Мовчання ягнят. Для чого «журналістам» травмати

Декілька років тому в розмові з одним французьким поліцейським щодо злочинів проти журналістів піднялася тема так званих «фейкових» журналістів.

Французький поліцейський тоді дуже здивувався: «А навіщо комусь називатись журналістом, якщо він не журналіст»?» Бо з точки зору француза, посвідчення журналіста – це як посвідчення бухгалтера чи посвідчення оператора Нової Пошти.

Тобто так, посвідчує конкретний статус, конкретну професію, але навіщо таке посвідчення мати стороннім особам?.

Однак в Україні існує цілий бізнес по торгівлі посвідченнями журналіста.

«Действующее законодательство Украины даёт право журналистам:.

Открыто осуществлять аудио/видео запись, используя любые виды техники, не запрещённые действующим законодательством;.

На свободный доступ к статистическим данным, архивам, библиотечным и музейным фондам, ограничение этого доступа может быть обусловлено только спецификой ценностей и особыми условиями их сохранности, которые определяются действующим законодательством Украины;.

По предъявлению редакционного удостоверения находиться в районе стихийного бедствия, катастроф, в местах аварий, массовых беспорядков, на митингах и демонстрациях, на территориях, где объявлено чрезвычайное положение;.

Посещать государственные органы, органы местного самоуправления, а также предприятия, учреждения, организации и быть принятым их должностными лицами;.

Посещать бесплатно большинство выставок, музеев, презентаций;.

Журналисты в Украине относятся к одной из категорий граждан, кому дано право на оформление разрешения на травматическое opужиe;.

Препятствование законной деятельности журналиста приравнивается к преступлению против сотрудника правоохранительных органов и влечёт за собой уголовную ответственность, предусмотренную ст.

171, 345-1, 347-1 и 349-1 Уголовного Кодекса Украины.».

Тож проблема так званих «фейкових» журналістів дійсно існує – коли особа, яка не займається журналістською діяльністю, тобто не здійснює збирання, обробку і розповсюдження інформації в інтересах аудиторії на невизначене коло осіб – тим не менш має посвідчення журналіста і намагається використати цей статус не з метою інформаційної діяльності, а заради інших інтересів.

Одним з таких інтересів є отримання дозволу на травматичну зброю, або, якщо називати це правильно, на «пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії».

Журналісти є однією з категорій громадян, які мають право на отримання таких пристроїв.

Щоправда таке право журналістів утаємничено: воно зазначено в Наказі Міністерства внутрішніх справ України від 13 червня 2000 року N 379 дск (для службового користування).

Не зважаючи на те, що термін «дск» є прямим порушенням Законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», і його використання має тягнути за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу за статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення – текст даного наказу на сайті Верховної Ради відсутній.

13 липня 2020 року ІМІ розіслав по обласним управлінням національної поліції запит про доступ до публічної інформації з питанням: скільки дозволів на травмати було видано власне журналістам? Ми отримали лише одну відповідь, яка містила точну цифру - від нацполіції Миколаївської області, яка повідомила ІМІ що на обліку в неї перебуває 277 власників спецпристроїв, які є журналістами.

А далі, таке враження, що хтось десь “схаменувся” – і більше 20 обласних управлінь надіслали у відповідь на запит ІМІ абсолютно однакові листи, які слово в слово продублювали “відповідь”, що вони не зобов’язані знати про це.

Насправді, зобов'язані, адже саме Національна поліція є розпорядником такої публічної інформації – бо саме вона видає дозволи і веде облік таких пристроїв.

ІМІ планує оскаржувати порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації» з боку працівників поліції, які неправомірно не надали передбачену законом відповідь, яка підозріло і неймовірно “співпала” у понад 20 регіонах.

Втім, для з’ясування інформації, яку ми хотіли отримати, приховування цих даних нацполіцією не є перешкодою.

ІМІ веде Барометр свободи слова - моніторинг, в якому фіксуються випадки порушень прав журналістів, зокрема випадки фізичної агресії проти журналістів, перешкоджання їхній діяльності тощо.

Наприклад, за перше півріччя 2020 року було зафіксовано 112 випадків порушення прав журналістів.

За останні сім чи навіть більше років ми не зафіксували жодного випадку, коли б журналіст використав для захисту своєї професійної діяльності травматичну зброю.

Більше того, жоден з журналістів, які стали жертвами, не мали при собі травматичної зброї, або дозволу на травматичну зброю.

У той же час, у 2018 році повідомлялося, що у Херсонській області 223 особи отримали дозволи за посвідченнями журналіста.

При чому за твердженням Сергія Нікітенко, керівника інформаційно-аналітичного сайту «Мост» та представника ІМІ в Херсонській області, у цьому переліку прізвищ реальних журналістів було не більше 2-3.

Ми можемо лише припускати, чому саме національна поліція приховує від громадськості кількість травматичної зброї, яку було видано громадянам за журналістськими посвідченнями.

Спадає на думку, що приховувати ці дані можливо тільки якщо йдеться про якісь корупційні взаємовідносини, чи, можливо, це своєрідне тіньове забезпечення «журналістів в спортивних костюмах», яких ми не раз уже спостерігали перед місцевими виборами.

Але у будь-якому разі розкриття такої інформації у разі із співставленням з реальною кількістю людей, що працюють журналістами в певному регіоні, напевно, дійсно може комусь “нашкодити”.

«Фейкові» журналісти руйнують професію журналіста і вбивають довіру і повагу до його діяльності.

Їхня кількість мала би зменшуватись.

Але допоки будуть існувати таємні накази МВС, за якими у журналістів будуть преференції, геть не пов’язані з їхньою журналістською діяльністю, як ось дозволи на травматичну зброю; поки працівники поліції будуть намагатись приховати дані про кількість таких дозволів – будь-які спроби введення прес-карти, єдиного зразка посвідчення журналіста та будь-яких інших способів боротьби за чистоту професії будуть марними.

Бо «потрібні люди» будуть отримувати і «єдині прес-карти», і «посвідчення встановленого зразку» тощо.

Алі Сафаров, ІМІ.

Фото - DELFI/Domantas Pipas.