"Жінка, яка не мовчить": Колишня полонена підірвалася на розтяжці на власному подвір'ї

Сьогодні, 20 червня, колишня полонена проросійських бойовиків українка Валентина Бучок підірвалася на розтяжці біля свого будинку в селі Іванопілля Донецької області.

Це вже не перший замах на її життя уже на волі, пише Канал 24.

Працівниця "Червоного хреста України" Тетяна Борисенко повідомила, що Бучок зараз у лікарні з численними осколковими пораненнями.

За словами Борисенко, жінка підірвалася на розтяжці, яку "встановили невідомі".

"Жінка, яка була в полоні більше року, яку зняли в фільмі "Ізоляція", яка не мовчить, яка говорить правду, зараз в лікарні", – додала працівниця "Червоного хреста України".

Наразі на місці інциденту працюють кінологи та вибухотехніки, повідомила пресслужба МВС у твітері.

Валентину Бучок є свідком у справах про злочини так званої "ДНР".

Жінка також судиться з корпорацією ДТЕК, в якій вона раніше працювала, перевіряючи показання електролічильників на непідконтрольній території Донецької області.

Бучок викрали окупанти під час виконання робочих обов’язків, але згодом її звільнили.

У жовтні 2019 двір біля її будинку підкинули гранату, винні досі не знайдені.

Валентина Бучок — одна з тих цивільних, яких звільнили за обміном наприкінці минулого року.

Жінка отримала суворий вирок у суді так званої ДНР, — 17 років ув’язнення за шпигунство на користь «іноземної ворожої держави».

На запитання про те, як вона потрапила у полон, жінка відповідає:.

"Це закономірно, я вважаю.

Бо язик за зубами не вміла тримати.

Ось побачила, як в одному з районів Донецька окупанти наводять «Гради» для обстрілу іншого, і почала на роботі вести агітацію, щоб вони, дурні, не велися на фейкові заяви бойовиків.

Але взяли мене на вулиці, коли я йшла на завдання по роботі.

Я мала карту, бо так простіше шукати потрібну адресу.

Ось ця карта й стала для мене фатальною: якийсь чоловік, побачивши, що я придивляюся до таблички з номером будинку, схопив мене за руку й викликав так звану міліцію.

Мене привезли у Ворошиловське РВВС, де роздягали, обшукували та принижували, називаючи ахметовським шпигуном.

Потім покликали «мгбістів», які довго роздивлялися мій телефон.

Але там містилося дуже мало контактів, бо то був новий апарат, куди я ще не встигла внести всі номери.

Це їх дуже насторожило, сказали, це точно телефон агента СБУ! У гаманці знайшли тільки гривні та дрібні долари, а російських грошей не було.

Ну це вкупі з картою і склалося в картину агента ворожої держави.

Мені натягли на голову пакет і повезли в «МГБ».

Там кілька годин поспіль, не знімаючи пакета, без води та можливості сходити в туалет, вибивали зізнання про те, що я вбила Моторолу.

Я була вдягнена дуже тепло, бо по роботі доводиться цілими днями бути на морозі, а в кімнаті +25.

Тож мало не непритомніла від задухи, було дуже важко.

Я пам’ятаю, що казала: «Підпишу що завгодно, тільки внесіть мене в списки на обмін».

А потім мене відвезли в таємну тюрму «МГБ», яку зробили в приміщенні колишнього фонду «Ізоляція».

Там будівлю заводоуправління переформували у в’язницю.