Військова розвідка, що зірвала жорстокі плани Гітлера: чим прославився "Абвер"

• 1Створення "Абверу"
• 2Що відомо про Вільгельма Канаріса
• 3Діяльність "Абверу"
• 4Операція "Ліна"
• 5Спецпризначені агентів
• 6Наступ на СРСР

Літо 1914 року для світу стало і справді спекотним. Європа поділилася на два табори. Втіленням зла у цій історії виступила Німецька імперія що намагалася у всіх аспектах обігнати інші країни, зокрема, і в гонитві озброєнь. Постійне нарощування потужностей із 1900 року поступово загострювало конфлікт. Врешті-решт це призвело до Першої світової війни. Про це йдеться у новому випуску програми "Спецслужби" на 24 каналі.

Масштабні кампанії розгорнулися не тільки на землі, у повітрі і на морі. Спільними зусиллями і ціною мільйонів життів Німецьку імперію вдалося розтрощити. 1917 року країни Антанти святкували перемогу. Разом з тим вони розуміли, що відповіді довго чекати не доведеться. Рано чи пізно німці захочуть реваншу, а масла у вогонь підливав і Версальський договір. Документ тотально капітуляції Німеччини, який, м'яко кажучи, принизив амбіції імперії.

"Німецькі розвідки, вони прославилися ще в ХІХ столітті, як одні з найефективніших. Вони навчали дуже багатьох розвідників інших країн. Тому слава німецької розвідки гриміла на весь світ. І після завершення Першої світової війни, відповідно, що союзники, Антанта хотіла, щоб Німеччина позбавилася такого величезного інструменту впливу", – пояснив експерт Бюро досліджень історії спецслужб Олександр Радковський.

Будь-яка потужна країна, а, ба більше, така, як Німеччина, не могла існувати без розвідувальних відомств. Відмовитися від них у повоєнний період – це все одно, що раптово осліпнути. Та й до того ж, після завершення війни німці нажили собі чимало ворогів.

Створення "Абверу"

Оскільки Версальський договір забороняв створювати окремі розвідувальні органи, то в Німеччині пішли обхідним шляхом. У них з'явилося свого роду Міністерство оборони, всередині якого створили розвідку. 10 офіцерів вирішили, що задля майбутнього країни їм життєво необхідне таке відомство. Тож 1919 року абсолютно таємно з'явився "Абвер", що в перекладі означає "захист".

1919 рік вважається неофіційною датою створення "Абверу". Адже до 1928 року відомство існувало і діяло нелегально. Лише у 1928 році "Абвер" визнали одним із відділів Міноборони Німеччини, що узаконило право на існування органу.

"Абвер" працював, як відділ Міноборони Німеччини / Фото Вікіпедії

На початках, "Абвер" виконував схожі завдання що і "Гестапо" – слідкував за правопорядком всередині країни. Однак, з часом пріоритети змінилися і ці 2 відомства чітко розмежували свою діяльність:

• "гестапівці" – тримали руку на пульсі внутрішнього життя Німеччини;
• "абверівці" – слідкували за військовою сферою.

Агентів відомства розсилали по різним країнам, де ті шпигували не тільки за потенційними ворогами Берліна, а й за союзниками теж. Шпигуни доповідали керівництву абсолютно всю інформацію що, навіть в теорії, могла принести користь у прийнятті доленосних рішень.

На початку 30-х в "Абвері" було всього три підрозділи:

• розвідка;
• шифрування;
• контррозвідки.

Але система почала змінюватися у кращий бік із приходом Вільгельма Канаріса – найвідомішого директора "Абверу" на прізвисько "Хитрий лис".

Що відомо про Вільгельма Канаріса

Главою розвідувального відомства він став не просто так, його послужний список дійсно вражав. Канаріс пройшов Першу світову відслуживш на флоті, мав звання адмірала і розбирався у секретних відомствах Німеччини не гірше за усіх попередніх директорів. Його співробітники і підлеглі не раз описували Вільгельма як чоловіка із добрими очима і гострим розумом. Він відмінно знав свою справу.

Вільгельм Канаріс / Фото Вікіпедії

"Це достатньо специфічна особистість, тому що він поєднав у собі навички військового адмірала, яким він був одночасно перебуваючи головою "Абверу". Його ще з дитинства душа тягла до моря, попри те що його батьки були промисловцями. Збереглися спогади його однокласника, який розказував, що він іще в дитинстві у спілкуванні був неймовірно холодний як лід, але при цьому дуже добре умів розговорити свого співрозмовника. Це пізніше йому якраз таки допомогло", – пригадав експерт Бюро досліджень історії спецслужб Олександр Радковський.

Після Першої світової Канаріс був одним із тих людей, чий досвід можна було вважати неоціненним. На його плечі сам Гітлер покладав не тільки надскладні завдання, а й надтаємні. Наприклад, йому доручали контроль над побудовою підводних суден Німеччини у Японії. Процес навчання німецьких льотчиків у Марокко або побудову і зберігання німецького флоту в Іспанії. Пізніше всі ці кораблі вступлять у бій з початком Другої світової. Деякі із них занесе навіть у Крим.

До речі, саме завдяки Канарісу в "Абвері" існував спеціальний орган націлений на боротьбу із партизанськими рухами на окупованій частині СРСР "Зондерштаб Р". Його відділи були й на території України: в Сімферополі, Києві та Чернігові. Кожна із цих областей збирала розвіддані про радянських військових і партизанах у своїх зонах дії. Наприклад, київський штаб відповідав за Дніпропетровськ, Черкаси, Полтаву, Вінницю, Кіровоград, Пирятин, Фастів, Іванків і Миколаїв.

Резидентура "Абверу" щоденно передавала доповіді командуванню практично про всі процеси, що відбувалися на цих територіях. До речі, Україна далеко не єдина країна, у якій "абверівці" створювали схожі резидентури. Під час війни із однією країною, таких агентів засилали або на окуповані Німеччиною зони, або у сусідні країни. Це давало змогу збирати інформацію по всіх фронтах.

"Абвер" працював за методом – "Ворог мого ворога – мій друг". За таким же принципом вони тримали контакт із індійськими націоналістами що боролися проти британського колоніалізму. У цьому ж списку опинилися і японці, які вважали СРСР ворогом.

Діяльність "Абверу"

Вже будучи директором відомства, Вільгельм Канаріс одразу взявся за реорганізацію. 1938 року орган розширився. З'явилися нові відділи, що дозволили збільшити шпигунську присутність у багатьох інших країнах. Умовно, кожну із них ділили на 3 категорії:

• дружня;
• ворожа;
• нейтральна.

Інколи агенти проникали у посольства, хоча здебільшого створювали фіктивні організації і під приводом водопровідної чи промислової компанії збирали необхідні їм дані.

Окрім цього, "Абвер" допомагав іншим силовим структурам Німеччини, зокрема, "Гестапо" і військовим. Вони свого роду брали у них замовлення на завдання. Наприклад, коли треба було віднайти зрадників за кордоном, "абверівці" складали списки, які згодом перетворювалися для військових у квест. Рухаючись по списку вниз, вони викреслювали одне ім'я за іншим. Так було у 1939 році під час операції "Танненберг". Агенти Канаріса склали списки, що складалися із більше як 60-ти тисяч поляків, який треба було ліквідувати. Німецька секретна поліція разом із загонами СД тисячами виловлювали поляків і розстрілювали їх.

Самому Вільгельму Канарісу така робота була не дуже до вподоби. Після тієї спецоперації він зрозумів, що є частиною машини терору цілого світу. І він далеко не випадкова пішка в битві, що насувалася.

Операція "Ліна"

Засилаючи своїх агентів у різні країни, увагою не обділили і Британію, на яку Гітлер точив зуб. В кінці 30-х – на початку 40-х Канаріс за наказом фюрера почав засилати у королівство "абверівців" – операція під кодовою назвою "Ліна".

Ті збирали інформацію про військові аеродроми, плани техніки і переміщення армії. Надсилали дані не тільки про кількість, а й про точне місце дислокації. Словом, працювали вони відмінно. Була правда одна проблема. Британці були готовими до таких німецьких "фокусів", а тому оперативно відловлювали шпигунів. Доводилося постійно відсилати нових. Оскільки резидентури чи навіть груп підримки серед населення німці не мали, то їх швидко арештовували.

"Абвер" називали одним з найефективніших відомст свого часу / Фото з просторів інтернету

Навчившись на помилках із Британією, "абверівці", скажімо так, перестали наслідувати ідеї расової чистоти. Коли йшлося про роботу вони не перебирали, а вербували тих, хто і справді міг принести користь. За весь час свого існування це відомство називали одним із найефективніших свого часу. Своїми розвідданими вони принесли Німеччині чимало перемог у битвах. І хоч війни виграти Берліну не вдалося, насолити противнику все ж вийшло.

"Абвер" розумів що їх успіх залежить від того наскільки вони зіллються з місцевим оточенням. Тому в основному в "Абвер" вербували відповідно до регіонального пристосунку. Наприклад, коли вони працювали з англійцями, то вони вербували англійців на півночі Африки, які знали загальні англійські традиції і вже їх засилали відповідно до Великобританії. Коли вони працювали на Східному фронті, то вони вербували серед військовополонених, які були налаштовані проти комуністичного режиму. Вони вербували серед місцевого населення", – пояснив Радковський.

Спецпризначені агентів

В "Абвері" був навіть свій підрозділ, який згодом переріс у дивізію. "Бранденбург – 800" створили за ініціативи Канаріса. Туди входили тільки кращі з кращих. Агенти тримали спецпризначенців виключно для особливих місій. Кілька загонів таких бійців могли запросто поламати плани противника.

Тому "Бранженбург – 800" брав участь практично у кожній битві Німеччини. Зазвичай їх відправляли в тил противника для знешкодження партизанських угрупуваннь і дестабілізаційної роботи. Вони підривали мости, засипали ворожі траншеї і перекривали дороги щоб вигравати час у противника.

Спецпризначенці "Бранженбург – 800" / Фото HSOGMH

Канаріс також був добре відомим серед німецькизх інтелектуалів. Коли Гітлер тільки прийшов до влади, то Вільгельм уже знав чим це може обернутися для світу. Ще плануючи операцію із арешту і страти поляків, глибоко в душі Канаріс знав, що вчиняє неправильно. З одного боку – довкола Гітлера утворився культ особистості. З іншого – знайшлися і ті, хто хотів скинути тирана і віддати його під трибунал.

Бажання цілком логічне. Війна проти всього світу загрожувала смертю мільйонів людей. Тому Канаріс виконуючи накази і роблячи свою справу, одночасно перейшов і на світлий бік, працюючи вже на два фронти.

Наступ на СРСР

Бажання скинути Гітлера не відкидало того факту, що пора було починати наступ на СРСР. 1940 – 41 роках почалося планування операції "Барбаросса" – план наступу на Радянський Союз. "Абвер" почав збір інформації на всіх лініях кордону. Головне завдання: визначити військовий потенціал і потужності Червоної армії. Козирем у рукаві був той факт, що ніхто не очікував нападу Німеччини. Адже війна на 2 фронти була серйозним викликом для країни. Ну, принаймні, німці думали, що ніхто не знав про напад.

Канаріс із самого початку знав, що війна із СРСР програшний варіант. Він її абсолютно не хотів. Проте працювати на благо Батьківщини доводилося, тому він робив все, що міг, аби Німеччина здобула перемогу.

На заваді стояли тільки спецслужби СРСР. Їхня дезінформаційна кампанія вводила в ступор не тільки "абверівців", а й самих нацистських керівників. Якби глава розвідки не намагався протистояти їм, його намагання були марними. У цій війні вдача була не на його боці, Канаріса ніхто не слухав.

Перші поразки почалися практично одразу, як почалася війна проти СРСР. Так, німцям вдалося окупувати деякі території, але одна за одною радянська армія ці зони відбивала назад. Вести війну на дві сторони було нереально важко. "Абверівці" металися зі сторони в сторону в намаганнях знайти вихід для країни і прокласти шлях для нових наступів. Однак, практично вся їхня розвідінформація була хибною.

Радянська агентура перевербовувала нацистських спеців, ті надавали своїм керівникам неправдиві дані, що призводило до програшів. Наприклад, знаючи що "червоноармійці" почнуть наступ завтра у кількості 20-ти танків і тисячі піхотинців, в результаті виявлялося, що танків сотня, а піхоти більше ніж 20 тисяч.