Любов на війні: три щасливі історії про стосунки українських пар

Власні історії кохання розповіли старший бойовий медик роти Ірина Стогній, медсестра Анна Корницька та снайперка Юлія Матвієнко, передає "УП. Життя".

Вінчалися таємно за кілька кілометрів від передової

Вінничанка Ірина Стогній зізнається, що військовою мріяла бути з дитинства. Хоча тоді вона не уявляла, що це будуть справжні бої, обстріли та постійна небезпека.

"У 2015 році я підписала контракт по мобілізації і спершу потрапила в 60 шпиталь. Там цілий місяць була санітаром, але після отриманої травми мене поставили поваром на кухню", – каже дівчина.

Після демобілізації Ірина поїхала додому, але згодом знову підписала контракт із 56 бригадою. Пройшла навчання по стандартах НАТО отримала звання старшого бойового медика роти. Вже зараз дівчина навчилася долати страх за своє життя, проте почала боятися за коханого чоловіка, з яким вона обвінчалась біля лінії фронту.

Як почалися їхні стосунки? Ірина познайомилась із своїм майбутнім чоловіком вже на війні у 2017 році. Він – командир розвідки. Дівчина розповіла, що їхні відносини починалися з поваги, потім почалася дружба, яка переросла в кохання.

"Він спілкувався із іншої дівчиною, в мене теж були інші відносини. Але ми подобались один одному, хоч про це і не казали – мовчали, почуття не показували", – пригадує дівчина.

Ірина Стогній з чоловіком / Фото УП.Життя

Проте з часом вони почали частіше бачитися. Її майбутній коханий постійно скаржився на болі в спині, тому приходив до неї на масаж. "Одного разу, я не прийшла і написала повідомлення: "Зайчику, вибач". Відтоді спонтанно почалися наші стосунки", – додає Ірина.

На передовій закоханих почало тягнути один до одного. Вони зрозуміли, що сумують, тож почали зустрічатися. "Якось приїхали до нас волонтери та священники, і ми вирішили повінчатися", – сказала дівчина.

Зробили це таємно, не сказали навіть нікому з рідних. "Бо ми робимо це не на показ, а для себе, ми віримо, що на війні скріплюються стосунки на все життя", – сказала Ірина.

Вінчалися за 20 кілометрів від передової. Священники були із Вінниці, а у подарунок молодятам привезли короваї і рушники. Після вінчання молодята не мали романтичних вечорів чи медових місяців. Кожен з них далі виконував свої військові обов’язки.

Але в кожного з’явився страх – втратити один одного. "Коли ідуть обстріли він хвилюється за мене, а я хвилююсь, коли він кудись іде з групою на завдання", – додає Ірина.

Дівчина зізнається, що вона щаслива, бо зустріла свого чоловіка, хоча на війні в них не було романтичних побачень. Зараз Ірина мріє про перемогу у війні, щоб приїхати додому, створити свою сім’ю, дітей і зажити в родинному затишку.

Вінчання у козацькій церкві

Юлія Матвієнко із Запоріжжя у 2014 році вирішила стати волонтеркою та почала допомагати родинам загиблих, а також запорізькому батальйону.

Проте в її душі було нестримне бажання щось змінити, тож дівчина пішла у запорізький батальйон добровольцем-снайпером. "Командир повірив у мене. Хоч йому казали: "Не бери її, це не жіноча справа", він заступився за мене", – розповідає Юлія.

Вже на Донбасі дівчина познайомилась із кулеметником Артуром Залізякою. Він вподобав її одразу. "Ми були у Мар'їнці разом, в окопах та багнюці бігали, там весь наш "солодко-букетний" період і пройшов", – зізнається Юлія.

Дівчина розповіла, що коли у бліндажі вночі було холодно, то вранці вона прокидалась, а Артур був роздягнутий і вкрив кохану своєю курточкою. "Таких ситуацій було багато, він піклувався, а коли були небезпечні ситуації – закривав собою", – додає бійчиня.

Юлія Матвієнко з чоловіком Артуром / Фото УП.Життя

Юля каже, що у них не було зізнань у коханні, бо відчували один одного без слів. Достатньо було взятись за руки. Дівчина зрозуміла, що війна не привід закривати своє серце і здалася своїм почуття.

Тому вони з Артуром приїхали у Запоріжжя і обвінчалися в козацькій церкві на Хортиці. Гостями на весіллі були волонтери та бійці, і навіть мати із сином, який був у полоні.

Цієї весни жінка народила двійню, а її коханий повернувся на фронт. "Будучи вагітною я ще ходила на бойові завдання, але не знала, що ношу під серцем малюків, прекрасних воїнів, козаків. Я вірю, що ми переможемо і що всі наші воїни зможуть повернутися до своїх родин", – каже Юлія.

Випадкова зустріч та шлюб за один день

Медсестра Анна Корницька у 2015 році добровільно пішла на фронт рятувати життя бійців. Дівчина додає, що тоді навіть не думала про якісь стосунки на війні.

Як познайомилась з чоловіком? Анна каже, що зустріч з Павлом була випадковою у 2016 році. Проте в збіги вона не вірить: "Мій чоловік був у 93 бригаді. Вони приїхали у Піски, щоб замінити 128 бригаду. В той самий час я приїхала туди теж замінити жінку добровольця, яка поїхала додому на Великдень", – зізналася Анна.

Анна Корницька / Фото з її фейсбук-сторінки

Павло приходив допомагати Анні, вони довго просто дружили, але з часом все змінилося. У Анни була ротація, а в Павла відпустка. Вони обоє приїхали до Києва, зідзвонилися і після того в них зав’язалися стосунки.

Цікаво, що у Анни з чоловіком різниця 9 років, і вона за нього старша. Проте це не заважає коханню, пара згодом почала жити разом. Павло закінчив інститут і пішов працювати адміністратором у магазин.

Спочатку все було добре, але військовий не міг змиритися, коли нечесно виплачували зарплату. Тож, Павло змінив місце роботи, потім ще одне, а згодом не витримав і пішов в армію, у 57 бригаду. Анна теж підписала контракт.

Жінка і досі на передовій. За її словами, любов на війні вчить цінувати звичайні слова підтримки та допомогу без зайвого пафосу.

Люди з війни вміють цінити маленькі радості, не потрібні феєрверки, лімузини, достатньо погуляти вечері в парку, принести солодощі. Ти вчишся цінувати найменше настільки сильно, що це важко навіть описати словами,
– каже Анна.

Пара одружилася 3 травня 2019 року, скориставшись послугою шлюб за один день, оскільки обоє військові. До цього вони три роки жили разом. Зараз Анна має спільну мрію із чоловіком – побудувати будинок та жити разом під мирним небом.