Порошенко нападе. Моніторинг токшоу 6–10 липня 2020 року

«Свобода слова» (ICTV), 6 липня.

@video=//www

Цей випуск «Свободи слова» мав стосуватися ймовірної агресії Росії на півдні, а запам’ятався сварками з приводу інформаційної війни.

У програмі взяли участь: Сергій Наєв, командувач Об’єднаних сил Збройних сил України, генерал-лейтенант.

Олексій Резніков, віцепрем’єр-міністр — міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Михайло Дворянчук, Консультативна рада у справах ветеранів при Президентові України.

Андрій Костін, народний депутат, «Слуга народу», голова комітету з питань правової політики.

Ірина Верещук, народний депутат, фракція партії «Слуга народу».

Петро Порошенко, голова партії «Європейська солідарність», п’ятий Президент України.

Сергій Рахманін, народний депутат, голова фракції «Голос».

Павло Клімкін, міністр закордонних справ України (2014–2019 рр.).

Андрій Загороднюк, міністр оборони України (2019–2020 рр.).

Загалом дев’ять гостей (вісім чоловіків та одна жінка).

Для початку загрозу наступу Росії на півдні прокоментував Сергій Наєв.

Генерал сказав, що розвідку Україна посилила, всі сценарії відпрацьовує, але безпосередньої загрози нападу не бачить.

На сході ударні угруповання противника теж не формуються.

Також Наєв прокоментував раніше озвучені заяви командувача Військово-морських сил про потенційну атаку РФ на Херсон.

Генерал сказав, що його колега не володіє всією інформацією, озвучив свою позицію і це було перебільшення.

Олексій Резніков біля мікрофона звітував про дипломатичні успіхи.

За його словами, на перемовинах у Берліні відбулося «розуміння та зближення позицій».

Також він заперечив існування ультиматумів з боку Росії й наголосив на проукраїнській позиції Франції та Німеччини.

Зайшла розмова і про вимоги Мінських угод.

У цьому контексті Олексій Резніков пояснив, що українська історія вже знає вибори за окремими законами — так званий третій тур.

А Андрій Костін стверджував, що зміни в Конституцію щодо децентралізації будуть єдиними для всієї України.

Павло Клімкін запитав у Резнікова, коли очікувати на наступну Нормандську зустріч і звідки насправді взялася Консультативна рада з ОРДЛО.

На обидва запитання чиновник відповів дещо сумнівно.

Перемовини Резніков оптимістично спрогнозував на серпень «при умові, що ми дійсно рухаємося назустріч».

А щодо Консультативної ради зробив акцент не на березневій скандальній ідеї, а на свіжому долученні до перемовин переселенців.

Тут Петро Порошенко закликав не тиснути на Україну із приводу проведення нового саміту, адже він може бути не вигідним.

Також експрезидент підкреслив, що підтримує Резнікова, хоча всі, мабуть, чекають від нього критики.

І закликав повернутися до його ідеї миротворців та дорожньої карти.

Дипломат відповів, що ці ідеї вивчають.

А також окремо прокоментував історію з видачею російських паспортів: Україна вважає громадян, які отримали паспорти агресора, заручниками, і не має до них претензій.

Під час телевізійної реклами глядачі, які дивляться токшоу в інтернеті, гості коротко обговорили ймовірність нападу Росії.

Більшість відкинули таку можливість, мовляв, наразі це не вигідно Кремлю економічно та політично.

Сергій Рахманін назвав історію «малоймовірною» з посиланням на засекречену інформацію: розгортання військ РФ загальмоване, ударних угруповань немає, навчання Росія проводить щороку, а проросійські партії в Україні наразі мають високі рейтинги, які агресія зіпсує.

Лише Павло Клімкін сказав, що Путін діє ірраціонально і буде не шукати можливості, а створювати їх.

Виступ Петра Порошенка біля трибуни перетворився на самопіар.

Він розповів про створення армії та звинуватив нинішню владу в її скороченні.

Заявив, що Україні потрібні компетентні керівники, а не дилетантські нові обличчя.

Похвалив свої квартири для військових.

Андрій Загороднюк у відповідь трохи розвіяв критику від Порошенка: мовляв, і понаднормового скорочення особового складу немає, і зброю нову Україна отримує.

І саме з виступу Петра Порошенко програма почала потрошку розсипатися та переходити на політичні розбірки.

Михайло Дворянчук звинуватив п’ятого президента в тому, що в серпні 2014-го він мовчав про агресію Росії, бездіяв під час критичних етапів війни, і, взагалі, Україна начебто могла до Іловайська «завершити війну 10 разів».

Порошенко у відповідь знову розповів про відсутню армію, свій контрнаступ та Зеленського, який мовчить про агресію Росії.

Тактичний талант продемонструвала Ірина Верещук.

Вона заздалегідь попросила Порошенка підтвердити, що він особисто писав Мінські угоди.

Аби потім через півгодини кричати, що Порошенко написав принизливий для України документ.

Проте, звісно, найгучнішою частиною ефіру став інший випад нардепки — Ірина Верещук вирішила, що п’ятий президент України свого часу вітав Путіна з Днем Росії.

Між політиками одразу розгорілася сварка із закликами до «слуги народу» назвати свої джерела.

І тут позиції Верещук підкосилися — перше її посилання було на «УНН» Льовочкіна.

Далі політикиня посилалася вже на 24 канал, але ігнорувала заклики назвати першоджерело.

Аж поки під час реклами не виявилося, що сайт посилався на прессекретаря Путіна — Пєскова.

Проте Верещук не визнала помилки й далі лише погіршувала ситуацію заявами на кшталт «я не вірю Пєскову, але вірю 24 каналу».

Також вона розповідала про гібридну війну, закидала Порошенку схожі маніпуляції на адресу Зеленського та запитувала, чому Адміністрація президента свого часу не спростувала подібні повідомлення.

Колишньому журналісту Сергію Рахманіну було відверто нудно під час цих сварок.

Було б добре, якби всі сумнівні звинувачення на токшоу перевіряли з такою прискіпливістю.

На всяк випадок, пояснюємо.

Верещук у цій ситуації не права навіть не тому, що вже в Кремлі офіційно заперечили будь-які привітання.

А тому, що при повідомленні новин першоджерело важливіше за ретранслятора інформації.

Умовно кажучи, за якість товару відповідає не служба доставки, а виробник.

І в цій ситуацію казати «я довіряю 24 каналу» — це те ж саме, що розхвалювати книжку фразою на кшталт «я довіряю “Новій пошті”».

В інший час Верещук просила Порошенка заспокоїти своїх депутатів і не розколювати країну.

А щодо проросійських ЗМІ в Україні пояснювала, що в Зеленського немає своїх каналів.

Нардепка планувала сказати ще щось, але тут її перебили включенням.

Сергій Рахманін знову критикував Мінські угоди та казав, що миротворці в Україні будуть із країн третього світу й не зайдуть сюди без умов безпеки.

Загалом, перша частина програми була цікава для тих, кого хвилює питання потенційного російського наступу.

А друга — для тих, кому потрібна ілюстрація потреби розвитку критичного мислення та медіаграмотності.

«Пульс» («112»), 7 липня.

@video=//www

«Пульсу» час піти на канікули.

Шестигодинний ефір цього токшоу й раніше не було чим заповнювати, а тепер «112» докотився вже до відвертого висмоктування сенсацій.

Не бажаєте програму про мовну політику на основі однієї фрази, кинутої головою РНБО? Це вже не кажучи про сольних спікерів вечора — Співака, Пальчевського, Кацмана.

В ефірі каналу вилилося стільки води, що у студії можна було оголошувати стихійне лихо.

Говорили-балакали: Ірина Верещук та Галина Янченко, народні депутатки, «Слуга народу».

Олексій Кучеренко, народний депутат, «Батьківщина».

Віктор Ляшко, головний державний санітарний лікар.

Володимир Кацман, заступник голови «ОПЗЖ» у роботі зі ЗМІ.

Політичні коментатори: Дмитро Співак, Андрій Пальчевський, Сергій Поярков, Олександр Лазарєв, Віктор Скаршевський, Олексій Дорошенко, Віктор Прошкін.

Загалом 12 гостей (10 чоловіків і дві жінки).

Честь відкривати вечір пустоти випала Володимиру Кацману.

Він жалівся на вартість продуктів та тарифів, розказував про забутих пенсіонерів та неконтрольований Кабмін, розписував глядачам зовнішній вплив та засилля радикалів, прогнозував дочасні парламентські вибори.

Словом, його виступ серйозно ризикував не запам’ятатися глядачам взагалі нічим.

Тож ведучі додали до спічу Кацмана кілька перчинок.

Наприклад, заяву Медведчука, буцімто посол ЄС забороняє Україні розвивати машинобудування.

Голова представництва Європейського Союзу раніше справді виражав занепокоєність законопроєктом, який буцімто «позбавляє закордонну продукцію можливості участі в закупівлях».

Але наскільки варто довіряти в питаннях стосунків із ЄС куму Путіна — відкрите питання.

Краще почитайте «Європейську правду».

Оцінку ситуації «112» надав під час включення й Михайло Погребинський — кишеньковий коментатор Медведчука.

В ефірі «Пульу» він розповідав, як Медведчук свого часу передбачив усі негативи Асоціації з ЄС.

Стверджував, що Україна сама винна у буцімто принизливому ставленні партнерів, адже надто довго поводила себе догідливо.

Жалівся, що в України не існує МЗС, адже ця організація працює проти інтересів держави.

Також Погребинський розповів якусь історію, наче він буквально вчора спілкувався з «одним из представителей G7» і той заявив, що ці країни мають право ставити Україні вимоги, адже надають їй допомогу.

Свою улюблену тему — мовне питання — проросійське ЗМІ цього тижня роздмухало практично на рівному місці.

З інтерв’ю голови РНБО Олексія Данілова «112» вибрав цитату «Чи має бути друга мова в Україні? Звичайно, має бути.

Але це має бути англійська мова, яка має вивчатися, починаючи з дитячого садочка.

Усі громадяни України, якщо ми хочемо бути в цивілізованому світі, мають знати, використовувати англійську мову».

Канал подав це як «заяву секретаря РНБО», а не рядовий вислів в інтерв’ю.

І Кацман почав розповідати про обмеження прав, порушення Конституції, 99% російськомовних нардепів, які лише вдягають україномовну маску.

Пізніше Кацман, з посиланням на «Страна.

ua» (яку він окремо похвалив), заявив, що суддя Конституційного суду Ігор Сліденко назвав термін «російськомовні громадяни» частиною доктрини Путіна.

«Если бы это сказал Парубий или сказал Вятрович, это бы не сильно меня шокировало.

Но это говорит судья Конституционного суда», — бідкався Кацман.

А ось що написав з цього приводу Ігор Гужва: «Это не Парубий заявил и не Вятрович, а судья Конституционного суда».

Який цікавий збіг.

До речі, акцентуємо увагу, що Сліденко говорив не про самих громадян як частину доктрини Путіна (так це намагалися подати проросійські ЗМІ).

Він казав про формулювання терміна.

В інший час Кацман хвалив Сергія Томіленка, керівника Національної спілки журналістів.

Кацман називав Томіленка першою за тридцять років політичною фігурою, яка стає на бік журналістів, а не влади.

А почав свій виступ поплічник Медведчука з критики «антижурналістського» законопроєкту про медіа.

Якщо вірити Кацману, його засудили «журналисты разных политических сил».

Цікаве визнання про існуванння «журналістів різних політичних сил».

А от Медіарух, наприклад, законопроект про медіа підтримав із зауваженнями.

Кацман наче запитує: «Ну скільки можна розганяти тему мови?!».

Другим сольним спікером вечора став Дмитро Співак.

Його виступ більше нагадував самопародію.

Політичний коментатор «офіційно звертався» до члена Конституційного суду, який буцімто дозволив собі критику терміну «російськомовні громадяни».

Та коментував зовнішню політику.

Наприклад вирішив, що антитрампівський «Проєкт Лінкольна» — це перше настільки масштабне повстання республіканців проти президента-республіканця.

Чули про Вотергейт? Ще Співак розказував, що Україна — це поле для експериментів, у тому числі біологічних.

Що весь світ знає, що Артем Ситник, голова НАБУ, — це агент.

Що на день ВМС України не потрібно було дякувати за американські катери.

Крім того, Співак назвав імена тих політичних та громадських діячів, які, мовляв, є агентами США в Україні.

А ведучі запитували, чи будуть США карати українців за непокору.

Третім у студію завітав Віктор Ляшко.

Головне, що від нього намагалися дізнатися ведучі, — чи планує лікар іти у мери Києва, і чи говорив він про це з президентом.

Незважаючи на багаторазове повторення цих запитань, Ляшко прямо так і не відповів.

При цьому медику поки що явно не вистачає ораторського таланту, і його ухиляння від відповідей виглядають дивно.

На чергове уточнення ведучого про зустріч із президентом Ляшко, наприклад, сказав: «Я зустрічаюся досить часто з досить великою кількістю посадовців».

Що ж до своєї поточної посади, то лікар закликав українців продовжувати дотримуватися карантинних заходів (пом’якшення — не скасування); переконував, що ні в нас, ні за кордоном не можуть визначити, відкриття яких конкретних закладів призводить до зростання захворюваності; стверджував, що в Україні не стали робити менше тестів; ще раз коментував спільне з президентом відвідування кафе без масок: буцімто це була просто перевірка, але штрафи вони заплатили.

Також Ляшко застерігав від прямих порівнянь смертності цього року з аналогічними періодами інших років, адже саме для уникнення смертей увесь світ і вводив карантин.

Крім того, головний санітарний лікар озвучив статистику, що кожен четвертий заклад в Україні порушує карантин.

Добивати глядачів вийшов Андрій Пальчевський.

Нещодавно чоловік оголосив про створення політсили «Перемога» (ммм, креатив) і тепер ще відчайдушніше намагається наростити рейтинг перед виборами мера Києва.

Метод у колишнього члена російської «Партії любителів пива» стандартний: критика опонентів.

Для початку Пальчевський розкритикував Віктора Ляшка (начебто він знищив санітарну службу) і сказав, що не довіряє жодній інформації від МОЗ щодо вірусу.

Мабуть, якби потенційний кандидат у мери від «Слуги народу» очолював якусь іншу службу, Пальчевський не довіряв би їй.

Далі заступник міністра уряду Азарова критикував Віталія Кличка та Ірину Верещук.

Мовляв, остання раніше керувала містом з населенням усього десять тисяч людей.

А от у мегаполісі, за словами Пальчевського, повинні бути люди «С большими талантами и горящим сердцем [...] Там должны быть опытные люди».

Тобто, улюбленець каналів Медведчука все-таки не піде на вибори? Після цього у студії піднялося мовне питання.

Пальчевський висміяв англійську голови РНБО; сказав, що майже всі в Україні володіють російською; і кілька разів протягом інтерв’ю продемонстрував свою українську.

Вислови «немає ніякого ставлення до того, що відбувається» (замість «стосунку») (відео) та «мене вже набридло про це розмовляти» (замість «мені) (відео) у комплекті.

Крім того, Пальчевський критикував Порошенка, команду Зеленського, зовнішній вплив.

Розповідав, що, коли політики одягаються в дорогий одяг, це одразу говорить про хабарі.

Пропонував провести референдум з приводу повернення олігархами награбованого.

Цікаво, розкуркулення буде у програмі «Перемоги»? Крім того, Пальчевський роздмухував якусь незрозумілу історію про відокремлення Львова.

І повторював бородату російську пропаганду про те, що Порошенко здав Донбас, адже там проживав невигідний йому електорат.

Тут справа навіть не в часовому парадоксі (АТО почалося раніше, ніж Порошенко став президентом), а в самому механізмі реалізації цього диявольського плану.

Як Порошенко змусив Росію напасти на Донбас?.

І, звісно, не можна не відзначити професіоналізм ведучих.

У житті Пальчевського нарешті сталася подія, варта уваги (презентація політичної сили), але про неї у шоумена спробували запитати всього один раз.

Улюбленець каналів Медведчука сказав, що не буде про це говорити, і… все.

Анна Степанець та Володимир Полуєв навіть не поцікавилися, чому Пальчевський не хоче цього робити.

І, серйозно, як довго він думав над назвою «Перемога»?.

Андрій Пальчевський проти всього світу.

Після цього токшоу тривало ще півтори години, але, якщо чесно, з них дуже важко виокремити щось цікаве.

Спочатку у студії обговорювати мову (англійську добре знати, російська повинна мати рівні з іншими мовами права), а потім закордонний вплив.

Ірина Верещук тут підняла питання перегляду Угоди про Асоціацію з ЄС на користь України.

Галина Янченко назвала реструктуризації «імені Яресько» продажем України.

Ведучі запитували, як Україні бути суб’єктною, коли в Давида Арахамію після заяви про тимчасову відмову від гармонізації законодавства з ЄС, одразу летить каміння.

Також у студії знову розповідали про агентів зовнішнього впливу.

А ще на ефірі був присутній Сергій Поярков, якому після початку пародій на Зеленського вже довелося вимикати мікрофон.

Хоча «Пульсу» справді час на канікули, виникає враження, що шоу цього року не буде припиняти свій ефір.

Адже з інформаційними приводами чи без них, але воно досі має роботу: піарити Пальчевського перед виборами, просувати позиції «ОПЗЖ», роздмухувати мовні конфлікти на пустому місці.

Але в жодному разі не піднімати головну тему для майже всіх інших токшоу тижня — російську агресію.

«Право на владу» («1+1»), 9 липня.

@video=//www

Цей ефір «Права на владу» був приреченим.

«1+1» начебто хотів обговорити ймовірність російського наступу на Півдні (тема «Путін нападе» звучала саме так), але в результаті провів ефір про внутрішньо українські військові проблеми.

Плівки Деркача, помилки командування в перші роки війни з Росією, російських агентів в Україні.

Оскільки відповідей на це все ні в кого досі немає, гості студії озвучували запитання та звинувачення.

А потім сварилися.

Після перегляду цього токшоу глядачі не дізналися майже нічого про війну з Росією, зате наочно познайомилися з політичною війною в Україні.

У студії сварилися: Олексій Данілов, секретар Ради національної безпеки і оборони України.

Сергій Наєв, командувач Об'єднаних сил Збройних Сил України.

Артур Герасимов, співголова фракції партії «Європейська солідарність».

Ірина Верещук, народна депутатка від фракції партії «Слуга народу».

Ігор Палиця, народний депутат від депутатської групи «За майбутнє».

Андрій Білецький, народний депутат 8-го скликання, голова партії «Національний корпус».

Денис Казанський, блогер, представник Донецька у політичній підгрупі на Мінських переговорах.

Євген Терехов, радник Міністра внутрішніх справ України з питань волонтерів та ветеранів.

Андрій Сенченко, колишній віце-прем'єр з питань економіки і економічних реформ АР Крим, народний депутат України 5-го, 6-го, 7-го скликань, т.

заступника глави Адміністрації Президента в 2014 році.

Енріке Менендес, голова аналітичного центру «Донбаський інститут регіональної політики».

Загалом 10 гостей (дев’ять чоловіків та одна жінка).

Центральною темою ефіру стали плівки Деркача, а першим спікером вечора — Ігор Палиця.

Він не володіє якоюсь особливою компетенцією в цьому питанні, відповідною посадою чи політичним впливом.

Але належить до найближчого оточення Коломойського й використовує тему плівок для чорного піару лідера «ЄС».

Наталія Мосейчук сказала, що не довіряє плівкам, адже Порошенко має іншу манеру висловлювання.

Палиця відповів, що Порошенко просто інакше спілкується з українцями.

І звинуватив п’ятого президента у лицемірстві, ставанні на коліна перед Путіним та таємних домовленостях по здачі Криму й створенні Іловайського котла.

У своєму бажанні пропіаритися Палиця дійшов аж до заперечення російської агресії.

Наприклад, сказав, що раз Росія не визнавала Гіркіна, він не був представником російських військ.

Також Палиця вирішив, що в Криму до 16 березня офіційно не було російських військ, а півострів захопила «терористична банда».

Палиця відрапортував, що вони вже в процесі.

Також ведуча висловила припущення, що це США дали команду не захищати Крим зброєю.

Палиця у відповідь розповів, що Україну використали для розділення ринків.

А ще згадав про Липецьку фабрику та назвав Петра Порошенко «головною консервою».

Далі до мікрофона вийшов Артур Герасимов.

Він одразу закинув Палиці, що той підігрує російській пропаганді.

А потім почав захищати Петра Порошенка.

Мовляв, реальне ставлення п’ятого президента до Путіна показують контрнаступ у 2014 році, санкції, морський трибунал, отримання Томосу, Стокгольмський арбітраж.

Також Герасимов підняв питання про співпрацю ФСБ та Зеленського в контексті плівок.

Розповів, що записи оприлюднили саме сьогодні, аби відволікти увагу від провалів «слуг народу».

Сказав, що в Росії стверджують, що останні кілька місяців мають повну інформацію про ЗСУ.

Жалівся, що обговорення плівок легалізує спецоперацію ФСБ, а про помилки Зеленського чомусь у студії не дискутують.

Наприкінці ефіру Герасимов взагалі заявив, що причиною такого масштабного обговорення плівок Деркача у «Праві на владу» може бути частка Медведчука в «1+1».

Узагалі, всю першу половину програми у студії панувала просто таки вибухонебезпечна атмосфера.

Особливо між Герасимовим та Верещук.

Перший розповідав про політичні репресії проти Порошенка, друга просила не пересмикувати.

Герасимов казав, що плівки Деркача треба одразу викидати на смітник.

Верещук додавала «разом із вами».

Герасимов розказував про розвал армії попередниками, Верещук уточнювала, що Порошенко й сам раніше займав купу посаду від міністра МЗС до секретаря РНБО.

Верещук показувала папірець із 27 українськими ЗМІ, які розповіли про привітання Порошенком Путіна з Днем Росії і просила Герасимова визнати чи спростувати цей факт.

Нардеп у відповідь звинувачував колегу у фейках Кремля.

Вступав Герасимов і в конфлікти з ведучою.

Наприклад, Наталія Мосейчук запитувала, чому Порошенко не розібрався з «фракцією російських консерв» «ОПЗЖ».

Жалілася, що Порошенко та Зеленський розривають країну.

Потім нардеп із ведучою сперечалися, як Зеленський та Порошенко визнавали агресію Росії.

Далі Мосейчук закинула Герасимову співпрацю Медведчука з Порошенком, пояснень якої буцімто досі немає навіть у темниках.

Нардеп спробував перевести розмову на те, що це Верещук відвідує канали кума Путіна.

Але ведуча одразу нагадала, кого канали Медведчука хвалили до Зеленського.

Також Мосейчук просила «ЄС» не вкладати гроші в кампанію проти неї, а краще допомогти дітям.

Герасимов одразу розповів про благодійність партії.

На завершення Наталія Мосейчук закликала судити не Порошенка, а його військове оточення, яке передало проблеми армії у спадок.

Член «ЄС» одразу розповів, як Порошенко створив армію.

Верещук уточнила, що до цього доклався кожен українець.

Лицарі змагаються за честь сюзеренів, 2020 рік.

Короче кажучи, у першій половині ефіру у студії «Права на владу» тривала напружена дискусія між рівними суперниками.

Або, якщо хочете, однаково безсовісними маніпуляторами.

І під попкорн її було слухати дуже цікаво.

От тільки спілкувалися ці люди начебто про війну та виживання держави.

І в цьому контексті стає вже трішки страшно.

Адже, очевидно, одним із завдань кремлівських плівок Деркача було посварити українців.

Що, судячи з цього ефіру, їм вдається.

Щодо інших учасників програми, то Андрія Білецького записи розмов з Путіним не здивували: він і так не вірив у пафос Порошенка та пам’ятає призначення Медведчука (до гуманітарної підгрупи Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України – «ДМ»).

Значно більше лідера «Національного корпусу» лякає друга частина плівок — незадоволення Байдена щодо диверсій української розвідки в Криму.

Також Білецький жалівся, що українське командування не хоче визнавати свої помилки.

Євген Терехов сказав, що шокований почутим і вимагав відповідей про Іловайськ.

Денис Казанський акцентував увагу на непокараних колабораціоністах, які після місцевих виборів можуть продовжувати очолювати міста на сході України.

Андрій Сенченко пояснював різницю між відповідальністю військових (їх не можна карати за поразки) та відповідальністю командирів, які віддавали злочинні накази.

Друга частина програми була значно спокійнішою.

Сергій Наєв переконував, що Україна готова до російських навчань і має вдосталь боєприпасів.

Андрій Сенченко заперечував останній факт, мовляв, за провалені закупівлі вже час притягати до відповідальності.

Енріке Менендес розповідав, що політики самі розколюють Україну й Путіну скоро не треба буде нічого робити.

Також коментатор критикував мирне врегулювання від Зеленського, мовляв, воно майже не відрізняється від варіанту Порошенка й соціологія показує, що його вже не підтримують.

Далі Андрій Сенченко казав, що Путін може й не піти на фізичний наступ, але інформаційна окупація вже триває: Кремль купує канали та формує політичні сили.

Більше того, Сенченко закликав не проводити місцеві вибори на всіх територіях Луганської та Донецької областей.

На жаль, ця частина шоу теж не обійшлася без неприємностей.

Мосейчук та Герасимов поговорили про те, хто «коронував Медведчука» — Порошенко чи «Плюси».

Ведуча також закинула члену «ЄС», що вільно може говорити про співвласника свого каналу — Медведчука — те, що ніколи не скажуть про Порошенка на Прямому.

Ігор Палиця розповів, що українські політики можуть брехати про військову загрозу, аби красти чи не давати економіці розвиватися.

А потім запропонував вирішити долю Донбасу на референдумі.

Коломойський що, теж в куми до Путіна?.

Протягом усього ефіру Наталія Мосейчук закликала політиків не сваритися і двічі наголошувала, що вона не зеленоботка (ось та ось).

Ризикнемо припустити, що подібні ефіри справді не вигідні «слугам народу».

Звинувачення діючої влади у співпраці з ФСБ, закиди Порошенку щодо здачі Криму (насправді анексія відбувалася до його інавгурації), сварки про політичне сміття та постійні пошуки зрадників узагалі стратегічно не вигідні українським політичним силам чи глядачам.

Вони вигідні тим, хто провокує подібні ефіри своїми плівками.

Звісно ж, на всі навіть найболючіші запитання необхідно знайти відповіді.

Але в такому форматі, де здебільшого лунатимуть саме відповіді, а не взаємні звинувачення.

«Ехо України» (Прямий), 10 липня.

@video=//www

Півтори години про справу Порошенка.

Прямий так часто та довго говорить про розслідування проти свого улюбленця, що в гостей студії цього разу навіть не виникло запитань до адвоката експрезидента.

Ще б пак, він же тільки минулого тижня виступав на цьому ж токшоу, і тоді захисту лідера «ЄС» виділили годину часу.

«Це що, зміст нашого життя? Оцим ми всім живемо? Коронавірусом, зачиненими кордонами і цим [справами Порошенка.

— Авт.].

Щось не так у нашому житті», — бідкався на початку програми ведучий Матвій Ганапольський.

Що ж, ми давно казали, що з Прямим щось не так.

Добре, що це вже помічають і на самому каналі.

Про Порошенка балакали: Ростислав Павленко, народний депутат, «Європейська солідарність».

Василь Мокан, народний депутат, «Слуга народу».

Антон Поляков, народний депутат, група «За майбутнє».

Михайло Опанащенко, член партії «Опозиційна платформа — За життя».

Ігор Лапін, екснардеп від «Народного фронту».

В’ячеслав Кириленко, ексвіцепрем’єр-міністр.

Ігор Головань, адвокат Порошенка.

Загалом сім гостей (усі чоловіки, жодної жінки).

Почалося шоу з тизера від Матвія Ганапольського.

Оте, що діється в країні, це і є зміст нашої програми».

Здавалося, після цього Прямий буде говорити про плівки Деркача, загрозу нападу Росії на Півдні, перепитії у мирних перемовинах.

Але ні, всі ці речі, якщо й згадували протягом ефіру, то максимум кількома реченнями.

Натомість Ганапольський довго жалівся на перевірки Прямого та казав, що розслідування піднімають Порошенкові рейтинг.

Подальше обговорення ви вже чули: Порошенка переслідують на догоду Росії, на правоохоронців тиснуть, прокурори «блеют», Венедиктова некомпетентна, у владі процвітає невігластво та знахабнілість, не мати справ від «зеленої влади» — це сьогодні дурний тон.

Справді цікавими були тільки кілька моментів.

Наприклад, адвокат, який уже сам не знає, стільки справ відкрито проти п’ятого президента.

Член «ОПЗЖ» Михайло Опанащенко, який на Прямому чомусь позитивно жартував про Порошенка (він начебто може піти на наступні вибори з гаслом про «весну») та навіть похвалив зовнішній вигляд Петра Олексійовича.

Весело також виглядала спроба представників «Слуги народу» та «ЄС» помірятися рейтингами.

Ростислав Павленко розповідав, що рейтинги політсили Порошенка ростуть не лише через атаку влади.

Василь Мокан пояснював, що рейтинги влади падають не через справу Порошенка.

В’ячеслав Кириленко переконував, що до Порошенка прислухається все більше українців, адже він поводить себе гідно та пропонує «контраправду».

Мокан відповів, що в п’ятому президентові просто бачать жертву і співчувають.

Також «слуга народу» сказав, що «ми зараз тут не міряємося рейтингами», а потім одразу розповів про антирейтинг Порошенка та соціологію Зеленського в другому турі.

До речі, щодо Мокана.

Як і всі інші гості від «Слуги народу», він теж потрапив у немилість до Прямого.

Матвій Ганапольський перебив його буквально на десятій секунді першого ж виступу.

А потім грубо зааплодував, коли Мокан вжив слово «попередники».

Хоча й сам «слуга народу» відзначився спірною заявою, мовляв, справи проти Порошенка ініціює не влада, а інші «суб’єкти подання»: Портнов, Добкін, Коломойський.

Ага, а коли Зеленський говорив про «пригоди» та «вироки» для попередніх керівників держави, він мав на увазі хіба не модні вироки?.

Тут же єдиний раз за програму згадали про плівки Деркача.

Матвій Ганапольський сказав, що це дискредитація п’ятого президента, яку смакують промосковські ЗМІ.

Й обурився, що влада не може знайти, хто записує секретні розмови.

Усе «обговорення» тривало близько трьох хвилин.

Твій вираз обличчя, коли влада знову переслідує Порошенка.

Коли ж розмови про Порошенка нарешті завершилися, Прямий перейшов до своєї другої головної теми — невиконаних обіцянок Зеленського.

Ведучий нагадав, що діючий президент планував піти з посади в разі порушення закону та про випадки, коли Зеленський уже буцімто порушував закон.

Зокрема, про останню історію з незадекларованими ОВДП.

Також глядачам показали сюжет про обіцянки, які після приходу до влади порушив глава держави.

«Усе, про що нам говорили, воно не відповідає реальності», — масштабно узагальнила співведуча Альона Курбанова.

Матвій Ганапольський назвав серіал «Слуга народу» передвиборчим роликом Зеленського.

І слова звідти теж приписали до лицемірства шостого президента в контексті його переїзду на державну дачу.

Урешті-решт ведучого пробило на метакоментар: він поцікавився у колег, чому вони чіпляються до Зеленського, а не розмовляють про його роботу як президента? Співведучі пояснили, що справа в порушені обіцянок.

Ох, Прямий, не обманюй хоча б себе.

Василь Мокан тим часом закликав розділяти передвиборчі технології кандидатів та реальне життя.

Наприклад, він пояснював, що переїхати з Банкової, насправді, неможливо через безпеку та спецзв’язок.

А віддати державні дачі дітям не в повноваженнях президента.

Окей, навіть якщо це так, але це що, спроба у прямому ефірі легалізувати передвиборчу брехню?.

Також на програмі було коротке включення Олексія Резнікова, якого просили прокоментувати слова Дмитра Мєдвєдєва про те, що українцям слід змиритися з втратою Криму.

Дипломат розповів, що Росія часто плутається в заявах.

І її публічні заяви чомусь відрізняються від більш врівноважених слів на перемовинах.

Також Резніков говорив про потребу модернізувати Мінські угоди та про борги окупованих територій за воду.

А насамкінець прокоментував вимогу Дмитра Козака, аби президент чи прем’єр України підтвердили чи спростували необхідність перегляду Мінська.

Резніков пояснив, що це такий тролінг від Росії, адже Україна висувала схожу вимогу раніше.

Завершилася програма ще трьома мініскандалами.

Матвій Ганапольський, на основі якоїсь розмитої цитати від «слуги народу» на каналі ZIK, вирішив, що проти Порошенка відкриють нову кримінальну справу.

Потім ведучий обурився, що Зеленський нічого не може зробити з фінансуванням Медведчука з Росії.

А майже перед фінальними титрами образився на опитування каналу «НАШ» про Порошенка: «отец нации» чи «государственный изменник», де 80% голосів поки що були за «батька нації».

Ганапольський переконував, що до кінця голосування другий варіант набере 99%, й обіцяв ніколи не проводити щодо Зеленського подібних опитувань.

Від автора голосування «Чи допоможе Тимошенко сосиска?» у це віриться слабко, але побачимо.

Повертаючись до екзистенційної кризи Прямого та запитань «Це що, зміст нашого життя?», хочеться сказати, що зміст життя телевізійники мають визначати самі.

Але невже автори токшоу на Прямому зі своєї волі щотижня годинами слухають захисників Порошенка?.

«Свобода слова» («Україна»), 10 липня.

@video=//www.

Як і «Ехо України» цього ж дня, «Свобода слова» приділила плівкам Деркача мало часу, бо спочатку їй треба було пропіарити свого власника.

Назвавши програму досить вульгарним Ukrainian lives matter, «Україна» коротко поговорила про пожежі на Луганщині, дуже довго — про вугілля, і в час, що залишився, — про буцімто записи розмов українського й російського президентів.

Зекономимо вам три години й підсумуємо програму: вугільну галузь потрібно захищати, плівки Деркача — розслідувати.

Слово отримали: Михайло Саакашвілі, президент Грузії (2004–2013).

Ігор Смешко, голова СБУ (2003-2005), лідер партії «Сила і честь».

Руслан Кошулинський, народний депутат 7-го скликання, партія «Свобода».

Юлія Ковалів, заступниця голови Офісу Президента України.

Ірина Верещук, народна депутатка, «Слуга народу».

Андрій Герус, народний депутат, «Слуга народу», голова Комітету ВРУ з питань енергетики та ЖКП.

Олексій Кучеренко, народний депутат, ВО «Батьківщина», заступник голови Комітету ВРУ з питань енергетики та ЖКП.

Михайло Волинець, голова Незалежної профспілки гірників України, народний депутат, ВО «Батьківщина», член Комітету ВРУ з питань енергетики та ЖКП.

Віталій Бутенко, директор із комерційної діяльності ДТЕК.

Борислав Береза, народний депутат VIII скликання.

Іван Плачков, міністр палива та енергетики (2005–2006), голова Всеукраїнської енергетичної асамблеї.

Загалом 11 гостей (дев’ять чоловіків та дві жінки).

Чесно кажучи, першу тему програми (проблеми шахтарів) навіть немає особливого сенсу описувати, адже вона звелася до взаємних звинувачень та пошуку тіньових лобістів.

Андрій Герус жалівся на схеми Ахметова.

Олексій Кучеренко звинувачував Геруса в роботі на Коломойського.

Потім Герус та Михайло Волинець сперечалися, у кого з них більше сумнівних статків.

А ще нардеп нагадав голові «Незалежної» профспілки, що в того син працює в компанії Ахметова.

Юлія Ковалів нагадала Олексію Кучеренку, як той буцімто дзвонив їй із кадрових питань.

У відповідь на що член «Батьківщини» назвав жінку «божевільною».

Представник компанії ДТЕК бідкався, що йому треба платити людям зарплати й жалівся на непрофесійну владу.

А ще у студії проводили включення з шахтарями.

Імовірно, це були абсолютно незалежні, незаангажовані та просто щирі люди.

Але виглядало все в найгірших традиціях Радянського союзу.

Ось шахтарі одночасно аплодують голові ДТЕК.

Ось на прохання журналістки повторюють крики «Геруса у відставку» та пропонують вигнати нардепа зі студії, називають його «крисою», закликають «вийти, як мужика».

Після майже двох годин розмов про проблеми шахтарів (читай Ахметова) на другу тему програми у студії лишилося всього 45 хвилин.

Можливо, слоганом ефіру краще було б зробити Ukrainian’s time matter.

Ігор Смешко в другому блоці називав плівки Деркача ударом по національній безпеці, закидав Порошенкові державну зраду (якщо автентичність записів підтвердиться), обурювався, чому Деркача досі не допитують.

А ще нагадав, що плівковий скандал Кучми, який, за словами Смешка, заблокував рух України в НАТО та був вигідний Росії, теж стався за Деркача.

Тоді батько сучасного «викривальника» очолював СБУ.

Володимир Омелян намагався відвести вогонь від Порошенка.

Казав, що Байден та Пєсков уже заперечили справжність записів.

Тут Шустер нагадав, що Пєскову взагалі то не прийнято вірити.

Також ексміністр інфраструктури стверджував, що президент, який повів Україну в контрнаступ, не міг її здавати, не те що зараз.

Омелян взагалі намагався приписати Зеленському якусь вигоду від скандалу та постійно називав Пєскова «улюбленим персонажем» Верещук.

Коли ж «слуга народу» та ведучий запитали в ексчиновника, до чого тут взагалі Зеленський, він так і не зміг їм чітко пояснити.

Крім того, Омелян вмикав студії фейковий голос Путіна, намагаючись показати, що такі записи легко підробити.

Міхеїл Саакашвілі розповідав про свій героїчний спротив Росії і казав, що радив Порошенку не підписувати Мінські угоди.

Також колишній президент Грузії звинувачував Порошенка в реінкарнації Медведчука.

Заявляв, що кум Путіна начебто планує купити ICTV.

А ще зізнався, що пробачив Порошенка.

Савік Шустер, у свою чергу, сумнівався, що Путін вжив би вираз «хрен его знает», як на записах.

Руслан Кошулинський вважав, що подібні скандали покликані розділити українців.

На завершення в ефірі сталася ще одна перепалка між Омеляном та Верещук.

Ексміністр сказав, що за Порошенком ішли війська, що він створив армію, і що зараз військові прибирають дороги перед приїздом Зеленського.

Верещук закликала вибачитися перед армією за такі слова та запитала, чи був сам Омелян в АТО.

Це був один із, варто визнати, рідкісних ефірів, коли «Свобода слова» не змогла запропонувати глядачам ні ексклюзивних спікерів, ні нестандартних точок зору, ні якоїсь унікальної інформації взагалі.

Якщо, звісно, не враховувати піар Ігоря Смешка в рекламі та погрози Савіка Шустера почати модерувати програму.

Такого на інших токшоу не побачиш.