Таргани проти тарганів або чому не буде обіцяних "посадок"

Ви помітили, що на тлі будь-яких подій, які можна вважати дуже важливими або навіть визначальними, в нашій Україні завжди «фонять» питання права? Цей білий шум супроводжує і політичну боротьбу, і перерозподіл економічних сфер (який ніколи не закінчується), і «реформи», і навіть пандемію коронавірусу.

З одного боку це нормально, адже будь-що – рішення або дія, – на переконання нечисельного прошарку наївняків-ідеалістів, має відбуватись із дотриманням прав людей.

З іншого ж боку – маючи збочену, лукаву, підступну систему, що приватизувала місію регуляції дотримання прав в Україні, – ми наражаємось на те, що усе, чого торкається рука «правоохоронно-правосудної» мафії, стає токсичним.

Можливо, когось різонуло слово «мафія».

Але маю зауважити – воно цілком доречне при характеристиці того угрупування в мундирах і мантіях, яке вже майже 30 років забезпечує собі багатство і довічну недоторканність.

За будь-якої влади.

І за одної умови – збереження безкарності правлячих еліт, повідомляє pic.

До чого веду? А до такого хибного в наших умовах поняття, як надія.

Я переконаний, що саме надію, змішану, одначе, із зловтіхою, відчула частина людей, дізнавшись про початок публічного кримінального переслідування екс-президента Порошенка.

Нарешті, – подумали пересічні, – хтось із «богів» попав у лещата цієї адової машини.

Тепер, можливо, він на власній шкурі відчує увесь вбивчий цинізм системи, де правлять тільки три речі: гроші, височайша вказівка та інстинкт самозбереження.

(Хоча останній пункт спірний, адже у суддівсько-прокурорських особей спостерігається перманентна втрата інстинкту самозбереження у залежності від розміру «бонусу» або рівня статусності телефонного дзвінка).

Особливої зловтіхи наївним надає переконання, що Порошенко потрапив до пастки, яку сам і будував.

Ні, звичайно, не він особисто конструював «систему правосуддя» у тому сумному вигляді, в якому вона наразі існує.

Але, маючи шанс хоча б започаткувати її знищення, Порошенко сховав під «реформу правосуддя» процес підпорядкування собі, коханому, цієї «преторіанської гвардії».

Я далекий від крайніх позицій у відношенні до Порошенка, бо вважаю майже усю українську «політичну еліту», до якої належить екс-президент, великою помилкою природи і глухим кутом соціальної еволюції.

Але є речі об’єктивні.

Чи не Порошенко запропонував і продавив театральну «судову реформу», наплодивши нових органів із сумнівним правовим статусом і призначивши на довічні посади відверто недоброчесних суддів, яких легко тримати «на гачку»? Чи не Порошенко продавлював спеціальний закон, аби поставити Генпрокурором свого кума-неука?.

І тепер, – радіють пересічні, – Петро Олексійович, який для «преторианців» сьогодні є начебто не дуже любимим «колишнім», опинився нехай і не у небезпеці (про це нижче), але – у приниженні.

А натовп, між іншим, шаленіє від задоволення, спостерігаючи за приниженням колишніх кумирів.

Я про це знаю не тільки як любитель соціальної психології та шанувальник Бодріяра.

Відчув, нажаль, на власній шкурі.

Трагізм ситуації в тому, що і цього разу, окрім такого збоченого задоволення, натовп нічого не отримає.

Як би не сподівались особливо наївні на те, що історія із переслідуванням екс-президента буде показовою і знаковою.

Ми маємо зрозуміти, що усіма розслідуваннями займаються силові і «правові» органи, які стали в наших умовах наддержавною структурою.

Яка покликана оберігати не право як таке, а виключно права правлячої популяції.

І усі розмови про «посадки», як би того не бажав той, хто очолює державу нині, так розмовами і залишаться.

Буде імітація процесу, який нічим не загрожує тому ж Порошенку.

Але загрожує суспільству черговим внутрішнім конфліктом, адже розділення на тих, хто «за Порошенка» і тих, хто сподівається на справедливість, та тлі цього процесу стає надто явним.

Не треба бути навіть диванним аналітиком, аби побачити, що апофеозом цинізму «преторіанців» є під виглядом кримінального переслідування, насправді забезпечення недоторканності «жертви» цього переслідування.

Скажімо, до Порошенка може бути безліч питань, хоча б через те, що він дозволив близьким до себе монополістам із небувалим розмахом грабувати народ на газі, вугіллі, воді.

Навіть цього пункту, під яким ховаються кілометри «схем» цинічного збагачення, достатньо, не кажучи вже про інші «шалості».

А тепер згадаємо, що йому інкримінує Генпрокуратура.

З порушенням процедури призначив заступника Голови зовнішньої розвідки і щось не так робив при наданні українській церкві томосу про автокефалію.

Цей прокурорський «пук» не просто смішний – він віддає демонстративним актом маразму і тупості.

Але не будемо наївними – там працюють не ідіоти.

Тому публічна трансляція рекордного ідіотизму може бути тільки цілком продуманою тактикою.

Доказ – бурхлива реакція деяких західних партнерів України і несамовите волання про «політичні переслідування» та порушення верховенства права.

Що миттєво глобалізує «справу Порошенка» і відтепер навіть бажання поритись у його ймовірних економічно-корупційних гріхах буде оголошуватись «політично вмотивованим».

Кращого подарунку Порошенкові важко уявити.

Та й «бонуси» неабиякі – у вигляді вовтузні із врученням підозри та безсистемним вихлянням прокурорських позицій щодо міри запобіжного заходу.

Мова іде про те, що недотримання терміну і умов вручення підозри є вибухівкою, закладеною під судовий процес.

Це процесуальне порушення може взагалі перекреслити його перспективи.

Ну, а те, що суд вчора взагалі не став розглядати питання запобіжного заходу, – демонстрація наявності «правосуддя для обраних».

Яке нарешті сформувалось в остаточному нахабному вигляді.

Бо якщо мова іде не про «небожителів», а про пересічних, прокурори і судді діють інакше.

Вам можуть не оголошувати підозру, але судитимуть і осудять, як це було зі мною.

Вас можуть просто по договорняку між суддею і прокурором роками тримати під вартою, хоч рівень обвинувачень цього не передбачає – я пройшов і це.

Вам можуть інкримінувати повні маразми, які прийме слухняний до потворності суддя.

Навіть якщо ви примудритесь побороти Систему і не залишити інших варіантів як визнати вашу невинуватість – вас запустять по нескінченному шляху здобуття виправдання.

По такому замкненому колу я блукаю вже не перший рік.

На цьому тлі ігри у кримінальне переслідування за призначення посадової особи і Томос – це ще не верх демонстрації свідомого ідіотизму, на який спроможні служителі «права».

Ось, насолоджуйтесь формулюваннями: «вбив повторно», або «не брав з пацієнтів гроші, аби поставити їх в залежність від себе».

Це – з обвинувального акту щодо мене, Андрія Слюсарчука.

(«Вбив повторно» – це спроба «операції відчаю» – врятувати людину, якій були нанесені травми, несумісні з життям).

Це писав прокурор Прокопов, це прийняв суддя Дулєбко.

Вони обидва вважають, що людину можна вбити два рази (як нейрохірург, я заперечую таку можливість).

Вони обидва настільки збочені у своєму суддівсько-прокурорському єстві та позбавлені людяності, що не уявляють можливості щось робити без винагороди (як лікар, я стверджую, що право на допомогу мають усі, в тому числі і ті, хто не може заплатити).

І хоч їхній вирок був відмінений вищими судовими інстанціями, обидва донині «забезпечують правосуддя» і «дотримання прав» в Україні.

Вдало пройшовши усі «атестації» в межах порошенковської реформи.

Хоча насправді мали б відповідати за фальсифікації, порушення прав, неправосудні рішення….

Мій випадок унікальний лише за розголосом.

А скількох невинних заради віджиму бізнесу, рейдерства або на замовлення тихо «правосудять» кожного дня – не знає ніхто.

Якщо щось і загубить, не приведи, Господи, цю країну, – це навіть не корупціонери, не політикани і не зрадники як такі.

Державу вбивають ті, хто забезпечує безкарність крадіям, політиканам і зрадникам.

Іноді здається, що ця система має рівень виживання, схожий із популяцією тарганів.

Останні, як відомо, ймовірно можуть пережити навіть глобальний ядерний конфлікт і залишаться єдиними живими істотами на спустошеній планеті.

І я можу претендувати на наукове відкриття, стверджуючи, що поряд з ними вціліють й інші унікальні організми – українські прокурори і судді….

Не всі, звичайно.

Чесні трапляються і в цьому колі, як явище абсолютного виключення, але ці поодинокі «неправильні», як правило, не виживають.

Андрій СЛЮСАРЧУК, доктор медичних наук, професор-нейрохірург.