Як Медведчук вирощує Шарія

Ім’я Анатолія Шарія в українському медіапросторі давно стало узагальненим.

Тюремний жаргон, відверте підігрування Росії та рівень нахабства, можливий лише для того, хто вже втік від кримінального переслідування за кордон, зробили із Шарія обличчя антиукраїнського блогінгу.

Про його маніпуляції щодо подій в Україні ви можете почитати тут, про расизм — тут, про сумнівне фінансування — тут, про ботів та накрутки — тут, про 40 % глядачів із Росії — тут.

Дуже довго все це лишалося проблемою виключно аудиторії Шарія, аж поки у 2019 році іменна політсила блогера не вирішила піти на парламентські вибори.

Із першого разу віртуальній партії вдалося набрати 2,2 % голосів: більше, ніж, зокрема, «Свободі», «Самопомочі» та «Громадянській позиції».

Але все одно недостатньо, щоби потрапити в парламент.

Виявилося, що боти та громадяни Росії все ж не можуть голосувати за вас на українських виборах.

Крім того, не виключено, що проти Шарія зіграла злий жарт його підтримка Олександра Вілкула на виборах президента напередодні.

Мало того, що виборцям довелося обирати між схожими партіями, так ще й сам ексрегіонал виявився лузером, співпраця з яким нічого не дала.

Тож Шарій вирішив змінити патрона й восени провів трансфер під крило Віктора Медведчука.

24 жовтня минулого року вийшов перший випуск щотижневої програми Шарія на «112».

25 жовтня з’явилося перше відео з іменної підбірки блогера на ZIK.

Наразі в останній вже більше сотні роликів, і це далеко не всі появи Шарія на каналі.

Не вистачає, наприклад, двадцятихвилинного фрагмента ефіру 24 червня.

Підтримав пропагандиста і News.

One: лише в червні з ним вийшло щонайменше сім інтерв’ю на 40+ хвилин: один, два, три, чотири, п’ять, шість, сім.

Це вже не кажучи про включення під час токшоу.

Окремо варто зазначити, що, за старою традицією «ОПЗЖ», новий неофіційний член партії раніше жорстко критикував майбутніх союзників.

На сайті партії Шарія досі є ціла підбірка відео на цю тему.

Там є і про роботу Медведчука на Порошенка.

Того самого Медведчука, який зараз називає Шарія ідеологічним союзником.

І величезне відео про Олега Волошина.

Того самого, якому зараз Шарій мило пише про свої зв’язки у кримінальному світі.

Отут є допис Шарія про «мумию Медведчука».

А ось розповідь про те, що Бойко, Льовочкін та Медведчук працюють лише на себе й не бажають іншим людям добра.

У цьому ж відео Шарій жаліється, як прокуратура часів Порошенка відмазувала Юрія Бойка.

Хай там як, сьогодні все це позаду.

Тепер Анатолій Шарій отримує від «ОПЗЖ» повний пакет підтримки: сотні годин ефірного часу на найпопулярніших інформаційних каналах України, особливе ставлення ведучих, згадки про себе в інтерв’ю з політиками, розкрутку акцій та «політичних переслідувань» і навіть підігрування від другорядних членів «ОПЗЖ».

Справжній хлопчик.

Здається, що перше й головне завдання, яке наразі стоїть перед каналами Медведчука, — це легітимізувати Шарія як політичного діяча.

Щоб із розряду «блогера, який говорить про політику» він міг перейти на один рівень зі справжніми політиками.

Для цього проросійські ЗМІ, наприклад, дають Шарію коментувати практично всі актуальні теми в країні, навіть якщо він у них некомпетентний.

До далеко неповного переліку подій входять святкування 9 травня, коронавірус, голосування за програму уряду, призначення Микити Потураєва головою комітету з гуманітарної та інформаційної політики, відмова від депутатських повноважень Святослава Вакарчука, стосунки з МВФ, справа Порошенка, справа Стерненка, призначення міністра освіти, плівки Байдена — Порошенка, пресконференція Зеленського, біолабараторії в Україні, приєднання переселенців до перемовин у Мінську, призначення Саакашвілі, призначення Олександра Ткаченка міністром культури та інформполітики, законопроєкт про злодіїв у законі, скасування віз для іноземців тощо.

Усе, про що щодня говорять народні депутати.

Звісно, про все це пропагандист розповідає й на You.

Але, по-перше, на каналах Медведчука в нього зазвичай є інтерв’юер.

Тож Шарій зі статусу блогера автоматично переходить до набагато вищого статусу гостя, чиєю думкою хтось цікавиться.

По-друге, канали Медведчука мають набагато ширшу та строкатішу аудиторію.

Яка, знову ж, на відміну від ботів, ходить голосувати на вибори.

По-третє, в українців усе ще лишається особливе ставлення до телебачення й телевізійних токшоу.

Слова на екрані в дорогій студії звучать солідніше, ніж слова на фоні стіни.

Водночас канали Медведчука дарують Шарієві й повністю унікальні можливості.

Наприклад, фігурувати в колі політиків.

Шарій включається у студії по відео й може, не боячись відповіді, як завгодно принижувати та ображати опонентів.

У прямому ефірі доводити Ірині Верещук, одній із топових спікерок «Слуги народу», що влада співпрацює з «терористичною організацією» «Нацкорпус».

Вислуховувати, як інший член «Слуги народу» Євгеній Шевченко розхвалює активістів Шарія.

Коротше кажучи, бути частиною внутрішньої політичної дискусії в державі на рівні з нинішніми чиновниками.

Звісно, наразі блогера не долучають до спільних обговорень економіки, зовнішньої політики чи соціальних реформ.

Ці теми Шарій коментує в сольних епізодах.

Але й до місцевих виборів ще лишається більше трьох місяців.

Третій бонус від каналів Медведчука — це розкручування Шарія навіть за його відсутності.

Про блогера можуть поговорити не лише з Ганною Герман, а й із Дмитром Разумковим.

Це вже не кажучи про завжди готових Вадима Карасьова, Валентина Землянського, Олександра Лазарєва та інших подібних політичних коментаторів.

Таким чином персону Шарія штучно втягують у порядок денний.

Та виставляють його особистістю, яку обговорює голова Верховної Ради.

При цьому навіть не важливо, що кажуть політики, важливо, що Шарій легітимізується як учасник політичного процесу.

Хоча, з іншого боку, ображати пропагандиста їм усе ж не варто.

Ведучі його активно захищають.

Причому розмови про блогера канали Медведчука можуть підтримувати й без сторонніх партій.

Нардепи від «ОПЗЖ» рівня Рената Кузьміна, Олега Волошина чи Іллі Киви з радістю прокоментують тему наближеного блогера.

Тим паче, в них є ідеальна причина.

Жертва репресій.

З давніх-давен українським опозиціонерам відома технологія «політичного переслідування».

Якщо зробити вигляд, що влада протидіє саме тобі, то саме до тебе потягнеться опозиційний електорат.

Відомим політикам, на кшталт Петра Порошенка, це вдається доволі легко: і словесних цитат, і конкретних прикладів цілком вистачає для цілодобового мовлення Прямого каналу.

А от іншим, на кшталт блогера, потрібно дуже сильно постаратися.

І Шарій постарався.

План виглядає максимально простим: розізлити якихось націоналістів заявами про «відвойовану вулицю», побити ветерана в метро і чекати.

Довго чекати не довелося: вже 25 червня стався випадок — побиття представника партії Шарія, який блогер описав так: «"Нацкорпус" і Офіс Президента зважилися на вбивство».

Жорстоке побиття, підтримане масованим висвітленням на одразу трьох каналах, стало локомотивом для персони Анатолія Шарія.

Ідеальною темою, про яку можна поговорити з топовими політиками.

Щоб, наприклад, Ірина Верещук в ефірі News.

One визнала, що побитий поплічник Шарія нічим не гірший за Катерину Гандзюк.

А Дмитро Разумков порівняв ставлення до проросійського блогера з нетолерантністю до діючого президента під час виборів.

До речі, щодо президента.

Саме його Шарій обрав собі в «замовники» та вороги.

У телеграмі блогер називає Зеленського «вбивцею», на каналах Медведчука поки що обмежується «кров’ю на руках».

Також Шарій на телебаченні стверджує, що напади на його активістів курують в СБУ.

Що Зеленський уже став диктатором і кинув проти активістів «силовые отряды», чого «не было не при одном президенте».

(От «Беркут» зараз образився.) Крім того, пропагандист розповідав, що Зеленський возить із собою особисту команду вбивць.

Що Зеленський відправляє проти опонентів «ескадрони смерті».

Що проти шаріївців ведуть «гібридну терористичну війну».

І сакральне: це все конкурентна боротьба, нас хочуть закрити.

Подібна риторика — це ще одна технологія в арсеналі української опозиції.

Аби виставити себе крутішим, ніж ти є, оголоси про боротьбу із сильним суперником.

Тільки не треба захоплюватися, а то Сергій Каплін якось оголосив війну МВФ.

Подібними заявами Шарій намагається сказати: дивіться, мене боїться сам президент.

Влада готова на вбивства, аби впоратися зі мною, а отже я сильний та ефективний вибір.

Не вірите? Так Анна Герман розкаже вам, що сила Шарія може стати запобіжником від вуличних радикальних переворотів.

А на сайті партії блогера ви знайдете цілий розділ про те, як Шарій уже здолав Порошенка.

Корисний ідіот.

Якщо на цьому все завершиться, в українців, можливо, й немає особливих причин хвилюватися.

У колишніх регіоналів під вибори постійно атакують офіси / канали / мітинги.

Що ж поробиш, погана фантазія.

Крім того, вся ця шарійщина може бути просто технічним проектом «ОПЗЖ».

Але, можливо, все гірше.

Юрій Бутусов стверджує, що мета руху шаріївців «изображать для российских медиа и русскоязычного интернета картинку "как страшно жить в Украине", и что якобы есть какая-то "антиукраинская Украина"».

«Еспресо» пише аж про розпалювання громадянської війни.

А російські ЗМІ поки розповідають про вуличну війну в Україні.

Канали Медведчука тим часом 3 липня почали розвивати тему «збройного нападу» на «ОПЗЖ».

«На улицах наших городов людей начали казнить.

И казнить публично.

Хорошо вооруженные террористические банды националистов под крики и возгласы "Слава Украине!"», — розповідав на News.

One Ілля Кива.

Словом, навіть якщо Шарій справді хоче всього лише провести побільше людей у Верховну Раду, його методи сприяють радикалізації суспільства з невідомим фіналом.

Або його відео на «112» про те, що буцімто сепаратисти на Донбасі у 2014 році всього лише повторили дії Києва.

А от чим для всієї України може закінчитися вистава про «розгул радикалів», загадувати не хочеться.

Тим паче на фоні російської військової загрози через воду в Криму.

У будь-якому разі, вирішити цю проблему належить притомним українським політикам.

По-перше, відмовившись від відвідування каналів Медведчука.

Щоб не легітимізувати своєю присутністю дії та слова подібних персонажів.

Щоби проросійські пропагандисти не спровокували вбивств і масштабних протистоянь.

По-третє, нарешті зробивши щось із безкарністю колабораціоністів.

Поки вони не вигадали якогось іще деструктивнішого способу піару.

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа».

Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.