Чи варто «Українському радіо» повертатися на середні хвилі? Медіапідсумки 21–27 липня 2020 року

Нещодавно ми згадували про домовленості, досягнуті на початку цього року між президентом Володимиром Зеленським і керівництвом українських медіагруп у зв’язку з кодуванням супутникового сигналу: запуск некодованих міжнародних версій головних каналів, розширення покриття цифровим ефірним телебаченням, запуск соціальних пакетів супутникового ТБ з мінімальною абонплатою.

Частиною цих домовленостей було встановлення «Зеонбудом» передавачів Т2 у 47 населених пунктах України до 1 травня 2020 року.

Історія про ці 47 передавачів тягнеться кілька років і базується на складеному компанією спільно з «1+1 медіа» і Inter Media Group переліку населених пунктів, де потрібно посилити цифрове покриття, щоб воно відповідало відключеному аналоговому.

На сьогодні з цих 47 передавачів встановлено лише сім в Одеській області.

Причому запущено в роботу тільки три з них, запуск іще чотирьох затримується через перемовини між «Зеонбудом» і КРРТ з приводу ціни.

Для решти 40 передавачів, стверджує «Зеонбуд», частотного ресурсу не буде, поки остаточно не вимкнуть передавачі аналогові.

Зауважте: медіагрупи, чиїми власниками є найбагатші та, вочевидь, одні з найвпливовіших людей країни, після втручання президента виконують домовленості, хоча й не задоволені їхніми наслідками для переходу абонентів на платний супутник.

«Зеонбуд» свою частину не виконує і тримається впевнено, вочевидь готуючись до переоформлення ліцензії, яка закінчується у грудні 2020 року.

Досі цікаво, хто ж і на яких умовах володіє «Зеонбудом».

Уже певний час дискусія довкола інформаційної безпеки у країні нагадує кидання кізяками: «Давайте ухвалимо закон про протидію дезінформацію».

— «Ідіть ви зі своїм законом.

Ви закодували супутник і тепер 2 млн українців там дивляться російські канали».

— «Не чіпайте кодування, це перехід до цивілізованого ринку.

Давайте краще подивимося, що з покриттям Т2».

— «Не чіпайте Т2.

Наше розрахункове покриття — 95 % населення.

Давайте подивимося, що у КРРТ з тарифами».

— «Кожен може образити КРРТ.

Краще дайте нам відкрити ще один мультиплекс».

— «Який вам мультиплекс? У нас і так забагато безкоштовних телеканалів».

Такі дискусії зазвичай тривають доти, доки хтось не вигукне, що в усьому винен Віктор Медведчук, після чого всі розходяться задоволені.

Але від цього нічого не змінюється: українці підписують петицію проти 5G і впевнені у штучному походженні коронавірусу, а громадські організації, що борються з дезінформацією, посипають голову попелом через недостатню ефективність своїх зусиль.

Здається, саме час згадати, що в нас є Суспільне, і подумати, як саме його можна підсилити.

Телеканали НСТУ поки що, на жаль, не можуть похвалитися високими рейтингами: на ринку відеоконтенту їм доводиться конкурувати не тільки з потужним українським розважальним телебаченням, але і з іще потужнішим світовим розважальним продуктом, який глядачам щедро постачають пірати та останнім часом дедалі більше — найкращі світові ОТТ-платформи.

Але в НСТУ є радіо, яке показує хорошу динаміку зростання аудиторії і з точки зору покращення інформаційної безпеки здатне задовольнити частину попиту на якісну інформацію.

За останні роки Нацрада виділила Першому каналу «Українського радіо», «Променю» та «Культурі» найбільше FM-частот за всю історію цих радіостанцій.

Але з точки зору покриття радіо НСТУ все-таки ще є що покращити.

Зокрема, за даними УДЦР, зі 185 FM-передавачів, на яких працює УР-1, лише чотири мають потужність по 5000 Вт (три в Херсонській області й один у Києві), один — 3000 Вт (у Красногорівці Донецької області), 23 — 1000 Вт, решта — меншу.

При цьому в сусідній із Херсонщиною Миколаївській області є тільки два не дуже потужні передавачі: 500 Вт у Миколаєві та 100 Вт у Первомайську.

У прикордонній Харківській області є сім передавачів: 500 Вт у Великому Бурлуку, 250 Вт в Ізюмі, по 100 Вт у Куп’янську, Зачепилівці, Первомайську й Краснокутську і 1000 Вт у Харкові, що виглядає не надто потужно для такого великого міста.

Але це все-таки більше, ніж у Дніпрі, де потужність передавача, на якому мовить «Українське радіо», становить лише 500 Вт.

Загалом у Дніпропетровській області є ще чотири передавачі: по 250 Вт у Нікополі, Орлах та Кривому Розі та 200 Вт — у Павлограді (тобто в десяти із 13 міст обласного значення в Дніпропетровській області передавачів Першого каналу «Українського радіо» немає).

Гориста Львівська область заставлена малопотужними передавачами: по 500 Вт у Львові й Турці, 250 Вт у Рожевому, по 100 Вт у Бродах, Коростеві та Красному, по 30 Вт у Підгородцях, Козьовій, Рівному, Червоному, Старому Самборі, Стільському, Ясениці та Борині, по 10 Вт у Славському, Верхньому та Підбужі.

На Волині є тільки два передавачі по 1000 Вт — у Луцьку та Ковелі та три передавачі по 100 Вт — у Горохові, Нововолинську та Шацьку.

І цей аналіз потенційних білим плям можна продовжувати.

«Промінь» працює на ще меншій кількості FM-передавачів: 51 по всій Україні, «Культура» — на 46 передавачах.

Покращити покриття в таких умовах могло би повернення до масштабного мовлення на середніх хвилях поруч із FM-мовленням.

Попередимо скепсис тих, хто думає, що середні хвилі вже ніхто не слухає: якщо ви їздите в автомобілі по Києву, то, звісно, середні хвилі для вас виглядають як пережиток минулого, але якщо ви живете у віддаленому селі, інформаційними потребами якого не цікавляться ні медіагрупи, ні комерційні радіостанції, ні мобільні оператори, то безкоштовне розмовне радіо — це одне з небагатьох доступних для вас вікон у світ.

А для держави це один із кроків до забезпечення інформаційної безпеки через надання громадянам доступу до інформації, включно з мешканцями окупованих територіях: технічні спеціалісти кажуть, що на відміну від FM, середні хвилі глушити не вдається.

Минулого року наглядова рада НСТУ обговорювала з правлінням та ставила завдання придбати середньохвильовий передавач для відновлення трансляції УР-1, від якої компанія відмовилася 1 червня 2019 року (за виключенням мовлення на окупований Донбас та прикордонні території з передавача в Часовому Ярі).

Не зробили цього, вочевидь, через скорочення фінансування Суспільного.

Можливо, зараз, коли починається процес бюджетування на наступний рік, є сенс знову повернутися до цього питання.

16,5 млн грн.

на рік — на таку суму у 2019 році НСТУ укладала договір із КРРТ на трансляцію «Українського радіо» середньохвильовим передавачем із с.

Луч у Миколаївській області, потужність якого дозволяла покрити дві третини території України.

Скажімо чесно: ця трансляція могла би коштувати менше, якби у КРРТ було не таке застаріле, енергонеефективне обладнання.

Заощадити на вартості трансляції могло би придбання нового твердотільного передавача.

Його вартість експерти оцінювали у 500–600 тис.

Причому держава може виділити кошти на передавач цільовою бюджетною програмою і спрямувати їх кому вважатиме за найкраще — НСТУ чи напряму КРРТ.

Інформаційна безпека, так чи інакше, потребує видатків.

Тож чи не варто подумати в напрямку розбудови Суспільного радіомовлення, що дозволило би вбити одразу двох зайців: подбавши про безпеку, заодно сприяти демократичним процесам у суспільстві?.

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа».

Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.