«Бездомні найбільше потребують допомоги й надії на краще життя», – активісти, які допомагають безхатченкам

На думку громадських активістів та соцпрацівників, найбільше карантин та обмежувальні заходи, впроваджені через поширення пандемії коронавірусу, вплинули на соціально незахищені групи населення, а саме на безхатченків.

Люди, які й раніше жили на вулиці, не мали змоги скористатися громадськими вбиральнями та пунктами харчування, адже їх закрили.

Більшість благодійних фондів поставили роботу на паузу, людей на вулицях, у яких можна щось попросити, стало значно менше.

Крім того, утворилася нова когорта людей, які вимушено стали безхатченками – ті, хто втратив роботу під час карантину, не мали власного житла у містах, не змогли повернутися додому через закриття міжобласного сполучення.

Відтак, нужденних стало більше, відповідно й роботи для громадських організацій та ініціатив додалося.

Раніше ми спілкувалися з волонтерами та благодійниками, правозахисниками, представниками молодіжної скаутської організації «Пласт» та пацієнтськими організаціями.

Цього разу розмову ведемо з активістами, які систематично допомагають людям вулиці повернутися до нормального життя, і карантин у цьому процесі не став їм на заваді.

Співрозмовники цього матеріалу:.

Олексій Кучапін – керівник громадської організації «Дім милосердя Київ»;.

Ольга Макар – координаторка руху «Молодь за мир» при благодійній організації «Спільнота св.

Ольга Роменська – волонтерка громадської організації «Допоможи бездомному»;.

Анна Немченко – учасниця благодійної організації «BEZ Дома»;.

Наталія Саноцька – заступниця голови ради Спільноти взаємодопомоги «Оселя».

– Як карантин вплинув на діяльність вашої організації? Що змінилося у підходах та допомозі соціально незахищеним верствам населення?.

Олексій Кучапін: Карантин подкинул нам работы.

Наша организация нацелена на оказание помощи бездомным, людям пожилого возраста и бездомным с признаками инвалидности.

Во время карантина закрылись приюты, которые им помогали, закрылись негосударственные ночлежки, дома престарелых, центры социальной адаптации для бездомных.

В этом смысле, бездомные оказались в тупике.

Мы вынуждены были открыть два дополнительных приюта для таких людей, чтобы они не погибли.

Кроме этого, к нам во время карантина стали поступать люди, которые не были бездомными, но оказались на грани бездомности.

Были люди, которые долгое время жили в Киеве, работали, но во время карантина их уволили, не было возможности платить за жилье, а также транспортное сообщение между городами закрылось, и они оказались на вокзалах, где у них все украли.

Мы их тоже забрали, потому что они пожилого возраста.

У нас очень выросла нагрузка во время карантина.

Мы в связи с COVID-19 стали брать людей в определенные квартиры.

Мы сделали перетасовку людей таким образом, чтобы у нас была одна квартира под карантин.

То есть туда поступает человек, две недели живет, и, если никаких признаков болезни нету, тогда мы его перемещаем в другие приюты, где они могут находиться в коллективе.

Ольга Макар: Для руху «Молодь за мир» і спільноти Святого Егідія карантин дуже сильно змінив усе.

По-перше, людей, яким потрібна була допомога стало значно більше.

Це й літні люди, роми, безпритульні, яким ми допомагаємо, опинились у дуже скрутних ситуаціях, у повній ізоляції, без засобів до існування, часто без їжі.

Закрили залізничний вокзал, і дуже багато бездомних опинилися на вулиці.

Вони не знали, куди йти.

У перші дні карантину, приїжджаючи на вокзал, ми зустрічали 200 і більше людей дуже голодних і спраглих, які замерзли.

Ми побачили, що по всьому місту багато людей, які ходять голодні, бездомні і не знають куди податися, що робити і як адаптуватися в цій ситуації.

Ми перейшли у зовсім інший режим.

Почали збиратися у невеличкі групи по районах, де ми живемо, і робити роздачі їжі там.

Можемо сказати, що з початком карантину порції їжі, яку ми роздавали, стали в два, а іноді і в три рази більшими, ніж до карантину.

Також з перших днів ми скоординувалися з усіма організаціями, які допомагають бездомним, для того, щоб сформувати стратегію цієї допомоги.

Ця співпраця видалася дуже плідною.

Ольга Роменська: У найжорсткіший період карантину ми змінили характер та напрямки допомоги, а також ввели нові правила роздачі їжі.

Щодо напрямків, якщо до карантину ми роздавали їжу, роздавали речі (одяг, взуття) та час від часу привозили ліки, то на період жорсткого карантину все звелося до роздачі фасованої їжі, води, іноді — масок та санітайзерів.

Це було потрібно для того, щоб роздачі були максимально швидкими.

Також ми почали підтримувати їжею жителів «Дому соціального піклування», щоб їм не доводилося йти пішки з Відрадного на Поділ.

Щодо правил — усі волонтери працювали у засобах особистого захисту, гостям обов’язково обробляємо руки антисептиком, намагаємося дотримуватися дистанції.

Зараз поступово повертаємося до докарантинного формату на роздачах, проте правила поведінки залишилися.

Анна Немченко: Мы стали тратить больше денег на деятельность во время карантина, так как есть постоянная необходимость в масках, обработке санитайзером рук, выдаче индивидуальных пакетов (мыло, влажные салфетки, маски).

Продуктовые наборы во время карантина выдавались уже собранными, чтобы не было очереди.

Мы увидели, что люди не имели возможности заработка, милостыни, воды для нужд, общественные туалеты были закрытыми, также и вокзал.

Поэтому увеличился расход вещей, которые мы раздавали: белья, трусов, носков, футболок, брюк.

Не имея возможности постирать, люди просто меняли одежду.

Старались максимальное количество пожилых, инвалидов забрать с улицы, хотя бы на время карантина, чтобы люди имели возможности кушать, нормально спать, медицинскую поддержку.

Наталія Саноцька: Основним джерелом надходжень коштів в нашу організацію є Благодійні крамниці «Емаус-Оселя» та «Майстерня добрих справ».

Вони наповнюються речами, які залишають нам львів’яни у спеціальних контейнерах, що розташовані по всьому місту.

У крамниці вразливі верстви населення Львівщини отримують необхідні речі безкоштовно.

Також будь-хто охочий за благодійну пожертву може взяти одяг, прикраси, взуття, книги, меблі, і цим самим підтримати наші соціальні проєкти (утримання спільноти, роздачу їжі безпритульним людям, надання санітарно-гігієнічних послуг).

Безкоштовно речі роздаємо також безпритульним людям в Осередку підтримки.

Коли почався карантин, крамниці ми зачинили.

Це було важке рішення, бо 25 колишніх безпритульних людей, які в нас живуть і проходять ресоціалізацію, залишились без засобів для життя, а також під загрозою опинилися соціальні проекти «Оселі».

Щоб заробити гроші, ми бралися за будь-яку роботу – прибирали вулиці Винників, допомагали по господарству мешканцям Львова.

Однак цих коштів не вистачало на допомогу безпритульним людям.

Тому ми все ж таки прийняли рішення звернутися до львів’ян за допомогою.

Люди масово відгукнулися і приносили продукти харчування, засоби гігієни, перераховували кошти.

Попри те, що крамниця була зачинена, ми все одно годували безпритульних людей, бо вони найбільше потерпають від карантину і вірусу.

Вони залишилися самі з собою у порожньому місті.

Щочетверга о 14-й годині біля Порохової вежі у Львові ми роздаємо близько 200 обідів.

Крім того, осередок підтримки безпритульних, який до пандемії працював щодня, за умов карантину працює у вівторок та п’ятницю.

Туди можуть прийти бездомні, отримати одяг, помитися, постригтися, перекусити.

Нам було складно організувати роздачу обідів так, щоб не порушувати правила карантину.

Ми звернулися до бездомних людей і сказали, що готові їм допомагати і годувати, але є санітарні правила, які треба виконувати.

Крейдою малювали на асфальті лінії, щоб люди дотримувалися дистанції.

– Якої допомоги найбільше потребують безхатченки?.

Олексій Кучапін: Наша организация ориентирована на долгосрочный эффект от помощи.

То есть мы нацелены не только на то, чтобы накормить человека, переодеть его, подлечить, восстановить документы и отправить дальше бомжевать.

Мы работаем таким образом, чтобы человек в результате нашей помощи перестал быть бездомным, чтобы ушел с улицы.

Мы занимаемся социальным сопровождением, которое поможет человеку ресоциализироваться.

Перед тем, как мы принимаем человека на обслуживание, он проходит некий фильтр.

Мы беремся помогать только тем людям, которые реально хотят изменить жизнь.

Не тем, кто говорит: «Ребята, у меня все хорошо и на улице в принципе неплохо, но помогите восстановить документы», а тем, кто говорит, что устал от улицы и готов на все, чтобы перестать быть бездомным.

Таких людей мы берем и помогаем в реинтеграции.

На наш взгляд, бездомные больше всего нуждаются в помощи, чтобы у них появилась надежда на лучшую жизнь.

Ольга Макар: Під час карантину, особливо в перші дні, найбільша потреба була в їжі, масках та інформації про те, що відбувається в місті.

Якщо говорити про Київ, то ми маємо дуже мало місць, де можуть переночувати безпритульні.

Буквально більше сотні місць на все місто.

І також у нас зовсім немає душів.

Дуже потрібно, щоб люди могли мати добрий вигляд, тоді їм значно простіше знайти роботу і не випасти з суспільного життя.

Ольга Роменська: Насправді, це питання скоріше до самих гостей, аніж до волонтерів.

Кожний випадок унікальній, у кожної особи свої потреби.

Комусь потрібна медична допомога, комусь — робота, комусь реабілітація.

Безумовно кожній людині, що залишилася на вулиці, потрібне безпечне місце, де вона може переночувати та елементарно помитися.

Щодо того, що можуть зробити небайдужі громадяни — підійти, спитати, чи потрібна допомога, поділитися їжею та водою.

Анна Немченко: Зачастую бездомным необходима помощь в оформлении документов – паспорта, пенсионного удостоверения, справки переселенца.

Также эти люди нуждаются в помощи поиска работы или хотя бы подработки.

Часто их нужно место для сна и медицинская помощь.

Наталія Саноцька: Одне з головних правил попередження поширення вірусу — це регулярна гігієна, самоізоляція, якісне харчування та обізнаність про COVID-19.

Для бездомних це наразі просто неможливо, бо вони не мають дому, де спокійно можуть перечекати епідемію.

Безпритульні люди залишилися самі на порожніх вулицях міста.

Ресторани та ринки зачинилися і не віддають їм залишки їжі.

Через кризу львів'яни почали жити ощадно і не викидають їжу на смітник, з якого живилися колись нужденні.

Деякі організації, що годували безпритульних, припинили це робити через брак ресурсів і карантинні заходи.

Ночівля на вулиці, недотримання гігієни, відсутність ліків та регулярного якісного харчування — це все робить людей без дому вразливими до будь-яких хвороб.

Вони вимушені бути на вулиці і можуть стати жертвами хвороби та її носіями.

Тому гарячий обід, необхідний одяг та гігієнічні засоби – це те, що допоможе їм зараз підтримувати життя.

Мати інформацію про коронавірус і шанс його уникнути – це право бездомної людини, а також право на якісну медичну допомогу, харчування та повагу до гідності безпритульної людини.

– Як ви оцінюєте рівень соціальної підтримки безхатченків місцевою владою та державою в цілому? Чи доступна ця допомога?.

Олексій Кучапін: Поддержка со стороны государства, конечно же, есть.

Эти программы разработаны Минсоцполитики.

Эти программы дорогие для государства и налогоплательщиков и не эффективны.

В Киеве есть «Будинок соціального піклування».

Это ночлежка, где бездомный получил тарелку с кашей и возможность помыться не всегда горячей водой, переночевать в коллективе, где прямо там употребляют наркотики, выпивают, и утром должен уйти.

Обслуживание такого человека получается около 8,5 тысяч гривен в месяц.

Вот такие услуги, такого качества получают бездомные.

Естественно, возникает вопрос: зачем оно надо? Дать на руки 8,5 тысяч этому человеку, и он будет снимать себе нормальную квартиру.

То есть фактически он перестанет быть бездомным.

Наши услуги стоят гораздо меньше – около 5,5 тысяч на одного человека в месяц.

Но за эти деньги он получает круглосуточное проживание в месяц, отличное трех-четырехразовое питание, социальное сопровождение, восстановление документов, психологическую поддержку, мониторинг здоровья, помощь в поиске родственников, помощь в трудоустройстве, помощь в устройстве в дом престарелых – у нас целый спектр услуг.

Уровень помощи от государства нулевой, но бездомные могут им воспользоваться.

Ольга Макар: Бездомні не є пріоритетом ні місцевої, ні державної влади, на жаль.

З позитивного, що ми бачимо, це те, що нічліжка від КМДА на час карантину стала безкоштовною.

Раніше ніч там коштувала 8-10 грн.

Хоча це, здається, і мало, але для бездомних це значна сума.

Крім того, до неї ще варто якимось чином доїхати.

Тому ми раді, що ця нічліжка тепер безкоштовна.

Чи можуть безпритульні нею скористатися? Це інше питання.

Часто вони про неї не знають, бояться, хвилюються, що без документів їх не приймуть.

Ольга Роменська: Існуючої інфраструктури катастрофічно недостатньо.

У Києві за різними оцінками від 5 до 20 тис.

бездомних осіб.

З муніципальних установ, де можна переночувати, безпосередньо в Києві є тільки «Будинок соціального піклування» на 150 місць на Відрадному, а безхатні люди є по всьому Києву, в тому числі і на лівому березі.

До того ж, нічліг платний.

Сам факт того, що нашій організації вже чотири роки і нам досі є що робити, і нашим колегам-волонтерам також, промовисто говорить про те, що влада не займається питанням допомоги безхатнім людям у належній мірі.

Анна Немченко: Нулевая поддержка в связи с карантином усугубилась.

Для чиновников эта категория общества не люди, а алкоголики, которые сами виноваты в том, что они так живут.

Самостоятельно бездомный не может получить паспорт, не может оформить пенсию, не может лечь в больницу.

Особенно если он инвалид или имеет психические проблемы.

Государство не помогает никак, а даже ставит палки в колеса волонтерам.

Полиция и службы миграции также не выполняют свою работу.

Много тех, у кого закончился срок пребывания в Украине, граждане других стран, и они не торопятся домой, не хотят возвращаться, власти этот вопрос не решают.

Наталія Саноцька: Зрозуміти потреби людей та ефективно їх надати можна лише тоді, коли перебуваєш разом з ними.

У цьому є проблема наших чиновників.

Коли живеш у безпеці і комфорті, то одразу віддаляєшся від тих, хто потребує найнеобхіднішого.

Недостатній рівень соціальної підтримки бездомних людей полягає в тому, що між багатими й бідними пролягає прірва нерозуміння.

Нашому суспільству бракує таких спільнот, які стали б посередниками між різними прошарками суспільства і на повний голос закликали до дії.

– Якої підтримки нині найбільше потребують організації, які допомагають безхатченкам?.

Олексій Кучапін: Я бы рекомендовал создать такой хаб, который помогал бы попасть в реестр организациям, которые желают выйти на уровень предоставителей социальных услуг.

И тем самым дать им возможность получить какую-то государственную помощь, то есть деньги от государства на свою деятельность.

Потому что деньги у государства на борьбу с бездомностью есть, но то, как они используются, ни в какие ворота не лезет.

Помощь, которая нужна организациям, – это вырасти до того уровня, когда они смогут конкурировать с государственными учреждениями в распределении бюджетных средств на борьбу с бездомностью.

Ольга Роменська: Я може говорити тільки від імені «Допоможи бездомному».

У нашому випадку, мабуть, найбільше ми потребуємо грошей та волонтерів.

Особливо волонтерів-медиків, бо хотілося б відновити нашу медичну допомогу, і я бачу, що зараз вона є актуальною.

Бездомність супроводжується погіршенням здоров’я, а отримати допомогу в медичному закладі такій людині часто буває складно.

Анна Немченко: Наша организация была бы рада помощи в оформлении документов для людей.

Также помочь решить вопрос в юридической плоскости касательно разрешения кормить людей на улицах, в том числе и на вокзале.

Замечу, что сейчас полиция стала запрещать нам это делать, ища, к чему бы прицепиться.

Наталія Саноцька: Організації, що допомагають безпритульним людям, мають великий досвід роботи й напрацьовану методику допомоги й ресоціалізації людей у кризі.

Адже це порозуміння потрібне як тим, хто є на маргінесі суспільства, – безпритульним людям, так і тим, хто становить його ядро.

Ми потребуємо як фінансової допомоги, так і допомоги волонтерів.

– Що змінила для вас і організації в цілому коронавірусна криза?.

Олексій Кучапін: Коронавирусной кризис помог мне как руководителю организации больше доверять обществу.

Мы не прекратили нашу работу и мы, к нашему удивлению, не услышали никакого негатива в нашу сторону.

Это внушило нам определенный оптимизм и надежду в то, что наша деятельность нужна обществу и полезна.

Ольга Макар: Під час кризи ми побачили, що все людство в одному човні.

І треба сказати, що під час карантину дуже багато людей захотіли приєднатися до нас, щоб допомагати бездомним.

Багато хто приїжджав роздавати їжу, інші – готували вдома, також жертвували гроші.

Ми побачили, що люди проявляють милосердя і розуміння того, що ми всі пов’язані і не можемо покидати одне одного у важкий момент.

Ольга Роменська: До нас почали звертатися люди, які не є безхатченками, а просто збідніли за час карантину.

Також з’явилися люди, що залишилися бездомними через те, що втратили роботу та не могли повернутися до свого населеного пункту.

Це доволі сумно.

Була жахлива ситуація на вокзалі, де люди залишилися просто неба без доступу до туалету — і так тижнями й тижнями.

Вона яскраво показала, що влада абсолютно ігнорує потреби найбідніших та найслабших.

Натомість від звичайних громадян допомоги стало відчутно більше.

Анна Немченко: Я вскрыла полную недееспособность социальных служб.

Показала, что отношение государства к данной категории людей ещё хуже, на самом деле, чем казалось ранее.

Наталія Саноцька: Криза показала велику довіру мешканців Львова до нашої праці та неймовірну солідарність, готовність підтримувати допомогу безпритульним та нужденним людям.

Криза зробила нас сильнішими і показала, що колектив «Оселі» здатний ефективно працювати навіть у важкий період, бо нас об’єднує бажання бути з тими, хто в біді.