Записи розбрату. Для чого потрібні плівки Деркача

Тандем ексрегіонала Андрія Деркача та проросійських ЗМІ нагадує взаємодію артхаусного митця і критиків.

Перший влаштовує перформанси зі щільно упакованими символами, а другі пояснюють глядачам, як потрібно сприймати показане.

Записи розмов буцімто Петра Порошенка з Путіним та Байденом, які в сумі тривають близько двадцяти хвилин, пропагандисти розтягнули на кілька десятків годин інтерв’ю, токшоу, публікацій, мемів.

Та купу небезпечних для всієї України меседжів.

Легалайз від Деркача.

Перед тим, як почати використовувати «плівки Деркача», проросійським ЗМІ потрібно було виконати два завдання: переконати аудиторію в достовірності записів та перебити відверто кремлівський запах, яким вони віддають.

Проблему справжності пропагандисти здебільшого вирішували простим, але ефективним методом: впевнено говорили, що записи правдиві.

Цитати на кшталт «Мене це зовсім не дивує», «А чого ви очікували?», «Ну, це ж Порошенко», «Ежу понятно», «Так ведуться всі подібні розмови» постійно лунали на токшоу та в гостьових студіях.

І нав’язували глядачам думку, що плівки лише підтвердили давно як-от Анатолій Шарій чи Олег Волошин, прямо атакували людей, які не вірять у достовірність записів.

Називаючи їх «порохоботами», «безмозглыми» чи «сектантами».

На жодній програмі проросійських каналів серйозно не розглядали версію, що записи від Андрія Деркача (випускника Академії ФСБ та ексрегіонала), могли бути принаймні змонтовані.

Але були й креативніші підходи.

Політтехнолог Михайло Погребинський на News.

One вирішив, що справжність записів ніхто не заперечує.

Ведуча нагадала йому, що це не так.

Пропагандист Руслан Коцаба на «112» розповідав, що фейковість жодного із вкидів Деркача досі не довели.

Анатолій Шарій стверджував, що Росія може сама опублікувати цю розмову і що він значно більше вірить Пєскову, ніж Порошенку.

Юрій Михальчишин на ZIK казав, що ніхто би не фальшував плівки, адже тоді на них може подати в суд Байден.

Видання «Страна.

ua» додумалося взяти експертний коментар у пранкера Лексуса: «То, что на записи реальный Порошенко, сомнений быть не может.

Скажу, как человек, общавшийся с ним по телефону несколько раз…».

Найкраще в цьому тексті — переконання пранкера в божественній природі Путіна: «Не появился ещё такой человек, который бы мог его спародировать должным образом».

Щодо очевидної російської присутності в цій історії, то українців вирішили відволікти від неї, пустивши одночасно по всіх інших слідах.

На пропагандистських ресурсах можна було почути версії, що зі зливів стирчать вуха Трампа, Коломойського, Юрія Луценка, особистих мотивів Деркача.

Анатолій Шарій у цей час прямо відбілював Росію, розповідаючи, що вона не настільки дурна, аби зливати інформацію через випускників школи КГБ (яких блогер уточнив, що поважає).

Михайло Погребинський переконував, що «рука Кремля — это же не противоречит тому, что это все правда».

Політичний коментатор Віктор Скаршевський пропонував звертати увагу на зміст розмов, а не те, хто їх опублікував.

Версію про те, що ексрегіонал міг отримати плівки від країни-агресорки, на жодному «опозиційному» шоу серйозно не розглядали.

Взагалі, проросійські медіа зійшлися на думці, що запис здійснювався в Україні.

Політичний коментатор Олексій Якубін на «Украина.

ру» розповідав: «Не исключаю, что сам Порошенко сделал эти записи, просто он в какой-то момент утратил контроль над своим архивом».

Пранкер Лексус для «Страны» сказав, що «запись велась украинской стороной».

Нестор Шуфрич на каналі «Наш» розказував, що, судячи зі звуку, запис вели з українського боку.

Михайло Погребінський вирішив, що Порошенко робив записи на другий термін.

Руслан Бортник вважав, що Порошенко писав розмови для шантажу чи комерційних цілей.

Леонід Кравчук думав, що Порошенко нагромаджував спогади для мемуарів.

Загалом, проросійські ЗМІ доносили до глядачів дві думки: записи точно справжні і в їхньому існуванні винна сама Україна.

При цьому за словами пропагандистів читалася і глобальніша стратегія.

Усіма цими аргументами про те, що Порошенко міг наробити ще багато подібних записів, Деркач показує себе як надійне джерело.

А меседж, що зміст публікацій важливіший за контекст, неймовірно універсальний.

І з їх допомогою можна не лише легітимізувати окремі записи Деркача, а і провести повноцінний суспільний «легалайз» подібних методів політичної боротьби.

Щоби перед місцевими виборами українці підсіли на плівки та зливи різної сумнівності.

Чорна мітка для Порошенка.

Звісно ж, найбільш поверхнева мета «плівок Деркача» — це Петро Порошенко.

За щасливим збігом, на п’яти хвилинах запису є і згадки про «солідарність» (прямо наче партія експрезидента), і привітання зі святом 1 травня (одразу після скандалу з Днем Росії), і згадка про Мінські угоди (які зараз Порошенко критикує), й абсолютно дружня риторика (і це після звинувачень на адресу Зеленського), й дистанційні «обійми» (уже розтягнуті на меми).

Навіть сама дата запису — буцімто за два місяці після Дебальцеве — обурлива.

Увесь цей масив інформації проросійські партії сповна використали для боротьби з політичним опонентом.

Кирило Куликов на News.

One розповідав, що Порошенко «редкая мразь» та «трус», і, взагалі, страждає деменцією: плутає кишеню з бюджетом та досі вважає себе президентом.

Вадим Карасьов казав, що громадян обманювали та вважали за бидло.

Михайло Погребинський акцентував увагу на «предельном лицемерии» й тому, як «лидер антикоммунистической пропаганды» вітає Путіна з 1 травня.

Семен Глузман вважав, що в Порошенка немає нейронів «нравственности» та «искренности».

Ведуча News.

One Лана Шевчук вирішила, що в лідерів України та Росії були «романтичні стосунки».

Віталій Журавський на «112» стверджував, що Порошенко намагався сподобатися Путіну.

На ZIK Михайло Погребинський казав, що треба мати особливий дар, щоб так облизувати Путіна.

Ведучі ZIK почули у словах Порошенка претензії на те, що він кращий за всіх і король України.

Ігор Мосійчук на «Наш» назвав дії Порошенка «політичними поблядушками».

Словом, головною претензією до п’ятого президента стало лицемірство.

Уже на фоні цього проросійські спікери вигадали також кілька інших посилів.

Наприклад, Шарій переконував, що від Порошенка відвернуться майже всі виборці.

Світлана Крюкова казала, що експрезидент втратить міжнародних друзів, адже через нього можна опинитися в незручній ситуації.

Олександр Дубінський заявив, що «порохоботів» тепер можна називати «путіноботами».

Кирило Куликов вирішив, що Порошенко буде відступати у Львів та рвати країну.

ZIK, мабуть, по приколу випустив ще й сюжет про пластичні операції Порошенка.

Опоненти лідера «Європейської солідарності» набралися аргументів на всі випадки життя.

І перед місцевими виборами, напевне, будуть використовувати «плівки Деркача» як універсальну чорну мітку на репутації «ЄС».

Фрагменти записів підходять як контраргумент до майже всього, навколо чого партія Порошенка будує свою публічну риторику.

Крім, хіба що, європейської інтеграції, але над цим проросійські ЗМІ попрацювали окремо.

Як правильно розмовляти з «Великой Державой».

Якщо останні шість років ви стежили за політикою, то могли помітити, що Віктор Медведчук регулярно намагається показати українцям, як треба говорити з «братським народом».

Катається на перемовини в Москву, називає ідеї Путіна «новим світовим мейнстримом», вітає агресора з Днем Росії, «ОПЗЖ» навіть планувала відвідати Парад перемоги в РФ.

Але за більшість цих дій кум Путіна отримує якщо не справи в СБУ та перевірки від Нацради, то хоча б суспільний осуд.

Принаймні, отримував.

А от тепер канали Медведчука доводять, що Порошенко теж поважає Росію.

«Порошенко понимает, что с президентом такой великой державы, как Россия, нужно разговаривать, как минимум, уважительно [...] Обычно так общается подчиненный с начальником [...] Порошенко адекватно понимал, что Украина — это не суверенная страна, а государство, которое вынуждено балансировать между великими державами.

И стараться даже с теми, с кем мы вроде как в конфликте, пытаться им угождать», — розповідав на News.

One Олег Волошин.

А ось що він говорив уже на ZIK: «А как по-другому? Я, честно говоря, не представляю, как президент Украины может с президентом Великой Державы общаться иначе».

Михайло Погребинський на News.

One називав Путіна «старшим по рангу».

Проросійські медіа відверто намагалися нав’язати українцям меншовартість і показати, що з Росією не можна інакше, — лише на колінах.

Тим паче, що, якщо вірити каналам Медведчука, для ворожнечі з Федерацією немає причин.

Михайло Погребінський на ZIK казав, що Порошенко намагався показати Путіну, що вони не вороги.

Світлана Крюкова на ZIK теж стверджувала, що насправді президенти були зовсім не ворогами.

Наталя Землянська на News.

One почула в розмові «друзів, партнерів, змовників».

Андрій Портнов на «Наш» розповідав, що Порошенко демонстрував Путіну ледь не те, що вони на одному боці барикад.

Олег Волошин на News.

One заявив, що «Порошенко не стал бы президентом Украины, если бы не добрая воля Москвы [...] Они могли бы не признавать его избрание президентом».

Михайло Добкін на «Наш» вирішив, що, судячи з розмови, Росія була готова до миру, й саме на Порошенкові лежить 90 % провини за продовження війни.

Аналогічну позицію на «Наш» висловлював Нестор Шуфрич.

Словом, цитуючи Олексія Якубіна на «Украина.

ру», ситуація «отчасти упрощает для Зеленского проводить свою политику по отношению к России [...] Зеленский получает для себя возможность в случае чего апеллировать к тому, что Порошенко вел себя еще хуже».

Тільки насправді таку можливість отримують російські пропагандисти.

У величезній кількості публічних виступів (ось, ось, ось, ось, ось, ось, ось, ось) вони вже заявили, що тепер ніхто не може вчити їх «родину любить».

А будь-яку боротьбу з колаборантами останні прив’язали до Порошенка та виставили лицемірною.

Цитуючи «Страну.

ua», «..

Адже чого б іще, як не з подачі брехливої влади, українці після Дебальцеве раптом вирішили не любити Росію?.

Що б там не казав Якубін, подібна риторика насправді не «упрощает для Зеленского» політику стосовно Росії, а робить її складнішою.

Адже тепер виборцям буде важче пояснити, чому Україна не йде на зближення з агресором.

А от Медведчук, навпаки, зможе прикрити плівками Деркача будь-які обійми з Путіним.

Окремої уваги заслуговує те, як проросійські ЗМІ інтерпретували буцімто розмову Порошенка із Джо Байденом про українську диверсійну групу в Криму.

Фактично Україну намагалися виставити державою-терористкою, якій не варто довіряти.

ру» прямо писала, що «Киев заигрался в терроризм» і що «Украина — опасность для мира».

Вадим Карасьов на News.

One казав, що влада послала диверсійні загони проти своєї території та громадян.

Вадим Рабінович на News.

One стверджував, що «Порошенко планировал террористические акты против граждан Украины и международные провокации».

Ведучі ZIK та Світлана Крюкова обурювалися, що терористичні акти могли поставити під загрозу життя українців та загострити ситуацію.

Олексій Якубін на «Наш» акцентував увагу, що винною у провокаціях, судячи з усього, виявилися не ФСБ, а Україна.

Михайло Погребинський на ZIK вирішив, що Порошенко напав ще й на Донбас.

Просто уявіть, які масштаби спекуляцій це відкриває перед кремлівськими медіа.

По-перше, жодної реінтеграції, адже Україна, виявляється, буцімто вбиває своїх громадян.

По-друге, це чудовий аргумент на користь того, що Україна буцімто сама винна в ескалації.

По-третє, тепер будь-який черговий вибух у кафе «Сєпар» можна буде списати на Україну, а будь-які звинувачення на адресу ФСБ поставити під сумнів цією історією.

Проросійські ЗМІ навіть не стали чекати.

ua» вже написала, що «это значит, что последующие обвинения Порошенко в Керченской провокации конца 2018 года - также имеют право на существование».

Схожі закиди зробили Михайло Погребинський, Нестор Шуфрич та Олег Волошин.

Останній також заявив, що, за його інформацією, Київ пропонував Москві забрати Донбас.

Руслан Бортник на News.

One поділився, начебто існують привітання від Порошенка Путіну з Днем перемоги у 2014 році.

Макс Назаров на каналі «Наш» назвав Крим «розмінною монетою та величезною домовленістю між країнами».

Коротше кажучи, на фоні одного начебто викриття пропагандисти вже почали легалізувати в суспільній свідомості інші.

І це лише наймасштабніші приклади того, як прокремлівські медіа умудрилися використати двадцять хвилин аудіозаписів.

Є ж іще, серед іншого, формування недовіри союзників до України.

Зокрема, Віталій Журавський казав, що Порошенко в розмовах із Путіним здавав західних партнерів.

І практично на всіх великих токшоу лунала теза «І як тепер довіряти, що українська влада тебе не пише?».

Рабінович переконував: якщо Зеленський не звільнить людей, причетних до «кримських терактів», то він не має впливу на силовиків своєї країни.

Кирило Куликов прирівнював американський та російський впливи: «Какая разница перед кем, извините, раздвигает ноги проститутка?».

Олександр Дубінський заявив, що якраз після цієї розмови з Путіним почалася «торговля на крови».

ua» розвела конспірологію щодо вбивства заступника очільника адміністрації Порошенка.

А також, із посиланням на нардепа Ігоря Попова, вирішила, що «записи разговоров в целом дискредитируют стратегический курс, которым шла Украина последние шесть лет».

Петро Симоненко на ZIK (навіть не питайте) розповідав, що, за словами Порошенка, війна на Донбасі потрібна, аби вибити пам’ять про СРСР.

І, звісно, не обійшлося без зовнішнього управління.

Якщо вірити проросійським ЗМІ, то Байден у розмовах із Порошенком виглядав як президент України, а сам президент — як «провинившийся ученик».

Реальні наслідки всієї цієї активності спрогнозувати дуже складно, адже в Україні не існує інституту репутації.

Цілком можливо, що на плівки Деркача чекає та ж доля, що й на плівки Онищенка.

Але щонайменше одне завдання вони вже виконали — створили в Україні ще одну мікротріщину.

Достатньо було лише подивитися «Право на владу» на «1+1», де Зеленського звинувачували у співпраці з ФСБ проти Порошенка.

А фактично Порошенка звинувачували в домовленостях навколо Іловайського та Дебальцевського котлів.

Українців знову успішно посварили між собою, аби вони не об’єдналися проти справжнього ворога.

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа».

Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.