Может быть проще, чем пешком

Владимир Шульга.

Проректор Харьковского национального университета внутренних дел, доктор исторических наук.

Может быть проще, чем пешком (укр).

27 июля, 18:05.

Юрий Божко.

Ніколи б не подумав, що однією з найобговорюваніших тем, зокрема і в соцмережах, будуть затори на трасах, що ведуть до південних курортних міст України.

Себто, не те, що я не припускав такої ймовірності заторів, просто не думав, що наш народ стане настільки заможним, що автомобілі відпочивальників перевантажуватимуть траси.

Але наразі не про заможність та затори, і не про ремонти та стан доріг.

Зрештою, я не фахівець автодорожної галузі.

Мені на думку прийшли спогади (одні з небагатьох приємних) про часи так званого "розвиненого соціалізму" в СРСР.

Хочу підкреслити вкотре, що я НЕ апологет "совка" і не пропагую принципи "совєцької імперії".

Проте є безумовно позитивний досвід тих часів, який не лише можна, а й треба використати.

Покоління 60-70-х років пам’ятає, наскільки широко в радянські часи була вибудувана мережа регіональних аеропортів.

Фактично, не існувало області, в якій би не було головного обласного аеропорту та кількох районних.

Більше того, на відстань у понад 250 кілометрів, куди довго та не дуже вигідно було запускати рейсові автобуси, курсували "рейсові" літаки – зокрема Ан-2 та Ан-26.

Існували не те, що міжобласні, а й внутрішньообласні авіарейси.

Щоб не бути голослівним, ось вам, наприклад, світлина з архіву черкаського хжурналіста та краєзнавця Бориса Юхна.

На ній – розклад руху літаків з аеропорту Черкаси від 1985 рооку.

Як бачите – там не лише міжобласні, а й міжреспубліканські рейси.

А є і внутрішньообласні – Христинівка, Жашків, Маньківка, Звенигородка, Тальне, Монастирище – це райцентри Черкащини.

І все це – звичайні рейсові маршрути, як нині автобуси чи електрички.

Про кількість та додаткові повітряні рейси на сезон літніх відпусток, – годі й говорити.

Відпочивальники могли дуже просто з будь-якого міста України літаками дістатися на улюблені курорти півдня чи мінеральні води заходу України.

І подекуди не лише в найближчу рейсову точку, а й прямісінько на сам курорт.

Наприклад в улюбленому тоді і нині чорноморському курорті Скадовську – функціонував аеропорт, що приймав рейси із усієї України.

І не лише в Скадовську.

Звісно, порівнювати ті аеропорти з Борисполем – то безглуздо.

Але й Скадовськ – далеко не Піцунда.

Мова наразі про те, що для людей, котрі бажають швидко дістатися на відпочинок, – пропонували можливість не паритися у плацкарті півтори-дві доби, а за один день дістатися до місця відпочинку.

В тренде.

Коронавирус в МВД: стало известно число заболевших и умерших правоохранителей.

Для чого я поринув у таку собі ностальгію? Напевно для того, щоб ви, друзі, зрозуміли та, можливо, чимось посприяли відновленню регіональних аеропортів.

Ще раз підкреслю: регіональні аеропорти, які ПОВИННІ ФУНКЦІОНУВАТИ у кожному обласному центрі – не треба будувати "з нуля".

Вони є.

Щоправда, в різноманітно-занедбаному стані.

Проте є.

І злітні смуги, й інфраструктура.

І відновити їх можна дешевше, аніж будувати нові.

Я абсолютно чітко розумію, які перепони такому будівництву існують, і які гроші "крутяться" в автобусних перевезеннях.

Нещодавня перестрілка в Броварах, де нібито щось не поділили "маршрутчики", – доказ того, що люди здатні за цей бізнес на ризиковані та безглузді протизаконні вчинки.

Але не цим людям вирішувати майбутнє української авіації.

І я переконаний в цьому.

Не так давно президент Зеленський заявив про необхідність створення вітчизняного авіаперевізника.

Якщо дозволите – дам пораду: починати треба в усіх напрямках.

Тобто не просто замовляти літаки в "Антонова", а й набирати групи студентів для льотного та інженерно-технічного персоналу аеропортів, формувати місцеві бюджети на відновлення аеропортів, тощо.

До речі, тут і вигадувати нічого не треба.

Можна просто взяти та подивитися програму розвитку авіації Канади.

Там уряд давно сформував програму розбудови авіасполучень на десятиріччя наперед, прорахувавши, скільки буде потрібно щороку пілотів, інженерів, коштів на будівництво аеродромів, і так далі.

Адаптувати ту програму під Україну можна і потрібно.

Наостанок скажу кілька слів для тих, хто почне зараз вираховувати вартість квитків на літак, обслуговування та утримання аеропортів: не силуйте себе, адже все рівно нічого не вийде.

Бо сьогодні вартість квитка на авіарейс – це настільки комплексне поняття, що вам навіть не снилось, які складові туди входять.

Для прикладу – вартість лоукоста з Києва до Відня, наприклад, становила 10 євро.

Невже ви думаєте, що авіаперевізники працюватимуть собі "у мінус"? Тому і з вартістю квитків на рейси все можна буде узгодити завдяки окремим пунктам реалізації тієї ж програми (якщо така буде).

Ще раз підкреслю: масштабна державна програма з відновлення регіональних аеропортів потрібна.

Оскільки її реалізація – то не просто розвиток транспортної галузі.

То – повноцінний розвиток туризму.

А в Україні є не лише морські курорти: середньовічні замки, природні чудеса, як наприклад єдина в Європі пустеля.

Чи вдасться втілити кату програму? Дуже сподіваюся, що так.

Влада змінюється, але розвиток повинен бути непохитним.

Подпишись на наш telegram.

Только самое важное и интересное.

Подписаться.

Реклама.