Спецслужба, яка поплатилась за допомогу Москві: моторошні факти про окупацію Угорщини

Однак навіть такий хаос дав угорцям надію на нове, мирне життя. Принаймні, вони так думали. Тоді червоноармійців вихваляли, як визволителів. Але падіння нацизму в країні швидко стало плацдармом для бурхливого охоплення комунізмом. Поки роздроблена і розбита Угорщина оговтувалася від втрат, "червоні" швидко почали перетворювати її на свій сателіт. Так почалося становлення комунізму в Будапешті. Про це йдеться в новому випуску програми "Спецслужби" на 24 каналі. 

Як і у всіх інших в "тиху" окупованих країнах, комуністи почали встановлювати свої порядки. Практично на всіх вулицях були спеціальні люди, які функціонували як рупори компартії – розповідали про світлі сторони і перспективи комуністичного режиму, вербували людей. Так вони готувалися до майбутніх виборів. 

Діяльність спецури AVO

Допомогу в цьому активно надавала угорська спецура AVO. Дехто із людей (переважно інтелектуали та Будапештський бомонд) знали, що на них чекатиме, якщо до влади прийде московський режим. Зрозуміло, що саме такими людьми насамперед займалася агентура – їм швидко прикривали рот.

"Всюди довкола мене лунала комуністична пропагандистська машина розповідаючи про те, як комунізм возвеличить усіх нас. В школі ми вчили російську, ходили на різні гуртки і ставали піонерами. Я тоді був малий і не знав, що таке пропаганда. Мама пояснила мені, що не всі слова можуть бути правдивими, тоді я почав слухати обережно", – пригадав угорець Мет Чакузі.

Після війни в Угорщині провели демократичні вибори. Та навіть машина пропаганди не допомогла комуністам отримати першість у парламенті. Вони набрали всього лише 17% голосів. Такої кількості було катастрофічно мало, аби загарбати владу і створити однопартійну систему управління.

Комунізм здавався недосяжною метою при такому сценарію. Хоча в Москві просто так здаватися наміру не мали і таки придумали, як отримати голоси людей. По-перше, вони вирішили скооперуватися із іншими партіями, діючи в коаліції. По-друге, реформувати спецслужбу.

Створення AVH та уряд Матьяша Ракоші

У Москві вважали що попередня спецслужба AVO не справилася зі своїм завданням по вербуванню людей та ліквідації критиків. Тому в Угорщині з'явилося нове відомство – AVH. Воно стало наступником попереднього органу, але вже повністю підконтрольне Москві та партії.

17% швидко почали рости із кожним днем. Все більше людей піддавались вербуванню комуністів. Все менше опозиціонерів критикували комунізм. Все просто – Москва поставила в Угорщині свою людину – Матьяша Ракоші. Той, руками агентів фізично прибирав незгідних із ним людей. Когось відправляли у концтабори, когось кидали на довічне за ґрати, а когось розстрілювали разом із родиною (аби потім не було ні свідків, ні тем для обговорення, які можуть призвести до повстання).

Матьяш Ракоші / Фото Вікіпедія

"Як і більшість людей у нашій країні, ми боялися бути викраденими вночі агентами спецслужби. Цей страх багатьох довів до самогубства. У той час агенти стратили більше ніж 2 тисячі людей. Я особисто ненавидів Ракоші і Радянський Союз. Замість того, щоб дати людям нормальне життя, вони тільки сіяли зерна повстання", – зазначив угорець Мет Чакузі.

Створення Угорської Народної Республіки

У серпні 1949 року Угорщина перетворилася в УНР – Угорську Народну Республіку. Каральна рука комуністичної партії не щадила практично нікого. Більшість затриманих були "козлами відпущення": невинних затримували та під тиском і катуваннями, вибивали із них зізнання. Коли когось убивали чи кидали за ґрати, діяльність спецслужб AVH прикривали схвальними статтями про досягнення Союзу в газетах чи на радіо.

"Якщо наприклад ваш сусід недолюблює вас, чи може йому не подобається ваш кіт, він міг запросто написати на вас заяву до секретної поліції. Він, нібито чув, що ви слухали "Радіо Свобода", чи "Голос Америки". Цього би вистачило, аби вам заборонили покидати країну, можливо навіть вільно навчатися і так далі. На вас би накладали різноманітні санкції, і ви ніколи би не дізналися, що саме ви зробили не так", – сказав соціальний психолог Джозеф Форгас.

Репресії та арешти опозиціонерів

Опозиціонерів і дисидентів відправляли у концтабори. Умови там були жахливі: люди помирали від катувань, відсутності їжі, антисанітарії та примусової роботи, яка практично ніколи не закінчувалася. Агенти AVH репресували 650 тисяч угорців, 400 тисяч опинилися за ґратами. Серед цивільних навіть існував жарт, що угорське суспільство ділиться на 3 категорії: ті хто вже ув'язнений, ті хто очікують на ув'язнення і ті що вже відсиділи.

Окрім тотального збору інформації, агенти AVH стежили за тим, щоб кожен угорець працював на благо країни і комунізму. Жінки і чоловіки в рівних умовах працювали на заводах, фермах і фабриках. Тих, хто відмовлявся працювати відправляли у концтабори, для них там швидко знаходилася робота. Тому вибору в людей особливого не було: або працювати за копійки, або відправлятися у "заслання".

"Дохід дуже падав. Заробити гроші стало тяжко. Купити той же зимовий кожух стало практично неможливо. Цілій родині доводилося працювати разом, щоб купити один кожух на сім'ю. А коли вони його купували, то працювати знову, щоб купити кожух іншому члену родини", – пригадав токарний оператор Денес Сегеді.

Найзапекліші вороги комунізму – журналісти

Серед найзапекліших ворогів комунізму були журналісти. Ось це – Едіт Бон, угорська журналістка, яка працювала на британське видання Daily Worker. У 1949 році вона приїхала у Будапешт по роботі. Однак її швидко арештували і без суду чи попереднього утримання, звинуватили у шпигунстві на користь Британії і кинули за ґрати з терміном довічне.

Едіт Боне / Скриншот з відео

Едіт утримували в камері-одиночці, без права відвідування гостей і виходу на вулицю. Це означало, що вона померла би у 4 стінах. Точніше, спочатку зійшла би з розуму, а вже потім померла. Щоб такого не сталося, вона згадувала вірші, сюжети, книги, робила різні розумові вправи на геометрію і лінгвістику. Кілька тижнів із ниток рішників вона плела мотузку, якою витягла залізну скобу із дверей. Заточила її об бетонну підлогу і пробила невеличку дірку в дверях щоб спостерігати за рухом у коридорі. Це допомогло тримати розум в тонусі. Її випустили із в'язниці у 1956 році в останні дні революції. Ті дні за ґратами вона згадувала із сумом на очах.

"Я не думаю, що угорці силою зможуть протистояти проти міці, якою володіють росіяни. Але я й не вірю що уряд, який є лише агентом іноземного окупанта, може керувати країною проти волі 98% її населення", – розповіла журналістка Едіт Бон.

Смерть Сталіна і відставка Ракоші

У березні 1953 року помер Сталін – уособлення страху і терору в соціалістичних країнах. Режим в Угорщині трохи ослаб. Адже жорстка рука Кремля карала непокірних тільки за наказом Віссаріоновича. В людей з'явилася надія на нормальне життя: без страху бути арештованим чи розстріляним.

На певний час і справді стало легше. 1953 року уряд тирана Матьяша Ракоші відсторонили і на його місце прийшов Імре Надь. Він не те що послабив хват, а й повернув життя людей більше до демократії. Наприклад, у концтаборах покращилися умови, люди перестали масово там помирати. Спецслужби уже не кидалися на першого зустрічного, який слухав "Голос Америки" чи "Радіо Свободу". Він потрохи перетворював комунізм на привабливу ідеологію, що мала всі шанси на успіх.

Імре Надь / Фото Вікіпедія

У Москві боялися, що пом'якшення правил призведуть до втрати контролю людей в Угорщині. Відповідно, комуністичний режим у країні впаде. Тому Імре Надя швидко змістили із посту глави Угорщини.

До влади знову повернувся Матьяш Ракоші. Злість за свою відставку він показував на цивільних. Повний контроль за населенням перетворився у "тотальний". На вулицях стало небезпечно говорити. Всюди могли бути інформатори. А за донесення на сусіда, друга чи члена родини уряд і спецслужби щедро винагороджували. Живучи в бідності і повному страху перед комунізмом обирати не доводилося: міг здати сусіда – здавав. За це отримував гроші чи матеріальні блага.

Надія на нормалізацію життя згасла остаточно. Ракоші ні на хвилину не ослабляв хват. Його бажання тримати владу в руках обумовлювалося не тільки ідеєю комунізму, а й власними переконаннями. Йому подобався необмежений вплив і авторитет. Будь-які спроби людей висловити своє невдоволення і намагання звернути увагу урядової верхівки миттєво стикалися зі сталевою рукою секретної поліції AVH.

Угорська революція

23 жовтня 1956 року угорці все ж наважилися на протест. Точніше, студенти. Спочатку вони просто зібралися на мирний марш сформувавши документ із вимогами до уряду. В ньому було 16 пунктів:

• забезпечити свободу слова,
• дати людям право на протести,
• розформувати спецслужбу AVH;
• сформувати новий уряд, який очолить Імре Надь (той, хто намагався лібералізувати Угорщину);
• найголовніша вимога – росіян геть. Це гасло скандували десятки тисяч людей, що вийшли на протест.

В уряді такого свавілля і волевиявлення дозволити аж ніяк не могли, а тому на розгін відправили підрозділи AVH. Агентура і не збиралася "ізолювати" мирних протестувальників, вони одразу відкрили автоматний вогонь. Після того, як кількох демонстрантів розстріляли, люди почали озброюватися.

Так почалася революція в Угорщині. В Москві розуміли весь масштаб небезпеки, а тому відправили на допомогу загони Червоної армії і важку техніку: бронемашини і танкові дивізії. Протистояти такій техніці відкрито угорці не могли. Вони заманювали танки у вузькі вулички і закидували їх коктейлями Молотова.

Що ж до агентів, то протестувальники відловлювали їх і жорстоко убивали: їх катували, забивали палицями або підвішували за ноги до дерев і стовпів. Демонстрантам вдалося убити щонайменше 30-х. Масові заворушення і сутички із радянськими військами тривали до 10 листопада. За той час загинули майже 700 червоноармійців і більше ніж 2,5 тисячі протестувальників.

Угорська революція / Фото AFP

На відміну від більшості історій, ця не має щасливого закінчення. Угорцям не вдалося добитися результату. Радянські військові придушили повстання.

Імре Надя арештували і повісили. Його спільників і найближчих соратників спіткала така ж доля. 26 тисяч людей відправили на лаву підсудних, 22 тисячі закинули у тюрми, 350 стратили, а 200 тисяч покинули країну як біженці. Угорщина продовжила жити під комунізмом аж до 1989 року. Коли в країні почалася "Осінь народів", але це вже зовсім інша історія.