Financial Times: Путін не може собі дозволити ще 15 років “війни” з Заходом

Financial Times: Путін не може собі дозволити ще 15 років “війни” з Заходом.

25/06/2020 - 21:24.

Володимир Путін пропонує росіянам дати йому можливість ще 15 років обіймати посаду президента.

Він може витратити цей час на те, щоб і далі махати кулаком в бік Заходу.

Але з іншого боку він може скинути павутину Холодної війни й визнати виклик для російської влади, яка надходить від його друзів і союзників у Китаї.

Про це пише Financial Times, додаючи, що до цього часу зовнішня політика Путіна була більше тактичною, ніж стратегічною.

Її метою було підтримувати враження.

Насправді ж російський президент очолює країну, яка занепадає, але не хоче поступатися своїм місцем за столом у вирішенні глобальних питань.

В цьому немає нічого нового.

Прем’єр-міністри Великої Британії теж у свій час чіплялися за ідею, що їхня країна належить до “Великої трійки” в той же час, коли імперія розпадалася.

Однак, в якийсь момент ця цю претензію стало неможливо підтримувати.

Путін збудував свої позиції вдома на обіцянці відновити російський престиж за кордоном.

Перш за все, він зажадав визнання того, що РФ нібито рівня США.

Найбільше його образив випад з боку президента Барака Обами, який заявив, що Росія скотилася до ролі “регіональної сили”.

Кремль відповів тим, що приніс в жертву свої стратегічні інтереси заради створення враження.

Неймовірно високою ціною стало прийняття ролі молодшого партнера у відносинах з Пекіном.

Цього тижня Кремль проігнорував пандемію коронавірусу, щоб провести парад, приурочений до 75-ї річниці перемоги СРСР над нацистами в 1945 році.

Після демонстрації національної військової сили на головній площі Москви країну через кілька днів чекає голосування про внесення змін до конституції, які дозволять Путіну лишатися в Кремлі з 2036 року.

Результат цього референдуму, як і у випадку всіх голосувань в Росії, наперед визначений.

Але гарантована перемога Путіна нічого не говорить про майбутню траєкторію Росії.

Російський президент витратив перші два десятиліття свого правління на шумну боротьбу з Заходом.

Його погляди на світ були сформовані Холодною війною й уявним приниженням СРСР.

В його уяві НАТО на чолі зі США – досі ворог.

А мета Кремля – здобути повагу у Вашингтоні, яку він мав до падіння Берлінської стіни.

Тим часом, економічна і стратегічна реальності рухалися в протилежному напрямку.

Пандемія COVID-19 сильно вдарила по Росії, так само як і глобальний економічний спад.

“Обвал цін на нафту позбавив режим економічної гнучкості й можливостей для фінансування своїх авантюр за кордоном.

Реваншизм Путіна в Україні й його опортуністичні вторгнення в Сирію й Лівію стали не по кишені”, – йдеться в статті.

Оцінюючи номінальний дохід країни, Світовий банк віддає Росії 11 місце у світі, ставлячи її нижче Італії, Канади й Бразилії.

Російська сила зараз спирається виключно на її ядерний арсенал й бажання Путіна використовувати технологічні й військові можливості для дестабілізації тих, кого він вважає суперниками.

Російський президент, звісно ж, може робити ставку на перемогу Дональда Трампа на цьогорічних виборах в США.

Серед багатьох тривожних викриттів щодо Білого дому, які зробив нещодавно колишній радник американського президента Джон Болтон, одне говорить про глибоке презирство нинішнього лідера США до європейських союзників.

Тож Путін, напевне, думає, що ще один термін Трампа зруйнує НАТО зсередини.

Видання пише, що хоч потенційний другий президентський термін Трампа може бути сильно руйнівним для альянсу, Путін все ж видає бажане за дійсне.

Не залежно від результату американських виборів у листопаді, НАТО зможе пережити цього президента.

Лідер у Москві зі стратегічним мисленням повинен подумати над іншим питанням: чому Росія досі дивиться на альянс як на загрозу? Путіну краще звернути увагу на все більш напористу зовнішню політику лідера Китаю Си Цзиньпіна.

На певному рівні, нинішня китайсько-російська вісь здається цілком виправданою.

Обидві країни відкидають розроблений Америкою післявоєнний світовий порядок й відкидають принципи системи на основі правил, закріплені в західних цінностях.

Москва і Пекін віддають перевагу Вестфальському порядку, згідно з яким сильні ділять світ на сфери впливу.

З точки зору Си Цзиньпіна, вигоди очевидні.

Москва пропонує гарантовані поставки нафти й газу для підтримки зростання китайської економіки.

Відносини забезпечують стратегічне заспокоєння в той час, коли Пекін кидає виклик американській морський гегемонії у західній частині Тихого океану.

В довгостроковій перспективі безлюдний російський Сибір дає можливість для економічної експансії.

Агресія Путіна в Україні й на Близькому Сході – це теж подарунок для Пекіна, тому що ці авантюри відвертають увагу США від китайського експансіонізму в східній Азії.

Користь для Росії від такого нерівного партнерства не настільки очевидна.

Так, у Путіна з’явився товариш, з яким разом можна засуджувати західний лібералізм.

Але за це йому доводиться мовчки спостерігати, як китайський “Єдиний пояс” викорінює російський вплив у центральній Азії.

А плани Си Цзиньпіна відкрити маршрут в Європу через Північне море загрожує знищенням російських інтересів в Арктиці.

Розбудова китайського впливу в Східній й Центральній Європі створює перспективу стратегічного оточення Росії.

Путін – продукт радянського КДБ.

Можливо, йому вже запізно боротися з власною ностальгією.

Але як лідеру, який планує триматися за владу ще 15 років, час зробити певні стратегічні оцінки.