Перед виборами: чому США потрібна нова зовнішня політика

Привабливо, пише у The Atlantic Вільям Бернс, уявляти як виглядатиме планета після пандемії коронавірусу. Дехто каже, що ми бачимо закат американської першості або еквівалент "Суецького моменту" для Британії (у 1956 році тодішній президент Єгипту Гамаль Абдель Насер націоналізував його, що стало початком кінця імперії – 24). 24 канал проаналізував ситуацію перед виборами у США.

Є ті, хто вважає, що США – головний драйвер у світі після Холодної війни – але очільники тимчасово нездатні виконувати свою роботу. Щоб відновити американське лідерство, потрібен більш тверезий погляд.

Втім, ми ще дуже багато не знаємо про вірус і як він змінить світ у цей перехідний період. Попереду – анархічний світовий порядок, а панування США залишилося десь позаду, лише у дзеркалі заднього виду.

Хаотичний світовий порядок на фоні пандемії

Ситуація нагадує  своїм динамізмом та крихкістю час до Першої Світової війни, який викликав два військові потрясіння, поки перші рамки світопорядку не були нарешті встановлені. Наразі потрібно фундаментально переглянути американську роль у світі, який стає все менш ліберальним та менш керованим. І менш американським, в кінці кінців.

Навколо поки що лише кризи: півмільона людей померли від ковіду, удвічі зріс голод, продовжується найбільша економічна криза з часів Великої Депресії.

Володимир Путін, який завжди шукає слабкі місця інших, не зважає на свою власну вразливу позицію. Колапс нафтового ринку та проблеми у подоланні пандемії зробили російську "одновимірну" економіку та стагнуючу політичну систему ще більш крихкими. Але Путін все ще бачить багато способів саботажу та підривів ворожих країн. Таким чином, він зможе зберегти свій статус. Але простору для помилки стає все менше.

Європа зловлена між напористим Китаєм, ревізіонізмом РФ та хаотичною Америкою і власними політичними проблемами. Розрив у трансатлантичному альянсі глибшає: США очікує, що Європа буде "робити більше, казати менше". Старий Світ – що він стане ареною розборок "великих слонів".

Пандемія підкреслила абсолютно хаотичну ситуацію на Близькому Сході. Хардлайнери у Тегерані та Вашингтоні вже майже поставили ногу на небезпечну драбину ескалації. Проксі-війни у Ємені та Лівії продовжуються, а Сирія залишається знищеним, але кривавим полем бою. Ізраїль планує йти вперед зі своїми планами анексії частини Західного Берегу ріки Йордан, що фактично покладе край спробі зробити "дві держави для двох народів".

Глобалізація, технології та Америка перед вибором

Швидкість змін давно обігнала здатність лідерів змінювати правила життя. Фейки поширюються набагато швидше правди, а інфекційна хвороби –набагато швидше ніж ліки від них. Ті самі технології, які можуть розкривати людству стільки можливостей, тепер використовуються авторитарними правителями, щоб арештовувати громадян, спостерігати за ними, репресувати їх. Суспільства страждають від нерівності, яка лише поширюється.

Демократія вже більш ніж десятиліття як на спаді, міжнародні організації починають "ламатися" через паралізуючу бюрократію, замалі інвестиції та активну боротьбу головних держав.

Над усім цим піднімається загроза зміни клімату, планета задихається у викидах парникових газів. Потрібен лідер, щоб провести людство до порядку, організатор, щоб пройти через хаос викликів, стабілізувати геополітичне суперництво та забепечити хоч невеликий захист для глобальних суспільних благ.

Варіант перший: відступ

Наразі, більше ніж будь-коли, Америка відступає у світі / Фото english al-araby.com 

Наразі, вважає автор статті Уільям Бернс – президент Фонду Карнегі за міжнародний мир, колишній заступник держескретаря США – буде нескладно пояснити американцям необхідність відступити. Врешті-решт, пандемія створила людські, економічні проблеми, поглибила расовий розрив, американська ідея вже піддається сумнівам.

Уявлення, що Америка зможе безперебійно відновити своє лідерство, запобігти подальшому зростанню КНР та повернути дипломатичні відносини у форму до Трампа та пандемії – міраж. Під відступом мається на увазі звуження американських головних інтересів, серйозне скорочення світового розгортання армії США та посилення місії будування демократії на планеті. Також це про розуміння, що керування загрозами ефективніше ніж перемога над ними.

Головний ризик відступу – зробити це занадто швидко і занадто далеко. Кожна спроба "від'єднати" США від світу матиме погані наслідки. Навіть якщо так, кому США зможуть передати свої обов'язки, як вони зробили це з Британією після Другої Світової? Наскільки американські лідери впевнені, що вони зможуть змінити світ без союзів?

Сполучені Штати ризикують стати островом у світі, який негостинно до них ставиться. У той час як КНР поступово домінує над євразійськими землями і є потреба лідерства у таких темах як зміна клімату, ядерне роззброєння, глобальна торгівля. Цю роль не може зіграти ніхто крім США.

Варіант другий: відновлення

Прихильники цієї теорії вважають, що США після закінчення Холодної Війни та падіння СРСР не змогли "вижати максимум" зі своєї першості та дали змогу зрости майбутнім ворогам. Очільники Штатів помилково думали, що КНР та РФ буде достатньо місця за столом із США, але вони вже планують керувати ним самі.

Америка призупинила розширення НАТО, задовольняючи стурбованість Росії, лише щоб побачити ще більш реваншистький Кремль. Вона запросила Китай до Світової Торгівельної Організації як "відповідальну силу", але не зможе притягнути Пекін до відповідальності за безвідповідальну поведінку.

Ті, хто ратують за "відновлення" зовнішньої політики зазначають: США страждають тоді, коли "занадто мало намагаються". Якщо це, наприклад, стосується втручання за кордоном, американські лідери бояться невизначеності більше ніж трагедій, які можуть статися без реакції Вашингтону. Тактика "керування здалеку" провалилася, бо а) занадто багато нових демократій потребували США і б) занадто часто світові автократи методично загрожували демократії.

Незважаючи на те, що Сполучені Штати вже не насолоджуються своєю повною домінацією, розподіл сил все ще на їх користь. І незважаючи на самостійно завдану шкоду, у Америки все ще найсильніша армія у світі, найбільш впливова економіка, широка мережа альянсів та "м'якої сили". США все ще у кращій позиції ніж будь-яка інша держава для мобілізації коаліції заради боротьби з геополітичними проблемами XXI століття.

Світ лихоманить і найкращий рецепт – більше американського лідерства, якби інші від цього не втомлювалися, – сказав вигаданий продюсер Брюс Дікінсон зі скетчу "Більше ковбелла".

Але вічні питання зустрічають і тут: чи достатньо у США сил для відкритого, "космічного" за розміром протистояння авторитарним режимам та Китаю у процесі "відновлення величі"? Чи так потрібно ставити максимальні цілі, як далеко союзники будуть готові йти за США?

Варіант третій: перевинайдення

І ось третій шлях між двома попередніми. Треба визнати нову реальність: Америка більше не може диктувати світу, як їй здавалося вона могла раніше. Адміністрація Трампа завдала більшої шкоди цінностям, іміджу та впливу країни ніж [скоріш за все] будь-яка інша. Країна стала ще більш розділеною расово, політично, економічно ніж вона була поколіннями.

Суспільство має стати більш стійким, справедливим та привабливим. І це має бути відображено у закордонних інвестиційних договорах, не шкодячи глобальним ланцюгам поставок та споживанню населення. Але більший наголос на промисловості та більша підтримка уряду можливі. Головна орієнтація – технології, наука, освіта.

Це ж має бути відображено у іміграційній політиці та у реформі дипломатії. Саме дипломати, як колись військові бази під час Холодної Війни, уберігають американців від глобальних потрясінь.

Так, це призведе до прямої конфронтації з китайськими лідерами. Але також дасть змогу встановити правила співіснування, запобігти перетворенню змагання на зіткнення та залишити простір для співпраці по глобальним викликам.

Є потреба у стратегії яка посилює даний напрямок. Китай важлива, але далеко не єдина геополітична проблема. США не можуть ігнорувати інші регіони. Європа має залишатися ключовим партнером, Канада – стратегічною домашньою базою (незважаючи на нинішній курс адміністрації на зображення канадців як ворогів).

Замість висновків

Новий уряд буде змушений перевинайти американські альянси та партнерства; зробити важкий вибір щодо інструментів та умов взаємодії по всьому світу. А за час "ледачого панування" з кінця XX століття, у американської державної служби зникла дисципліна.

Навіть якщо "Америка перша" стане історією, США все ще мають вигнати багато демонів: військовий фетиш, зневага до дипломатії, нетерпимість та неуважність до стану справ всередині країни. З іншого боку, у американців є чудова, унікальна риса: самовідновлення. І зараз час, наголошує Бернс, застосувати її, щоб сформувати власне майбутнє поки воно не сформовано іншими гравцями та силами.