Как потерять $17 млрд. Инструкция от Ахметова, Пинчука и агроолигархов

Как потерять $17 млрд.

Инструкция от Ахметова, Пинчука и агроолигархов.

Алексей Мушак.

народный депутат 2014-2019 гг., советник премьер-министра 2019-2020 гг.

09.07.2020, 09:03.

В 2011 году в рейтинге богатейших людей мира от Forbes было 8 представителей Украины.

Это была серьезная заявка на успех.

Но все сложилось иначе (укр).

За останні 10 років, українські олігархи випали з вищої світової ліги.

Цьому була присвячена тема попередньої статі, яка викликала значний інтерес у читачів.

Тому не продовжити досліджувати цю історію було неможливо.

Нагадаю, у 2011 році у списку найбагатших людей світу журналу Forbes, українські олігархи були на рівні засновника Amazon Джефа Безоса та вище американського бізнесмена Джорджа Сороса.

А зараз, навіть на провінційному рівні, у них виникають проблеми з збереження прибутків та статків.

Чому так сталося?.

Є багато причин, і у кожного вони свої.

Але якщо коротко, то бізнес-практики часів Леоніда Кучми та Віктора Януковича вже не ефективні.

Більш того вони шкідливі для бізнесу.

Розбір бізнесу кожного з фігурантів списку Forbes не вмістився в одну статтю.

Тому їх буде мінімум дві з подальшим аналізом, як не повторити ці помилки новим бізнесменам.

В цій статті дослідимо бізнес-практики та їх наслідки для статків українських олігархів Ріната Ахметова, Віктора Пінчука та аграрного тріо Косюк, Веревський, Бахматюк.

Далі буде розбір статків Ігоря Коломойського, Геннадія Боголюбова, Петра Порошенка, Костянтина Жеваго.

Одразу відмічу, що методика Forbes визначати найбагатших бізнесменів має свою специфіку, і не всі з нею можуть погоджуватися.

При цьому, більш повного аналізу для порівняння світових мільярдерів наразі нема.

Тому можна дискутувати про величину багатства, але нема підстав сперечатися з тенденціями.

По старшинству варто було б почати з Ахметова, як найбагатшого українця.

Але більш умісно розпочати з Пінчука як рольової моделі українських багатіїв 2000-их років.

Віктор Пінчук – поточна оцінка $1,4 млрд та 1613 місце в рейтингу Forbes, топ оцінка $4,2 млрд та 255 місце в 2012 році.

Історія бізнес-імперії Пінчука досить відома.

Тому варто її переказати лише дуже коротко.

В часи президентства свого тестя Кучми, він був синонімом успішної людини.

Створив бізнес-імперію, вдало приватизувавши велику кількість державних активів.

Є підстави вважати, що паралельно з цим, надавав послуги іншим олігархам або простіше - торгував впливом на президента.

Так, за свідченням Коломойського, Пінчук отримав $110 млн за встановлення групою Приват контролю над державною Укранафтою.

Придбання Криворіжсталі разом з Ахметовим за ціною $800 млн наводить на такі ж роздуми.

Тим паче, що в подальшому нинішній власник металургійного заводу - Arcelor.

Mittal - купив завод за ціною в шість разів дорожче.

Зумів виграти від капіталізації України часів президентства Віктора Ющенко.

Продав Укрсоцбанк в 2007 році за $2,2 млрд Unicredit на піку інтересу іноземців до українського бізнесу.

Здавалося б після цього, маючи чисті гроші, вплив в Україні та зв’язки на Заході, міг би стати гарантом зовнішніх інвестицій в Україну.

Капіталізувати державу, розвивати нові можливості і мати свої 25%, як локальний партнер, з мільярдів нових грошей.

Це пішло б на користь як конкретному бізнесу, так і країні загалом.

Але він обрав інший шлях.

В якийсь момент це здавалося правильним.

При президентстві Януковича досяг найбільшого розквіту.

Оцінка статків від Forbes досягла $4,2 млрд, і Пінчук ввійшов в коло 250 найбагатших людей світу.

А фінансування проектів бібліотеки Клінтона дозволила бути вхожим в світову політичну еліту.

Але в 2020 році ситуація виглядає набагато похмуріше.

Основний бізнес Пінчука - холдинг Інтерпайп - по факту банкрот.

З 2015 року не міг розрахуватися по боргам на загальну суму $1,65 млрд.

В рамках реструктуризації в 2019 році, було списано $863 млн.

На бізнес мові це означає, що в найближчі п’ять років, грошей в кредит ніхто не дасть під будь-який відсоток.

По фінансовій звітності з 2017 року основне виробництво, а саме напрям труб, було збитковим.

Прибуток в $82 млн в 2019 році був досягнутий лише за рахунок значного збільшення продажу колісної продукції.

На ринок СНГ припало 46%.

А це означає значну залежність від РФ, яка через антидемпінгові мита може регулювати доходи Інтерпайпу.

Оскільки саме продаж коліс, який заточений під один ринок, а не труб, генерує основний прибуток.

Щодо інших активів, тут ситуація не краща.

Так банк Кредит-Дніпро в 2019 році потребував додаткової капіталізації до $100 млн.

Можливий продаж медіахолдингу, в який входять телеканали ICTV, Новий, СТБ, це чіткий сигнал про вихід з України загалом з подальшим продажем всіх активів.

Але інші об’єкти не так легко буде продати.

Бо в Нікопольському заводі феросплавів є непростий партнер Коломойський.

А активи в нафтогазовій сфері, враховуючи останні ціни та попит на енергоносії, не коштують багато.

Тому більш коректно називати Пінчука вихідцем з України з основними активами в Великобританії.

Частина з них була куплена, а частина отримана в результаті виграшу судової справи з Коломойським та Боголюбовим.

Ці активи коштують більше, ніж українські об’єкти, але очевидно генерують менші доходи.

Тому без кардинальної зміни бізнес моделі статки Пінчука будуть лише усихати.

І в якийсь момент більш природно буде говорити не про українського бізнесмена, а про лондонського багатого мислителя з надзвичайно сильними міжнародними зв’язками.

Рінат Ахметов - поточна оцінка $3 млрд та 875 місце в рейтингу Forbes, топ оцінка $16 млрд та 39 місце в 2011 році.

Якщо можна використати метафору про бізнес-перспективи найбагатшого українця, то вона наступна: "міцно стоїть на двох сильний але прострілених ногах, одну з яких скоро ампутують".

Основна причина - відмова світових банків та страхових компаній з 2025 року фінансувати проекти з вугіллям.

Це означає відсутність ресурсу для подальшого розвитку цього напряму.

І як наслідок сильний удар по компанії ДТЕК, яка використовує вугілля для своїх електростанцій, та в меншій мірі загроза для групи Метінвест, яка використовує коксівне вугілля для виплавки сталі.

ДТЕК – приватизація активів, як правило, відбувалася на безконкурентній основі або з елементами її імітації.

Найбільша енергокомпанія, монополіст в ряді напрямів та найактивніший лобіст в України.

При цьому, ДТЕК Енерго двічі за останні п’ять років оголошував дефолт по своїм боргам.

Останній раз в березні 2020 року через неспроможність заплатити $50 млн по відсоткам за кредитом.

У 2023 році компанія має виплатити $1,1 млрд боргу, а в 2024-му ще $700 млн.

Вже зараз очевидно, що ці кошти не повернуть.

Іншими словами, компанію ДТЕК Енерго чекає остаточне банкротство і реструктуризація бізнесу.

Це все, в свою чергу, задає модель поведінки іншим енергетичним бізнесам.

Так привабливий підрозділ ДТЕК Мережі, який займається логістикою електроенергії, не зможе бути нікому проданий.

По-перше, через сильну залежність державного регулятора, який встановлює тариф.

По-друге, через банкротство основного активу.

Такі політичні та фінансові ризики ніхто не готовий брати.

Підрозділ відновлювальної енергетики ДТЕК ВДЕ має ті самі проблеми, які додатково накладаються на несплату завищеного зеленого тарифу.

А також потребу платити надвисокі 8,5% по займу в розмірі 325 млн євро, який також необхідно віддати в 2024 році.

Враховуючи все, ймовірність дефолту по цьому займу також висока.

Тому ДТЕК в нинішньому вигляді не зможе існувати.

Головна задача - генерувати дивіденди власнику, але ця задача все більш ускладняється, бо ринок падаючий.

Метінвест - не зважаючи на непрозору приватизацію гірничо-збагачувальних комбінатів та інших активів в часи Кучми, наразі компанія грамотно вибудована і має одну з найкращих управлінських команд в Україні.

Провела п’ять успішних розміщень євробондів, в тому числі і позику $500 млн на 10 років.

При цьому, маючи значну кількість металургійних комбінатів, основний прибуток генерує видобуток руди.

В 2019 році видобування руди та вугілля згенерувало $1,3 млрд EBITDA, а виплавка сталі згенерувала як мінімум $500 млн чистого збитку.

Простими словами, без меткомбінатів Метінвест заробляв би більше.

Звичайно, один рік не є показником і треба дивитися на більшому часовому проміжку.

Але тривожні сигнали очевидні.

Це все призводить до серйозного питання, як розвиватися далі.

Міг бути шлях поглинання конкурентів, як у двотисячних, але це важко і безперспективно.

Бо навіть найбільша металургійна компанія світу Arcelor.

Mittal має капіталізацію лише $13 млрд.

Продаж Метінвесту крупному міжнародному гравцю також не вихід.

По-перше, враховуючи всі нюанси, бажаючих не так багато.

По-друге, всі вони подивляться на існуючого іноземного інвестора Arcelor.

Mittal, якого українська влада ніколи не робила мегащасливим.

І це враховуючи, що купівля Криворіжсталі за $4,8 млрд була найбільшою інвестицією в економіку України.

Простими словами, Метінвест, як і ДТЕК, затиснутий неможливістю продати свій бізнес або знайти стратегічного партнера.

А зовнішній ринок є складним, попит падає, вимоги до продукції збільшуються, а конкуренція наростає.

Все це унеможливлює ріст прибутку в майбутньому, тому навіть збереження існуючої ситуації вимагатиме зусиль.

Банк ПУМБ – парадокс полягає в тому, що чим менше лобізму в бізнесі Ахметова, тим більш успішним він є.

ПУМБ - один з небагатьох бізнесів, на який можна знайти покупця.

Привабливість цього активу не залежить від політичних розкладів, і він показує хороші фінансові результати.

Прибуток за 2019 рік був біля $100 млн, а виплата дивідендів $80 млн.

Звичайно, стоїть питання, як ПУМБ зможе вижити в епоху фінансових стартапів, таких як Монобанк.

Але це вже виклик для всієї галузі, а не лише для одного банку.

Є лише один вихід з ситуації стагнації бізнесу – це капіталізація України і збільшення її внутрішнього ринку.

Як Метінвест, так і ДТЕК, мали б бути зацікавлені в приході нових грошей, побудові великої кількості нових об’єктів, появі платоспроможних українців.

Бо це означає значне збільшення споживання металу, побудові нових електричних мереж, рості споживання електроенергії і, як наслідок, більший заробіток та статки.

При цьому останні активності по виходу з карантину та вплив на політику в Україні, як ніщо інше заперечує капіталізацію нашої держави.

Аграрне тріо – Юрій Косюк, Андрій Веревський та Олег Бахматюк.

Всі троє побудували надзвичайно великі та ефективні агрокомпанії МХП, Кернел та Укрлендфармінг відповідно.

На відміну від інших учасників Forbes, їх бізнес не сформований за рахунок великої приватизації, а створений по факту з нуля.

А це якісна відмінність.

Троє провели IPO, зробивши свій бізнес публічним.

Рейтинг Forbes 2011 року оцінював Косюка в $1,6 млрд, Веревського в $1,1 млрд, а Бахматюка в $1 млрд.

Аграрний ринок, який ніколи не падає, давав надії на подальше зростання статків.

Але по факту, за дев’ять років серед мільярдерів втримався лише Косюк з $1,1 млрд.

І то є питання до цієї цифри, бо основний актив – MHP – наразі котується за $690 млн.

А значить Forbes бачить десь ще $700 млн в інших активах.

Такий результат особливо разючий в порівняні з іншими гравцями на цьому ринку.

Для прикладу, китайського виробника свинини Кіна Їнгліна зі статками в $37 млрд.

А його в 2011 році навіть на радарах не було видно.

Як на мене, причина такого неуспіху полягала в постійному заграванні з бюджетними дотаціями та податковими пільгами.

Ці речі хороші для одного-двох років, але розбещують в довшій перспективі.

Вони абсолютно нічого не дають для капіталізації і, більше того, загрожують майбутньому бізнесу.

Підтвердженням може служити приклад МХП.

В перший рік без державних дотацій компанія припинила інвестувати в Україну і виплатила рекордно низькі дивіденди $30 млн, хоча в середньому вони складали $80 млн.

Та сама історія з Кернел, який наразі коштує в два рази дешевше, ніж в лютому 2017 року.

Про Укрлендфармінг годі говорити, бо це компанія банкрот.

Крім цього, постійне відтермінування ринку землі також зіграло злий жарт, бо була втрачена можливість вчасно перейти на інший рівень.

На сьогодні жоден з українських учасників списку багатіїв Forbes-2011 не покращив свої позиції, а лише зменшив статки.

Це означає просту річ.

Не зважаючи на тотальний програш на 20-ти річному горизонті, за останні 10 років середній українець був значно успішніший, ніж українські олігархи.

Для того, щоб українські мільярдери підтягнулися по результатам до українських громадян, у них має відбутися скачок думки.

По-перше, сконцентруватися на капіталізації держави та зниженні ризиків, а не поточних проблемах компаній.

По-друге, виключити будь-який лобізм, що паралельно не генерує додаткову бізнес-активність в країні та появу платоспроможного клієнта.

Чи можливо це? Скоріш за все ні.

Але при двох "голодних" роках стрімкої втрати доходів та можливості жити, як звик, свідомість може поміняти.

Час все розставить на своє місце.