Довгі тіні наступають і… виграють

Якщо карлики кидають довгі тіні, то це означає, що ми живемо в епоху сутінок.

Станіслав Єжи Лєц.

На щастя, останніми роками ми могли (та чи досі можемо?) говорити про наше кіно, хоч і з великими застереженнями: «процес пішов».

Не ренесанс, звісно, як поспішила преса це назвати, а повільне виповзання з чорної діри.

З’явилися молоді талановиті люди, їх не так багато, але саме вони задають тон.

Та потрібно створити механізм, який не дозволить новій владі, що змінюється кожні п’ять років, повертати вітчизняне кіно у ту саму чорну діру.

Нещодавно Сергію Буковському (відомий режисер-документаліст.

— Ред.) довелося брати участь у програмі «Свобода слова» на ICTV (не плутати із шоу Шустера).

Головним доповідачем і відповідачем був щойно призначений міністр культури Олександр Ткаченко.

На запитання Сергія про долю українського кіно й нового очільника галузі він відповів: будемо вести діалог.

Де? Коли? З ким? Спробую його почати, окресливши кілька проблем.

Суть конкурсів Держкіно.

Усі правила, нормативно-правові акти відомства, яке повинно турбуватися про підтримку кіно, ростуть із далеких радянських часів.

Можливо, там залишались якісь слушні речі, але вони були впроваджені для державних кіностудій.

Чому ж досі — майже тридцять років потому — ми намагаємося у старе лекало «впихнути» новий зміст?.

Конкурси Держкіно поділені за номерами — окремо ігрові, окремо документальні (молодший брат?)… Дебюти — в ігрових є, а де документальні дебюти? Немає? Не зазначено в документах? Чого вартий розподіл на патріотичні, про війну, високохудожні? З цього випливає: високохудожні — то не є патріотичні? Чи про війну не патріотичні? Маячня якась… Окремо — «ігрові повнометражні фільми художньої та культурної значущості».

Хто із професійних режисерів дасть гарантію, що зніме «геніальний фільм»? Навіть якщо попередній мав фестивальні відзнаки, прихильно зустрінутий критикою, гладачами….

Хто оцінює? Створили якісь багатоступеневі комісїї, ради, громадських наглядачів etc.

Хто ці люди, які їхні творчі біографії, який бекґраунд? Щоразу — новий сет експертів, імена яких виймають із барабана, як у старій грі спортлото.

Ми із Сергієм Буковським намагались отримати перелік експертів, надіслали запит у Держкіно.

Чекали довго, нарешті відповідь — про експертів ігрового конкурсу.

Для інших «жанрів» — поки що немає.

Закінчиться термін подачі проєктів, тоді нам пообіцяли оголосити, хто їх судититме.

А якщо я не довіряю тим, хто буде експертом і не хочу віддавати свою роботу на їхній суд?..

Відповідь Держкіно підписано щойно призначеною очільницею.

«Відповідно до частини першої статті 14 Закону поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб’єкта персональних даних..

Зважаючи на викладене повідомляємо.

Оскільки згоду на передачу своїх персональних даних запитувані вами експерти Держкіно, як володільцю інформації, не надавали, тому надання запитуваної вами інформаціі щодо біографічних даних призведе до порушення Держкіно Закону України “Про захист персональних даних”...».

По-перше, я не запитувала дані про склад сім’ї, медичну карту чи домашню адресу.

По-друге, навіть якщо на заправці або в магазині ти оформлюєш карту знижки, ти зазначаєш основні дані й погоджуєшся на їхню обробку.

То чому ж персони — публічні люді, так? — не дають згоди на те, щоб оприлюднити їхню освіту? Мені важливо знати, хто оцінюватиме мою й моїх колег роботу: фізик-ядерник, лікар-онколог, фінансист...

До речі, минулий конкурс документалістів оцінював, наприклад (цитата): «інженер-конструктор, який приймав (лінгвіст, очевидно) активну участь у наукових дослідженнях щодо наукових розробок автоматизованих систем управління державного рівня для Комітету охорони праці багаторівневої системи підготовки кадрів Міненерго України», а також має «низку наукових розробок та публікацій “Концепция подготовки кадров для Минтопэнерго России”»...

Серед семи експертів минулого конкурсу лише двох я знайшла в інтернеті, інші публічні персони були таємницею.

Що з нашими студіями? Нині комісія Верховної Ради виїхала на «місця», щоб оцінити масштаб розрухи.

Знаменитий на весь світ колишній «Київнаукфільм» у процесі приватизації.

Те саме з «Укркінохронікою».

Припускаю, що комісія шукає порушення для скасування попередньої приватизації, щоби віддати такі «солодкі місця» своїм, новим слугам народу.

Власне, це зветься перерозподілом власності, чи не так?.

Заступник голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Павло Сушко після відвідин документальної студії виставив у фейсбуку для загалу жахливі фото заржавілих коробок із плівкою й написав, що це загинули заборонені фільми, яких тепер так ніхто й не побачить.

Жоден професіонал, хто працював із кіноплівкою, не повірить у таку заяву.

Якби в комісії, яка приходила «перевіряти», були професіонали, вони би підтвердили, що на «Укркінохроніці» завжди у дворі було приміщення, де зберігалися залишки плівки після монтажу, браковані копії тощо.

Ці кіноматеріали «здавали на срібло», везли в Шостку на фабрику кіноплівки «Свема».

На цьому складі, де суворий контроль та облік вела тьотя Тося, не могло бути ніяких заборонених фільмів.

Такі або ховали в архівах на особливих полицях, або взагалі «змивали», тобто фільм зникав назавжди.

А 1200 коробок із плівкою вивіз зі студійного сейфу не так давно Владислав Берковський (директор Державного архіву кінофотофонодокументів ім.

Усіх їх узято на облік і залишено на збереження в архіві.

Про це я написала в коментарі Павлові Сушку.

І про те, що вони з колегами, як і їхні попередники, призначали керівниками студій непрофесіоналів, які погоджувалися виконувати будь-які розпорядження, в тому числі й віддавати в приватизацію кому потрібно.

Як думаєте, скільки часу простояв мій допис «в ефірі»? Менше 5 хвилин.

Павло Сушко його скасував і мене «забанив».

Щоправда, обізвалась Євгенія Кравчук, заступниця голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, з якою ми знайомі з часів роботи над двома нашими фільмами: «Назви своє ім'я» (Євгенія розшифровувала свідчення з архіву ШОА і знімалась у фільмі) й «Живі» (вона була асистенткою й допомогала збирати матеріали, її ім'я стоїть і в авторській групі).

Євгенія сказала, що Павло Сушко надто емоційний.

На мій погляд, депутатові українського парламенту, який отримує зарплатню від таких, як я, платників податків, варто вдумливо і чемно відповідати на зауваження, а не закриватися від них.

Хто очолює Держкіно? Головою відомства призначили людину, яка де тільки не працювала: і в податковій, й екологією опікувалась, аж доки не стала директоркою кінотеатру у Запоріжжі.

Отут і пощастило співпрацею з 95-м кварталом: отримала посаду.

На моє переконання, на чолі такого державного закладу, як Держкіно України, має стояти не менеджер, економіст чи продюсер, а ідеолог.

Людина, яка формує політику в цій галузі, відповідає перед собою, а потім і перед нами за все, що відбувається в кінематографі.

Людина, яка не буде боятися втратити своє крісло, зможе сперечатися з високопосадовцями, приймати рішення самостійно, а не з огляду, що скажуть вищі інституції.

Людина, яка зможе зробити українське кіно й індустрію сильною та знаною у світі.

Чи, може, взагалі скасувати інституцію Держкіно, як таку? І знайти нову модель, вони є в наших сусідів: поляків, чехів...

А поки що — довгі тіні наступають..

і виграють.

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа».

Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.