«Яса»: повернення Сергія Маслобойщикова в ігрове кіно

Поки йшов до знімального майданчика на вулиці Чорновола, згадував, наскільки знакові фільми знімав Сергій Маслобойщиков, які водночас знімалися у знакові для України періоди.

Його «Співачка Жозефіна та Мишачий народ» вийшла 1994-го, в рік других президентських виборів, що привели до влади Леоніда Кучму, фактично предтечу Януковича, а відтак Революції гідності та російсько-української війни.

Але якщо вибори розпочали катастрофічні зміни у країні, «Співачка...» зробила кардинально-позитивний зсув українського кіно, яке таким чином вийшло за свої сталі й ретроградні межі, і вийшло ефектно, з експериментальним, максимально грайливим кроком, вартим порівнянь за жанровою і формальною сміливістю зі стрічками Грінуея та Сокурова.

Попри чудову короткометражку «Від Булгакова», наступний, саме знаковий, повнометражний фільм був зроблений рівно за десять років, під час Помаранчевої революції — документальний «Люди Майдану» (або з іншою назвою — «NEVSEREMOS!»).

А ще через 10 років, створюючи вже справжню циклічність, вийшов «Український аргумент» — теж документальний, теж про Майдан і про революцію.

Нове кіно Маслобойщикова, «Яса», красиво і ґрунтовно ніби узагальнює, концептуалізує час від людей одного Майдану до людей іншого Майдану, з гачком уже у війну.

Цього разу — кіно художнє, вперше з часів «Шуму вітру» 2002 року….

В одному із салонів краси утворена декорація салону криси — невигадливо, але все ж трохи інакше, бо для того, щоби вмістити кінематографічну групу — з освітлювальними пристроями, мікрофонами, шнурами, штативами, плейбеком і командою осіб із двадцяти — треба трохи «поруйнувати» попередньо створений світ і в його стінах, залишених, «побудувати» світ новий.

Майже як у Хакслі.

Невелика косметологічна кімната десь 6 на 4 метри стала сценою для косметологічної процедури: Дарку, 20–25-річну дівчину із множинними плямами-опіками на обличчі, оглядають дівчатка-майстрині, а поруч базікає по телефону імпозантна жінка за 50, Ганна.

Жінка має великий i.

Phone, сумочку «Шанель», ефектні прикраси на руках та шиї.

Натомість дівчина, яку вона привела до салону, сіпається від світла, різких звуків, очевидячки не будучи ні готовою до такого, ні маючи захвату від дійства навколо неї.

Що насправді відбувається?.

Це питання я ставлю режисерові, коли ми сіли за столик, взагалі-то призначений для манікюру.

«Дія фільму відбувається у 2015 році, — розказує Сергій Маслобойщиков.

— Наша старша героїня намагається привести у форму молодшу героїню, свою названу доньку.

Після тих душевних і фізичних травм, яких та зазнала на війні».

Втім, за цією короткою ремаркою ховаються міріади деталей, формуючи людей, їхні мотиви та їхній конфлікт.

Точкою конфлікту й розмежування між двома жінками став чоловік — син старшої і хлопець молодшої, точніше не він сам, а його смерть 20 лютого 2014 року.

За сюжетом, у смерті сина Ганна звинувачує Дарку, мовляв, це вона його притягла на Майдан, хоча він перед цим добре й мирно собі вчився в Америці, відісланий туди матір’ю.

Наступного разу обидві побачилися вже за рік, коли Дарку, добровольця на російсько-українській війні, поранену і напівпритомну після обстрілу, Ганна забирає з польового шпиталю.

«Насправді, — продовжує режисер, — ця сповідальна історія двох жінок, молодої і вже зрілої, є віддзеркаленням української історії останніх років — від Помаранчевої революції, фактично, і до теперішнього часу.

Вона розгортається більше як спомин, як роздуми про шлях однієї героїні та іншої.

Наші героїні — обидві добрі та гідні жінки, але діалектика життя штовхає їх по різні боки протистояння.

Ця драматична ситуація не є висмоктаною з пальця, вона є нашим життям.

Тут не буде суспільно-політичного аналізу, лише доля двох конкретних людей.

І я не виступатиму суддею їхніх історій, хоча вони звинувачують як самих себе, так і одна одну.

Їхня історія — це трагедія, жанр, трохи забутий у сучасному світі, де герой завжди несе відповідальність за себе.

У нас герої трагедійні, бо вбачають свою провину в тому, що відбувається у світі та суспільстві.

Більше того — вони хочуть нести цю відповідальність..

Ось це мені здається цікавим».

Світ двох героїнь дуже різний, попри те, що обидві живуть в Україні і є українками.

Аби не розкривати всі особливості героїнь і не видавати сценарні ходи, важливі для інтриги фільму, достатньо сказати, що Ганна, як було зазначено ще минулого року під час пітчингу 11-го конкурсного відбору Держкіно, «причетна до “мафіозного реваншу” 2010 року, який і призвів до Революції гідності».

Вона заможна і впевнена жінка, і це чудово передає її виконавиця, Алла Сергійко.

У гримерці їй наводять відповідний марафет — шик і блиск сучасного безпринципного багатства.

«Мені хотілося б, — каже актриса, — щоб глядач полюбив мою героїню, пройшов із нею весь шлях, а потім зрозумів би..

до чого ми дійшли.

Моя героїня не є негативною, вона просто не розуміє, в чому її вина.

Тобто вже на початку всі питання, поставлені самій собі, знаходять у її душі відповіді, але іншим вона намагається довести протилежне — інакше жити вона просто не може».

Фільм, власне, про ті «компроміси, на які ми щодня йдемо, а в результаті приходимо до того, що не можемо збудувати країну», додає Алла.

Ганна може дозволити собі все, що завгодно.

І це демонструє Дарці, «прилизуючи» її в косметичному салоні чи в манікюрному, годуючи Дарку ніколи нею не баченими і не куштованими стравами в рибному ресторані (що знімається того ж дня).

Натомість Дарка, якій, звісно, подобається смачна їжа, бачить, що, крім усього іншого, самій Ганні потрібна допомога.

«Дарка вважає це своє місією, — пояснює виконавиця ролі Христина Федорак.

— Обставини, які їх об’єднали, — загибель рідної для них обох людини.

До цього вони були абсолютно чужі одна одній.

Тепер Ганна щиро робить Дарці якнайкраще, а Дарка розуміє, що вона має допомогти цій жінці».

Таким чином виявляється суть назви фільму: «яса» — українське слово монгольського походження, що перекладається як «данина».

Це слово було взяте режисером із п’єси Лесі Українки «Лісова пісня», де Русалка Польова просить Мавку врятувати її красу й дати трохи своєї чарівної крові.

Мавка «черкає себе серпом по руці» і каже: «Ось тобі, сестро, яса!» Цікаво, що ця назва точніше, суттєвіше стосується фільму, ніж назва перша, «Доця», змінена творцями ще рік тому, вже після пітчингу, задля непотрібної плутанини з аналогічною назвою книжки Тамари Горіха Зерня, теж дотичної до війни, але не до сценарію Маслобойщикова.

Зрештою, зупинившись на назві «Яса», творці дізналися, що й така назва є теж — роману Юрія Мушкетика, написаного ще 1985 року.

Трохи посміявшись, було вирішено більше не мудрувати і триматися за неї, бо справді вона дуже пасує самому змісту проєкту.

Проєкту пасують і виконавиці головних ролей, як рукавички для рук, адже саме під Аллу Сергійко та Христину Федорак Сергій Маслобойщиков сценарій відразу й писав.

Алла — «актриса Маслобойщикова», яка, мов Лів Ульман у Бергмана, грає в усіх художніх фільмах режисера.

А з Христиною Маслобойщиков у театрі Франка поставив навесні 2019 року виставу Verba, інтерпретацію «Лісової пісні», де Христя, власне, грала Мавку, яка вже тоді віддавала ясу.

«У неї є природна правда, — дає свою оцінку актрисі режисер, — і я ніколи не бачив, щоб вона де-небудь сфальшувала».

У гримерці, вбрана в халатик для сцени «Дарка в косметичному салоні», Христина справді виглядає максимально природно...

І тут нас грубо переривають.

«Все-все, ти й так забрав 15 хвилин зміни», — резюмує і (трохи жартома) нарікає на мене другий режисер, Новруз Хікмет, відповідальний за те, щоб на майданчику все було чітко.

І так і є.

По-перше, навдивовижу дотримується масковий режим.

По-друге, перепрацювань нема, як мене запевнив Новруз.

І було б дивно, якби були, якщо другий режисер гордо і переконливо носить футболку з формулою підйомної сили крила.

По-третє, 5-6 дублів у середньому на кадр — це не багато, а перший кадр у салоні й поготів мав два дублі.

З Богданом Вержбицьким, постійним оператором останні 20 років, Маслобойщиков проводить детальні репетиції, і все знімається максимально живо, з рук (камера ARRI Alexa Mini).

Продюсером проєкту виступає Олексій Москаленко, відомий як спеціаліст зі спецефектів (зокрема, саме його компанія mental d.

Rive Studio причетна до створення разючої комп’ютерної графіки у фільмі «Бобот, або Енергія всесвіту»).

Що означає присутність Москаленка? Велику допомогу.

Бо заявлений іще минулого року бюджет складає 17,4 мільйона гривень, а це, будьмо чесними, мізерна сума для створення повноцінного фільму.

Саме Москаленко та його mental d.

Rive Studio візьмуть на себе «інтеграцію» героїнь у документальну частину «Яси» — буквально занурення Ганни і Дарки у вир Майдану 2013-2014 років (а можливо і 2004-2005-х).

Хоча в самого Маслобойщикова є особисті кадри з Аллою Сергійко на Майдані, які він планує вставити у фільм.

Саме для відтворення документальних кадрів творці залишили собі кілька знімальних днів.

А так картина вже відзнята.

«Яса» планується до фестивального життя й кінотеатрального виходу на 2021 рік.