайло Чаплига, Ростислав Балабан, Михайло Погребинський, Кирило Молчанов.

Усього 12 гостей (десять чоловіків та дві жінки).

Першим гостем вечора став Руслан Бортник.

Із ним ведучі обговорили законопроєкт про референдум, який політичному коментатору не сподобався, адже, згідно з ним, проведення волевиявлення, наприклад, буцімто залежатиме від бажання влади.

Як і багато інших спікерів після нього, Бортник стверджував, що цей законопроєкт взагалі приймають, аби відзвітувати перед місцевими виборами.

До наступної теми вечора — МВФ — ведучі Володимир Полуєв та Анна Степанець перейшли через цитату «Можливо, інструмент референдумів не потрібен, якщо все нам диктують ззовні?».

І, справді, зі слів Бортника, виявилося, що МВФ займається зовнішнім управлінням; дає нам гроші, аби виводити відсотки; умови меморандуму з Фондом підривають основи національного сувернітету.

Крім того, політичний коментатор переконував, що інвестори не приходять у країни, які співпрацюють із МВФ.

Мовляв, там є зовнішнє управління, і там їх можуть обікрасти.

І жалівся, що кількість вимог МВФ постійно зростає, начебто, спочатку організації потрібна була лише земля, а тепер уже й банки.

По-друге, більшість вимог МВФ відповідають тим реформам, якими й так займається Україна: антикорупційним чи економічним.

Про той же ринок землі, наприклад, політики говорять уже більше десяти років.

По-третє, МВФ не може займатися зовнішнім управлінням, адже наша держава сама звертається до нього за позиками та сама подає пропозиції до меморандуму.

Що ж до інвесторів, то вони самі закликають Україну співпрацювати з МВФ.

Також Бортник стверджував, що «слуги народу» перейшли від намагання реалізувати програму до збереження влади.

Що нардепи дистанціюються від президента, бо їх не беруть «у долю» з олігархами та МВФ.

Що українці бояться влади, бо вона — як мавпа з гранатою.

Що стратегічні підприємства страждають «під соусом націоналістичної риторики» та через засилля іноземців.

І як, цікаво, «націоналістична риторика» впливає на роботу підприємств? На прощання Бортник також озвучив стару проросійську маніпуляіцію про те, що всі зовнішні сили однаково грабують Україну й «немає різниці, за великим рахунком, між німцями, поляками, шведами, татарами чи росіянами.

У них в усіх були свої інтереси на цій території».

Щоправда, не всі сьогодні убивають українців.

Але Росії така риторика вигідна, адже змушує Україну відмовлятися від союзників.

Наступним гостем шоу мав стати Олександр Дубінський, тож ведучі поцікавилися в Бортника, про що варто поговорити з потенційним кандидатом у мери Києва.

Про Коломойського — запропонував Бортник і ближче до кінця інтерв’ю з Дубінським модератори так і зробили.

У дуже обережних формулюваннях і з посиланням на Бортника ведучі поставили «слузі народу» запитання про зв’язок із олігархом.

Дубінський відповів, що такий самий зв’язок закидали й Зеленському, але в результаті Коломойський буцімто не впливає на державу.

«Я не вижу группы влияния Коломойского ни в парламенте, ни в Кабмине», — стверджував Дубінський.

Що ще раз доводить, наскільки він поганий журналіст-розслідувач, якщо не помітив існування групи Коломойського в парламенті, яку сам координує.

Також Дубінський закликав ведучих пошукати його зв’язки з Коломойським.

Але, оскільки модератори «Пульсу» не кращі журналісти, ніж їхній гість, вони нічого не знайшли: ні роботу медійним кіллером на каналі Коломойського, ні тисячу правок Дубінського до антиколомойського закону, ні вечірки в компанії олігархів.

«Я, если бы был связан с каким то крупным бизнесменом, зачем бы я шел в парламент?» — виправдовувався нардеп.

Бо 24 квартири — це не вершина мрій, і бо протягнення у парламент своїх представників — це те, що тільки й визначає «олігархів»? На завершення ведучі поставили ще одне питання від Бортника: чи будуть Дубінського на місцевих виборах підтримувати «Плюси»? Поки не підтримують, відповів Дубінський.

І ніхто не згадав, як канал піарив свого співробітника минулого року.

Дубінський намагається роздивитися хоча б якось зв’язок між собою та Коломойським.

В інший час Дубінський прогнозував в’язницю для Сергія Стерненка.

Звинувачував Порошенка в підтримці Демократичної партії США та передачі «фальшифої» амбарної книги Партії регіонів.

Критикував МВФ за зовнішнє управління.

Причому, займаючись останнім, Дубінський повторив кілька маніпуляцій Бортника.

Наприклад, розповів, що меморандум не показують суспільству, адже тоді народ вийде на вулицю й зірве співпрацю (Дубінський, Бортник).

Щоправда, коли меморандум офіційно опублікували, обійшлося без Майдану.

І заявив, що МВФ постійно вигадує нові умови (Дубінський, Бортник).

Сподіваємося, це просто збіг, а не настільки ліниві темники.

Просував нардеп і старі ідеї Коломойського про дефолт.

Мовляв, дефолт зробить гірше лише зовнішнім кредиторам, а Україні вже нема чого втрачати.

Крім цього, Дубінський прокоментував свій потенційний похід у міські голови Києва.

Розповів, що знає свій район, із колегами по партії не ворогує, а останнє слово у відборі кандидата від «Слуги народу» має бути за президентом.

На питання, хто курує його кандидатуру в мери в Офісі президента (ще одне питання від Бортника) Дубінський відповів: президент.

Третім гостем токшоу став Дмитро Співак.

Сорок хвилин за його участі були чудовою нагодою відволіктися на вечерю, каву чи депресію після інтерв’ю з Дубінським.

Жодного разу нікуди не обраний активіст жалівся на відсутність посадок (Порошенко буцімто домовився з цього приводу з МВФ), викривав «агентів зовнішнього впливу», розповідав про свій еротичний настрій та критикував рожевий колір костюма міністра юстиції Дениса Малюськи.

Своє ставлення до рожевого Співак пояснив так: «Я человек такой, может быть, да, старой закваски.

Отец — капитан первого ранга, подводник.

Я оттуда, из той страны».

З дніща, чи що?.

Наприкінці свого виступу Дмитро Співак трішки полобіював інтереси Ріната Ахметова.

Покритикував законопроєкт, який збільшить ренту для олігарха.

І пройшовся по збільшенню тарифів на вантажні перевезення від «Укрзалізниці» (давня історія Ахметова).

От що трапляється, коли часто ходиш на «Україну 24».

Останнім спікером основної частини шоу став Михайло Погребинський.

Якщо відкинути його коментарі щодо законопроєкту про референдум (бо він не читав його повністю) та коментарі щодо МВФ (бо про «принизливі вимоги» за нещасні гроші ви вже чули) лишиться розлога промова про те, як Україна винна у війні на сході.

Для початку кишеньковий політтехнолог Медведчука не побачив «ни малейшего желания» української влади закінчити «вялотекущие военные действия».

Потім розкритикував українську ініціативу з представленням переселенців у Мінську.

Мовляв, такі обурливі «провокації» та «знущання» спровокують невизнані республіки та Росію просто вийти з перемовин.

І Погребинський їх навіть зрозуміє, адже «есть какой-то предел в этом типе поведения: говорить, что мы за выполнение Минских соглашений [...] но при этом нас такие пункты не устраивают.

Но мы за мир, но на наших условиях» Та як ці хохли посміли добиватися миру на своїх умовах! Також Погребинський стверджував, що, за його соціологію, 60 % українців згодні на автономію окупованих територій Донбасу.

За даними справжніх соціологів («Рейтинг», грудень 2019-го), навіть серед виборців «ОПЗЖ» надання цим територіям самостійності підтримує тільки 51 %.

У середньому по Україні — 22 %.

Також Погребинський натякав, що українська влада хоче відмовитися від Донбасу і може навіть використати для цього референдум.

І стверджував, що Путін розуміє, що Україна не планує виконувати Мінські угоди, а Меркель не може нас змусити, бо цю позицію диктує Госдеп.

Короче кажучи, звучало так, наче бідний Кремль і хотів би миру, але українська влада зриває процес.

Закінчилося тим, що в України немає шансів із Зеленським, а фракція «слуг» скоро піде від президента.

У Медведчука не розуміють, як хохли посміли добиватися миру на своїх умовах.

У двогодинній післямові, раніше відомій як основна частина, гості повинні були обговорювати дві речі: МВФ та законопроєкт про референдум.

Щоправда, десь на годину коментатори відволіклися на децентралізацію, а ведучі, як водиться на «Пульсі», просто це проковтнули.

Загальну риторику щодо кредитів МВФ на каналах Медведчука ви вже знаєте (всі — про зовнішнє управління, влада — про вимоги часу), тому акцентуємо увагу лише на кількох цікавих деталях.

Галина Янченко намагалася створити (двічі) якусь теорію змови про попередників, які спеціально поставили пік виплат на 2020 рік.

Ростислав Балабан зізнався, що щодо меморандуму з МВФ «взяв аналітику Портнова».

Після того, як Галина Янченко згадала про рекордні запозичення часів Януковича, на захист колишнього боса встала Марина Ставнійчук, нагадавши, що від МВФ там було тільки 3,4 млрд доларів.

Так, брати, наприклад, у Росії значно престижніше.

Після цього програма відволіклася на децентралізацію.

Що ведучі помічали і лишали без втручання.

«У нашій студії справжнє народовладдя.

Тому що кожен гість може визначати свої правила», — жартував Володимир Полуєв.

«Модераторам» «Пульсу» тільки й лишається, що жартувати.

А Іван Крулько тим часом жалівся на втрату сіл; Михайло Чаплига стверджував, що українців годують речі, створені пенсіонерами; Кирило Молчанов хотів, аби люди на місцях могли займатися ідеологічною та мовною політикою.

Останньою темою програми став законопроєкт про референдум, який гості теж розкритикували за, наприклад, залежність волевиявлення від влади, невизначеність способів голосування, обмеження щодо проведення референдуму одночасно з виборами, занадто низьку необхідну явку.

Галина Янченко намагалася відстояти позиції «слуг народу», але часто відповіддю їй ставало щось на кшталт «ви повчіться спочатку».

Наприкінці розмови з Олександром Дубінським, коли ведучі торкнулися питання безкарності активістів, Анна Степанець заявила, що «нам всім ляпаса дають постійно фігурально щодня».

І це речення справді добре описує ситуацію з «Пульсом».

Глядачі вмикають токшоу, щоб почути про важливі для держави речі від компетентних спікерів.

А «112» дає їм по обличчю критикою костюмів від Дмитра Співака, незалежністю Олександра Дубінського від Коломойського, звинуваченнями України у війні від Михайла Погребинського, «зовнішнім управлінням» МВФ.

Та всіма іншими речами, які гості вирішать розповісти, користуючись місцевою вседозволеністю.

«Право на владу» («1+1»), 11 червня.

@video=//www

Немов вибачаюсь перед глядачами за жахливий проколомойський ефір минулого тижня, цього вечора «Право на владу» провело одразу кілька цікавих та важливих дискусій.

Про нових учасників мінських перемовин, децентралізацію та законопроєкт про референдум.

Теми обговорювали: Леонід Кравчук, президент України (1991–1994 рр).

Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ України.

Руслан Стефанчук, перший заступник Голови Верховної Ради.

Олександр Качура, народний депутат від фракції партії «Слуга народу».

Сергій Власенко, народний депутат від фракції партії ВО «Батьківщина».

Володимир Гройсман, експрем'єр-міністр.

Денис Казанський, журналіст, представник Донецька у політичній підгрупі на Мінських переговорах.

Андрій Сенченко, народний депутат України V, VI, VII скликань, т.

заступника глави адміністрації президента у 2014 році.

Юрій Ганущак, директор Інституту розвитку територій.

Енріке Менендес, голова аналітичного центру «Донбаський інститут регіональної політики».

Геннадій Друзенко, правник, волонтер, запрошений науковець Центру конституційної демократії Індіанського університету.

Золтан Бабяк, міський голова Берегового (Закарпатська обл.) Усього 12 гостей (усі чоловіки, жодної жінки).

Першою темою вечора стала суперечлива адміністративна реформа в Україні, зокрема, буцімто створення Берегівського району Закарпатської області на догоду Угорщині.

Присутній у студії Дмитро Кулеба заперечив подібне трактування і заявив, що під час його зустрічі в Будапешті взагалі не йшлося про Берегівський район.

Щодо майбутнього стосунків із Угорщиною, то Кулеба розповів, що їх планують покращити, зокрема, внесши зміни до конфліктного законопроєкту про освіту.

Але лише ті, які радила Венеційська комісія, зокрема, подовження перехідного періоду.

Юрій Ганущак критикував адміністративні зміни, посилаючись на недостатню відстань між містами для окремого району, протиставлення місцевих жителів за етнічною ознакою, заздрість в інших містах та просто неефективність управління, мовляв, менше районів — краще.

Павло Казарін стверджував, що проблема сеператизму в Береговому перебільшена.

Леонід Кравчук казав, що джерело проблем не в Береговому, а в Будапешті.

Також у студію включався мер закарпатського міста Золтан Бабяк, який переконував, що ніякого сепаратизму немає, а якщо запитувати про нього часто, то це вже провокація.

На питання ведучої, навіщо місцевому етносу жити в Україні, якщо він все одно активно виїздить за кордон, пан Бабяк розповів про історичну пам’ять та вжив вираз «ми угорці».

Дмитро Кулеба наголосив, що держава не вважає українців жодного етнічного походження сепаратистами.

Крім того, Наталія Мосейчук кілька разів просила гостей порівняти ситуацію на Закарпатті з ситуацією на Донбасі («дмухала на воду», за словами ведучої), але вони щоразу знаходили відмінності: економічні, демографічні, відмінності в елітах.

І, звісно, наголошували, що війна почалася не через сепаратизм, а через російську агресію.

Підняли у студії і питання мови, мовляв, жителі Берегового погано знають українську.

Кулеба сказав, що якраз на вирішення цього питання спрямований закон про освіту.

Геннадій Друзенко стверджував, що українці — політична нація, яку єднають цінності, а не культурний код.

Павло Казарін розповів про власний досвід у Береговому і сказав, що проблема перебільшена, мову там розуміють.

Постало в контексті можливого сепаратизму також питання паспортів та подвійного громадянства.

Цю ідею Дмитро Кулеба радше підтримав, нагадавши про українців, які виїхали за кордон, але хочуть продовжувати підтримувати зв’язок із батьківщиною.

При цьому міністр уточнив, що, по-перше, подвійне громадянство не зможуть мати держслужбовці.

По-друге, його не можна буде мати з державою-агресором.

По-третє, це лише його особиста позиція.

Схожу думку висловив також Андрій Сенченко.

Сергій Власенко акцентував увагу на нормах Конституції, які заважатимуть подібним запобіжникам щодо держслужби та агресора, і казав, що подвійне громадянство може пришвидшити сепаратистські рухи.

Володимир Гройсман запропонував уже зараз примусити чиновників вказувати в деклараціях також громадянство.

Геннадій Друзенко закликав не плутати лояльність до держави та «наявність книжечки», мовляв, отримання паспортів може бути просто способом працювати за кордоном.

При цьому Друзенко провів порівняння між українцем Захарченком, який вбивав українців, та Ігорем Коломойський, який із трьома громадянствами захищав Дніпро.

Далі до мікрофона вийшов Руслан Стефанчук, а на шоу вирішили обговорити законопроєкт про референдум.

«Слуга народу» нагадав про обіцянки Зеленського, пояснив, чому ініціативу так довго готували (бо високий рівень законодавчої техніки) та коротко переказав зміст документу.

Включно із процедурою запуску референдуму.

Сергій Власенко цей законопроєкт одразу предметно розкритикував: швидкість збирання підписів для референдуму нереалістична (виходить 1 підпис на 30 секунд протягом 60 днів), обмеження щодо необхідної кількості підписів більше не відповідає населенню України, обмеження тематики запитань суперечить Конституції, електронний підпис під час голосування ідентифікує особу, ЦВК та Конституційний суд можуть легко заблокувати проведення голосування.

Руслан Стефанчук сказав, що члени «Батьківщини» свого часу подавали схожий закон, але Власенко пояснив, що вони просто не могли змінити ті вимоги, дотримання яких покладає на референдум Конституція.

Кілька разів у Руслана Стефанчука запитували, чи не можна буде через референдум відмовитися від Донбасу.

Він кілька разів це заперечував.

Глядачі навіть могли побачити цікаву юридичну колізію: виявляється, що норму Конституції, яка дозволяє через референдум змінювати територію України, можна змінити лише через референдум.

Також Стефанчук анонсував, що приймати закони та Конституцію через референдум не вдастся, для цього буде окремий механізм «народної законодавчої ініціативи».

Юрій Ганущак тим часом стверджував, що весь світ навпаки переглядає відношення до референдумів, адже громадською думкою дуже легко маніпулювати.

Він нагадав про референдуми Гітлера і звинуватив владу у спробі уникнути важких рішень.

Геннадій Друзенко вважав, що народну волю повинні обмежувати суди, а не запобіжники щодо референдумів.

Смішний момент виник, коли Друзенко процитував Володимира Зеленського щодо «України в дупі».

«Президент сказав у сраці.

23 година 27 хвилин.

Ну, ще не можна.

Але, якщо президент сказав...» — уточнила ведуча.

Обговорення децентралізації із Володимиром Гройсманом виявилося найменш змістовною частиною програми.

Експрем’єр похвалив себе за реформу, сказав, що зараз у неї немає лідера, і що її якось не продовжують.

Протести в окремих громадах Гройсман прокоментував так: «Відійшов наш уряд.

Ніхто цим питанням системно, серйозно не займається.

Тому люди починають, якщо щось не врегулювано з людьми, виходити на мітинги, пікети, протести».

Останньою темою токшоу стали перемовини в Мінську, які коментував їхній новоспечений член Денис Казанський.

Він розповів, що окуповані територію посилають на зустрічі якихось сумнівних бандитів та громадян Росії, то ж він точно нічим не гірший.

При цьому журналіст не знає, думку якого відсотку людей представляє на перемовинах.

Адже на окупованих територіях живуть різні громадяни, а якось виміряти їхню позицію неможливо через окупацію.

Також діяч стверджував, що в разі миру на російських умовах ситуація в Україні лише погіршиться через внутрішню дестабілізацію.

А на питання, чи є в нього реальні сподівання на мінський процес, Казанський відповів, що Мінські угоди мертвонародженні і ми не можемо їх реалізувати.

Але він все одно приєднався до перемовин, адже до того там не лунали голоси мешканців Донбасу.

Енріке Мендес був у певній опозиції до Казанського й запропонував, аби кожна точка зору українців на вирішення конфлікту мала свого представника.

Ведуча також цікавилася в Енріке, навіщо він їздить у Росію на форуми (Мендес відповідав, що він там переконує і це не якісь токшоу) та чи є сенс говорити про мир в Україні з далекими від Путіна російськими експертами (у мінських перемовинах теж немає Путіна — Мендес).

Андрій Сенченко пропонував повертатися до Будапештського меморандуму.

Леонід Кравчук пропонував уже зараз шукати новий формат.

Тож загалом в «1+1» вийшло цікаве, корисне та конструктивне шоу, після якого глядачі точно краще розібралися у згаданих у студії проблемах.

От що буває, коли компетентні спікери не намагаються з’ясувати стосунки, а ведучі не намагаються пролобіювати інтереси власника каналу.

«Свобода слова» («Україна»), 12 червня.

@video=//www

«Свобода слова» намагається позиціонувати себе як найкраще токшоу на українському телебаченні, і все ж тут продовжують траплятися просто очевидні проколи.

Обговорення переслідування Петра Порошенка без представників Порошенка, обговорення корупції на митниці з Романом Насіровим, обговорення МВФ з Юлією Тимошенко.

Помножте це на небажання ведучого навести порядок у студії й отримаєте реальну якість «Свободи слова» на сьогодні.

Виговоритися намагалися: Сергій Марченко, міністр фінансів.

Міхеіл Саакашвілі, голова Виконавчого комітету реформ.

Юлія Ковалів, заступниця голови Офісу Президента.

Ігор Уманський, радник голови Офісу президента.

Олексій Гончарук, прем'єр-міністр (серпень 2019-го — березень 2020-го).

Дар’я Володіна, народна депутатка від «Слуги народу», голова підкомітету з питань правового забезпечення діяльності податкових органів.

Юлія Тимошенко, лідерка партії ВО «Батьківщина».

Іван Крулько, народний депутат, ВО «Батьківщина».

Юрій Бойко, співголова фракції партії «Опозиційна платформа — За життя».

Микола Катеринчук, лідер Європейської партії України.

Роман Насіров, голова Державної фіскальної служби України (2015–2017).

Анатолій Макаренко, голова Державної митної служби України (2009–2010).

Загалом 12 гостей (дев’ять чоловіків і три жінки).

Першою темою шоу стала корупція на митниці.

І, варто зазначити, почався цей блок дуже жваво.

Шустер порівняв ставлення українців до боротьби з корупцією за Порошенка та Зеленського, глядачам у сюжеті розповіли про принцип дії «скруток», потім процитували обіцянки політиків щодо боротьби з цією схемою і врешті викликали до мікрофону очільника тематичної тимчасової слідчої комісії парламенту Івана Крулька, аби той відзвітував про просування у розслідуванні.

І Крулько прозвітував: він назвав і обсяги проблеми, і розподіл по містам, і прибутки по конкретним порушенням.

В окремі моменти політик навіть озвучував та показував назви компаній-порушників.

Небачена ситуація для українських токшоу.

І, на жаль, практично остання цікава частина «Свободи слова».

Далі у студії почалася політика.

Дар’я Володіна розкритикувала повільність роботи ТСК та звинуватила комісію в тому, що вона розслідує лише часи Зеленського, немов намагається дискредитувати владу.

Юлія Тимошенко пізніше обіцяла, що Порошенка теж зачепить.

Крім цього, очільниця «Батьківщини» наголошувала на вкладі саме своєї політисли у боротьбу з корупцією й звинувачувала діючу владу в тому, що за неї схеми ще гірші, ніж за Порошенка.

Коментував корупцію на митниці і Роман Насіров.

Кого ж іще запрошувати на розмову про податки, як не людину, яку звинувачують у податкових схемах на 2 млрд гривень.

І що ж іще розповідати Насірову, як не те, що в його часи «скруток» на митниці не було.

Шустер слона в кімнаті не помічав.

Запросили на програму також Олексія Гончарука, виступи якого змушують серйозно задуматися, чи не проклята бува посада українського прем’єр-міністра? Як і Гройсман та Яценюк, перший прем’єр Зеленського теж говорить на токшоу максимально загальними фразами.

А ще вживає вираз «моя команда», розповідає про власні успіхи та критикує дії наступників.

У рекламній паузі Гончарук взагалі стверджував, що готує стратегічний план для України (а це в нього, очевидно, від прем’єрки Тимошенко) та що до нього «Кожного дня звертаються якісь колеги з парламенту, з там уряду, державних органів різних.

За порадами, з проханнями допомогти.

Я завжди намаюся знайти на це час».

На місцеві вибори експрем’єр сказав, що не збирається.

Міністр фінансів Сергій Марченко у свою чергу заявляв, що бюджет виконується; керівники податкової та митної служб отримали завдання збільшити надходження на 10–15% і, якщо не впораються, будуть звільнені; влада вже звільнила 50% регіональних митників та ⅔ податкової служби.

Тимошенко у відповідь на це повторила свою стару маніпуляцію про легалізацію схем на митниці через скорочення запланованих доходів бюджету.

Анатолій Макаренко, ексглава митниці та фігурант антикорупційних розслідувань, стверджував, що контрабанда — це проблема не лише митниці, а всіх пов’язаних органів.

Власне бачення вирішення проблеми він озвучити не зміг через модераційний геній Савіка Шустера.

Макаренко просто більше не отримав слова, й ведучий, знову ж, не пояснив це, наприклад, сумнівами щодо чесності та незаангажованості гостя.

Микола Катеринчук та Юлія Ковалів закликали змінити систему, раз люди продовжують шукати у ній схеми.

Схожі позиції у своєму виступі озвучував і Михеїл Саакашвілі, почавши промову на мажорній ноті.

Експрезидент Грузії нагадав іншим присутнім про незначимість їхніх досягнень на митниці, а потім сказав: «Я создал лучшую таможенную службу в мире.

Согласно Всемирному банку и IFC».

Після цього він розповів про податковий терор в Україні та озвучив кілька рецептів вирішення проблеми, зокрема, спрощення ведення документації, зменшення перевірки вантажів до 5–8%, скорочення зайвих служб.

Міністр фінансів на це заявив, що чекає пропозицій від «уважаемого президента».

Також Саакашвілі похвалився, як у його часи одеська митниця була абсолютно чистою, а всі злочинці потікали звідти в інші міста.

Після чого Шустер запитав у Романа Насірова, як так сталося, що за його влади схеми просто переїхали? Податківець із кримінальною справою не знайшов, що відповісти, сказавши, що для цього потрібен цілий марафон.

Другою темою випуску, мабуть, мав стати меморандум з Міжнародним валютним фондом.

Але Юлія Тимошенко розпорядилася інакше.

«Я хочу понять, почему вы считаете, что Украина, подписывая соглашение с МВФ, продает свой сувернитет», — запитав у лідерки «Батьківщини» ведучий.

Можна припустити, що Шустер хотів влаштувати експрем’єрці хардток і розбити її маніпулятивні аргументи.

На це навіть були натяки, наприклад, ведучий казав, що особисто він нічого страшного в меморандумі не бачить.

Але на ділі вийшло зовсім інакше.

Тимошенко просто окупавала програму й вкотре проїхалася ледь не по всіх пунктах документу з апокаліптичною критикою.

При цьому проблема полягала не лише в маніпуляціях Тимошенко, а й тому, що нардепка не давала говорити іншим спікерам.

Виступ Олексія Гончарука вона зупинила заявою, що це «словесна шелуха», а сам Гончарук «лобіст зовнішніх фінансових спекулянтів».

Потім вона встала з місця й перебила слова Гончарука виразом «Ґрантові хлопчики та дівчата просто зараз кончають нашу країну».

Коли Тимошенко процитували її ж обіцянки МВФ, політикиня влаштувала справжню істерику із розповідями про «ґрантову прислугу» на адресу Юлії Ковалів.

І це все, не враховуючи стандартну «колонізацію України» та «продажу державних інтересів».

Здавалося, що Тимошенко показує якусь пародію на саму себе.

От тільки, насправді, було зовсім не смішно.

Адже почути на фоні цього іншу сторону було майже неможливо.

Оцінки Саакашвілі про плюси та мінуси меморандуму; заява міністра фінансів, що, згадані в меморандумі реформи Україна й так здійснювала б; згадка Юлії Ковалів, як Україна раніше обманювала МВФ, і тому сьогодні співпрацювати важче.

Усе це та інші речі просто тонули в нестримному популізмі Тимошенко.

Нестримному, адже Савік Шустер не міг зробити нічого, коли лідерка «Батьківщини» просто вставала й починала ображати інших гостей.

А потім заперечувала, що когось «оскорбляла».

З часом гості просто завели окрему дискусію, без Тимошенко.

Найдивнішою ж частиною шоу було голосування для глядачів «Чи є справи проти Петра Порошенка політичним переслідуванням?».

Шустер оголосив його на другій хвилині, не згадував усю програму і дав прокоментувати гостям за п’ять хвилин до кінця шоу.

Саакашвілі та Катеринчук встигли сказати, що п’ятого президента є за що переслідувати.

А потім ефірний час неочікувано закінчився прямо посеред вольового виступу Юрія Бойка про МВФ.

І що це було? Навіщо було ставити це питання без студійного обговорення? І як можна обговорювати таке питання без сторони захисту? Чому у студії взагалі не виявилося представників «ЄС» та «Голоса»?.

Можливо, це прозвучить контраверсійно, але програмі добре вдаються інформаційні сюжети, вона піднімає цікаві теми й зазвичай запрошує хороший склад гостей.

А потім Шустер просто не може нічого з ними зробити.

Ні добитися відповідей на запитання, ні нормально розподілити ефірний час.

Залишається лише гадати: це в нього така спеціальна роль чи (вибачте!) професійна безпорадність?.

«Ехо України» (Прямий), 12 червня.

@video=//www

«Ехо України» нарешті вдалося зберегти баланс.

Баланс між до смішного заангажованою першою частиною програми (про переслідування Порошенка) та якісною й цікавою другою частиною (про діяльність уряду та здачу Вакарчуком депутатського мандату).

От яку різницю може забезпечити рівне представлення думок та якісна модерація.

У студії дискутували: Ірина Верещук, народна депутатка, «Слуга народу».

Микола Величкович, народний депутат, «Європейська солідарність».

Інна Совсун, народна депутатка, «Голос».

Леонід Ємець, екснародний депутат від «Народного фронту», неуспішний мажоритарник партії «Голос».

Ігор Лапін, екснардеп від «Народного фронту».

Руслан Бортник, політичний комментатор, директор Українського інституту політики.

Загалом шість гостей (чотири чоловіки та дві жінки).

Про те, що в «Ехо України» планується незвичайний випуск, було зрозуміло одразу зі вступного монологу ведучого: «У кого що болить, той про те й говорить.

Ми будемо говорити про те, що нам болить [...] Ви обираєте слово наших гостей і це нас дуже тішить.

Тому що для фракції «Європейська солідарність і для людей, які… Ну, скажемо так, не стільки для фракції «Європейська солідарність», а для людей, які налаштовані проєвропейськи [...] Для мене головний критерій налаштування «проєвропейське».

Цей мій вибір, мій особистий.

І я з цього не роблю секрет.

І я це відстоюю.

Я маю на це право.

Це, може, не дуже «по-бібісішному».

Але я проходив практику на BBC, я знаю, що це таке.

Це авторське програма і я її роблю так, як вважаю за необхідне».

У повній версії цієї промови було рівно стільки ж сенсу.

І в ній читався той самий натяк: «Ехо України» збирається відверто топити за рідну партію.

На розігріві до теми переслідування Петра Порошенка виступило питання переслідування Володимира Омеляна, у будинку якого напередодні провели обшук.

Правоохоронці уточнювали, що слідчі дії стосуються не самого ексміністра, а попереднього власника будівлі — ексрегіонала Геннадія Бобова.

Але це не врятувало їх від «Еха України».

Спочатку Матвій Ганапольський із співведучими висміяли ситуацію, мовляв, обшуки проводять за принципом популярності в Facebook.

Потім до мікрофону вийшов сам Омелян і розповів про переслідування опозиції, поліцейську державу, психологічний тиск.

Чиновник часів Порошенка навіть заявив, що, як повідомили йому друзі у правоохоронних органах, обшук — це «привіт» від влади.

Наскільки влада боїться Володимира Омеляна, ми лишимо оцінювати вам.

Леонід Ємець додав, що бачить у таких діях ознаки тоталітарного стану України.

Ведучий Матвій Ганапольський повністю прийняв версію жертви репресій і запитував, який натяк Омелян зробить із цього «попередження».

Також варто згадати звинувачення від ексміністра в тому, що кредит МВФ — це всього 20–30% від «загального боргу держави, який вони вже наробили за короткий річний період».

А точно й не боргу «попередників»?.

Після цього у студію подали основну страву.

Матвій Ганапольський повідомив глядачам новину про безпрецедентне та незаконне стеження за Петром Порошенком.

Та розповів, що неідентифіковані автівки можуть бути від американців, росіян чи просто вбивцями.

Далі глядачам продемонстрували цілий сюжет про ситуацію з Порошенком, у якому дії правоохоронців прямо називають незаконними, вчинки експрезидента героїзують («вирішив розставити всі крапки над “і” та особисто вирушив до офісу генпрокурора...»), та розповідають, що самого Петра Олексійовича підтримують закордонні діячі та «православна спільнота».

Аби дотиснути глядачів, наступним до мікрофону вийшов адвокат Порошенка Ілля Новіков.

Якщо на «Свободі слова» не репрезентували сторону захисту п’ятого президента, то на «Ехо України» ще більш кричуще ігнорували звинувачення.

Звісно ж, офіційний захисник Порошенка розповів і про безглуздість справи; і про те, що правоохоронцям уже все одно, як вони виглядають; і про те, що для будь-якого судді, який у такій «абсурдній» справі призначить Порошенку арешт, настане «как минимум конец карьеры».

Останнє речення — це чудова ілюстрація того, чому на токшоу не варто кликати адвокатів.

Адже це відвертий медійний тиск на суд.

Смішно, що потім, коли Ірина Верещук хотіла поставити Новікову запитання, Ганапольський попросив не підводити адвоката до політичних оцінок.

За чотири хвилини до цього захисник Порошенка порівнював дії правоохоронців та серіал «Слуга народу».

Надихнувшись такою енергією, інші гості теж долучилися до боротьби проти політичних репресій.

Ігор Лапін теоретизував, що правоохоронці хочуть обшукати дім Порошенка, і описував одержимість шостого президента президента п’ятим.

Інна Совсун хотіла, аби так само наполегливо розслідували справи Майдану та Катерини Гандзюк.

Микола Величкович розповідав, що, поки до Порошенка приїздять посли, Зеленський стріляє з лука.

І що Зеленський уже сам наговорив на кримінальну справу (мається увазі спілкування з головою «Укрексімбанку»).

Крім того, глядачам продемонстрували знущальний сюжет про ДБР і зачитали реакцію соцмереж, де всі, звісно ж, в цій підборці підтримують Порошенка.

Руслан Бортник стверджував, що справа, у якій Порошенку намагалися зачитати підозру, юридично та політична слабка і навряд чи дискредитує п’ятого президента.

Зате вона проста й у ній можна призначити запобіжний захід, який посадить Порошенка «під ковпак».

Ірина Верещук цікавилися в Іллі Новікова, навіщо захист політика влаштовує перфоманси.

Адвокат пояснив, що елемент шоу важливий, аби не допустити, щоб суди стали нудними та не важливими для суспільства, як у Росії.

Закінчився блок суперечкою між Іриною Верещук та групою підтримки Порошенка.

Узагалі «слуга народу» намагалася займати конструктивну позицію, розповідаючи, що влада частково стала заручницею обіцянки про «весну», а погано реформована система просто беззуба й у ній немає слідчих, які могли б вийти проти адвокатів на кшталт Новікова.

Помилку Верещук зробила, коли посміла нагадати про політичний тиск самого Порошенка на слідство, адже той прикривається статусом колишнього президента.

Після цього Матвій Ганапольський звинуватив нардепку у маніпуляціях («ви символ зараз нашої країни — шкереберть, так майстерно поставити з ніг на голову»).

Микола Величкович почав цитувати адвокатів, на що Верещук запропонувала вірити адвокатам та прокурорам однаково.

Потім Ганапольський, з посиланням на Артура Герасимова, нагадав про незареєстровані автівки стеження, на що Верещук запитала, наскільки можна вірити Герасимову в цій справі? В кінці кінців ведучий заявив, що в них постійна проблема зі «слугами народу», нагадав про досвід минулого тижня, коли членкиня партії покинула програму, і вирішив, що «є межа клювання гості».

Ага, бажано десь до початку «клювання».

Матвій Ганапольський тренується гіпнотизувати сторону звинувачення Порошенка.

Друга частина програми, за всіма ознаками, мала стати не менш маніпулятивною, але значно більш нудною.

У студії пожартувати про документальний фільм уряду про уряд і вирішили обговорити 100 днів Кабміну Шмигаля.

У цьому блоці Матвій Ганапольський вирішив увімкнути модерацію, а до центрального мікрофону запросили Тимофія Милованова.

Неймовірно, але факт, далі на глядачів чекало цікаве та якісне обговорення.

Наприклад, ексміністр заявив, що діяючий уряд критикувати не чесно, адже майже всю свою каденцію він боровся з коронавірусом.

І тим паче його не треба відправляти у відставку.

За словами Милованова, у цьому якраз полягає проблема української політики: ми ніколи не доводимо реформи до кінця, а всі наступники, як тепер і Зеленський, спеціально не хочуть продовжувати дії попередників.

На думку ексчиновника, Україні треба знайти компроміс між лідерством та системністю, щоб політики могли й продовжувати реформи й отримувати за це якісь політичні дивіденди.

Коли в Милованова запитали, чого при ньому впала економіка, Ганапольський одразу наголосив, що це не звіт і що не треба зміщувати тему програми.

Аналогічно ведучий відреагував, коли Ірина Верещук поцікавилися в ексімністра якимись документами, які той свого часу не підписав.

Колишній чиновник відповів на обидва запитання, розповівши як про помилки, так і про перемоги.

Але дискусія у студії не скотилася до з’ясовування, хто чого досяг та хто де облажався.

Крім того, Милованов прокоментував програму з МВФ (вона нестандартна, імовірно, фонд нам не довіряє) і слова Зеленського в інтерв’ю «Українській правді» про фейсбук-міністрів.

Милованов сказав, що в нього на посаді стало менше лайків і згадав, що після посту про «95 квартал» та Гонтареву мав розмову з Богданом та Зеленським.

Леонід Ємець казав, що звільняти чи не звільняти уряд вирішують не нардепи, а Зеленський.

А Руслан Бортник розповів, що в Україні знищений бюрократичний апарат, на якому буцімто і тримається держава.

Далі у студії показали сюжет про перших леді України.

Нагадали кілька скандалів Олени Зеленської і не згадали нічого сумнівного про Марину Порошенко.

Ні про призначення керівницею Культурного фонду, ні про зарядку на каналі Ахметова.

Інна Совсун із приводу законопроєкту про першу леді підмітила, що, приймаючи його, ми наче заперечуємо саму ідею того, що президентом України колись може стати жінка.

Чи що дружина президента захоче продовжити професійну кар’єру, а не виконувати «обов’язки першої леді».

Останньою темою шоу став другий відхід Вакарчука із Верховної Ради.

Ця подія дуже засмутила Матвія Ганапольського.

Він навіть сказав, що «Голос» нічим не гірший за «Європейську солідарність»! Водночас Ганапольський звинувачував «Голос» у неадекватній публічній стратегії, мовляв, під їхні ідеали немає народу і вони не потраплять у наступну Верховну Раду.

Що для ведучого, за його словами, «особисто погано», адже тоді «Партія «Європейська солідарність» буде одна боротися з оцим всім адом».

Інна Совсун заперечувала слова модератора, мовляв, у «Голосу» росте рейтинг (після падіння), партія має сильні принципи й, узагалі, законотворчість ніколи не була сильною стороною Святослава Вакарчука.

Руслан Бортник вирішив, що Вакарчук вчинив із виборцями не чесно, адже сама партія називається «Голос».

І порадив політсилі виходити з тіні «Європейської солідарності» управо чи вліво на політичному спектрі.

На частині про Вакарчука у ведучого зламалася петличка.

Новий мікрофон додав +5 до атмосфери.

Завершили програму нарізкою з трьох негативних оцінок Зеленського від колишніх союзників (Андрія Богдана, Руслана Рябошапки, Олександра Данилюка).

Ганапольський похвалився, що міг би присвятити всю програму останнім оцінкам Богдана, але не став цього робити.

Наче попередні півтори години захисту Порошенка - це краще.

Співведуча Олена Курбанова сказала, що не пам’ятає подібну ворожнечу між людьми, які колись разом створювали команду.

Щоб не згадувати про Ющенка та Тимошенко, Курбанова може поговорити, наприклад, із Гройсманом.

Заперечуючи наш власний висновок минулого тижня, «Ехо України» може якісно обговорювати політику, коли хоче.

І, виявляється, це не так складно, достатньо просто балансу думок та нормальної модерації.

Сподіваємося, Прямому самому сподобався такий підхід.