Путін не боїться виставити себе посміховиськом

Путін вкотре осоромив своїх недругів.

Цього разу тих, хто вважав, що він не зможе написати обіцяну статтю про Другу світову.

А він написав.

Пацан сказав - пацан зробив.

Стаття вийшла 18 червня в журналі The National Interest.

Автор - Vladimir Putin.

І розміщена фотографія людини, схожої на президента РФ.

Так що будемо вважати, що це, дійсно, стаття Путіна, пише журналіст Ігор Яковенко.

Жанр цього твору можна визначити як щось середнє між дуже популярним видом фантастики, в якому створюється альтернативна історична реальність, і фолк-хісторією, тобто лжеісторією, яка претендує на науковість і при цьому спростовує визнані історичні факти.

У першому випадку Володимир Путін вступає в конкуренцію з письменниками Робертом Асприном і Робертом Шеклі, у другому - прагне затьмарити славу академіка Фоменка.

На початку своєї праці Путін пише, що він "вважав своїм обов'язком виступити зі статтею про Другу світову та Велику Вітчизняну війни".

Можна вважати цю фразу паролем, який відкриває сенс всього твору.

Путін переконаний, що це дві різні війни.

У тій альтернативній історії Великої Вітчизняної війни, яку написав Путін, Радянський Союз не був де-факто учасником Другої світової на боці Третього рейху, коли напав, за попередньою змовою з Німеччиною на Польщу.

В альтернативній історії Путіна не було спільного параду в Бресті 22 вересня 1939 року, коли Вермахт і РККА своїми братніми обіймами відзначили спільне знищення Польщі та станцювали на кістках цієї держави.

Природно, в альтернативній історії Путіна не існує Катинського розстрілу і маси інших військових злочинів Радянського Союзу.

А ось як в альтернативній історії Путіна виглядає окупація країн Балтії: "Восени 1939 року, вирішуючи свої військово-стратегічні, оборонні завдання, Радянський Союз почав процес інкорпорації Латвії, Литви та Естонії.

Їх вступ в СРСР було реалізовано на договірній основі, за згодою обраної влади.

Це відповідало нормам міжнародного і державного права того часу".

Кінець цитати.

У путінській фолк-хісторії нічого не сказано про масове введення радянських військ в країни Балтії в червні 1940-го, про те як литовський президент Антанас Сметона, який намагався організувати опір радянським окупантам, був змушений тікати з країни, а його колеги, латвійський президент Карлос Улманіс і глава Естонії Костянтин Пятс, які вирішили домовитися з совєтами, були репресовані.

Ні слова в путінській "історії" про "вибори" 14 липня, на яких литовцям, латишам і естонцям запропонували голосувати тільки за прорадянські блоки.

Ну, і природно, ні слова про масові репресії, якими супроводжувалася радянізація країн Балтії, як і інших окупованих Радянським Союзом європейських країн.

Очевидні паралелі між сталінською окупацією країн Балтії та путінською окупацією Криму і Донбасу.

І в тому і в іншому випадку все "відповідно до норм міжнародного права".

Ну, а те, що "згоди обраної влади" досягнули під дулами автоматів і шляхом заміни цієї влади на своїх холуїв, то по-перше, "нас там не було", а по-друге, "всі так роблять".

Перерахування всіх міфів путінської лжеісторії потребує дещо іншого формату і може втомити читача.

Важливіше зафіксувати цілі чергової путінської брехні.

Їх декілька.

Перша - провести паралель між тією війною і сучасними війнами, які веде путінський режим, в Україні і в Сирії.

Спробувати якось перенести ту славу очищення світу від фашизму, яку, безсумнівно, разом з іншими членами антигітлерівської коаліції несли на собі радянські війська, - на нинішні війська російського агресора.

Друга мета - підвести "теоретичну" базу під свою давню і частково протухнулу ідею - зібрати окремо глав п'ятірки ядерних держав, влаштувавши щось на кшталт "Ялти-2", на якій зайнятися переділом глобуса.

Ніяких шансів на досягнення цих цілей у Путіна немає.

Єдиний майже гарантований результат путінської "історичної" творчості - включення в екзаменаційні білети по історії пари-трійки питань з даного твору.

Студентів, звичайно, шкода.

Але як спосіб підсилити огиду до режиму може спрацювати...

Напрошуються мимовільні аналогії з брежнєвською трилогією: "Мала земля", "Відродження", "Цілина".

Порівняння, прямо скажемо, не на користь Путіна.

По-перше, розмах.

У Брежнєва загальний початковий тираж - 45 мільйонів примірників.

Тираж The National Interest - всього кілька тисяч, а російською мовою, як з гордістю повідомляє "Российская газета" опус Путіна розійшовся тиражем 105 тисяч примірників.

Загалом, сльози, в порівнянні з брежнєвськими десятками мільйонів.

Ну і "літературні негри" у Брежнєва були явно крутішими.

Трилогію за генсека писали Анатолій Аграновський, Аркадій Сахнін і Олександр Мурзін - в той час провідні майстри пропагандистського жанру.

Невідомий "історичний негр" Путіна їм явно не варт і нігтя...

Після виходу брежнєвської трилогії над генсеком сміялася вся країна.

Оскільки Путін спочатку опублікував свій твір англійською, над ним буде сміятися увесь світ.