Місце смерті: битва, яка змінила тактику США в Афганістані

З терактів 11 вересня стирчали вуха "Аль-Каїди". На початку більшість їхніх баз була в Афганістані. Про це йдеться у програмі "Конфлікти" на 24 каналі.

У 2001 році у напрямку Кабулу полетіли перші військові транспортники. 19 тисяч військових взяли участь в операції "Нескорена свобода". Специфікою афганської кампанії були спека, важкодоступна гориста місцевість і нелояльність до чужаків місцевого населення.

У цій війні не було масштабних баталій на зразок епохи Другої світової. Все нагадувало антитерористичну або контрпартизанську операцію. Хоча траплялися випадки, коли бойовики відповідали на спроби європейців молотобійними ударами. 

Один із таких боїв відбувся біля селища Ванат неподалік провінції Кунар. Досі про цей регіон ходила не найкраща слава. Там таліби були вдома. Вибір, кого підтримувати, перед місцевими не стояв.

У 2005 році там перестріляли підрозділ ВМС США SEAL. Група командос випадково наткнулася на пастуха, який видав їх талібам. У кривавому місиві вижив тільки медик Маркус Латрелл. Він написав про це книгу, по якій зняли фільм – Lone Survivor.

Учасники операції "Червоні крила", Латрелл – третій з правого боку / Фото U.S. Navy

За кілька днів до битви, 4 липня, американські розвідники неподалік він Ванату засікли 2 невідомих пікапи із талібами. На ліквідацію ворога миттєво відправили ударну авіацію, Ф-15 зокрема. 

Два випущених "хелфаєра" із Апачі не залишили від автомобілів нічого. 5 талібів убили, а разом із ними – ще 16 цивільних жінок і дітей. Терористи пригрозили жорстокою розправою у відповідь.

Я злякався. До звільнення із відрядження залишалися лічені дні. Не дуже хотілося загрузнути у битві. Але ми знали, на що йдемо, і які наслідки на нас чекали. Точніше, ми думали що знали,
– згадує Скотт Стеноскі, учасник битви за Ванат.

Американським десантникам після 15-місячного відрядження на Афганський фронт залишалося відбути всього 2 тижні. Та неочікувано для них, командування ухвалило рішення передислокувати хлопців на іншу точку: збудувати базу і добути свою службу там. Називалася ця точка Ванат.

Хід битви за Ванат

Там не було ні бази, ні укриття. Місце повністю оточене горами, яке легко можна обстріляти практично із будь-якої точки. Його можна було б назвати найнебезпечнішим місцем на планеті. Абсолютно ніхто із американських військових не хотів туди їхати: називали це "місцем смерті".

9 липня військові почали обладнувати позиції – повністю з нуля. Природа була не на їх боці. Ландшафт не дозволяв якісно обладнатися, заважала спека і обмежена кількість води. Рили окопи і ставили мішки із піском так, що одна позиція перекривала тільки одну точку. Інакше не виходило.

Огляд на 360 градусів у такій місцевості був неможливим. Та й до того ж, обставлення бази займає кілька тижнів, у хлопців стільки часу не було. Їх почали бомбити уже 13 липня. З техніки – лише 1 екскаватор. Решту траншей довелося рити вручну.

У 45-градусну спеку шалено хотілося пити. Однак, запаси води вони майже вичерпали. Через складні погодні умови доводилося обирати: або запаси їжі, або боєприпаси. У зоні, що кишить талібами, вибір був очевидним. Десантники запаслися різним калібром і знаряддями для підготовки позицій.

Військові обладнали 5 позицій по периметру. Кожне укриття перекривало по одній точці, в кожній були кулеметники. Поділені на різні вогневі групи, хлопці зайняли позиції для спостереження.

В центрі бази стояв міномет і склад із боєприпасами. А довкола – "Хамві" із великокаліберними кулеметами. Було важко зрозуміти, хто саме проходить через блокпост і чи завтра він не повернетсья сюди зі зброєю. Вбивати будь-кого, хто наближається, американці теж не могли.

"Хамві" афганської національної армії / Фото Flickr

Один із місцевих мешканців прийшов і попередив американців, що за ними пильно стежать, і що це – зовсім не цивільні. Він порадив стріляти на ураження, як тільки військові побачать групу більше, ніж з трьох людей. Посиливши патрулювання, військові помітили підозріле скупчення.

Та було вже надто пізно. 13 липня о 4:20 ранку пролунали перші вибухи. Сили талібів більш, ніж удвічі перевищували сили американських та афганських військових: 200 проти 73. Американців оточили і почали атакувати із різних боків.

Основна ударна група противника заховалася серед мирного населення. Кілька снайперів шквальним вогнем гатили із сільського готелю, розташованого неподалік бази. Друга група почала атаку із місцевої мечеті. Третя – відкрила вогонь із базарчику навпроти військових.

Позиції ударних груп талібів /Скриншот з відео

З тилу терористи почали піший наступ, стискаючи миротворчі сили у щільне кільце Спочатку позиції американців обстріляли із мінометів і РПГ. Бойовики діяли злагоджено і зовсім не схоже до хаотичних партизанських наскоків.

Точні атаки відрізали військових один від одного. "Хамві" з курпнокаліберними кулеметами згоріли до тла. Один зі снарядів влучив у склад боєприпасів. Відбивати напад довелося економлячи набої. Всього за 20 хвилин бою терористи убили 4 людей, ще 3 отримали тяжкі поранення.

Реконструкція бою у Ванаті / дивіться відео OEC G&V

Ситуацію трохи рятували розтяжки, поставлені у кількох місцях навколо блокпостів. Та нападники взялися за крупнокаліберні кулемети, постріли яких мішки із піском стримати не могли. Довго тримати удар було неможливо. Виглядало так, що без дива американцям із Ванату живими не вийти. 

Вони облаштували кулеметні позиції в кількох метрах від нас і почали гасити. І тут я почув голос в рації. Хвала Господу, підмога уже рушила до нас,
– зазначив Тайлер Стаффорд, учасник битви.

Приблизно через пів години після початку бою на місце прибули ударні гелікоптери "Апачі", бомбардувальники B-1B Lancer, А-10 і Ф-15. Ураганний вогонь по позиціях терористів змусив їх відступити. На зачистку мечеті, готелю і базару військові рушили уже з підкріпленням.

Однак, до кінця бою, який тривав виснажливих 4 години, десантники втратили 9 побратимів. Ті, кому вдалося вижити, повернулися до Штатів у мирне життя. Та кошмари Ванату переслідували їх ще довго. 

Розслідування конфлікту в США

У 2009 – 2010 роках уряд і армія США почали розслідування цього конфлікту. За їхніми словами, групка терористів не могла так легко забрати життя 9 американських військових. Такі втрати були нечуваними для командос. Раніше такого не було.

На думку комісії, яка складалася із 3 генералів, вина за смерті десантників лежить на командирі групи. Він нібито обрав неправильні позиції для бою, віддавав неправильні накази і його недбалість призвела до втрат. Щоправда, вцілілі вину за втрати покладають тільки на вище командування.

Їхня версія така: позиції були обрані погані, бо це був найкращий варіант із можливих. Відправивши їх в одну із найгарячіших точок, їм не дали ні техніки, ні обладнання. Підмога прибула надто пізно, а самі генерали участі в місиві не брали, а спокійно сиділи у штабі.

Учасники битви за Ванат в Афганістані, 2008 рік / Фото Alchetron

У 2010 році усі звинувачення в бік рядових відкликали. Але того ж року на світ з'явилася книга-посібник: "Ванат. Бойові дії в Афганістані". Її викладали як пам'ятку для американських військових, що збиралися в Афганістан.

Там описані помилки і зауваження до бійців, що відбивали атаку талібів (без применшення їхнього героїзму, звичайно). Однак, коментарі і тактичні "поради" в книзі дали якраз ті 3 генерали, що проводили розслідування, спихнувши всю вину за втрати на командира десантної групи.

Після битви за Ванат американська армія в Афганістані дещо змінила стиль ведення бою. Уроки 2008 року показали, що під час атаки потрібно стягувати не локальні сили, а сили всього регіону. Так, це більше грошей, але менше людських втрат.

Розвідники почали досліджувати не тільки локальну місцевість довкола бази, а цілий район, щоб запобігти нападам і визначити їх потенційні місця. Битва за Ванат не тільки показала недоліки американської армії, а й стала виправною точкою переоцінки США своєї стратегії в Афганістані.